Рішення № 54996665, 15.01.2016, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

ЄУН 337/5822/15-ц

2/337/65/2016

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016р. Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого судді - Мурашової Н.А.

при секретарі Чалій Т.П.

за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа Хортицький РВ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, про припинення права власності на частку в майні за грошову компенсацію, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що він є власником ? частин квартири АДРЕСА_1, а відповідачка власником ? частини вказаної квартири. Вказана квартира є однокімнатною, неподільною, спільне користування цією квартирою є неможливим, оскільки сторони не є родичами, є різностатевими особами, різного віку та інтересів, мають неприязні стосунки, частка відповідача в цій квартирі є незначною по зрівнянню з його часткою і не може бути виділена в натурі. За цих обставин він вважає можливим припинити право власності відповідача на її частку в спірному майні за грошову компенсацію в сумі 65337,00грн., яку він вніс на депозитний рахунок суду при зверненні до суду з цим позовом.

Просить припинити право власності відповідача на ? частину спірної квартири, стягнути на її користь грошову компенсацію вартості ? частини спірного майна в сумі 65337,00грн., визнати за ним право власності на ? частину спірної квартири.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково суду пояснили, що позивач ОСОБА_5 набув право власності на ? частини спірної квартири в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_6 і його право власності зареєстровано у встановленому законом порядку. Відповідачка також є спадкоємицею після смерті ОСОБА_6 як його дружина і звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Між сторонами виник спір щодо спадкового майна, який вирішувався в судовому порядку. Саме за судовим рішенням за позивачем було визнано право власності на частину спірного майна. Відповідачка своє право власності на спадкове майно до теперішнього часу не оформила. В спірній квартирі на даний час фактично мешкає відповідачка, вона зареєстрована в квартирі, однак за комунальні послуги не сплачує, має заборгованість. Позивач в спірній квартирі не мешкає, оскільки на даний час знаходиться в м.Москва на заробітках, одружився там, мешкає на зйомній квартирі і має намір повернутися до м.Запоріжжя, коли буде вирішено питання щодо спірного майна, оскільки на даний час йому немає де проживати. Він має намір мешкати в спірній квартирі з дружиною, а спільне проживання його родини з відповідачкою є неможливими в силу неприязних стосунків, вони не є родичами один одному, є людьми різного віку, різної статі та різних інтересів. Квартира є однокімнатною, неподільною, частка відповідачки є незначною і її виділ є неможливий. В нього є частка в праві власності на квартиру АДРЕСА_2, де зараз мешкає його мати ОСОБА_1 Однак він не може проживати з матірю та дружиною в одній квартирі, оскільки кімнати є прохідними, вони будуть заважати один одному. Він має намір мешкати в окремому помешканні. Вважають, що позбавлення відповідачки права власності на частку в спірній квартирі не порушить її права, оскільки грошова компенсація вартості її частки внесена позивачем на депозитний рахунок суду і після набрання рішенням суду законної сили буде негайно виплачена відповідачці. Вартість спірного майна визначалась за ринковим цінами. Просять позов задовольнити повністю.

Відповідачка та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали повністю, пояснили, що ОСОБА_3 з 2007р. знаходилась в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, який помер 06.10.2012р. після тяжкої хвороби. Вона доглядала його, витрачала кошти на лікування, коли він захворів, вимушена була брати кредити, які сплачує до теперішнього часу. Нікого з дітей не було поруч з ним, коли потрібний був догляд, вони не надавали йому матеріальної допомоги, а зараз претендують на спадщину. Мешкали вони в спірній квартирі, яка належала ОСОБА_6, фактичного ще з 1996р., знаходячись з ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах, а потім в 2007р. зареєструвавши шлюб. В квартирі вона була зареєстрована в 2009р. Після смерті чоловіка вона залишилась мешкати в квартирі, оскільки іншого житла у неї немає, і проживає там до теперішнього часу. ЇЇ діти мешкають в інших районах Запорізької області зі своїми родинами, у них також немає права власності на те помешкання, де проживають. Тому у випадку задоволення позову вона залишить «на вулиці». Після смерті чоловіка існував заповіт на її імя, вона своєчасно звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, але в подальшому діти чоловіка оскаржили заповіт і за судовим рішенням він був визнаний недійсним. Відповідач в порядку спадкування набув права власності на ? частини спірної квартири, але за весь час не намагався вселитися до квартири, оскільки вже девять років мешкає в м.Москва. Мати позивача ОСОБА_1 пропонувала придбати їй інше житло, але за ті гроші, що вони пропонують їй, такого житла зараз не купити. І у неї немає грошей, щоб викупити ? частини квартири, оскільки вона є пенсіонеркою, сплачує кредити, які ще були отримані на лікування чоловіка. Мирним шляхом вони не змогли вирішити спір. Вважають, що позивач належними доказами не довів суду наявність підстав, передбачених ст.365 КК України, для припинення її права власності на ? частину квартири і вважають, що таке припинення суттєво порушить її житлові права. Просять в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсктність.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника третьої особи.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача, відповідачки та її представника, дослідивши матеріали справи, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Суд встановив, що рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 11.02.2014р. відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 до ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_9, про визнання заповіту недійсним, а також відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8, третя особа Восьма запорізька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_9, про усунення від права спадкування.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27.03.2014р. вказане судове рішення в частині визнання заповіту недійсним скасовано і постановлено нове рішення, яким позов ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним задоволено, визнано заповіт, укладений 04.10.2012р. ОСОБА_6 і посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, недійсним. В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним відмовлено з інших правових підстав. В іншій частині рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 11.02.2014р. залишено без змін.

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню.

Так, вказаними судовими рішеннями встановлено, що 06.10.2012р. помер ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_3. Позивач ОСОБА_5 є сином ОСОБА_6 від першого шлюбу з ОСОБА_1, а відповідач ОСОБА_3 є його дружиною, тобто спадкоємцями першої черги і прийняли спадщину у встановлений законом спосіб, звернувшись з відповідними заявами до нотаріуса.

Крім того, рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 18.08.2014р., яке набрало законної сили 10.09.2014р., за ОСОБА_5 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_6, який помер 06.10.2012р., визнано право власності на ? частини квартири АДРЕСА_3.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_5 має право на спадкування ? частини спадкового майна, а ОСОБА_3 на ? частину.

Право власності позивача ОСОБА_5 на ? частини квартири АДРЕСА_3 зареєстровано у встановленому законом порядку.

Право власності ОСОБА_3 на ? частину вказаної квартири не зареєстровано.

Відповідно до технічного паспорту на вказану квартиру вона є однокімнатною, загальною площею 35,64 кв.м., житловою 17,5 кв.м.

Відповідно до звіту про оцінку спірної квартири, складеного 20.09.2015р. субєктом оціночної діяльності фізична особа ОСОБА_10, вартість квартири становить 261348,00грн., вартість ? частини квартири 65337,00грн.

Грошова сума в розмірі 65337,00грн. внесена позивачем на депозитний рахунок суду при подачі даного позову.

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19.09.2003р. по теперішній час, і йому на праві власності належить ? частина квартири за вказаною адресою, інша ? частина належить його матері ОСОБА_1. Вказана квартира згідно технічного паспорту є двокімнатною, загальною площею 42,57кв.м., житловою 25,2 кв.м.

В судовому засіданні сторонами не оспорювалось, що позивач ОСОБА_5 понад 8 років фактично мешкає в м.Москва, де працює, і 17.04.2015р. зареєстрував шлюб, в м.Запоріжжя він приїжджає один-два рази на рік, провідати матір, зупиняється в квартирі, частина якої належить йому на праві власності і де він зареєстрований, до спірної квартири не вселявся, нею не користується, з приводу усунення перешкод в користуванні цією квартирою з відповідними заявами не звертався.

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована в спірній квартирі за адресою м.Запоріжжя, вул..Рубана, 5/44 з 31.07.2009р. по теперішній час, однак фактично мешкає в ній з 1996р. по теперішній час, що в судовому засіданні також сторонами не оспорювалось.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на будь-яке нерухоме майно за ОСОБА_3 не зареєстровано.

Відповідно до ст.3, 21,24 ОСОБА_11 України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні права і свободи. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст.8 ОСОБА_11 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, відповідно до якого ОСОБА_11 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_11 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_11 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_11 України гарантується.

Ст.41 ОСОБА_11 України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Аналогічні положення закріплені в ст. 319,321 ЦК України.

Крім того, відповідно до ст.319,321 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст.346 ЦК України передбачає такі підстави припинення права власності: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна;

5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника, а також інші випадки, встановлені законом.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст.356 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, вони можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ст.358 ЦК України).

Відповідно до ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Ст. 47 ОСОБА_11 України та ст.1,9 ЖК України гарантує громадянам право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч.4,5 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст.379,383 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Зясувавши повно, всебічно та обєктивно обставини даної справи, оцінивши надані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись виключно діючим законодавством, суд приходить до висновку про відсутність підстав для припинення права власності відповідачки ОСОБА_3 на ? частину спірної квартири.

При цьому, суд виходить з того, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених п.13 ч.1 ст.365 ЦК України, з обовязковою умовою, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сімї. Саме ця обставина є визначальною під час вирішення спору про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Саме такий правовий висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 02.07.2014р. у справі № 6-68цс14, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обовязковою для застосуваннями усіма судами.

Аналізуючи обставини справи, суд зясував, що спірна квартира є однокімнатною, неподільною, частка відповідачки ОСОБА_3, по зрівнянню з часткою позивача ОСОБА_5, є меншою та незначною і в силу технічних характеристик квартири не може бути виділена в натурі, сторони не є родичами один одному, мають неприязні стосунки, є особами різного віку та статі, згоди щодо спільного володіння та користування спільним майном не дійшли, чого в судовому засіданні сторони фактично не оспорювали.

Суд вважає, що в даному випадку наявні обставини, передбачені п.1-3 ч.1 ст.365 ЦК України, що можуть бути підставами для припинення права власності особи на частку в спільному майні.

Але суд вважає, що припинення права власності відповідачки ОСОБА_3 на ? частку в спірному майні завдасть істотної шкоди її інтересам, зокрема, порушить гарантоване ОСОБА_11 та іншими законами України право на житло, право власності на нього, оскільки судом встановлено і підтверджено належними та допустимими доказами, що спірне помешкання є єдиним житловим приміщенням відповідачки ОСОБА_3, вона проживає і користується ним на протязі тривалого часу, має в ньому організований побут, іншого приміщення, придатного для проживання немає.

В той час, коли позивач ОСОБА_5 має на праві спільної часткової власності разом зі своєю матірю ОСОБА_1 частку в іншому житловому приміщенні в м.Запоріжжя, зареєстрований в ньому, на протязі тривалого часу фактично мешкає в м.Москві, зареєстрував там шлюб, під час приїзду до м.Запоріжжя зупиняється в належній йому та його матері квартирі, до спірного помешкання не вселявся, ним фактично не користується, з приводу усунення перешкод у володінні та користуванні власністю до суду не звертався, що в судовому засіданні представники позивача не заперечували.

Ніяких доказів тому, що він має намір повернутися до м.Запоріжжя, вселитися та проживати в спірній квартирі, що він не може спільно з іншим співвласником користуватися іншим житлом квартирою №79 будинку №3 по вул..Щаслива м.Запоріжжя, позивач та його представники суду не надали.

За вищевказаних обставин, які на думку суду є визначальними при вирішенні даного спору, суд вважає, що припинення права власності відповідачки на частку в спільному майні, незважаючи на те, що таке припинення передбачено діючим законодавством України, буде неправомірним та недопустимим втручанням у її житлові права, оскільки, по-перше, необхідність такого припинення не викликана суспільним інтересом, за наявності якого допускається примусове відчуження майна, по-друге, не є пропорційним переслідуваним цілям - набуття позивачем, який має інше житлове приміщення, права власності на все спірне майно за рахунок позбавлення відповідачки єдиного житлового приміщення.

При постановленні рішення суд виходить з того, що конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла, тобто кореспондується з обовязком держави створювати умови для захисту цього права, право власності є абсолютним правом, усім власникам гарантується рівність їх права власності, не існує жодних привілеїв та обмежень в здійсненні ними свого права за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Зокрема, на рівність здійснення права спільної часткової власності не впливає нерівність часток співвласників в спільному майні, стать, вік, відсутність родинних стосунків.

В даному випадку суд вважає, що незначність частки у праві власності відповідачки, неподільність квартири, відсутність родинних відносин між сторонами і наявність між ними неприязних стосунків не можуть бути єдиними виключними підставами для припинення права власності відповідачки на частку в спільному майні, яке до того ж є житловим приміщенням.

Крім того, суд вважає, що не може бути визначальною підставою для припинення права власності відповідачки на частку в спільному майні внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошової суми в розмірі вартості ? частки спірної квартири, оскільки факт наявності або відсутності істотної шкоди має з'ясовуватися судом саме на момент розгляду справи, рішення про припинення права особи на частку у спільному майні не може ґрунтуватись на тому, що особа, право власності на частку якої припиняється, в майбутньому зможе собі придбати аналогічне майно або таку ж частку. Тому суд не погоджується з доводами представників позивача про те, що кошти, які внесені на депозитний рахунок суду, є достатніми для придбання іншого житла.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність обовязкової умови, передбаченої п.4 ч.1 ст.365 ЦК України, для припинення права власності відповідачки на частку в спільному майні, у звязку з чим в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Враховуючи, що представником позивача ОСОБА_1 при зверненні до суду з цим позовом на депозитний рахунок суду була внесена сума в розмірі 65337,00грн. як грошова компенсація вартості ? частки квартири, про припинення права власності на яку заявлялась позовна вимога, але судом прийнято рішення про відмову в задоволенні позову, суд вважає необхідним вказану суму повернути представнику позивача.

Керуючись ст.3,8,21,24,41,47 ОСОБА_11 України, ст.15,16,319,321,346,356,358,365 ЦК України, ст.1,9 ЖК України, ст.3,4,10,11,60,61,88,212-215 ЦПК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа Хортицький РВ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області, про припинення права власності на частку в майні за грошову компенсацію, визнання права власності відмовити повністю.

Повернути ОСОБА_1, 03.12.1955р.н., яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_5, 17.01.1987р.н., грошові кошти в розмірі 65337,00грн., внесені нею на депозитний рахунок суду № 37311050000607 в ГУ ДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015, код ЄРДПОУ 26316700, отримувач ТУ ДСА в Запорізькій області згідно з квитанцією ПАТ КБ «Приватбанк» № 0.0.449930833.1 від 19.10.2015р.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Хортицький районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 15.01.2016р.

Суддя Н.А.Мурашова

15.01.2016