Рішення № 55086854, 11.01.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/3812/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/783/541/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. О.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Ясиновській Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 жовтня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором KF 49139 від 16.05.2008 року в сумі 31022,70 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 655604,54 грн.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено, стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором№ KF 49139 від 16 травня 2008 року в розмірі 31022,70 доларів США, що в гривневому еквіваленті відповідно до курсу НБУ станом на дату та час ухвалення рішення становить 670634,33 грн. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕС Банк» судові витрати в розмірі по 1827 грн.з кожного.

Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_2, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що згідно ч. 1 ст. 99 Конституції України, п. 1 ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" грошовою одиницею України є гривня і нарахування заборгованості мало відбуватись в гривні. Також апелянт вважає, що банком при укладені кредитного договору порушено вимоги п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного Банку України від 10.05.2007 року № 168, відповідно до яких, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов"язані під час укладення кредитного договору попередити споживача про валютні ризики під час виконання зобов"язань за кредитним договором. Невиконання банком цієї вимоги призвело до порушення вимоги п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" в частині надання повної та достовірної інформації стосовно банківського продукту. Крім цього зазначає, що згідно вимог п. "г" ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", банк зобов"язаний у письмовій формі повідомити споживача про тип відсоткової ставки. Невизначення в договорі кредиту типу відсоткової ставки - фіксованої чи/або змінної - свідчить про недосягнення позичальником і банком згоди щодо всіх істотних умов і відповідно неукладення кредитного договору. З наведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

На підставі ст.ст. 11, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах заявлених ними вимог. Кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів заборгованість у повному обсязі суд першої інстанції виходив з того, що у ОСОБА_2 у зв»язку з невиконанням нею зобов»язань за кредитним договором, утворилася заборгованість по поверненню кредитних коштів, по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, пені, які підлягають солідарному стягненню у судовому порядку з боржника ОСОБА_2 та з поручителя, ОСОБА_3

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновкми суду з огляду на наступне.

Відповідно дост. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2ст. 1050 ЦК Україниякщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст.525,526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зіст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.05.2008 року, між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕсБанк», та ОСОБА_2, був укладений кредитний договір № KF 49139, відповідно до умов якого, банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 50000.00 доларів США зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами терміном до 16.05.2023 року.

Позичальником умови кредитного договору належним чином не виконувалися, у зв»язку з чим у неї склалася заборгованість, яка згідно з розрахунком станом на 06.05.2015 року становила 31022.70 дол. США, з яких: 1667.50 дол. США сума простроченої заборгованості; 28593.50 дол. США сума поточної заборгованості по кредиту; 2043.13 дол. США нараховані та несплачені відсотки за користування кредитними коштами; 386.07 дол. США нарахована пеня.

Судом першої інстанції також встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором між ПАТ «ВіЕсБанк» та відповідачем, ОСОБА_3, укладено договір поруки №РО 93959 від 16.05.2008 року, за умовами якого поручитель несе солідарну з боржником відповідальність в повному обсязі за невиконання позичальником зобов»язань за кредитним договором. Згідно з п.1.2. договору поруки, поручитель зобов»язується відповідати перед кредитором солідарно із боржником в повному обсязі за вказаним кредитним договором за своєчасне виконання боржником його зобов»язань.

Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов»язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ВіЕсБанк» до позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з положень кредитного договору № KF 49139 від 16.05.2008 року та договору поруки №РО 93959 від 16.05.2008 року, та вірно стягнув суму заборгованості, яка склалася зі сплати заборгованості по поверненню кредитних коштів у розмірі 28593.50 дол. США, та зі сплати заборгованості по відсотках у розмірі 2044.13 дол. США, а всього, 30637.63 дол. США, що еквівалентно 647351.99 грн. .

Зазначений розмір заборгованості підтверджується наданим розрахунком загальної заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «ВіЕсБанк» за кредитним договором № KF 49139 від 16.05.2008 року станом на 06.05.2015 року, який апелянтом не спростований, а також випискою документів по договору № KF 49139 від 16.05.2008 року ОСОБА_2 за період з 16.05.2008 року до 19.10.2015 року.

Вірним є висновок суду першої інстанції про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором в розмірі 3063.53 дол. США з огляду і на те, що кредитний договір № KF 49139 від 16.05.2008 року, укладений між ПАТ «ВіЕсБанк» та ОСОБА_2, та договір поруки №РО 93959 від 16.05.2008 року, укладений між ПАТ «ВіЕсБанк» та ОСОБА_3, відповідачами не оспорювалися, недійсними в судовому порядку не визнавалися, а відтак такі є чинними і підлягають виконанню.

Доводи апеляційної скарги про порушення банком при укладенні кредитного договору № KF 49139 від 16.05.2008 року вимог ст. 533 ЦК України, Законів України «Про захист прав споживачів», «Про платіжні системи та переказ коштів», Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не спростовують висновків суду про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки такий недійсним з підстав порушення при його укладенні вимог вищезазначених нормативних актів не визнавався.

Відповідно до ч.1 ст. 546, 553,572 ЦК України виконання зобов»язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, заставою.

Неустойка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов»язання.

Разом з тим, за змістом ч.2 ст. 192, ч.3 ст. 533 ЦК України, Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» порядок виконання договірних зобов»язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, тобто, поряд із стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.

Однак вказані положення можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної суми заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення штрафних санкцій.

Судом першої інстанції залишено поза увагою валюта, в якій нарахована пеня, оскільки з розрахунку заборгованості за кредитним договором № KF 49139 від 16.05.2008 року станом на 06.05.2015 року вбачається, що пеня нараховувалася в іноземній валюті, а саме, в доларах США, розмір пені станом на 06.05.2015 року становив 386.07 доларів США, що еквівалентно, як зазначено позивачем у позовній заяві, 8158.84 грн. з врахуванням того, що курс долара станом на 06.05.2015 року становив 21.133059 грн.

Розрахунок пені в національній валюті зроблено позивачем виходячи з курсу долара станом на 06.05.2015 року, який становив 21.133059 грн., хоча розрахунок пені в національній валюті повинен був проводитись не з врахуванням курсу долара на день здійснення такого розрахунку, тобто, не з врахуванням курсу долара станом на 06.05.2015 року, а з врахуванням курсу долара станом на кожен день здійснення нарахування пені, однак такий розрахунок суду першої інстанції ПАТ «ВіЕсБанк» не був наданий. Зазначене спростовує правильність розрахунку банком розміру пені в національній валюті.

Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення:1) неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, передбачені ч.1 ст. 309 підстави для скасування рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення суду в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕсБанк» 8158.84 грн. пені слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ПАТ «ВіЕсБанк» в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 8158.84 грн. пені. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 жовтня 2015 року змінити, зменшивши суму заборгованості, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "ВіЕС Банк" за кредитним договором№ KF 49139 від 16 травня 2008 року з 31022.70 доларів США, що в гривневому еквіваленті відповідно до курсу НБУ станом на дату та час ухвалення рішення становило 670634.33 грн. до 30636.63 дол. США, що в гривневому еквіваленті відповідно до курсу НБУ становить 647445.71 грн.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуюча: Шеремета Н.О.

Судді: Зверхановська Л.Д.

ОСОБА_4