Ухвала суду № 55161011, 14.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" січня 2016 р. м. Київ К/800/26111/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Мороза В.Ф.,

суддів: Логвиненка А.О.,

Донця О.Є.

за участю секретаря судового засідання - Вишняк О.М.

за участю представника позивача - Харебава Т.Б.,

представника відповідача - Головіна О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна» (надалі також - товариство)

до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (надалі також - митниця)

та Головного управління Державного казначейства України у місті Києві

про стягнення надмірно сплачених сум,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулось з позовом про визнання неправімірним рішення митниці про відмову в поверненні коштів з Держбюджету та стягнення на свою користь надмірно сплачених митних платежів у загальному розмірі 6 803 071,28 грн.

Вважає, що внаслідок необґрунтованого прийняття митним органом рішень про визначення митної вартості товарів, які ввозились позивачем за одним і тим же контрактом, та оформленні карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні товарів позивачем було переплачено митні платежі у зазначеному розмірі. При цьому зазначає, що рішення митниці про визначення митної вартості товарів оскаржувались позивачем у судовому порядку та за результатами розгляду спору були визнані неправомірними та скасовані. Подані позивачем заяви до митного органу про повернення надмірно сплачених платежів були необґрунтовано залишені без задоволення.

Постановою Окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року у задоволенні позову було відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення суди вказали на те, що судовими рішеннями були скасовані рішення митниці про визначення митної вартості товарів, які приймались митним органом щодо певних митних декларацій. Водночас у інших випадках митне оформлення за ВМД здійснювалось з визначенням митної вартості товару декларантом самостійно, тоді як митним органом не приймалось рішення про визначення митної вартості товару, додаткові документи не витребовувались, тобто митниця погодилась із зазначеною товариством митною вартістю товару. А тому посилання позивача на надмірну сплату ПДВ за всіма деклараціями були визнані безпідставними.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство звернулось з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.

Судова колегія підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся з заявами №127 від 12.042013 року, №128 від 12.04.2013 року, №129 від 12.04.2013 року, №130 від 12.04.2013 року, №143 від 16.04.2013 року та №191 від 24.04.2013 року про повернення надмірно сплачених сум та інших платежів.

При цьому вказані заяви були подані з посиланням на судові рішення у справах №2а-6047/11/2670, №2а-6049/11/2670 та №2а-15723/11/2670, які набрали законної сили та відповідно до яких було визнано недійсними рішення про визнання митної вартості товару митним органом №100000006/2011/410091/1 від 21.01.2011 року, №100000006/2011/410165/1 від 31.01.2011 року, №100000006/2011/412132/1 від 22.07.2011 року, №100000006/2011/412138/1 від 22.07.2011 року, №100000006/2011/412139/1 від 27.07.2011 року, №100000006/2011/410083/1 ввід 20.01.2011 року, а також зобов'язано митний орган визначити митну вартість товарів за ціною договору за іншими митними деклараціями, що були подані товариством.

Митниця відмовила у поверненні надмірно сплачених сум з посиланням зокрема на те, що судами були скасовані рішення митниці про визначення митної вартості товарів, які видавались щодо певних митних декларацій, тоді як в інших випадках митна вартість товарів визначалась декларантом, а митницею не приймались рішення про визначення митної вартості товару.

У постанові від 07.07.2015 року (справа 21-324а14) Верховний Суд України дійшов правового висновку, який полягає у тому, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, немає підстав вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК, а відтак і підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину надміру сплаченими немає.

Водночас у постанові від 12 травня 2015 року у справі №21-161а15 Верховний Суд України зазначив, що у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому Порядком повернення платниками податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618 та Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи. При цьому у постановах від 16 вересня 2015 року (справа №21-1465а15) та від 2 грудня 2015 року (справа №21-2650а15) Верховний Суд України дійшов висновку, що належним способом захисту у спорах про повернення надмірно сплачених платежів до бюджету є зобов'язання митницю прийняти висновок про повернення з бюджету сум надмірно сплаченого ПДВ та ввізного мита та подати його для виконання управлінню Державної казначейської служби України.

Отже правове значення для правильного вирішення спору має з'ясування підстав поданих позивачем заяв про повернення сплачених сум, оскільки неправомірне визначення митним органом митної вартості та скасування судом такого рішення може бути підставою для повернення надмірно сплачених платежів. Натомість самостійне визначення декларантом митної вартості товару за відсутності неправомірним дій митного органу не є підставою для висновку, що такі платежі є надмірно сплаченими.

Ці обставини судами не були перевірені та з'ясовані, тоді як рішеннями судів у зазначених справах у тому числі визнані неправомірними та скасовані рішення митного органу про визначення митної вартості товару.

При цьому як вбачається з матеріалів справи, подані позивачем заяви стосувались також повернення сплачених коштів за митними деклараціями, митну вартість товару за якими митний орган було зобов'язано судовими рішеннями встановити за першим методом (за ціною договору) визначення митної вартості. Разом з тим, суди не з'ясували та не встановили обставин щодо виконання судових рішень у цій частині.

За викладеного судова колегія вважає, що оскаржувані рішення не відповідають вимогам статті 159 КАС України щодо обґрунтованості та законності. Судами неповно з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а їх висновки не ґрунтуються на доказах, досліджених та з'ясованих у судовому засіданні.

Оскільки за змістом статті 220 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, судові рішення підлягають скасуванню відповідно до статті 227 КАС України, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянуте Верховним Судом України.

Судді: В.Ф. Мороз

А.О. Логвиненко

О.Є Донець