Рішення № 54896233, 12.01.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 538/971/15-ц Номер провадження 22-ц/786/92/16Головуючий у 1-й інстанції Хоменко О. А. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Хіль Л.М., Чічіля В.А.

при секретарі Колодюк О.П.

за участі відповідача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 листопада 2015 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів та пені,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду із вказаним позовом та просило стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором №11235273000 від 16 жовтня 2007 року в розмірі 35513,44 доларів США, а також пеню у розмірі 16143,51 грн. та 3654 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 16 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №11235273000 на суму 45000 доларів США з терміном повернення до 16 жовтня 2022 року зі сплатою 10,5% річних.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором з ОСОБА_2 було укладено договір поруки №150144 від 16 жовтня 2007 року, відповідно до умов якого остання зобовязалась відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобовязань за кредитним договором №11235273000 від 16 жовтня 2007 року.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 своїх договірних зобовязань станом на 19 травня 2015 року утворилася заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами у розмірі 35513,44 доларів США, а також пені у розмірі 16143,51 грн.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 листопада 2015 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №11235273000 від 16 жовтня 2007 року в розмірі 35513,44 доларів США та заборгованість по сплаті пені за порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів у розмірі 16143,51 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_3, просила скасувати його і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судове рішення ухвалене у справі не повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між АКІБ "УкрСиббанк" та відповідачем ОСОБА_3 16.10.2007 року було укладено договір про надання споживчого кредиту №11235273000.

Відповідно до умов Кредитного договору позивач надав ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті в сумі 45000,00 доларів США, а остання зобовязалася повернути його у повному обсязі не пізніше 16.10.2022 року, якщо тільки не буде застосовано інший термін повернення кредиту відповідно до умов Договору, та сплачувати протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 10,50% річних.

Сторони досягли згоди, що за користування кредитними коштами понад встановлений Договором строк, Банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшенному вдвічі від ставки визначеної за користування кредитом.

Відповідно до умов Кредитного договору, позичальник зобовязався повертати кредит та сплачувати плату за його користування шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетного платежу складає - 500,00 доларів США. День сплати ануїтетного платежу - 16 число кожного календарного місяця строку кредитування.

Всупереч умов Кредитного договору відповідач з серпня 2014 року не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту у встановлені Договором строки та розмірі, також має заборгованість зі сплати нарахованих процентів, чим порушує взяті на себе договірні зобовязання.

У звязку з цим станом на 19.05.2015 року заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором становить 35513,44 доларів США

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором з ОСОБА_2 було укладено договір поруки №150144 від 16 жовтня 2007 року, відповідно до умов якого остання зобовязалась відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобовязань за кредитним договором №11235273000 від 16 жовтня 2007 року.

Відповідно дост. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1ст. 1054 ЦК України, передбачено, що за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1ст. 1048 ЦК України, встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок сплати яких встановлюються договором.

Згідно ч. 1ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, у строк та порядку, що встановлені договором.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 порушено умови кредитного договору, а тому на користь позивача підлягає стягненню заборгованість, що утворилася внаслідок цього.

Проте, судом першої інстанції не було встановлено спливу строку для предявлення позивачем вимоги до поручителя за договором поруки.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Аналогічні висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, у справі №6-53цс14.

Як вбачаться з розрахунку, наданого позивачем, ОСОБА_3 перестала виконувати взятий на себе обовязок зі сплати періодичних платежів з 01 серпня 2014 року, у той час як ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду із вимогою до поручителя лише 20 травня 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

За таких обставин, позовні вимоги, предявлені ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Доводів, які б вказували на необґрунтованість позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 останньою в апеляційній скарзі не наведено.

Виходячи з викладеного, внаслідок порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, місцевим судом ухвалено помилкове рішення в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 та розподілу судових витрат, яке відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 листопада 2015 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 і розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів та пені відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" судовий збір у розмірі 3654 грн.

В іншій частині рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 листопада 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді Л.М. Хіль

ОСОБА_4

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО: