Рішення № 54911683, 14.12.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/1992/15 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 22-ц/783/5182/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 48

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и л а:

17 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, у якому просила провести розподіл спільного майна подружжя, а саме виділити ОСОБА_4 та залишити за ним у власності автомобіль марки «GEELY Emgrand EC-7», 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1; стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію в розмірі 86261,35 грн. за належну їй частку в спільному майні подружжя; стягнути з ОСОБА_4 на її користь судові витрати в розмірі 243,60 грн. В обгрунтування позову посилається на те, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі у період з 02 серпня 2003 року по 29 вересня 2014 року - часу, коли шлюб був розірваний рішенням Галицького районного суду м. Львова. Під час шлюбу 20 грудня 2011 року ними було придбане майно - автомобіль марки «GEELY Emgrand ЕС-7», 2011 року випуску, д.н. ВС 0105 BE, що підтверджується договором купівлі-продажу № 214, загальною вартістю 116 900,00 гривень. При купівлі автомобіля, не маючи достатньої суми грошей, ними було прийнято рішення про часткову сплату суми, яку вони мали в наявності, а саме 55000,00 грн. На решту суми 61 900 гривень було укладено кредитний договір № 300444033184012 від 23.12.2011 року в ПАТ «Астра Банк», за яким загальна сума кредиту становить 75 806,40 грн. При укладенні даного кредитного договору було понесено витрати, які були обовязковою умовою договору, а саме: одноразова комісія за кредитом - 123,81 грн., доходи банку - 18,57 грн., інформація про стан рахунку 199,00 грн., реєстр обтяжень транспортного засобу - 150,00 грн., послуги нотаріуса, витяги, довідки 1340,00 грн., оформлення автомобіля в ДАІ 5 100 грн., страхування цивільно - правової відповідальності 1 645,50 грн., страхування від нещасного випадку 3 782,28 грн., страхування КАСКО в період 23.12.2011 року по 23.12.2013 року - 18777,58 грн., а всього 31 136,74 грн. Крім того, на автомобіль згідно рахунку-фактури № 5638 від 16.12.2011 року було встановлено додаткове обладнання на загальну суму 10 580,00 гривень. Таким чином, загальна вартість автомобіля становить 172 522,74 грн. З приводу поділу вказаного автомобіля вони дійти згоди не можуть, в звязку з чим, просить суд позов задовольнити.

Оскаржуваним заочним рішенням позов ОСОБА_2 - задоволено.

Визнано спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 автомобіль марки «GEELY Emgrand EC-7», 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки «GEELY Emgrand EC-7», 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1.

Стягнуто з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, 1/2 частину вартості автомобіля у сумі 86261,35 (вісімдесят шість тисяч двісті шістдесят одна гривня 35 копійок) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243,60 гривень.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_4, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не було досліджено факт перебування на час розгляду справи у власності подружжя транспортного засобу марки «GEELY Emgrand EC-7», не скеровано запит до відповідних реєстраційних органів про надання інформації про власників транспортного засобу. Звертає увагу на те, що зазначений транспортний засіб з 05 квітня 2014 року з відома позивачки перебуває у власності третіх осіб, які не були залучені до участі у справі та оскаржуване рішення впливає на їхні майнові права. Крім цього, судом при вирішенні даної справи не було вжито жодних заходів для встановлення дійсної вартості оспорюваного автомобіля. Також судом неправомірно було включено до складу майна подружжя грошові кошти, які були ним витрачені на придбання та утримання транспортного засобу. Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 травня 2015 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Однак зазначеним вимогам закону дане заочне рішення суду не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 повністю, суд першої інстанції послався лише на обставини, викладені в позовній заяві та зазначив, що вважає доведеним наявність правових підстав для розподілу спільного майна подружжя вищевказаного автомобіля.

Проте погодитись з таким висновком районного суду не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 60, ч. 1 ст. 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 23 Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 02 серпня 2003 року по 29 вересня 2014 року часу його розірвання рішенням Галицького районного суду м. Львова (а.с. 8, 5).

Під час шлюбу 20 грудня 2011 року ОСОБА_4 було придбано автомобіль марки «GEELY Emgrand ЕС-7», 2011 року випуску, загальною вартістю 116 900,00 гривень, що підтверджується договором купівлі-продажу № 214 від 20 грудня 2011 року, номерний знак якого після купівлі та реєстрації - ВС 0105 BE (а.с. 9-11).

Колегія суддів погоджується з доводами позивачки, які не заперечуються відповідачем та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами (а.с. 12-38), що при купівлі автомобіля, не маючи достатньої суми грошей, ними - сторонами було прийнято рішення про часткову сплату суми, яку вони мали в наявності, а саме 55 000 грн. На решту суми 61 900 гривень було укладено кредитний договір № 300444033184012 від 23.12.2011 року між ПАТ «Астра Банк» та відповідачем ОСОБА_4, за яким загальна сума кредиту становила 75806,40 грн. При укладенні даного кредитного договору було понесено витрати, які були обовязковою умовою договору, а саме: одноразова комісія за кредитом - 123,81 грн., доходи банку - 18,57 грн., інформація про стан рахунку 199,00 грн., реєстр обтяжень транспортного засобу - 150,00 грн., послуги нотаріуса, витяги, довідки 1340,00 грн., оформлення автомобіля в ДАІ 5 100 грн., страхування цивільно - правової відповідальності 1 645,50 грн., страхування від нещасного випадку 3 782,28 грн., страхування КАСКО в період 23.12.2011 року по 23.12.2013 року - 18777,58 грн., а всього 31 136,74 грн. Крім того, на автомобіль згідно рахунку-фактури № 5638 від 16.12.2011 року було встановлено додаткове обладнання на загальну суму 10 580,00 гривень.

З письмових та усних пояснень відповідача ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції вбачається, що на момент реєстрації шлюбу з ОСОБА_2, станом на 02.08.2003 року у його власності знаходився автомобіль ВАЗ 2109 (Легковий КОМБІ-В, рік випуску 1991 рік, номерний знак НОМЕР_3, номер шасі ХТА21960М0902821, обєм двигуна 1288 куб.см.), який придбаний ним у березні 2002 року. У 2012 році автомобіль ВАЗ був переданий у користування рідній сестрі позивачки ОСОБА_6 на умовах помісячної виплати зафіксованої вартості автомобіля в загальній сумі 25000 грн. Вказана сума отримуваних місячних платежів за автомобіль ВАЗ 2109 була частиною місячних платежів по кредитному договору по автомобілю «GEELY Emgrand ЕС-7». Звертає увагу на те, що з вересня 2011 року вони почали водити сина ОСОБА_7 у дошкільний заклад дитячий садок № 12, який він систематично відвідував по 2015 рік включно. З листопада 2011 року, після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, позивачка ОСОБА_2 ніде не працювала включно по березень 2014 року. Всі пропозиції працевлаштування нею відхилялися, хоча жодних поважних причин не працювати не було. Єдиним сімейним доходом (в тому числі за період 2011-2014 року) був його дохід (заробітна плата та премії), з яких і оплачувалися всі сімейні витрати, в тому числі і кредит за автомобіль «GEELY Emgrand ЕС-7». Зокрема, в лютому 2013 року ним отримано індивідуальну премію за особисті заслуги перемогу у конкурсі Сузіря Київстар 2012, у розмірі 18 750,00 грн. Ці кошти використовувалися як місячні платежі по кредитному договору по автомобілю. Згідно п. 3 ст. 57 Сімейного кодексу згадана премія, отримана за особисті заслуги, вважається неподільною власністю, та використовувалась ним на сплату кредитних коштів за спірний автомобіль. Оскільки його доходу на утримання сімї та оплати по кредитах не вистачало, тому в серпні 2012 року було оформлено кредитну картку (кредитна угода № 610815350 від 16.08.2012 року) рахунок № 26253000802226 на його імя з доступним кредитом у сумі 35000 грн. Наявність кредитної заборгованості по цьому рахунку, яка виникла за період 2012 2014 р.р., у розмірі 29 882,49 грн. утворилася в результаті сімейних витрат і при поділі майна ОСОБА_2 зобовязань по погашенню половини цих кредитних коштів на себе не брала, заборгованість залишена на нього й існує на даний час. 24.03.2014 року ним був здійснений щомісячний платіж у розмірі 2 300 гривень, а 01.04.2014 року оформлено ще одну кредитну картку, за рахунок кредитних коштів, з якої достроково погашено кредит у розмірі 16 263,61 грн., що підтверджується документально. Отже, з 24.03. по 01.04.2014 року ним було оплачено весь залишок по кредиту в загальній сумі 18 563,61 грн. (в основному за рахунок кредитних коштів нової кредитної картки). Придбаний ним в шлюбі з позивачкою зазначений спірний автомобіль китайського виробництва «GEELY Emgrand ЕС-7», 2011 року випуску, мав ряд суттєвих недоліків, виявився непридатним до львівських доріг, тому приходилось постійно його ремонтувати, витрачаючи значні кошти. Як наслідок ні він, ні позивачка ОСОБА_2 не бажали залишати цей автомобіль, кредит по якому не був повністю виплачений, у своїй власності. Тому було прийняте спільне рішення продати автомобіль до розірвання шлюбу, з подальшим розподілом виручених коштів. Автомобіль «GEELY Emgrand ЕС-7»фактично було продано за ринковою вартістю 65000 гривень (по довідці-рахунку № 175373 від 05.04.2014 року зазначено 32000,00 грн.). Готівка, отримана за автомобіль була розподілена наступним чином: ОСОБА_2 отримала готівкою 25000,00 грн.; він - ОСОБА_4 залишив усебе 25000,00 грн., а 15000,00 грн. кошти, які використані ним на погашення кредитної картки, яка була додатково оформлена для дострокового погашення кредиту по автомобілю «GEELY Emgrand ЕС-7». Суму в розмірі 25000 грн. ОСОБА_2 отримала 05.04.2014 року за адресою, де вони проживали спільно м. Львів, вул. Підмурна, 20/9. Окремих розписок про передачу коштів не оформляли, так як на той час, - і продаж автомобіля, і поділ отриманих коштів відбувався з відома ОСОБА_2, дії з якою були спільно узгоджені та добровільно прийняті. У нього з ОСОБА_2 була усна домовленість стосовно того, що в судовому засіданні по розлученню, яке було призначено на 08.04.2015 року у обох сторін не буде майнових претензій один до одного. Жодного разу в судових засіданнях по розлученню ОСОБА_2 не ставила питання поділу майна, в тому числі по автомобілю «GEELY Emgrand ЕС-7». Зазначає, що до квартири за адресою: м. Львів, вул. Підмурна, 20/9, ОСОБА_2 включно по вересень 2014 року мала вільний доступ та ключі. Протягом весни та літа 2014 року вона забирала свої речі та речі дитини, а також посуд, компютерну техніку, фотоапарат, відеокамеру, телевізор, побутову техніку (порохотяг, блендер, кавомолку, мікрохвильову піч, кухонний комбайн), вазони тощо. У вересні 2014 року ще перевозилося дитяче ліжечко разом з дитячими меблями на квартиру, де проживає син ОСОБА_7 на даний час. Тобто, поділ іншого спільно набутого майна відбувався по вересень 2014 року. Також посилається на те, що ОСОБА_2 звернулася в суд у травні 2015 року з позовом про поділ майна - автомобіля «GEELY Emgrand ЕС-7», фактично отримавши 05.04.2014 року двосторонньо узгоджену частину коштів у розмірі 25000 грн. після продажу цього автомобіля, перебуваючи на той час з ним у шлюбі. Підтвердження відсутності майнового спору станом на 29.09.2014 року зафіксовано у рішенні суду про розірвання шлюбу. Крім того, подаючи позов про поділ майна ОСОБА_2 свідомо неправомірно завищила вартість автомобіля «GEELY Emgrand ЕС-7»на суму 45043,14 грн. На момент її позову автомобіль був чотирьохрічної давності, при формуванні його вартості ОСОБА_2 взято первісну вартість нового автомобіля на момент його купівлі (2011 рік), завищено вартість також за рахунок добавляння витрат страхових полісів (цивільної відповідальності та КАСКО за періоди 2011-2013 р.р.), витрат нотаріальних послуг, витрат постановки на облік в ДАІ, оплати за довідкову інформацію, які не мають жодного відношення до формування вартості автомобіля. Наведені пояснення відповідач підтвердив письмовими доказами (а.с. 170-177).

Допитаний в суді апеляційної інстанції в якості свідка ОСОБА_8 ствердив, що дійсно у квітні 2014 року він купив у ОСОБА_4 автомобіль марки «GEELY Emgrand ЕС-7», 2011 року випуску, за 65000,00 гривень, які оплатив йому готівкою.

З довідки-рахунку ОСОБА_9 ВІА № 175373 від 05.04.2014 року вбачається, що вказаного числа спірний автомобіль «GEELY Emgrand ЕС-7» продано ОСОБА_8 за 32000,00 гривень (а.с. 81). Отже нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу автомобіля не укладався.

Як вбачається з рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2014 року ц справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 визнала позов про розірвання шлюбу, у якому, крім іншого, зазначено, що спору про поділ майна між сторонами немає (а.с. 5).

Наведене свідчить, що що на момент розірвання шлюбу позивачка не претендувала на належну їй частку у спірному майні - автомобілі, а в подальшому після 29 вересня 2014 року і до 17 лютого 2015 року не виявляла власного інтересу до спірного автомобіля, і не подавала зазначеного вище позову про його поділ раніше, отже відмовилася від своєї частки в ньому.

Вищенаведене свідчить, що відчуження вказаного автомобіля ОСОБА_4 відбулось за час шлюбу та фактичної згоди ОСОБА_2 Крім того, остання не оскаржувала таке відчуження.

Наведеним спростовуються посилання позивачки на те, що відчуження автомобіля «GEELY Emgrand ЕС-7»відбулося без її згоди.

Також колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що позивачкою вартість автомобіля визначена без урахування проценту його зносу, тому вказана нею вартість 172522,74 грн. не може слугувати належним доказом дійсної вартості спірного автомобіля «GEELY Emgrand ЕС-7», 2011 року випуску, станом на час подання позову 17.02.2015 року.

В суді апеляційної інстанції ні позивачка ОСОБА_2, ні її представник ОСОБА_3 не заявлали клопотання про призначення товарознавчої експертизи для визначення дійсної вартості спірного автомобіля, а суд позбавлений права призначати таку з власної ініціативи (ч. 1 ст. 143 ЦПК України).

Крім того, судом першої інстанції визнано спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 автомобіль марки «GEELY Emgrand EC-7», 2011 року випуску, д.н. НОМЕР_1, незважаючи на те, що позивачкою така вимога не заявлялась, тобто районний суд ухвалюючи оскаржуване рішення вийшов за межі заявлених ОСОБА_2 позовних вимог.

За наведених вище обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові за його недоведеністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З квитанцій №№ 173 від 30.06.2015 року та 358 від 27.07.2015 року (а.с. 101, 135) вбачається, що ОСОБА_4 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 862,61 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню в його користь з ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 1, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 862,61 грн. (вісімсот шістдесят дві гривні 61 коп.) понесених ним судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

ОСОБА_9