Рішення № 54837815, 19.08.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

19.08.2015 Єдиний унікальний номер 205/32/15-ц

справа № 2/205/1504/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Шавули В.С.

при секретарі Перцевій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 05 січня 2014 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про виселення (а.с.2-3).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 03 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №DNU0GA08441448, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 50 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяці, з кінцевим терміном повернення 03.08.2017 року.

З метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 03.08.2007 року укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: кватиру АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Рішенням суду від 11.06.2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNU0GA08441448 від 03.08.2007 року.

Враховуючи вищевикладене позивач просить суд виселити відповідачів, які зареєстровані та/або проживають у АДРЕСА_1 Стягнути з співвідповідачів судові витрати.

Ухвалою суду від 23 січня 2015 року у відкритті провадження по справі відмовлено (а.с.8), яку ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 квітня 2015 року скасовано (а.с.45-47).

Позивач в особі свого представника за довіреністю - ОСОБА_5, в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. До суду представник надав письмову заяву, в якій просив справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач - ОСОБА_1, в судове засідання не з'явилась. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином. До суду її представник за довіреністю - ОСОБА_6, надав письмову заяву, в якій просив розгляд справи відкласти на іншу дату (а.с.90).

Співвідповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_7, в судове засідання не з'явились. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Про причини своєї неявки не повідомили. Письмових заяв про розгляд справи без своєї присутності до суду не надсилали. Крім того, до суду повернувся поштовий конверти з відправленням, що направлявся відповідачам із поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання» в матеріалах справи (а.с.95-96).

Третя особа - ОСОБА_4, в судове засідання не з'явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове повідомлення з відміткою про вручення адресату (а.с.89). Про причини своєї неявки не повідомив. Письмових заяв про розгляд справи без своєї присутності не надсилав.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних ними вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Згідно ст.. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Підставою звернення позивача до суду є захист права сторони за майновим правовідношенням, що виникло в силу укладеного кредитного договору, на вимогу повернення грошових коштів у зв'язку із порушенням його виконання.

Суд, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Поряд із засобами заохочення, виконання цивільних обов'язків забезпечується відповідальністю, яка встановлена договором або актом цивільного законодавства. Будь-яка особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, в одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 03 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №DNU0GA08441448, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати останньому кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку у вигляді не поновлюваної кредитної лінії, в сумі 50 000,00 доларів США, строком користування до 03 серпня 2017 року (а.с.59-60).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 (а.с.61-63).

У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Оскільки відповідачка взяті на себе зобов'язання не виконала, допустила прострочення повернення кредитних коштів, позивач в листопаді 2012 року звертався до суду із позовом по звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054, ч.2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту, є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Рішенням суду від 11 червня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNU0GA08441448 від 03.08.2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки (а.с.64-65).

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За ст.. 39 Закону України «Про іпотеку», одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

У п.43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що витікають із кредитних правовідносин», роз'яснено, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку", виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Згідно вимог ст..40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Подібна позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.04.2014 року (справа №6-52677 св 13).

Але, суд зауважує, що не незважаючи на покладений обов'язок доказування, відповідно до ст. 60 ЦПК України, позивачем взагалі не надано жодних достовірних, достатніх, допустимих та належних доказів щодо факту отримання відповідачами письмової вимоги про звільнення предмета іпотеки у встановлені законом строки, а посилання на те, що їм було надіслано лист, шляхом направлення поштою, в якому зазначено про добровільне звільнення квартири, не є виконанням вимог ст..40 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, суд оцінивши в сукупності наявні у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» є незаконними, необґрунтованими, взагалі недоведеними, а отже не підлягають задоволенню, внаслідок чого відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд вирішив, що понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного і керуючись Законом України «Про іпотеку», Законом України «банки і банківську діяльність», постановою Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012 року, ст. ст. 526, 615, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 11, 57-60, 88, 209,197,209, 212, 213-215, 218, 222 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про виселення, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.С. Шавула