Рішення № 55169494, 20.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/9152/13-ц 22-ц/774/19/К/16

Справа №435/9152/13-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц\774\19\К\16 Попов В.В.

Категорія № 5 (ІУ) Доповідач - Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Зубакової В.П., Ляховської І.Є.,

секретар: Маслова К.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 -ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 28 травня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Саксаганського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Саксаганського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що йому відповідно до договору купівлі-продажу від 25.10.2011 року на праві приватної власності належить квартира № АДРЕСА_1. У зазначеній спірній квартирі зі згоди позивача була зареєстрована відповідач ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_4 має власну квартиру в м. Кіровоград, однак не будучи членом сім`ї позивача, відповідач зареєстрована в його квартирі, чим перешкоджає йому вільно розпоряджатись належною йому квартирою.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги в останній редакції від 16 вересня 2014 року позивач, просив суд усунути перешкоди зі сторони ОСОБА_4 у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1. Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання факту перебування у шлюбних відносинах та визнання житлової квартири спільною сумісною власністю подружжя.

В обґрунтування позову, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 вказала, що вона з відповідачем ОСОБА_2, починаючи з серпня 2011 року проживали разом як подружжя, без реєстрації шлюбу, за період спільного проживання ними було придбано спірну квартиру. В зв'язку з чим позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 просить суд визнати факт перебування у фактичних шлюбних відносин без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2, з серпня 2011 року по серпень 2013 року.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 травня 2015 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання факту перебування у шлюбних відносинах та визнання житлової квартири спільною сумісною власністю подружжя у зв'язку з повторною неявкою представника позивача у судове засідання без поважних причин, залишено без розгляду.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 28 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1, визнавши ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі відповідач за основним позовом ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Зокрема, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 більше трьох років перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2 а тому, відповідно до ст. 74 СК України майно, набуте ними за час спільного проживання, є спільною сумісною власністю.

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги, що ОСОБА_2 не мешкає у спірній квартирі з серпня 2013 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що позивачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Стюрко О.О. належить квартира АДРЕСА_1 ( а.с.4-10)

Звертаючись з позовом, ОСОБА_2, як на підставу задоволення позовних вимог, посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1, відповідач ОСОБА_4, маючи власну квартиру в м. Кіровограді проживає у спірній квартирі зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_7 не сплачуючи комунальні послуги, чим перешкоджають йому у праві користування вказаною квартирою, як власником.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користується належною позивачеві спірною квартирою за відсутності на те правових підстав.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 9 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (із наступними змінами), при розгляді спорів про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи прописані вони в цьому житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство; тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч.. 1, 2 ст. 64 ЖК). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до вимог ст. 405 ЦК України слени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок у особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2014 року № 6-158цс14, що в силу вимог ч.2 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2011 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Стюрко О.О. належить квартира АДРЕСА_1.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач ОСОБА_2 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження укладання угоди між ним та ОСОБА_4 щодо користування спірною квартирою.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 зареєстрував відповідача ОСОБА_4 у спірній квартирі та надав згоду на постійне проживання і користування спірною квартирою, іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням між сторонами укладено не було (ст. 65 ЖК).

У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 у період з 29.11.2011 року по теперішній час користується спірною квартирою та мешкає в ній, відсутні підстави визначені для визнання її такою, що втратила право користування приміщенням у спірній квартирі.

Обставини зазначені в позовній заяві, не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_2

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції на підставі п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Саксаганського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Керуючись ст. ст. 303, 307,п.1ч.1 ст.309, 313-315 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу від 28 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Саксаганського РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/ А.П. Барильська

Судді: /підписи/ В.П. Зубакова

І.Є. Ляховська