Рішення № 55151461, 14.01.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/34055/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/1573/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Васильєва Н.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М. Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2016 року колегія суддів судової палати по розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі

головуючого: судді Білич І.М

суддів Болотова Є.В., Поліщук Н.В.

при секретарі Горбачовій І.В.

за участю: позивача ОСОБА_3 розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року

в справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» про стягнення компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати та моральної шкоди.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом та ставив питання (із урахуванням поданих уточнень до позовної заяви), про стягнення з ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант- Авто» на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з з 27 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року у розмірі 28947,60 гривень; інфляційних витрат в сумі 1684,97 гривень; 3% річних в розмірі 1684,97 гривень, а також моральну шкоду в сумі 10 000 гривень. Вказуючи при цьому на те, що відповідач не день звільнення не провів з ним остаточного розрахунку

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та постановлення нового про задоволення позову у повному обсязі. Вказуючи при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначаючи, що суд в своєму рішенні безпідставно посилався на відсутність вини відповідача щодо невиплати (затримки у виплаті) заробітної плати позивачу, з підстав створення відповідачем комісії з вирішення трудових спорів. В той час як відповідач зобов'язаний провести повний розрахунок з робітником на час його звільнення.

Позивач у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити в повному обсязі.

Відповідач будучи повідомленим про розгляд справи у судове засідання не з'явився, поважність причин своєї неявки суду не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність в силу вимог ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем регулюються КЗпП України, а відтак положення ст.625 ЦК України на ці правовідносини не поширюється. Також судом вказувалося на відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати в тому числі і при звільненні позивача. Так як, відповідач застосував всі можливі заходи щодо виконання вимог чинного законодавства, а саме: створив КТС, яка своєчасно розглядала заяви позивача щодо стягнення заборгованості по заробітній платі щомісячно, суми стягувались з урахуванням компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, позивачеві своєчасно стягнуто з відповідача всі суми, які підлягають виплаті при його звільненні у тому числі і вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку згідно наказу номер 316-кго від 24 липня 2015 року.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом при розгляді справи було встановлено, що згідно наказу № 169 кго від 11 березня 2015 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду заступника начальника управління правового забезпечення ПАТ «УСК «Гарант-Авто». 24 липня 2015 року позивача було звільнено за власним бажанням згідно з п.3 ст.38 КЗПП України ( наказ № 316-кго від 24 липня 2015 року).

З причини відсутності на рахунках ПАТ «УСК «Гарант-Авто» грошових коштів та неможливістю здійснення виплати співробітникам заробітної плати, відповідачем була створена комісія з трудових спорів, яка здійснювала розгляд заяв співробітників ПАТ, видавала рішення про стягнення заробітної плати.

За рішенням № 10 від 21 травня 2015 року, № 88 від 15 червня 2015 року, № 152 від 29 липня 2015 року та № 154 від 29 липня 2015 року комісії по трудовим спорам ПАТ «УСК «Гарант-Авто» на користь позивача було стягнуто суму заборгованості по заробітній платі з урахуванням компенсації втрати її частини у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Відмовляючи позивачеві у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, суд виходив із відсутності вини відповідача, оскільки коштів на виконання рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати у товариства не було.

Колегія суддів вважає, що даний висновок суду не узгоджується з нормами матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у п. 20 своєї постанови, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У ході судового розгляду представник відповідача підтвердив обставини щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення, та наявності заборгованості по заробітній платі на час розгляду справи у суді. При цьому визнавши позов та суми що були зазначені позивачем до стягнення як складові позову.

Оскільки порушення норм матеріального призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового за правилами ст. 309 ЦПК України про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

А саме в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст.. 117 КЗпП (період визначений позивачем при зверненні до суду : з 27 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року) в розмірі 28 947, 60 копійок ( виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача - 526, 32 гривни та кількості робочих днів - 55 ( 526, 32 х 55 = 28 947,60 гривень).

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин що призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної ( немайнової шкоди) покладається на власника або уповноваженого ним органу незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи те, що внаслідок неотримання заробітної плати з вини відповідача позивач був позбавлений права на отримання доходів, які є його єдиним джерелом існування, а відтак був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, колегія суддів вважає, що заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 1500 гривень.

У той же час не підлягають до задоволення вимоги щодо стягнення на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за правилами ст.. 625 ЦК України.

Так як, компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати» та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати затвердженим постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427 підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь -якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсується присуджена за рішенням суду сума заробітної плати за роботу у вихідні дні, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення.

Установлена ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання не застосовується до трудових відносин, які виникли у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні працівника з роботи та несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки такі відносини врегульовані нормами трудового права.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 жовтня2015 року скасувати та постановити нове, за яким,

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (код ЄДРПОУ 16467237, юридична адреса: м. Київ пров. Новопечерський, 19/3; фактична адреса: м. Київ, просп. Перемоги, 57 поверх 5-6) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 липня 2015 по 12 жовтня 2015 року в сумі 28 947,60 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот сорок сім) гривень, а також моральну шкоду у розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (код ЄДРПОУ 16467237, юридична адреса: м. Київ пров. Новопечерський, 19/3; фактична адреса: м. Київ, просп. Перемоги, 57 поверх 5-6) судовий збір у розмірі 487,20 (чотириста вісімдесят сім) гривень на користь держави.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: