Ухвала суду № 54921469, 10.12.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 738/1142/15-ц Провадження № 22-ц/795/2329/2015 Головуючий у I інстанції Сова Т. Г. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Висоцької Н.В., Губар В.С.

при секретарі: Козлачковій Ю.В.

з участю: представника відповідача та третьої особи ОСОБА_1М, третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсними розписки та договору позики, третя особа ОСОБА_2,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 27 жовтня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним розписки та договору позики на суму 259000 грн. відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неналежну оцінку наданих доказів.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що 22.10.2014 року ОСОБА_3 власноручно написала розписку про отримання позики у сумі 259000 грн., але такі дії були зумовлені психологічним тиском з боку ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_2, вказаних в розписці коштів позивачка не отримувала.

Заявниця вказує на те, що укладений договір позики є безгрошовим. На час написання розписки вона займалася торгівельною діяльністю як фізична особа-підприємець, орендувала частину магазину у ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які схилили її до видачі довіреності на ведення ОСОБА_2 від її імені підприємницької діяльності; при написанні розписки 22 жовтня 2014 року відповідачка запросила її в службовий кабінет магазину, відібравши всі документи та повідомила, що на їх частині магазину виявлено нестачу та шляхом погроз, залякування фізичною розправою, можливістю виникнення великої кількості кредитів на її імя змусила під впливом психологічного тиску написати розписку про отримання від ОСОБА_4 грошей в сумі 259 000 грн., хоча позивачка фактично не брала коштів.

Заявниця стверджує, що районний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про призначення судової психофізіологічної експертизи експертом ОСОБА_5 із застосування поліграфа з метою поставлення питання про правдивість її та відповідачки ОСОБА_4 свідчень щодо передачі-отримання в борг вказаних в розписці коштів та можливості психічного тиску при написанні розписки, суд невірно вказав прізвище експерта, тому такого експерта і не знайшлося на сайті Міністерства юстиції України в реєстрі зареєстрованих судових експертів.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін рішення районного суду.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та третьої особи ОСОБА_1М, третьої особи ОСОБА_2, які просили відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін рішення районного суду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких доказів, які б свідчили про те, що дійсно до позивачки застосовували силу з метою отримання розписки про одержання коштів в судовому засіданні не було здобуто.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом по справі встановлено, 22.10.2014 року ОСОБА_3 в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була власноручно написана розписка про те, що вона взяла в борг у ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 259000 грн. (а.с.5).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсними розписки та договору позики, ОСОБА_3 посилалася на вимоги статті 231 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним, тобто він є оспорюваним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як розяснено у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися у незаконних, однак не обовязково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою як щодо іншої сторони правочину так і щодо членів її сімї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обовязково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З показань у судовому засіданні свідка ОСОБА_8 (у звязку з одруженням зміна прізвища ОСОБА_6), яка безпосередньо була присутня під час написання оскаржуваної розписки від 22.10.2014 року, засвідчила факт отримання ОСОБА_3 від відповідачки коштів, позивачка була в звичайному стані, ніяких хвилювань не виявила, зовнішньо свідка нічого не зацікавило, після чого позивачка взяла у свідка та її знайомого паспорти, власноручно переписала відомості з них, бачила на столі велику суму грошей.

Районним судом вірно критично оцінено показання свідка ОСОБА_9, яка є матірю ОСОБА_3, про те, що ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_3 259000 грн., які позивачка дала без будь-якої розписки, а тепер щоб не віддавати силою змусили позивачку написати розписку про отримання 259000 грн., ошукали її, зважаючи на те, що ОСОБА_9 не була свідком подій написання оскаржуваної розписки від 22.10.2014 року, тобто не може підтвердити їх чи спростувати.

Враховуючи вищевикладене, районний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними розписки та договору позики, оскільки ОСОБА_3 не доведено відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України застосування до неї психічного тиску з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у розумінні ст. 231 ЦК України.

Твердження заявника про безгрошовість оскаржуваного договору позики є необґрунтованим, оскільки письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Вимога заявника про призначення судової психофізіологічної експертизи експерту ОСОБА_5 з застосуванням поліграфа, яка має фах на виконання даної експертизи не підлягає задоволенню з огляду на те, що за даними реєстру атестованих судових експертів офіційного сайту Міністерства юстиції України відсутні дані про те, що вказана заявником особа - ОСОБА_5 включена до Державного реєстру атестованих судових експертів як експерт.

Крім цього, у відповідності до п.п. 6.8, 6.8.2 розділу IV «Психологічна експертиза» «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зі змінами, внесеними Наказом Міністерства юстиції України № 1350/5 від 27 липня 2015 року, з метою отримання орієнтувальної інформації можуть проводитися опитування із застосуванням спеціального технічного засобу - компютерного поліграфа. Такі опитування можуть проводитись тільки за наявності письмової згоди особи, яка проходитиме опитування.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про призначення судової психофізіологічної експертизи районним суд обґрунтовано виходив з того, що згоди від відповідачки ОСОБА_4 на проведення такої експертизи не отримано, що унеможливлює її участь в проведенні експертизи.

Таким чином, перевіряючи оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційним судом не встановлено порушень матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору і доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 27 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:Судді: