Рішення № 55184375, 19.01.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9955/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого - судді: БАРТАЩУК Л.П.

при секретарі: Ізвольській С.С.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2,

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання договору позики та стягнення грошових коштів за договором позики і зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання договору позики удаваним правочином і про розірвання договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_6 звернувся з позовом до відповідача - ОСОБА_2 про розірвання договору позики та стягнення грошових коштів.

Після уточнення позовних вимог, просив розірвати договір позики, укладений в м. Києві 05.02.2014 року між ним та ОСОБА_2, стягнути з відповідача на його користь суму позики за цим договором у розмірі 231580 ЄВРО, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 5345422,19 грн., стягнути штрафні санкції, передбачені п.1 договору позики, в розмірі 10% річних від суми простроченої заборгованості, що складає 2320 ЄВРО та по курсу НБУ дорівнює 53551, 16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

На прохання відповідача ОСОБА_2, який є його знайомим, 05.02.2014 року позивач надав йому у позику в м. Києві на розвиток бізнесу 231 580 ЄВРО, про що вони того ж дня уклали між собою у простій письмовій формі договір позики.

Згідно договору позики, ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачу частину боргу у розмірі 23201 ЄВРО у строк не пізніше 31.05.2014 р., а іншу частину боргу у розмірі 208 379 ЄВРО - повернути у строк не пізніше 05.02.2017 р.

Того ж дня - 05.02.2014 р. відповідач підписав нотаріально посвідчену заяву, у якій підтвердив факт отримання у нього грошової суми та умови її повернення.

Однак, у встановлений договором позики строк і до цього часу відповідач не повернув позивачеві першу обумовлену частину суми в розмірі 23201 ЄВРО, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

Позивач посилається на ст.. 525, 526, 611, 651, 653, 1050 ЦК України і, зокрема, на підставі ч.2 ст.1050 ЦК України, якою передбачено, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу, просить з цих підстав розірвати договір позики, стягнути заборгованість за договором позики і достроково стягнути з відповідача частину позики, що залишилася.

Підтримавши у судовому засіданні позовні вимоги з вищевикладених підстав, представник позивача просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, також пред'явив зустрічний позов про визнання договору позики удаваним правочином і про розірвання договору.

З урахуванням наданих до суду письмових уточнень, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив визнати договір безпроцентної позики, укладений 05.02.2014р. між сторонами, удаваним правочином, - таким, що приховує за собою договір поставки, а також розірвати договір поставки.

Заперечення проти позову ОСОБА_6 і зустрічний позов обґрунтований наступним.

ОСОБА_2 з 2002 року, як фізична особа - підприємець, займається роздрібною торгівлею взуття, має кілька магазинів взуття в м. Києві, зокрема, по АДРЕСА_1.

З ОСОБА_6 він познайомився кілька років тому через його батька ОСОБА_7, якого знав по професійній лінії - як підприємця, що поставляв взуття із Німеччини в Росію.

У серпні 2013 р. ОСОБА_2 зустрівся з ОСОБА_6 на міжнародній взуттєвій виставці в Москві, де ОСОБА_6 запропонував через свою фірму у Німеччині посередницькі послуги щодо оптових поставок взуття із Німеччини до Києва для магазинів ОСОБА_2

На цю пропозицію ОСОБА_2 погодився. Сторони домовилися про поставки взуття на найближчі 6 сезонів, із розрахунку замовлення та оплати ОСОБА_2 партій взуття у німецьких виробників приблизно на суму 38000-39000 ЄВРО в сезон. Там же на виставці ОСОБА_2 вже за допомогою ОСОБА_6 зробив замовлення взуття на німецьких фабриках на сезон весна-літо 2014 р., зокрема, на фабриках концерну Wortmann з використанням клієнтського номеру фірми ОСОБА_6 у цьому концерні (00307).

В січні - лютому 2014 р. ОСОБА_2 отримав повідомлення від німецьких фабрик про готовність частини замовленого ним взуття на загальну суму 23201,85 ЄВРО, яку необхідно було оплатити та вивезти. Цю оплату він запланував здійснити за рахунок банківського кредиту, для отримання якого в січні 2014 року звернувся до ПАТ «ПроКредит Банк».

ОСОБА_2 повідомив про готовність оплати і отримання частини замовленого ним взуття ОСОБА_6, і останній приїхав в Україну.

05.02.2014 р. ОСОБА_6 зустрівся з ОСОБА_2 в м. Києві.

Оскільки планувалося, що за взуття, замовлене ОСОБА_2 і готовим для поставки, здійснювати оплату німецьким виробникам при його вивозі буде ОСОБА_6, який мав значну знижку, а ОСОБА_2 буде розраховуватися з ОСОБА_6 пізніше - після поставки партій взуття в Україну, ОСОБА_6 для отримання гарантій наступних оплат з боку ОСОБА_2, сказав ОСОБА_2 підписати заздалегідь складений і роздрукований ним договір безпроцентної позики, а також попросив нотаріально посвідчити заяву від ОСОБА_2 пояснивши, що йому необхідні гарантії платоспроможності, які можна пред'явити німецьким виробникам.

Сума за договором 231 580,85 ЄВРО дорівнювала загальній сумі майбутніх поставок взуття для ОСОБА_2 на 6 сезонів, в тому числі, містила в собі окрему суму 23201,85 ЄВРО, яку ОСОБА_2 мав сплатити до 31.05.2014 р. - за першу поставку взуття в Україну. Кінцевий строк оплати за договором дорівнював періоду 6 сезонів.

Така схема оформлення партнерських взаємовідносин з контрагентами щодо поставок взуття була випробувана ОСОБА_6 у Росії, він не бажав від неї відмовлятися при налагодженні підприємницьких взаємовідносин з ОСОБА_2

Досягнувши домовленостей з ОСОБА_8 про строк передачі взуття у власність для використання у власній підприємницькій діяльності, про порядок поставки, прийняття товару, строки його оплати, ОСОБА_2 05.02.2014 р. підписав договір та оформив нотаріально посвідчену заяву, які передав ОСОБА_8

10-11 лютого 2014 року ОСОБА_2 зателефонував у м. Берлін співробітнику фірми ОСОБА_6 і довідався від нього, що замовлені для нього партії взуття будуть офіційно вивозитися фірмою ОСОБА_6 із Німеччини в Польщу, але далі - з Польщі в Україну будуть ввозитися контрабандним шляхом.

Така обставина стала несподіванкою, оскільки раніше були досягнуті зовсім інші домовленості щодо порядку поставки взуття в Україну і партія взуття без офіційних (легальних) документів не була цікавою, розцінивши ці обставини, як істотне порушення ОСОБА_6 усіх домовленостей, ОСОБА_2 повідомив останнього від запланованих поставок взуття.

ОСОБА_6, у свою чергу, зазначив, що їх підприємницькі взаємовідносини є розірваними, повідомив, що замовлені ОСОБА_2 партії взуття будуть передані третім особам для реалізації та сказав, що знищить договір позики та нотаріально посвідчену заяву, підписані ОСОБА_2

З цього часу ОСОБА_2 був впевнений про розірвання договору, тому отримання позову про стягнення з нього грошових коштів начеб-то за договором позики, яку він ніколи не отримував стало повною несподіванкою.

Такий вчинок, за його твердженням, ОСОБА_6 міг бути викликаний тим, що у березні 2015 року ОСОБА_2 встановив контакти з офіційними представництвами в Україні німецьких виробників взуття і замість ОСОБА_6 став легально співпрацювати з ними.

Посилаючись на вищевикладені обставини та з підстав, передбачених ст.ст. 203, 235, 651, 712 ЦК України, ОСОБА_2 та його представники в судовому засіданні просили задовольнити зустрічний позов, відмовивши у первісному позові ОСОБА_6

Заперечуючи проти зустрічного позову ОСОБА_2, представник ОСОБА_6 зазначив, що ні засновником, ні керівником будь-яких фірм у Німеччині його довіритель не виступав та не виступає, відношення до торгівельної діяльності та до перевезень не має.

З приводу порядку ввезення в Україну грошових коштів ОСОБА_6 в сумі 321 580, 85 ЄВРО для надання їх у позику ОСОБА_2 під час судового засідання пояснив, що вказані гроші були передані його довірителю ОСОБА_9, який колись мав договірні відносини з батьком ОСОБА_6 і після його смерті виконав їх перед ОСОБА_6 в Україні.

Суд, вислухавши у судовому засіданні пояснення сторін, допитавши заявлених сторонами свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв'язку, встановив наступне.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач ОСОБА_6, заявляючи вимогу про стягнення боргу за договором позики, має довести: 1) факт укладення правочину; 2) волю сторін на передачу (отримання) грошей на умовах позики; 3) настання у однієї сторони права вимагати повернення переданих у позику грошей, а у іншої сторони обов'язків повернути фактично отримані в борг грошові кошти.

Відповідно до вимог цієї ж статті ЦПК України, позивач ОСОБА_2, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до наявного в матеріалах справи договору безпроцентної позики від 05.02.2014р., Позикодавець - ОСОБА_6 передає у власність Позичальника - ОСОБА_2, а останній приймає у власність суму грошових коштів в розмірі 231 580, 85 ЄВРО.

За цим договором ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_6 частину боргу у розмірі 23201 ЄВРО у строк не пізніше 31.05.2014 р., а іншу частину боргу у розмірі 208379 ЄВРО - у строк не пізніше 05.02.2017 р.

05.02.2014 р. ОСОБА_2 склав заяву, яка посвідчена приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клітко В.В., якою підтвердив факт отримання у позивача вищевказаної грошової суми позики та умови її повернення згідно вищезазначеного договору.

27.07.2015р. ОСОБА_2 склав заяву, яка посвідчена приватний нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голяченко М.В. про те, що 05.02.2014р. між ним та ОСОБА_6 було укладено договір на поставку з Федеративної Республіки Німеччина через його фірму на територію України взуттєвої продукції німецьких виробників. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було узгоджено асортимент, найменування, кількість, загальна вартість товару в розмірі 231 580, 85 ЄВРО, з умовою поставки окремими партіями з лютого 2014 року по лютий 2017 року включно на зазначену суму взуття німецьких виробників. Гарантією виконання фінансових зобов'язань ОСОБА_2 був договір безпроцентної позики від 05.02.2014р. та заява про підтвердження його укладення. Оскільки насправді ОСОБА_6 не передавав, а ОСОБА_2 не отримував грошей, ОСОБА_2 даною заявою повідомляє про відкликання заяви, просить вважати її недійсною та повернути її оригінал.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків .

Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін (як обох разом, так і окремої сторони), які спрямовані на настання певних наслідків, а основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін (як обох разом, так і окремої сторони) при укладенні відповідного договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В матеріалах справи наявні письмові докази того, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, який здійснює торгівельну діяльність; орендував два приміщення, одне з яких за адресою: АДРЕСА_1.

Суду надані дані про готовність товару, замовленого ОСОБА_2 станом на 01.02.2014р. (з перекладом) для погодження оплати цього товару - взуття німецьких виробників, специфікації товару, переписка з німецькими виробниками, зокрема, на фабриках концерну Wortmann, попередні пропозиції на сезон весна-літо 2014 р., інвойси.

У всіх цих документах використовується клієнтський номер фірми-замовника у цьому концерні - 00307. Згідно даних з торгового реєстру юридичних осіб Федеративної Республіки Німеччина, ОСОБА_6 є особою, що уповноважена представляти компанію Наta GmbH з 29.04.2013р., що здійснює оптову і роздрібну торгівлю, особливо текстильної продукції та автомобільних запчастин тощо, - з вказівкою на замовника товару (взуття) за цим номером на німецьких фабриках для ОСОБА_2

У більшості залучених до матеріалів справи копій замовлень на взуття та інвойсів (документів про отримання товару від виробника) фігурують німецькі взуттєві фабрики концерну Wortmann. У всіх них використано (у сукупності з іншими цифровими додатками, якими індивідуалізуються фабрики) клієнтський номер 00307. Наявність в більшості інвойсів зазначення фірми Наta GmbH (як безпосереднього отримувача товару від виробника) свідчить проте, що клієнтський номер 00307 належить їй. Такі дані не спростовані позивачем, проте, дають підстави для висновку про те, що ОСОБА_6 дійсно має пряме відношення до більшості зазначених документів: замовлень на взуття, які у серпні 2013 р. здійснював ОСОБА_2, інвойсів, за якими були отримані перші партії взуття, що призначалися для ОСОБА_2.

Суд при цьому, оцінює доводи про те, що сума, яка передбачена договором під назвою договір безпроцентної позики, надавалася малознайомими один одному людьми безпроцентно, в сумі 231580 ЄВРО 85 центів (до центів); без будь-якого забезпечення виконання зобов'язання; джерело набуття ОСОБА_6 зазначеної суми та шляхи її ввезення в Україну були пояснені після запиту до державних служб про шляхи перетину кордону ОСОБА_6 з цією грошовою сумою; свідок ОСОБА_9, допитаний у судовому засіданні, не має підтвердження боргових зобов'язань між ним та батьком ОСОБА_6 письмовим документом, не був очевидцем і свідком взаємовідносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_12, який брав участь у підприємницькій діяльності ФОП ОСОБА_2 і був, зокрема, присутній на зустрічі свого брата з ОСОБА_6 05.02.2014 р. спростував обставини, викладені у позовній заяві ОСОБА_6 та пояснення його представника.

Письмові пояснення ОСОБА_13, яка брала участь у підприємницькій діяльності ОСОБА_2 і була присутня на його з ОСОБА_6 зустрічі на виставці в Москві у серпні 2013 р. підтверджують пояснення ОСОБА_2 і спростовують обставини, викладені у позовній заяві ОСОБА_6. Її письмові пояснення є письмовим доказом у справі.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

На підставі сукупності вищевикладених обставин, що підтверджуються наданими суду доказами, суд приходить до висновку, що договір безпроцентної позики, укладений 05.02.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, є удаваним правочином, - таким, що приховував за собою договір поставки, я кому сторони дійшли усіх істотних його умов: щодо сторін; предмету договору; ціни; умов передачі товару у власність; строків передачі товару і його оплати тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не доведено, що грошові кошти в сумі 231580,85 ЄВРО 05.02.2014 року були передані ОСОБА_6 ОСОБА_2

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення домовленостей про порядок поставки товару - партії взуття в Україну для ОСОБА_2 є істотним порушенням договору поставки, тому є належні підстави для розірвання цього договору відповідно до ч. 2 ст.651 ЦК України.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного позову та наявність підстав для задоволення зустрічного позову.

Враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України, судовий збір, сплачений позивачем за зустрічним позовом в сумі 3 654, 00 грн. належить стягнути з відповідача за зустрічним позовом. Судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 202, 203, 235, 638, 651, 712, 1046-1052 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 208-209, 212-215, 218, 222, 223, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання договору позики та стягнення грошових коштів за договором позики - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання договору позики удаваним правочином і про розірвання договору поставки - задовольнити.

Визнати договір безпроцентної позики, укладений 05.02.2014р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, удаваним правочином, - таким, що приховує за собою договір поставки.

Розірвати договір поставки, укладений 05.02.2014р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 3 654 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: