Рішення № 55047982, 14.01.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.01.16р. Справа № 904/10967/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ФУД", м.Макіївка, Донецька область

до приватного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат", м.Ватутіне, Черкаська область

до приватного підприємства торгівельно-будівельної компанії "ДК-Центр", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 21.12.15р.;

від відповідача-1: не з'явився.

від відповідача-2: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніко Фуд", м.Макіївка, Донецька область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до приватного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат", м.Ватутіне, Черкаська область (далі по тексту - відповідач-1) та до приватного підприємства торгівельно-будівельна компанія "ДК-Центр", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 основної заборгованості у розмірі 39852,00грн.; пені у розмірі 12582,16грн.; трьох відсотків річних у розмірі 772,21грн.; інфляційних втрат у розмірі 1778,18грн.; штрафу у розмірі 8070,40грн. та про стягнення з відповідача-2 суму боргу за договором поруки у розмірі 500,00грн.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 16.12.2015р. за вих.№2П/12.15 ухвалою суду від 24.12.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 14.01.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 31.12.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 29.12.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач-1 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується реєстром поштових відправлень суду.

Крім того, позивач, в якості доказу направлення на адресу відповідача-1 копії ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2015р. по справі №904/10967/15 надав суду опис вкладення у цінний лист та фіскальний чек від 29.12.2015р.

Згідно інформації отриманої з сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" поштове відправлення вручено адресату (відповідачу-1) особисто 12.01.2016р.

Отже, відповідач-1 про час та місце розгляду справи був обізнаний, однак жодних дій спрямованих на виконання вимог суду, забезпечення явки представника в судове засідання або обґрунтування причин неявки не здійснив.

Відповідач-2 про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 06.01.2016р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

14.01.2016р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, також подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів та заяву про розгляд справи без участі представників відповідачів.

Повноважний представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не представив, витребуванні судом документи не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Повноважний представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, подав відзив на позовну заяву.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

На думку суду неявка у судове засідання представників відповідача-1 та відповідача-2 не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідачів та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 14.01.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко Фуд" (далі по тексту - позивач, продавець) та приватним акціонерним товариством "Ватутінський хлібокомбінат" (далі по тексту - відповідач-1, покупець) укладено договір купівлі-продажу №118 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого продавець зобов'язується поставляти покупцю товар партіями відповідно до замовлень останнього, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.

Найменування, асортимент, ціна товару визначаються за домовленістю сторін і зазначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.2 договору).

Загальна вартість товару, що передається за цим договором, складається із сум вартостей товару, зазначених у видаткових накладних за весь період дії даного договору (пункт 1.3 договору).

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата за товар проводиться в національній грошовій одиниці України, в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом одного банківського дня з моменту відвантаження товару. Моментом оплати вважається дата зарахування коштів покупця на розрахунковий рахунок продавця.

Даний договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р. включно, а по грошових зобов'язаннях - до їхнього повного виконання (пункт 6.1 договору).

Між позивачем та відповідачем-1 підписано додаткову угоду №1 від 18.02.2015р. в якій сторони виклали пункт 4.2 договору в новій редакції, а саме:

"4.2. Оплата за товар проводиться в національній грошовій одиниці України, в безготівковому порядку, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 календарних днів з моменту відвантаження товару. Моментом оплати вважається дата зарахування коштів покупця на розрахунковий рахунок продавця."

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується долученими до позовної заяви видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна №239 від 03.04.2015р. на суму 48609,60грн.;

- видаткова накладна №408 від 26.06.2015р. на суму 4742,40грн.

Відповідач-1 частково оплатив отриманий від позивача товар, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме:

- платіжне доручення №4342 від 19.06.2015р. на суму 5000,00грн.;

- платіжне доручення №4517 від 25.06.2015р. на суму 6000,00грн.;

- платіжне доручення №4832 від 09.07.2015р. на суму 2000,00грн.

Отже, заборгованість за укладеним між позивачем та відповідачем-1 договором станом на 15.12.2015р. становить 40352,00грн.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№2/26-10/15 від 26.10.2015р. з вимогою погашення заборгованості за договором.

Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача-1 є лист з описом вкладень, фіскальний чек від 26.10.2015р. та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою, що представник на прізвище Кириченко 30.10.2015р. отримав поштове відправлення.

Відповідачем-1 претензію залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

14.08.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Ніко Фуд" (далі по тексту - позивач, продавець, кредитор) та приватним підприємством торгівельно-будівельна компанія "ДК-Центр" (далі по тексту - відповідач-2, поручитель) укладено договір поруки №118/П (далі по тексту - договір поруки), відповідно до пункту 1.1 умов якого у відповідності до цього договору поручитель поручається перед кредитором за виконання грошових зобов'язань відповідача-1 (боржника), які можуть виникнути за договором, передбаченим пунктом 2 цього договору.

Основним договором в цьому договорі є договір купівлі-продажу №118 від 14.08.2014р., укладений між кредитором та боржником (пункт 2 договору поруки).

Згідно з пунктом 3.1 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання грошових зобов'язань боржником за основним договором у сумі, що дорівнює 500,00грн., без відшкодування кредитору збитків, процентів за користування товарним кредитом, у разі якщо він передбачений, та сплати відповідних штрафних санкцій за основним договором.

Поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, що передбачений пунктом 2.1 цього договору, виконати частину прострочених грошових зобов'язань боржника перед кредитором, у межах суми передбаченої пунктом 3.1 договору, на підставі письмової вимоги кредитора, в двох денний строк, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора (пункт 4.1 договору поруки).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених статтею 559 Цивільного кодексу України (пункт 5.1 договору поруки).

В свою чергу, відповідач-1 доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач-1 не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Відповідач-2 доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач-2 скористався наданим йому правом на судовий захист та визнав позовні вимоги позивача.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 на користь позивача основного боргу у розмірі 39852,00грн. та в частині стягнення з відповідача-2 на користь позивача основного боргу у розмірі 500,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 4.2 договору, строк оплати товару отриманого за видатковою накладною №239 від 03.04.2015р. на суму 48609,60грн. та видатковою накладною №408 від 26.06.2015р. на суму 4742,40грн. є таким, що настав.

Дії відповідача-2 про визнання позовних вимог не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Господарський суд вважає, що відповідач-1 визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 40352,00грн. відповідач-1 не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем-1 не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Пунктом 7.1 договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно цього договору та/або чинного законодавства України.

У разі невиконання (неналежного виконання) сторонами будь-яких грошових зобов'язань, крім зазначених у пункті 7.4 цього договору, винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент порушення зобов'язань, від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов'язання за кожен день прострочення (пункт 7.3 договору).

У разі порушення термінів оплати за товар покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20% від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов'язання (пункт 7.4 договору).

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 05.05.2015р. по 15.12.2015р. на суму 12582,16грн. (за кожною видатковою накладною окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилку, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 11640,61грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати штраф у розмірі 8070,40грн.

Господарський суд перевірив розрахунок штрафу здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 772,21грн. за загальний період прострочення з 04.05.2015р. по 15.12.2015р. (за кожною видатковою накладною окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилку, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 767,83грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 1778,18грн., які розраховані за загальний період з травня 2015 року по листопад 2015 року (за кожною видатковою накладною окремо).

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 688,85грн.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача-1 на користь позивача судовий збір у розмірі 1179,02грн., з урахуванням того, що 96,80% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" (20250, Черкаська область, м.Ватутіне, вул.Транспортна, буд.33; ідентифікаційний код 00380669) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ФУД" (86114, Донецька область, м.Макіївка, вул.Бестужева, буд.10; ідентифікаційний код 38985443) 39852,00грн. (тридцять дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дві грн. 00 коп.) основної заборгованості; 11640,61грн. (одинадцять тисяч шістсот сорок грн. 61 коп.) пені; 767,83грн. (сімсот шістдесят сім грн. 83 коп.) трьох відсотків річних; 688,85грн. (шістсот вісімдесят вісім грн. 85 коп.) інфляційних втрат; 8070,40грн. (вісім тисяч сімдесят грн. 40 коп.) штрафу; 1179,02грн. (одна тисяча сто сімдесят дев'ять грн. 02 коп.) судового збору, видати наказ.

Стягнути з приватного підприємства торгівельно-будівельної компанії "ДК-Центр" (49083, м.Дніпропетровськ, пр.Газети "Правда", буд.35 А; ідентифікаційний код 33563852) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО ФУД" (86114, Донецька область, м.Макіївка, вул.Бестужева, буд.10; ідентифікаційний код 38985443) 500,00грн. (п'ятсот грн. 00 коп.) основної заборгованості, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

18.01.2016 року

Суддя ОСОБА_2