Рішення № 54913068, 14.12.2015, Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/2640/15-ц

Номер провадження: 2/511/974/15

14 грудня 2015 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Бобровська І. В.,

секретаря Яценюк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Роздільна Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної державної нотаріальної контори Одеської області, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання дій державного нотаріуса незаконними,-

ВСТАНОВИВ:

22.09.2015 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати незаконними дії державного нотаріуса ОСОБА_2 районної державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_3, які виявилися у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 листопада 2001 року на все майно ОСОБА_5. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 06 листопада 1949 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб. За час подружнього життя вони набули майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: Одеська область, Роздільнянський район, с.Вакулівка, вул..Степова, буд.11, на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 1989 року, який був посвідчений виконавчим комітетом Виноградарської сільської ради народних депутатів Роздільнянського району Одеської області та інше майно. Після смерті 28 грудня 1999 року ОСОБА_6 відкрилася спадщина на ? частину зазначеного вище житлового будинку та земельну ділянку, площею 6,30 га, що знаходиться на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району Одеської області, яка надавалася ОСОБА_6 для ведення особистого селянського /фермерського/ господарства, на підставі Державного акту серії ОД-20-0143 на право приватної власності на земельну ділянку від 22 червня 1994 року, який зареєстрований ОСОБА_2 відділом земельних ресурсів в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3. Спадкоємцями першої черги були чоловік померлої ОСОБА_5 та сини ОСОБА_7, який постійно проживав та вів спільне господарство разом з батьками за адресою: с.Вакулівка, вул..Степова,11 Роздільнянського району Одеської області, та ОСОБА_4 Заяву про прийняття спадщини було подано лише чоловіком померлої ОСОБА_5 Син померлої ОСОБА_7 прийняв спадщину, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, заяву про відмову від прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавав. Таким чином, на думку позивача, після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняли чоловік померлої ОСОБА_5 та син ОСОБА_7 Однак відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 листопада 2001 року, виданого державним нотаріусом ОСОБА_2 державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_5, значиться, що він є спадкоємцем до майна померлої. 11.10.2004р. помер ОСОБА_5, який за життя склав заповіт від 25.02.2004 року. відповідно до якого все своє майно заповідав своїм дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в рівних частках кожному. 27.06.2011 року помер чоловік позивачки ОСОБА_7 За життя він склав заповіт від 22.06.2011 року, яким все своє майно заповів позивачу ОСОБА_1Спадщину позивачка прийняла. Однак державним нотаріусом при видачі свідоцтва за законом від 29.11.2001р. не враховано, що після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняв не лише її чоловік ОСОБА_5, а і її син ОСОБА_7 Позивачка вважає дії державного нотаріуса, які виявилися у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.2001р. на все майно ОСОБА_5 незаконними. Будучи таким, що прийняв спадщину після смерті матері, ОСОБА_7 мав право отримати свідоцтво про право на спадщину за законом без обмеження будь-яким строком, спадщина йому належала з моменту ї відкриття. Державний нотаріус, на думку позивача, при видачі свідоцтва від 29.11.2001р. порушив вимоги ст..46 Закону України «Про нотаріат», п.п.109,113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року, не перевірив кола спадкоємців ОСОБА_6 за законом, які фактично прийняли спадщину, не перевірив відомості про зареєстрованих та проживаючих осіб разом з зі спадкодавцем на момент його смерті, чим порушив майнові права другого спадкоємця. Про існування вказаних порушень позивачка дізналась у 2014 році при розгляді справи №511/847/13-ц за її позовом до ОСОБА_4 про встановлення юридичних фактів, визначення часток у спадщині, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності, у звязку з чим вважає, що строк звернення до суду нею не пропущений.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 позов підтримали та просили його задовольнити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_2 районної державної нотаріальної контори Одеської області в судове засідання не зявився на підставі заяви про розгляд справи у його відсутність, по суті спору не висловився.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась на підставі заяви про розгляд справи у її відсутність надали суду письмові пояснення, в який позов не визнала. Пояснила, що на час вчинення оскаржуваної нотаріальної дії нотаріус встановлював коло спадкоємців відповідно до даних, які повідомила особа в своїй заяві про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину. Факт реєстрації осіб в будинку в с.Вакулівка неможливо було перевірити, оскільки на той час не передбачалось ведення домової книги. Позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду, оскільки сплинуло 15 років після вчинення нотаріальної дії, та позивачка не є субєктом оскарження нотаріальної дії, оскільки вона вчинена не відносно неї. За життя ОСОБА_7 дій батька не оспорював та погодився з рішенням батька. Просила в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_9 проти позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що обставини, викладені у позові, вже були предметом розгляду як місцевого, так і апеляційного суду Одеської області (стосовно встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі факту прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті матері ОСОБА_6, права власності позивача на 5/8 частин вказаного вище житлового будинку та визнання свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом недійсними) за позовом ОСОБА_1 та їй було відмовлено у позовах повністю. Суд визнав частки ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у спадковому майні рівними, свідоцтва про право на спадщину законними та дійсними, і рішення судів набрали законної сили, а тому у позивача немає законних підстав для фактичного перегляду рішень судів з цього приводу. ОСОБА_4 зазначив, що їх батько помер у 2004 році, а брат ОСОБА_7 у 2011 році. За життя ОСОБА_7 ніяких претензій до нього не предявляв, навпаки, у 2010 році надав нотаріальну згоду, щоб він був зазначений уповноваженою особою в державних актах на право власності на землю, яку вони успадкували по ? частині кожний після смерті батьків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали спадкової справи №467/01 до майна померлої 28 грудня 1999 року ОСОБА_6, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.11.1949 року, від якого народилося двоє дітей: син ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2.

28.12.1999 року ОСОБА_6 померла. Спадщину після її смерті прийняв чоловік ОСОБА_5, отримавши у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом від 29.11.2001 року (а.с.7). Сини померлої ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не зверталися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті матері, не отримували свідоцтв про право на спадщину за законом та не оспорювали права та дії їх батька ОСОБА_5 з приводу прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_12. Такі дії ОСОБА_7 та ОСОБА_4 свідчать про те і фактично є доказом того, що вони схвалювали дії батька щодо прийняття ним спадщини після смерті матері, і не мали наміру приймати спадщину після смерті матері. ОСОБА_7 у межах строків позовної давності після 28.12.1999 року не звертався за захистом його права на спадщину після смерті матері.

11.04.2004 року помер ОСОБА_5. Спадщину після його смерті прийняли сини: ОСОБА_7 і ОСОБА_4, отримавши у нотаріальній конторі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом. Частка кожного сина у спадковому майні становить ? частину спадкового майна. На час прийняття спадщини і після отримання свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 08.05.2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не заперечували проти визначених їм нотаріусом часток у спадковому майні.

15.09.2009 року ОСОБА_7 зареєстрував шлюб з позивачем ОСОБА_1, а 27.06.2011 року він помер. Спадкоємцем померлого ОСОБА_7 за заповітом є його дружина ОСОБА_1, яка своєчасно звернулася із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Судом зясовано, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема і факту прийняття спадщини її чоловіком ОСОБА_7 після смерті матері, але їй було відмовлено в цій частині рішенням місцевого суду від 21.02.2014 року, залишеним без змін у цій частині рішенням апеляційного суду Одеської області від 14.05.2014 року (справа №511/847/13-ц, номер провадження 2/511/25/14). Крім того, ОСОБА_1 предявляла вимогу про збільшення її частки у спадковому майні до 5/8 частин, а саме: у житловому будинку №11 по вулиці Степовій села Вакулівка, Роздільнянського району Одеської області, але рішенням апеляційного суду Одеської області від 14.05.2014 року по вказаній вище справі їй відмовлено у задоволенні цієї вимоги. Рішення апеляційного суду набрало законної сили і в касаційному порядку не скасовано.

Також ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.2001р., виданого на імя ОСОБА_5, та свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 08.05.2008 року, виданих на імя ОСОБА_4 недійсними (справа №511/3759/14-ц, провадження №2/511/134/15). Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 19.03.2015р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18.08.2015р., в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Так, судами при розгляді вказаних цивільних справ було достовірно встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 спадщину після смерті матері не прийняли. До складу спадщини, яка належала спадкодавцеві ОСОБА_7 входить майно, отримане ним, як спадщина після смерті батька, а саме: ? частина житлового будинку №11 з господарськими будівлями і спорудами по вулиці Степовій села Вакулівка, Роздільнянського району Одеської області; ? частина майнового паю в СВК «Дружба» в с.Виноградар Роздільнянського району;? частина грошового вкладу, який знаходиться у філії Ощадбанку №3175/043 ОСОБА_2 відділення №3175 ПАТ «Державний ощадний банк України» на відповідних рахунках; ? частина земельної ділянки площею 7,30 га, розташованої на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району;1/2 частина земельної ділянки площею 6,30 га, розташованої на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району. Судами встановлено, що видачею свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на ? частину спірного житлового будинку не були порушені права позивача на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7, тому правових підстав для визнання недійсним цього свідоцтва у суду апеляційної інстанції не знайшлось. Крім того, судами встановлена і відсутність порушень з боку державного нотаріуса п.113, п.121 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 03.03.2004 року), при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.11.2001р. та за заповітом від 08.05.2008р.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Крім того, в узагальненні, яке проведено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні, і яке листом від 07.02.2014р. доведене до відома судів нижчих ланок, зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону № 3425-XII «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Тобто закон визначає досить широке коло осіб, правомочних оскаржувати нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні. Але право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших субєктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір. Саме таке процесуальне правило визначення субєктного складу осіб наведене у ст. 50 Закону № 3425-XII.

Суд вважає, що позивачка ОСОБА_1, заявивши позовні вимоги до державної нотаріальної контори і оскаржуючи дії нотаріуса, вчинені відносно зовсім іншої особи, обрала невірний спосіб захисту своїх прав. Фактично спір у позивачки виник з третьою особою по справі ОСОБА_4, який разом з її померлим чоловіком та своїм братом ОСОБА_7 були спадкоємцями першої черги після смерті батьків, а тому відповідачем за цим позовом повинен бути ОСОБА_4, тобто спадкоємець, який уже одержав спадщину і не дає своєї згоди на її перерозподіл, а не ОСОБА_2 районна державна нотаріальна контора Одеської області. Однак представник позивача не дав згоду на заміну відповідача та не уточнив позовні вимоги, заявивши, що саме такий спосіб захисту прав позивача вони обрали і вважають його вірним. Суд в порядку вимог ст.ст.10,11,33 ЦПК позбавлений права самостійно без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідача або замінювати неналежного відповідача належним, а також виходити за межі заявлених позовних вимог. Крім того, спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті матері, про перерозподіл спадщини, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.11.2001р. та свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 08.05.2008р. судами вже розглянутий не на користь ОСОБА_1 Таким чином, суд вважає, що позивачка ОСОБА_1 є неналежним позивачем у вказаній цивільній справі і в задоволенні її вимог до нотаріальної контори слід відмовити за безпідставністю.

Позивачка вважає, що видачею ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за законом 29.11.2001р. державним нотаріусом ОСОБА_3 на все майно після смерті ОСОБА_6 порушені її права на спадкування, оскільки частка її чоловіка ОСОБА_7 у спадщині, що відкрилась після смерті його батьків, і яку вона отримала після його смерті за заповітом, повинна бути значно більша, ніж визначив нотаріус.На підтвердження своїх доводів вона надала докази, а саме: довідки про місце проживання та реєстрації її померлого чоловіка, показання свідків, які є неналежними і не можуть бути прийняті судом до уваги з вищезазначених підстав.

Також, відповідно до п.109 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 03.03.2004 року), свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо. При цьому в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину. Якщо свідоцтво про право на спадщину видається державним нотаріусом не на всю спадщину, в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Згідно з п.113 Інструкції свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст.549 Цивільного кодексу). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ОСОБА_9 народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

П.114 Інструкції встановлює, що державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства осіб, які подали заяву, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

Ст.46 Закону України «Про нотаріат» встановлює право нотаріуса, який вчиняє нотаріальну дію, витребувати від підприємств, установ, організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.

Таким чином, жоден нормативний акт, що діяв на час виникнення спірних правовідносин та регулював діяльність державних нотаріусів та порядок вчинення ними нотаріальних дій, не передбачав обовязок нотаріуса самостійно встановлювати коло спадкоємців першої черги та закликати їх до спадкування.

Тобто порушень з боку державного нотаріуса Конституції України, Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 03.03.2004 року), на які вказує позивач, суд не вбачає.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про те, що позов ОСОБА_1 не ґрунтується на законі, є безпідставним та не підлягає задоволенню.

На підставі ст.ст.46,48 Закону України «Про нотаріат», п.п.113, 114, 121 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 03.03.2004 року), ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної державної нотаріальної контори Одеської області, треті особи - приватний нотаріус ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про визнання дій державного нотаріуса незаконними, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції в апеляційний суд Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а у випадку відсутності особи в судовому засіданні при оголошенні рішення протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя І. В. Бобровська