Рішення № 5480823, 27.04.2009, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 2-266/09

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 квітня 2009 року м. Вінниця

Вінницький районний суд в складі:

головуючого судді: Войтко Ю.Б.

при секретарі: Огородник О.А.

з участю представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Закритого акціонерного товариства «Вітосан» про стягнення боргу за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції, річних та стягнення моральної шкоди, -

В с т а н о в и в:

22 червня 2004 року був укладений договір позики, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1738. Згідно договору позики Позичальник ОСОБА_2 позичив у Позикодавця ОСОБА_1 230340 грн., що в валютному еквіваленті відповідно до курсу НБУ становить 43460 доларів США. Фактично Позичальник за договором позики - ОСОБА_2 позичив у Позикодавця за договором позики ОСОБА_1 230 000 грн., що в валютному еквіваленті відповідно до курсу НБУ становить 43400 доларів США. Даний факт підтверджується розпискою від 22.06.2004 року власноруч написаною відповідачем в момент передачі йому суми позики.

У відповідності до п. 5 договору позики документом, що підтверджує безспірність заборгованості Позичальника та встановлює прострочення виконання зобов'язання вважається розписка Позичальника, котра знаходиться у Позикодавця (позивача). Розписка відповідача на даний час знаходиться у позивача, що підтверджує той факт, що сума позики до цього часу не повернута. На момент отримання суми позики ОСОБА_2 був Головою Ради Товариства і співзасновником ЗАТ«ВІТОСАН». Отримання вищевказаної позики на себе, як на фізичну особу, ОСОБА_2 узгодив на засіданні Ради Товариства ЗАТ «ВІТОСАН» 19 травня 2004 року. 22 червня 2004 року також був укладений Договір поручительства № 8/04, згідно п.1 розділу 1 якого ЗАТ «ВІТОСАН» поручився перед кредитором (ОСОБА_1) за порушення зобовязання боржником (ОСОБА_2) за договором позики у повному обсязі. Крім цього, факт отримання ОСОБА_2 суми позики підтверджується також і розпискою ОСОБА_6 від 22.06.2004 року.

Зазначену вище суму згідно розділу 2 договору позики ОСОБА_2 зобов'язався повернути в строк до 20.08.2004 року. Повернення боргу згідно п. 3 договору позики має здійснюватися в м. Києві. Однак у вказаний в договорі позики строк відповідач суму позики ні готівкою, ні шляхом зарахування на банківській рахунок позивача, як це зазначено в п.6 зговору позики, не повернув.

20.08.2004р. відповідач на зв'язок з позивачем не вийшов. Певний час ОСОБА_1 намагалася звязатися з Відповідачами по телефону, направляла до них своїх представників, направляла Поручителю вимогу, однак це ні до чого не призвело. Потім позивачу стало відомо, що відповідачі почали ліквідовувати майно, яке їм належало на праві власності на день укладання договору позики, переоформлюючи його на інших осіб і ОСОБА_1 зрозуміла, що її ошукали.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо Позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Станом на 30.03.2009 року сума заборгованості перед позивачем з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми становить 486 242,39 грн.

Позивач тривалий час змушена була вимагати повернення боргу, однак ні ОСОБА_2 (позичальник за договором позики), ні ЗАТ «Вітосан» (поручитель за договором поруки) не мали наміру повертати гроші. Тобто всі звернення з проханням повернути борг не дали результатів і позивач була змушена звертатися до правоохоронних органів. Спочатку заяви ОСОБА_1 були залишені без розгляду. Але 15.09.2005 року відносно ОСОБА_2 і ОСОБА_6 була порушена кримінальна справа у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 4 ст. 190 ч. 2 ст. 364 КК України. ОСОБА_1 по цій справі була визнана потерпілою і цивільним позивачем. 28 квітня 2006 року ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення. 24 січня 2007 року слідчий прокуратури Замостянського району м. Вінниці виніс постанову про закриття кримінальної справи, але позивача з нею було ознайомлено лише через три місяці листом прокуратури Замостянського району м. Вінниці № 900 вих. 07 від 19.04.2007 року.

Як випливає з постанови про закриття кримінальної справи в частині пред'явленого обвинувачення від 24.01.2007 року грошові претензії ОСОБА_1 в сумі 230 340 грн. ОСОБА_2 визнає в повному обсязі (т.3. а.с. 154-155. 157-158 С. т.5 а.с.13-14). про що свідчить написана ним розписка від 25.04.2005 року. (т.3. а.с. 106).

Таким чином, під час досудового слідства по кримінальній справі після пред'явлення обвинувачення ОСОБА_2 вчинив дії, які свідчать про визнання ним свого боргу за договором позики.

Майже два роки було втрачено часу (період коли була порушена кримінальна справа і велося слідство). Потім позивач хворіла і лише 15 жовтня 2008 року вона змогла звернутися до Староміського райсуду м. Вінниці з позовом про стягнення боргу. Постійні звернення до судових інстанцій з метою забезпечення позовних вимог, нескінченні судові засідання, звернення до правоохоронний органів, постійні виклики останніх для надання слідчим органам показів у зв'язку з порушенням кримінальної справи проти ОСОБА_2 і ОСОБА_6 по факту шахрайства, постійні намагання Відповідачів незаконно переоформити частину нерухомого майна ЗАТ «Вітосан» на своїх підставних осіб з метою створення неможливості розрахунків з позивачем і уникнення від повернення позики, змушують ОСОБА_1постійно суттєво знервуватися, звертатися у суди та правоохоронні органи із заявами. Незаконні дії боржників завдали позивачу моральних втрат та моральних страждань, що призвели до погіршення стану здоров'я, порушення нормальних життєвих зв'язків, погіршення, а інколи і позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, які вимагають додаткових зусиль для організації свого нормального способу життя.

Позивач розлучена з чоловіком і сама виховую 10-річну і 20 річну дитину. Ці ж страждання переносять і діти, зокрема неповнолітній син, якого вона виховує одна і не має можливості для гідного забезпечення його виховання, освіти за браком коштів і часу через вчинки та дії своїх боржників. Протягом останніх років позивач, через постійні звернення до різних інстанцій з приводу повернення боргу, не має можливості спокійно і повноцінно працювати, і тим самим забезпечувати гідний спосіб життя собі і дітям, задовольняючі хоча б мінімальні життєві потреби своєї сім'ї. У зв'язку із вищевикладеним суму моральної шкоди позивач оцінює в 10000 грн.

Просить суд також стягнути солідарно з ОСОБА_2 та Закритого акціонерного товариства «Вітосан» с. Писарівка борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 454417 гривень 39 копійок, 31771 гривень річних від простроченої суми, відшкодувати витрати на оплату адвоката за правову допомогу в розмірі 2000 грн., витрати за сплату судового збору в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 30 грн.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали. Представник позивача суду пояснив, що 21.08.2004 року поручитель за договором позики ЗАТ «Вітосан», діючи на підставі договору поруки № 08/04 від 22.06.2004 року виконав зобов'язання ОСОБА_2 по договору позики шляхом передання позивачу нерухомого майна. Однак 09.09.2005 року з ухвали суду від 31.082005 року позивач довідалася, що зазначене нерухоме майно, передане їй згідно акта прийому-передачі, належить іншій особі. Таким чином, позивач лише 09.09.2005 року довідалася про порушення свого права. В лютому 2006 року постановою слідчого позивача було визнано потерпілим та цивільним позивачем по кримінальній справі № 05280671. Зазначена постанова втратила свою силу 24.01.2007 року у звязку із закриттям кримінальної справи в частині предявленого обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190 КК України. Під час розгляду кримінальної справи в період з 28.04.06 р. по 24.01.07. р. відповідач ОСОБА_2 визнав свій борг за договором позики, про що зазначено в постанові про закриття кримінальної справи. Про закриття кримінальної справи позивач довідалася лише в квітні 2007 року.

Крім того, згідно висновку спеціаліста Київського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин від 31.10.2008 року в період з 03 квітня по 31 жовтня 2008 року позивач хворіла на мастопатію та проходила терапію під наглядом лікарів в вищевказаному інституті МОЗ України, що не унеможливлювало її звернення до суду.

Вимога, заявлена позивачем до ЗАТ «Вітосан», була вручена товариству 27.10.2005 року, що підтверджується датою її отримання та відбитком печатки ЗАТ «вітосан» на копії вимоги. У відповідності з п. 4.1. договору поруки зазначена вимога заявлена в межах трирічного строку позовної давності. З моменту предявлення вимоги також не сплив строк позовної давності.

Представник відповідачів позовні вимоги заперечував. Зазначав, що п. 2 договору позики сторонами було обумовлено, що отримана позика повинна була бути повернута в строк до 20.08.2004 року. Таким чином, з 21.08.200 року, згідно ст.ст. 610, 612 ЦК України, боржник вважається таким, що порушив власне зобовязання, і саме з 21.08.2004 року у відповідача виникло право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та охороню вальних інтересів. З врахуванням положень ст. 257 ЦК України, строк для звернення до суду з таким позовом збіг 21.08.2007 року. Той факт, що у постанові про закриття кримінальної справи відносно відповідача від 24.01.2007 року міститься посилання на те, що відповідач не заперечує щодо наявності боргу перед позивачем не може бути належним доказом вчинення дій, що свідчать про визнання боргу, оскільки зроблено ні на користь та ні на адресу відповідача.

Відповідно до ст.ст. 625, 1050 ЦК України не передбачено відшкодування моральної шкоди, що не передбачено й договором позики.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 22 червня 2004 року був укладений договір позики, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за №1738. Згідно договору позики Позичальник ОСОБА_2 позичив у Позикодавця ОСОБА_1 230340 грн., що в валютному еквіваленті, відповідно до курсу НБУ, становить 43460 доларів США. Фактично Позичальник за договором позики - ОСОБА_2 позичив у Позикодавця за договором позики ОСОБА_1 230 000 грн., що в валютному еквіваленті, відповідно до курсу НБУ, становить 43400 доларів США. Даний факт підтверджується розпискою від 22.06.2004 року власноруч написаною відповідачем в момент передачі йому суми позики. Факт отримання грошей відповідачем ОСОБА_2 в сумі 230000 грн. та факт того, що відповідачі не повернули позивачу суму позики не заперечував в судовому засіданні і представник відповідачів.

На момент отримання суми позики ОСОБА_2 був Головою Ради Товариства і співзасновником ЗАТ «Вітосан». Отримання вищевказаної позики на себе, як на фізичну особу, ОСОБА_2 узгодив на засіданні Ради Товариства ЗАТ «ВІТОСАН» 19 травня 2004 року. 22 червня 2004 року був укладений Договір поручительства № 8/04, копія якого міститься в матеріалах справи, згідно п.1 розділу 1 якого ЗАТ «Вітосан» поручився перед кредитором (ОСОБА_1) за порушення зобовязання боржником (ОСОБА_2) за договором позики у повному обсязі.

Даним фактам відповідають правовідносини договору позики та договору поруки.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст. 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачем ОСОБА_2, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується його представником у судовому засіданні, отримано від позивача ОСОБА_1 позику в сумі 230000 грн. та своєчасно не повернув суму позики, як то передбачено відповідним договором, а тому суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_2 порушив зобов'язання за договором позики від 22 червня 2004 року між зазначеними сторонами, яке у повному обсязі забезпечується порукою за договором поручництва № 8/04 від 22 червня 2004 року, за яким ЗАТ «Вітосан» є поручителем та відповідно ст. 554 ЦК України солідарно відповідає перед кредитором.

Сумарний індекс інфляції за весь час прострочення становить 1,97596255692, а тому сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, що передбачено ст. 625 ЦК України, становить: 230000 х 1,97596255692=454471,39 грн..

Три проценти річних від простроченої суми становить:

2004 рік: 230000 х 132 дня х 3% / 100%=2488,53 грн.

2005 рік: 230000 х 365 днів х 3% / 100%=6900,00 грн.

2006 рік: 230000 х 365 днів х 3% / 100%=6900,00 грн.

2007 рік: 230000 х 365 днів х 3% / 100%=6900,00 грн.

2008 рік: 230000 х 366 днів х 3% / 100%=6900,00 грн.

2009 рік: 230000 х 89 днів х 3% / 100%=1682,47 грн.

2488,53+6900,00+6900,00+6900,00+6900,00+1682,47=31771,00 грн.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що право позивача невиконанням зобовязання порушено, а тому підлягає судовому захисту шляхом задоволення вимог позивача щодо стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 454417 гривень 39 копійок, 31771 гривень річних від простроченої суми.

Представник відповідачів подав суду письмову заяву про застосування терміну позовної давності.

Згідно ст. 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Однак суд вважає, що позивачем не пропущені строки позовної давності з наступних підстав.

Вимога, заявлена позивачем ОСОБА_1 до ЗАТ «Вітосан», була вручена товариству 27.10.2005 року, що підтверджується датою її отримання та відбитком печатки ЗАТ «Вітосан» на копії вимоги. У відповідності з п. 4.1. договору поруки зазначена вимога заявлена в межах трирічного строку позовної давності.

Згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. При цьому час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст. 265 ЦК України якщо суд залишив без розгляду позов, предявлений у кримінальному процесі, час від дня предявлення позову до набрання законної сили рішення суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що в лютому 2006 року постановою слідчого ОСОБА_1 визнано потерпілою та цивільним позивачем по кримінальній справі № 05280671, по якій відповідач ОСОБА_2 обвинувачувався за ст. 190 ч. 4 КК України. Постановою старшого слідчого прокуратури Замостянського району від 24.01.2007 року в частині предявленого ОСОБА_2 обвинувачення кримінальну справу закрито, оскільки, як вбачається з постанови, відносини, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 носять цивільно-правовий характер та підлягають вирішенню в суді. При цьому, як зазначено в даній постанові, грошові претензії ОСОБА_1 в сумі 230340 грн. ОСОБА_2 визнає в повному обсязі. Даний факт, встановлений в постанові досудового слідства, не протиріччить факту визнання боргу відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні по даній справі. Посилання представника на те, що відповідач не заперечував на досудовому слідстві щодо наявності боргу перед позивачем не може бути належним доказом вчинення дій, що свідчать про визнання боргу, оскільки зроблено ні на користь та ні на адресу відповідача, не відповідає дійсності, оскільки згідно ст. 50 КПК України цивільним позивачем визнається громадянин, якій зазнав матеріальної шкоди від злочину і предявив вимогу (цивільний позов) про відшкодування збитків, який розглядається судом, згідно ст. 28 КПК України, разом з кримінальною справою. Відповідно до ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Тобто це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем, а тому твердження представника відповідачів про те, що визнання боргу за даних обставин не є належним доказом вчинення дій, що свідчать про визнання боргу не має правового підґрунтя.

Таким чином, період з лютого 2006 року по 01.02.2007 року, до набрання постанови законної сили згідно ст. 236-5 КПК України, відповідно до ст. 265 ЦК України не зараховується до позовної давності. Враховуючи те, що відповідач визнавав борг і те, що згідно ст. 265 ЦК України час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, строк позовної давності позивачем не пропущений і почався заново з 01.02.2007 року.

В задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивачу слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, на яку посилається позивач в позовні заяві, передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування моральної шкоди. Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст.ст. 625, 1050 ЦК України, які не передбачають відшкодування моральної шкоди. Не передбачає таких наслідків порушення договору позичальником і укладений між сторонами договір позики, відтак, відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення на її користь судових витрат.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 256, 257, 261, 264, 265, 509, 523, 554, 611, 625, 1046, 1050 ЦК України, суд -

В и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та Закритого акціонерного товариства «Вітосан» (ЄДРПОУ 31315379, р/р 26002017411337 в філії ВАТ Укрексімбанк м. Вінниця, МФО 302429) с. Писарівка, Вінницького району Вінницької області, Немирівське шосе, 32, борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 454417 гривень 39 копійок, 31771 гривень річних від простроченої суми а також витрати по сплаті судового збору в розмирі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмирі 30 гривень.

В решті позовних вимог позивачу відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя