Рішення № 54812426, 12.02.2010, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 2-2109/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2010 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі :

головуючого судді - Александрової Н.В.,

при секретері - ОСОБА_1,

за участю позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача та

третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулась до Сєвєродонецького міського суду з позовною заявою до ЗАТ «ПроКредит Банк» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що з 1 березня 2007 року вона працювала касиром роздрібного бізнесу ЗАТ «ПроКредит Банк» Сєвєродонецького відділення № 1 на підставі наказу № 423/К від 23.02.2007 року. З нею був укладений безстроковий трудовій договір.

10 березня 2009 року її запросив керівник Сєвєродонецького відділення № 1 ЗАТ «ПроКредит Банк» ОСОБА_5 і запропонував їй звільнитись за власним бажанням в зв'язку з тим, що його не задовольняє, як вона виконує свої службові обов'язки. Вона написала заяву про її звільнення за власним бажанням за проханням ОСОБА_5, але без вказівки в даній заяві дати звільнення.

Наказом № 167-1 /К від 19.03.2009 року її було звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Але вона вважає, що відповідач не мав право її звільняти 19.03.2009 року, так як протягом двох тижнів, тобто до 25.03.2009 року вона мала право працювати відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, і якби не залишила через це займаної посади та не наполягала б на її звільнені у подальшому, мала б право подовжувати працювати надалі, у випадку не прийняття на її посаду іншого працівника, якого прийнято так і не було. Однак їй право відклику заяви надано не було, так як відповідач звільнив її раніш, ніж це передбачено законодавством.

Крім цього її не було ознайомлено з приказом про звільнення, а належна їй трудова книжка та належні їй грошеві кошти були нею отримані лише 13 квітня 2009 року в Сєвєродонецькому відділенні № 1 ЗАТ «ПроКредит Банк», тому вважає, що відповідач має сплатити їй середній заробіток за час її вимушеного прогулу.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 28.12.2009 року ЗАТ «ПроКредит Банк» перейменовано в ПАТ «ПроКредит Банк» з повним правонаступництвом прав та зобов'язань.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримала доводи, викладенні у позовній заяві, просила позов задовольнити, поновити її на роботі касиром відділу роздрібного бізнесу у Сєвєродонецькому відділенні № 1 ПАТ «ПроКредит Банк» та стягнути з Сєвєродонецького відділення № 1 ПАТ «ПроКредит Банк» заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 17600 грн. На підтвердження вимог пояснила, що керівник відділу ОСОБА_6 була присутньою під час першої бесіди з ОСОБА_5 та ОСОБА_7. Окрім них при даній бесіді були присутні ще три особи, та чули, що вона іде у відгули, ОСОБА_6 знала, що її звільняють, але вона з цим не згодна. Заяву вона писала 10 березня без вказівки дат. Їй було надано відгули до 23.03.2009р., після яких вона повинна була звільнитися 24.03., але відгули офіційно не оформлювали, не дивлячись на те, що вони виходили працювати у суботу за наказами. У ОСОБА_6 в комп'ютерній програмі проставлялися години відпрацьованого часу, відповідно до яких надаються відгули. В табелі, який передається на Київ, проставляються вісімки в ті дні, в які вона була у відгулах. 19.03.2009 року вона отримала травму коліна і з 20.03.2009р. пішла на лікарняний, про що повідомила ОСОБА_8. 5 та 6 квітня її викликав ОСОБА_5 на роботу, коли вона була на лікарняному, вона також приходила до нього 12.04.2009р., просила, щоб її не звільняли. Вона знала, що не ставила на заяві дати звільнення. Після іі звільнення вона з 2.07.2009 року перебуває на обліку в центрі зайнятості як безробітна. У червні була переддипломна підготовка.

Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні вимоги позивача підтримала, просила позовну заяву задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи ОСОБА_4 у судовому засіданні вимоги позивача не визнав та пояснив, що ОСОБА_9 звільнили в строки, передбачені ст. 38 КЗпП України, в які вона і просила, так як це передбачено законодавством, і тому не потрібно відпрацьовувати 14 днів. В банку є форма написання заяв на бланках, на роботі після написання заяви ОСОБА_2 не була, тому що їй було надано відгули за відпрацьований час. Колишня посада ОСОБА_9 скорочена. Для зручності та скорочення часу всі заяви пишуться на комп'ютерних бланках. Він не може пояснити, чому саме дата звільнення набрана на комп'ютері, а сам текст заяви написано рукою. Подібних заяв про звільнення не було, всі інші заяви писали рукою на такому ж бланку.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала разом з ОСОБА_2 2 роки. ОСОБА_2 працювала у відділенні касиром. Нарікання до неї були стосовно виконання інструкцій по валютним операціям. Вона писала пояснювальні записки, які передаватися керівництву відділення. Перед звільненням в березні 2009 року приїжджали керівництво з Донецька, проглядали відеоспостереження, після чого було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2. Позивач була присутньою на роботі, їй рішення регіонального керівництва повідомив ОСОБА_5. Вона не пропонувала ОСОБА_2 писати заяву про звільнення. Облік відгулів робила вона, дана таблиця в комп'ютері, де вона проставляла дати. Табелем займається офіс менеджер ОСОБА_8. Вона вносить дані, коли людина відпрацювала. Облік веде для себе, працівник потім говорить, що виходить в рахунок відгулу, заяву не пише. УІ Колотнаєвської були відгули, вона їх відгуляла. Вона підписувала акт про відсутність на роботі, заяву вона не бачила. Вона знала, що ОСОБА_2 було сказано написати заяву про звільнення. Акт підписувала, оскільки ОСОБА_2 фактично не було на роботі з 10.03.2009 року. З 11.03.2009 року вона пішла у відгули після передачі каси та печатки, але приходила в цей період до банку.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що працює у відділенні з жовтня 2006 року. Позивач була звільнена за власним бажанням на підставі заяви, яку вона принесла йому сама. Вона допускала порушення внутрішньої інструкції, процедури банку та вимог Нацбанку. Були пояснювальні записки, бесіди з керівництвом. В результаті наступної помилки було виявлено порушення, у зв'язку з чим керівництвом було прийнято рішення, або її звільнюють за порушення, або вона сама звільняється за власним бажанням. Вона обрала другий варіант. Стосовно порушення є відеозапис, за останнє порушення вона відмовилася писати пояснення. Було виявлено великий надлишок в касі, а також що клієнтам не було видамо квитанцій про операції. Він розмовляв з позивачем про звільнення 10 березня. К кінцю дня вона прийшла до кабінету з заявою про звільнення за власним бажанням. Вона поставила питання про відгули і тому в заяві була дата з їх урахуванням. Заява, яку вона принесла, вже була заповнена, при ньому вона її не писала, тому вона сама вказала дату. До дисциплінарної відповідальності її не притягували. Якщо б ті дії, яки вона скоїла, були офіційно зареєстровані, тому були б підстави для офіційного її звільнення з їх ініціативи. Вона писала заяву про звільнення з метою уникнення догани.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що вона працює в адміністративному відділі. Доценко їй сказала, що ОСОБА_2 в них працювати не буде, через що, вона не знала. З самою ОСОБА_2 вона не розмовляла. Вона перевіряла явку усіх співробітників банку. Доценко повідомила, що ОСОБА_2 у відгулах, тому враховується на робочому місці, табель ведеться в комп'ютерному варіанті. 20 березня подзвонила ОСОБА_2 та повідомила, що уходить на лікарняний. Вона подзвонила в Київ у відділ персоналу та повідомила про її відсутність, за 20 березня вона поставила в табелі відмітку про лікарняний. За час лікарняного ОСОБА_2 приходила до банку. В перших числах квітня вона ще проставляла в табелі лікарняний, потім прийшов наказ з Києва, що ОСОБА_2 звільнена. Вона одразу ж подзвонила ОСОБА_2 та повідомила, що прийшов наказ. Табель був скорегований після отримання наказу з Києву, тобто «заднім числом» скорегували табель в електронному варіанті. Акт підписувала про те, що ОСОБА_2 не було на робочому місці з 10 березня по 13 квітня. Підписувала те, що було написано.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що про звільнення ОСОБА_2 дізналася в кінці дня 10 березня, її викликав керівник та наказав приймати касу. Почалося з того, що у центральному відділенні в пачці купюр по 50 грн. виявили купюру в 5 грн. Вони стали дивитися касети, 10.03.2009 року відпрацювали день, ОСОБА_2 ходила до керівника, в кінці дня викликали і її. Повідомили, що були попередні помилки в роботі ОСОБА_9. ОСОБА_10 повідомила, що її звільняють, але причину не повідомила, вона не бажала звільнятись. Їй відомо про те, що домовлялись, щоб ОСОБА_10 відгуляла відгули. Про те, чи писала вона заяву про звільнення чи ні, вони не розмовляли. З 11.03.2009 року вона працювала сама. Їм стало відомо, що ОСОБА_10 буде звертатись до суду, тому склали акт. Акт вона підписувала про те, з якого часу ОСОБА_10 не було на роботі. Вона приходила до банку, але не працювала, була у відгулах та на лікарняному.

Вислухавши позивача, її представника, представника відповідача та третьої особи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні встановлено, що згідно копії трудового договору від 1 березня 2007 року, наказу № 423/к від 23.02.3007 року та копії трудової книжки позивач ОСОБА_2 з 1 березня 2007 року працювала на посаді касира відділу роздрібного бізнесу Сєвєродонецького відділення № 1 Закритого акціонерного товариства «ПроКередит Банк».

10 березня 2009 року позивачу ОСОБА_2 керуючий ОСОБА_11 відділенням № 1 ЗАТ «ПроКредит Банк» ОСОБА_5 запропонував звільнитися за власним бажанням з займаної посади касира відділу роздрібного бізнесу Сєвєродонецького відділення № 1 ЗАТ «ПроКередит Банк» на підставі ст. 38 КЗпП України, що сторони, а також свідок ОСОБА_5С підтвердили в судовому засіданні. 10 березня 2009 року позивачем ОСОБА_2 було власноруч на комп'ютерному бланку написано заяву про звільнення за власним бажанням та надано її керуючому ОСОБА_11 відділенням № 1 ЗАТ «ПроКредит Банк» ОСОБА_5 без зазначення в ній дат написання заяви та звільнення. При написанні заяви позивач попросила надати їй перед звільненням невикористанні відгули за відпрацьований час, які позивач мала згідно наданих представником позивача у судовому засіданні табелів обліку робочого часу та відгулів, вона вважала, що її буде звільнено після двотижневого строку попередження. Починаючи з 11 березня 2009 року позивач ОСОБА_2 не виходила на роботу, знаходячись у відгулах. 19 березня 2009 року вона отримала травму, через що пішла на лікарняний та повідомила про це по телефону працівника Сєвєродонецького відділення № 1 ЗАТ «ОСОБА_12 ОСОБА_8, про що остання повідомила відповідне керівництво ЗАТ «ПроКредит Банк» у м. Києві, та що вона підтвердила в судовому засіданні.

ОСОБА_2 знаходилась на лікарняному з 20.03.2009р. до 17.04.2009р., але декілька разів приходила до банку, спілкувалась з керівником, просила її не звільняти, що не викликає у суду сумнівів. Суд вважає, що позивач фактично відізвала свою заяву про звільнення. Законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відзиву заяви про звільнення, відзив може бути і усним, що підтверджується будь-якими доказами. Такими доказами суд визнає пояснення свідка ОСОБА_7, яка підтвердила, що позивач не бажала звільнятися, та пояснення позивача ОСОБА_2 про те, що не ставила в заяві дату звільнення, а на час звільнення знаходилася на лікарняному і не знала, що її вже звільнили. Пояснення позивача та свідка суд вважає достовірними та такими, що не викликають у суду сумнівів.

13 квітня 2009 року ОСОБА_2 було ознайомлено з наказом № 167-1 від 19 березня 2009 року про її звільнення відповідно до ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, на підставі написаної нею заяви від 10 березня 2009 року, в якій вона, начебто, написала дату звільнення 19.03.2009 року, та їй була видана трудова книжка.

Однак згідно пояснень ОСОБА_2 у судовому засіданні, нею було власноруч, на заздалегідь виготовленому позивачем бланку, написано заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати. Дані пояснення позивача у суду не викликаються сумніву, оскільки, як видно з заяви про звільнення, її заповнено власноруч ОСОБА_2, але дати подання заяви 10.03.2009р. та звільнення 19.03.2009р. надруковані, а представник відповідача у судовому засідання пояснив, що такий випадок у відповідача перший, так як всі записи в бланку заяви, які працівники пишуть при звільненні, заповнюються власноруч, а не друкуються на комп'ютері, в тому числі дати подання заяви та звільнення, тому суд критично ставиться до пояснень свідка ОСОБА_5, що саме позивач поставила в заяві дату звільнення на комп'ютері.

Крім того, як було встановлено у судовому засіданні на підставі пояснень свідків, наказ про звільнення ОСОБА_2 було виготовлено не 19 березня 2009 року, а на початку квітня 2009 року, що зокрема підтверджується тим фактом, що ОСОБА_13, знаходячись на лікарняному, 5 та 6 квітня приходила до Сєвєродонецького відділення № 1 ЗАТ «ПроКредит Банк» за викликом керівника даного відділення ОСОБА_5, але наказ від 19 березня 2009 року їй надано не було, тому що його на той час взагалі не існувало, лише після його видання, а саме 13 квітня 2009 року ОСОБА_2 було з ним ознайомлено, та були внесені на підставі цього наказу зміни до табелю обліку робочого часу, згідно якого до цього часу ОСОБА_9 значилась у відгулах та на лікарняному, та на підставі чого 13 квітня 2009 року було складено акт про відсутність позивача на роботі з 10 березня 2009 року по 19 березня 2009 року, що підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_8, пояснення якої не викликають у суду сумнівів.

Крім того свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також підтвердили в судовому засіданні, що підписали акт про те, що позивач не була на роботі з 19.03.2009р. до 13.04.2009р., що також є доказом відсутності наказу про звільнення ОСОБА_2 до 13.04.2009р.

Суд вважає, що позивача, яка надала 10 березня 2009 року заяву про звільнення за власним бажанням з посади касира відділу роздрібного бізнесу Сєвєродонецького відділення № 1 ЗАТ «ПроКередит Банк» без вказівки дати, мали звільнити лише після закінчення двотижневого строку, передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП України, тобто не раніше 24.03.2009 року, в разі, якщо б вона залишила роботу і не вимагала продовження дії трудового договору. Але ОСОБА_2, згідно її пояснень у судовому засіданні, а також пояснень свідка ОСОБА_8М, які не викликають у суду сумніву, звільнятись не бажала, тому відповідач не вправі був звільняти її за поданою нею раніше заявою за власним бажанням.

У зв'язку з тим, що звільнення позивача не мало місце ні 19.03.2009р., ні 24.03.2009р. після закінчення двотижневого строку для попередження про звільнення, у відповідача не було жодних підстав видавати наказ про звільнення ОСОБА_2 пізніше, а саме в квітні 2009 року.

Надану у судове засідання копію табелю обліку використання робочого часу за березень 2009 року суд оцінює критично в зв'язку з тим, що свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона виправила табель на початку квітня 2009 року, коли з Києва був отриманий наказ про звільнення ОСОБА_2, тобто внесені в табель дані суд вважає недостовірними.

З тих самих підстав суд оцінює критично витяг з книги обліку наказів з особового складу про реєстрацію наказу про звільнення позивача під № 167-1, яка згідно довідки від 9.10.2009р. ведеться тільки в електронному вигляді, і вважає, що на 19.03.2009 року такого наказу взагалі не існувало і виданий він був саме в квітні 2009 року.

Навпаки у суду немає підстав ставити під сумнів надані в судовому засіданні пояснення свідка ОСОБА_8 про те, що вона особисто виправляла табель і направляла до Києва.

Пояснення представника відповідача відносно того факту, що позивач звільнилась за власним бажанням через систематичні порушення інструкцій з її боку, та надані в судове засідання в якості доказів копії пояснювальних записок ОСОБА_2 про порушення посадових обов'язків суд не бере до уваги, оскільки за ці проступки до неї не застосовувались дисциплінарні стягнення, що підтвердив у судовому засіданні представник відповідача. Крім того, пояснення представника відповідача, свідка ОСОБА_5 про те, що позивача могли звільнити за порушення, але дійшли згоди звільнити за власним бажанням, суд вважає саме тиском на неї, бо підстав звільнити позивача за дисциплінарне порушення у відповідача не було, жодного наказу про накладення на неї дисциплінарних стягнень не видавалось.

Згідно довідки Сєвєродонецького міського центру зайнятості населення від 2.12.2009 року № НОМЕР_1 ОСОБА_2 перебуває на обліку як безробітна з 4.08.2009р., дохід за листопад 2009р. становить 1033,98 грн., тому стягненню з відповідача підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу за винятком допомоги по безробіттю.

Таким чином, вимоги позивача стосовно поновлення її на роботі на посаді касира відділу роздрібного бізнесу відділення № 1 ПАТ «ПроКредит Банк» м.Сєвєродонецька та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню через порушення відповідачем прав позивача при звільненні за ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд дійшов висновку про необхідність поновлення позивача на роботі через звільнення без законної підстави, тому вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16566,02 грн., тобто в межах заявлених позивачем вимог за вісім місяців, починаючі 19.03.2009 року, з урахуванням виплаченої позивачу суми 1033,98 грн. по безробіттю за листопад 2009 року.

Згідно ст. 237, п 8 ст. 134 КЗпП України суд покладає на посадову особу, винну в незаконному звільненні працівника, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану підприємству у зв'язку з оплатою вимушеного прогулу, якщо звільнення мало місце з порушенням закону.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає можливим не стягувати цю суму з третьої особи Данієли Вендгаус, оскільки вона особисто не готувала наказ про звільненні позивача.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Керуючись ст.ст. 38, 47, 233, 235 КЗпП України, ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 3, 10, 11, 60, 209, 215, 218, 223, 367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити.

Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаду касира відділу роздрібного бізнесу відділення № 1 Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» ОСОБА_11.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ід.код 21677333, м.Київ, проспект Перемоги, буд. 107-А, на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 16566,02 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», ід.код 21677333, м.Київ, проспект Перемоги, буд. 107-А, на користь держави судові витрати у сумі 165,66 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина рішення проголошена 12 лютого 2010 року, повний текст буде виготовлений 16 лютого 2010 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Суддя Н.В. Александрова