Рішення № 55047987, 15.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.01.16р. Справа № 904/10957/15

За позовом Приватного підприємства "Лєон" (м. Кіровоград)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малятко" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з централізованого спостереження за системою охоронно-тривожної сигналізації № 07/03-1 від 07.03.2013 у розмірі 6 129 грн. 00 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 06-01/16 від 06.01.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Лєон" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малятко" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг з централізованого спостереження за системою охоронно-тривожної сигналізації № 07/03-1 від 07.03.2013 у розмірі 6 129 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з централізованого спостереження за системою охоронно-тривожної сигналізації № 07/03-1 від 07.03.2013 в частині повної та своєчасної оплати наданих в період з 07.03.2013 по 08.10.2015 послуг на суму 6 129 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 18.01.2016.

У судове засідання 18.01.2016 з'явився представник позивача. Вимоги ухвали суду від 23.12.2015 були виконані позивачем у повному обсязі (вх.суду 793/16 від 11.01.2016).

Представник відповідача у судове засідання 18.01.2016 не з'явився, але подав лист (вх.суду 2083/16 від 15.01.2016), в якому просив розглянути справу без участі його представника. Також у вказаному листі відповідач повідомив, що з позовними вимогами позивача на суму 3 129 грн. 00 коп. згоден.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.12.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, бульвар Слави, будинок 6, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2015 була отримана відповідачем 05.01.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994530391434 (4910006195580).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 23.12.2015 була надіслана сторонам завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 23.12.2015 була надіслана на його адресу, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 23.12.2015 та отримана відповідачами завчасно.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представників у судовому засіданні.

Крім того, у поданому листі (вх.суду 2083/16 від 15.01.2016) відповідач просив розглянути справу без участі його представника.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача. Крім того від відповідача мається відповідне клопотання (вх.суду 2083/16 від 15.01.2016).

Представником позивача у судовому засіданні 18.01.2016 було вкладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Вимоги ухвали суду від 23.12.2015 були виконані позивачем у повному обсязі (вх.суду 793/16 від 11.01.2016).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 07.03.2013 між Приватним підприємством "Лєон" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малятко" (далі - замовник, відповідач) укладено договір про надання послуг з централізованого спостереження за системою охоронно-тривожної сигналізації № 07/03-1 (далі - договір) (а.с.12-14), відповідно до умов якого замовник здає в технічно справному стані, а виконавець приймає під спостереження систему охоронно-тривожної сигналізації, встановлену на об'єкті замовника за адресою: м.Дніпропетровськ, бульвар Слави, 6. Склад системи охоронно-тривожної сигналізації зазначений в додатку № 1 до договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 7.1. та 7.2. договору сторони узгодили, що договір укладається на строк один рік та вступає в силу з моменту підписання акту про приймання об'єкта (акта приймання-передачі технічних засобів охоронної сигналізації) під охорону обома сторонами. Якщо жодна із сторін письмово за 30 днів до закінчення дії договору не вимагала його розірвання, він автоматично продовжується на той же строк на тих же умовах, таким чином, договір може продовжуватись необмежену кількість разів.

Доказів зміни, розірвання, припинення або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, у пунктах 1.2. та 1.3. договору сторони визначили, що виконавець надає послуги замовнику шляхом проведення комплексу охоронних заходів, які наведені в пункті 1.2. договору. Виконавець реагує на сигнали охоронної сигналізації з моменту здачі об'єкта під охорону та до моменту зняття об'єкта з охорони замовником, а також на сигнали тривожної кнопки - цілодобово.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору вартість послуг по технічній та тривожній охороні обєкта складає 300 грн. 00 коп. на місяць, в тому числі ПДВ. Оплата охоронних послуг по договору за неповний календарний місяць здійснюється із наступного розрахунку: Р х 12 міс./365 дн. х N, де Р - вартість охорони в місяць відповідно до пункту 4.1. договору, N - кількість оплачених днів в місяці.

Так, на виконання умов договору позивачем в період з 07.03.2013 по 08.10.2015 було надано відповідачу послуги з централізованого спостереження за системою охоронно-тривожної сигналізації на загальну суму 9 325 грн. 58 коп., що підтверджується актами надання послуг (а.с.50-69).

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 4.8. договору розрахунок здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом трьох банківських днів з моменту надання рахунку.

У відповідності до вказаних умов договору позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату наданих в період з березня 2013 року по жовтень 2015 року послуг на загальну суду 9 325 грн. 58 коп. Рахунки виставлялися по кожному місяцю окремо (а.с.28-49).

Вказані рахунки разом з актами надання послуг за спірний період були надіслані відповідачу разом із листом від 25.08.2015 № 25/08-2, а також листом від 08.10.2015 № 01/10-1 (а.с.22,24). Їх направлення підтверджується поштовим описом від 28.08.2015 та квитанцією до нього, а також поштовим повідомленням, які свідчать, що відповідні акти та рахунки були отримані відповідачем 03.09.2015, а також накладною від 23.11.2015, відправлення за якою було отримано відповідачем 24.11.2015 (а.с.25-27,23).

В порушення вказаних умов договору, відповідач оплатив надані позивачем послуги лише частково в сумі 3 196 грн. 58 коп., що підтверджується банківськими виписками за період з 20.06.2013 по 22.09.2014 (а.с.77-89).

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем в період з 07.03.2013 по 08.10.2015 послуг відповідач порушив, оплативши їх лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 6 129 грн. 00 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Так, відповідно до умов договору, розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі отриманого рахунку. Отримання виставлених позивачем рахунків відповідачем підтверджується матеріалами справи.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та обєму надання послуг.

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 6 129 грн. 00 коп. (9 325,58 - 3 196,58) обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період у сумі 6 129 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, відповідачем долучений до матеріалів справи лист (вх.суду 2083/16 від 15.01.2016), в якому він визнає позовні вимоги позивача в сумі 3 129 грн. 00 коп., з приводу чого суд зазначає наступне.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості в сумі 6 129 грн. 00 коп., дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на викладене, господарський суд приймає часткове визнання відповідачем позовних вимог - основного боргу у розмірі 3 129 грн. 00 коп.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 6 129 грн. 00 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 6 129 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору в сумі 1 218 грн. 00 коп. покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малятко" (49000, м.Дніпропетровськ, бульвар Слави, будинок 6; ідентифікаційний код 13463894) на користь Приватного підприємства "Лєон" (25006, м. Кіровоград, вулиця Покровська, будинок 11-Д; ідентифікаційний код 34366803) 6 129 грн. 00 коп. основного боргу, 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2