Ухвала суду № 54792495, 08.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/2698/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1952/К/15 суддя Колочко О.В.

Категорія № 27 (I) Доповідач Братіщева Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Братіщевої Л.А.,

суддів: Грищенко Н.М., Чорнобука В.І.,

секретар: Петренко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку ст. 197 ч. 2 ЦПК України за наявними у справі матеріалами, за відсутності осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату судового засідання, та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів. В обґрунтування позову зазначив, що 28 липня 2014 року між ним та Банком було укладено договір-заяву № 305835/24354/6-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» (далі Договір) в іноземній валюті, відповідно до якого відповідач прийняв грошові кошти у розмірі 1000,00 євро на строк з 28 липня 2014 року по 28 січня 2015 року, а він набув право на отримання процентів за ставкою 11,60% річних за своїм вкладом.

Відповідно до п. 4 Договору Вкладник, за згодою Банка, має право неодноразово поповнювати Вклад протягом всього строку. Так, 29 липня 2014 року він поповнив вклад на суму 1000 євро на депозитний рахунок № 26307020900978/2630.8.050727.001, про що була укладена додаткова угода до договору про банківський строковий вклад (депозит) № 305835/24354/6-14 від 28.07.2014 року, після чого сума грошових коштів (сума вкладу) становила 2000,00 євро.

На початку січня 2015 року він подав до відповідача заяву про небажання продовжувати подальше розміщення Вкладу та отримати кошти шляхом видачі готівки, що передбачено п. 6 Договору, а також після спливу строку Договору неодноразово звертався до Банка з вимогою повернути Вклад та нараховані за користування ним проценти, але йому протягом місяця повернули лише частину коштів в розмірі 400,00 євро та нараховані проценти. Просив суд стягнути з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь 1600,00 євро, а також, відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК України3 % річних в розмірі 10,92 євро.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_2 суму банківського вкладу (депозиту) у розмірі 1600,00 євро та 3% річних у розмірі 10,92 євро, разом 1610,92 євро 92 евроцентів.

Стягнуто з ОСОБА_1 акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави судовий збір у розмірі 393 гривні 37 копійок.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту встановлення судом обставин, що мають значення для справи,поставив питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що під час звернення позивача до Банку із заявою про виплату депозитного вкладу діяла обовязкова до виконання усіма банками, яким адресована, Постанова НБУ № 758 від 03 грудня 2014 року «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошового кредитного та валютного ринків України», відповідно до п. 5 якої, уповноважені банки зобовязані обмежити видачу готівкових коштів у національній валюті через каси та банкомати в межах до 150000 грн. на одного клієнта. Крім того, звертаючись до Банку із заявою про повернення вкладу, ОСОБА_2, відповідно до п. 5.2 Основних умов, не зазначив спосіб отримання грошових коштів: шляхом видачі готівкою або перерахування на власний поточний/картковий або інший вкладний рахунок, а тому вважають, що позивачем не був підтверджений факт звернення до Банку із вимогою про повернення вкладу до дати закінчення строку розміщення вкладу. Також вважає, що суд, стягуючи з Банку на користь позивача 3% річних та інфляційне збільшення суми зобовязань, не врахував, що це суперечить нормам чинного законодавства та положенням Договору, яким передбачено, що Банк нараховує та сплачує вкладникові проценти за ставкою 11,60% річних, які нараховуються у повному обсязі лише протягом певного, визначеного заздалегідь строку з 28.07.2014 року по 28.01.2015 року, в той час як нарахування процентів після закінчення визначеного строку розміщення вкладу здійснюється по процентній ставці за вкладом на вимогу, який складає 0,0001%.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Факт внесення відповідної суми грошових коштів позивачем ОСОБА_2 на депозитний рахунок Банку підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2посилався на те, що Банк повинен повернути йому внесені на депозитний рахунок кошти та матеріальні збитки.

Задовольняючипозовні вимоги, суд першої інстанції керувався ст.ст. 525, 526, 625, 1058 ЦК Українита дійшов висновку, що Банком порушені умови договору депозитного вкладу та безпідставно не повернуті грошові кошти вкладнику за його заявою.

Колегія суддів погоджується із даним висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно приписів чинних правових положень (ч. 1 ст. 1058 та ч.1 ст. 1060 ЦК, абзац 1.2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами) за договором банківського вкладу з фізичною особою банк зобов'язаний повернути вклад на умовах, передбачених договором (на вимогу, зі спливом встановленого договором строку або на інших умовах повернення), та в будь-якому випадку вклад або його частина повинні бути видані на першу вимогу вкладника.

Грошові кошти повертаються банками готівкою або у безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок (п.3.2 гл. 3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, п. 10.12 гл. 10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах).

З аналізу вищезазначених норм закону вбачається, що зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника у ньому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості використання цих коштів, зобов'язання банку з повернення вкладу не є виконаним (постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-140цс 13).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-247цс14 від 28 січня 2015 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Матеріалами справи встановлено, що 28.07.2014 року між позивачем та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір про банківський строковий вклад (депозит) «Пенсійний» на 6 місяців в іноземній № 305835/24354/6-14 (надалі Договір) із виплатою 11,60% річних з виплатою процентів щомісячно (а.с. 5).

Згідно Договору позивач передав банку відповідачеві 1000,00 євро, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 36962129 від 28.07.2014 року із штампом банку (а.с. 7).

Пунктом 3 Договору передбачено, що вкладник має право отримувати суми процентів, нараховані на вклад, протягом строку визначного п. 1 цього Договору-заяви, щомісячно, у порядку та у строки, передбачені п.п. 4.2, 4.3.2 Основних умов.

Відповідно до п. 4 Договору, ОСОБА_2 поповнив вклад на суму 1000,00 євро, що підтверджується меморіальним валютним ордером Банку № 36981899 від 29.07.2014 року (а.с. 10), про що 29 липня 2014 року було укладено додаткову угоду б/н до Договору № 305835/24354/6-14 від 28.07.2014 року (а.с. 8).

Пунктом 5 Договору передбачено, що вкладник має право вимагати дострокового повернення суми Вкладу протягом строку, визначеного п. 1 цього Договору-заяви (або протягом будь-якого з строків, на які було продовжено розміщення вкладу) у порядку та на умовах, викладених у п. 3 Основних умов. Згідно п. 6 та п. 7 Договору, після закінчення строку, визначеного п. 1 цього Договору-заяви Вклад повертається Вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положенням п. 5.2 Основних умов. Строк розміщення Вкладу може бути продовжено в порядку, строки та на умовах, визначених положеннями п. 5.2 Основних умов.

Згідно п. 5.2 Основних умов, у випадку закінчення строку розміщення строкового вкладу, визначеного у договорі-заяві, та умовами якого передбачена можливість продовження строку розміщення строкового вкладу після закінчення строку розміщення строкового вкладу, визначеного у договорі-заяві, Вкладник у випадку його бажання не продовжувати подальше розміщення Вкладу, отримати кошти з Строкового вкладного рахунку шляхом видачі готівкою або перерахування на його власний поточний/ картковий рахунок або інший вкладний рахунок, а дію договору припинити, зобовязаний надати Банку письмову вимогу не пізніше дати закінчення строку Строкового вкладу, визначеного договором-заявою. В разі ж, коли Вкладник не надав Банку зазначену письмову вимогу та не вимагає повернення Вкладу після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, строк розміщення Строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня, після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, на строк, що дорівнює початковому строку розміщення Строкового вкладу. Після закінчення кожного строку, на який було продовжено розміщення Строкового вкладу, кошти зі Строкового вкладного рахунку можуть бути повернуті Вкладникові за його письмовою вимогою на умовах, визначених у абзаці першому цього пункту Основних умов, а дія Договору припиняється.

Позивач забажав повернути свій вклад, звернувшись до Банку з відповідною вимогою та, як вбачається з виписки по особовому рахунку, по закінченню дії договору, за період з 28.07.2014 року по 16.04.2015 року, частина грошових коштів ОСОБА_2 була виплачена та залишок становить 1600,00 євро (а.с. 12).

13 березня 2015 року позивач знов звернувся до Банку з заявою про повернення залишку депозитного вкладу (а.с. 11), однак на вказану заяву не отримав будь-якої відповіді з приводу свого звернення, грошові кошти в порушення умов договору повернуті йому не були.

Відмовляючись повернути кошти, що належать клієнтові, та посилаючись на Постанову НБУ № 758 від 03 грудня 2014 року «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошового кредитного та валютного ринків України», Банк порушує також і положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також Першого протоколу, ратифікованих Україною. В абз.1 ст.1 протоколу вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. ст. 1, 3 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Посилання в апеляційні скарзі на те, що звертаючись до Банку із заявою про повернення вкладу, ОСОБА_2, відповідно до п. 5.2 Основних умов, не зазначив спосіб отримання грошових коштів: шляхом видачі готівкою або перерахування на власний поточний/картковий або інший вкладний рахунок, а тому вважають, що позивачем не був підтверджений факт звернення до Банку із вимогою про повернення вкладу до дати закінчення строку розміщення вкладу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, як вбачається з виписки по особовому рахунку ОСОБА_2, 21.08.2015 року сума депозитного вкладу була перерахована на рахунок на вимогу позивача у звязку із закінченням строку дії депозиту, після чого частина грошових коштів була повернута, однак не в повному обсязі.

Колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що стягуючи з Банку на користь позивача 3% річних та інфляційне збільшення суми зобовязань, суд не врахував, що нарахування процентів після закінчення визначеного строку розміщення вкладу здійснюється по процентній ставці за вкладом на вимогу, який складає 0,0001%, з наступних підстав.

У відповідності до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. За змістом зазначеної норми закону та ст. 1058 ЦК України, яка регулює правовідносини, що випливають з договору банківського вкладу, зобов'язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпорядитися на свій розсуд вкладом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-140цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

На думку колегії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з урахуванням аналізу практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних, як відповідальність за порушення виконання грошового зобовязання, оскільки Договором-заявою та Основними умовами не обумовлено збільшення розміру процентів у звязку з простроченням сплати боргу, тому підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України та, виходячи з суми несвоєчасно виплачених ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» коштів депозитних вкладів в сумі 1600,00 євро, вірно зазначив, що відповідальність за порушення виконання грошового зобовязання буде становити 10,92 євро.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі «ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ» зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом. У цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини нагадав, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (NejdetSahin і PerihanSahin проти Туреччини, № 13279/05, § 56, 20 жовтня 2011 року).

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності ОСОБА_2, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції. В абз.1 ст.1 протоколу вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Л.А. Братіщева

Судді: Н.М. Грищенко

ОСОБА_3