Рішення № 54679439, 22.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2015Справа №910/25766/13За позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 фінансування»

до 1. Юридичної особи за законодавством США компанії «Юпітер Сервіс»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.Г.Л. Груп»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 акціонерне товариство «Київ-Одяг»

про стягнення 242 993 569,10 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (представник за довіреністю №149 від 14.04.2015р.);

від відповідача 1: не зявились;

від відповідача 2: не зявились;

від третьої особи: ОСОБА_4 (представник за довіреністю від 13.07.2015р.);

від прокуратури: ОСОБА_5 (службове посвідчення №002628 від 05.09.2012р.).

Обставини справи:

ОСОБА_2 акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (надалі також позивач) звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з Юридичної особи за законодавством США компанія «Юпітер Сервіс» (надалі також відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "»Р.Г.Л. Груп» (надалі також відповідач-2) суми в розмірі 242 993 569,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 неналежним чином виконує взяті на себе грошові зобов'язання за ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість на суму в розмірі 242 993 569,10 грн. по оплаті отриманого від позивача права вимоги до Публічного акціонерного товариства «Київ-Одяг» (надалі також третя особа) за Кредитним договорами №82 від 01.10.2008р. та №3 від 25.02.2009р. щодо повернення сум кредитів у розмірі 236 851 700,00 грн. та сплаті процентів за користування кредитними коштами у розмірі 6 141 869,10 грн.

Третьою особою подано до суду пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що заборгованість ПАТ «Київ-Одяг» за Кредитним договорами №82 від 01.10.2008р. та №3 від 25.02.2009р. в розмірі 242 993 569,00 грн. у звязку з укладенням ОСОБА_6 права уступки від 01.04.2009р. між банком та компанією Jupiter Service LLC була погашена перед новим кредитором - компанією Jupiter Service LLC повністю. Факт погашення заборгованості ПАТ «Київ-Одяг» перед новим кредитором встановлений в рішеннях Господарського суду міста Києва у справі №6/711 від 09.06.2011р. та у справі №6/712 від 09.06.2011р. Таким чином, на думку третьої особи, боржником позивача за ОСОБА_6 уступки права вимоги є компанія Jupiter Service LLC у звязку з чим не заперечує проти задоволення позовних вимог.

31.03.2014р. Господарським судом міста Києва (суддя Бойко Р.В.) було винесено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог та визнано недійсним Договір поруки від 10.09.2009р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014р. (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Зеленіна В.О., Синиця О.Ф.) рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2014р. було скасоване і прийнято нове рішення, яким позовні вимоги було задоволено повністю.

14.07.2014р. Господарським судом міста Києва було видано накази на примусове виконання постанови.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2014р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014р. були скасовані, а справа №910/25766/13 була передана на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату ОСОБА_7 від 22.07.2015р. матеріали справи №910/25766/13 було призначено на повторний автоматичний розподіл.

Проведеним 22.07.2015р. повторним автоматичним розподілом матеріали справи №910/25766/13 були передані на розгляд судді Морозову С.М., про що свідчить наявний в справі протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2015р. прийнято справу №910/25766/13 до провадження суддею Морозов С.М. та призначено її до розгляду на 01.09.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2015р. у справі №910/25766/13 на підставі ст. 79 ГПК України судом направлено судове доручення про надання правової допомоги до центрального органу запитуваної держави, а саме U.S. Department of Justice Civil Division Office of International Judicial Assistance (Benjamin Franklin Station, P.O. Box 14360, Washington, D.C. 20004, United States of America), зупинено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 17.11.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2015р. поновлено провадження у справі №910/25766/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2015р. розгляд справи відкладено до 24.11.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2015р. розгляд справи відкладено до 08.12.2015р.В судовому засіданні 08.12.2015р. розгляд справи №910/25766/13 було відкладено до 22.12.2015р.

В судове засідання 22.12.2015р. представники від відповідачів не зявились, заяв та клопотань до суду не надіслали.

Суд відзначає, що відповідачем-1 у справі є Юридична особа за законодавством США компанії «Юпітер Сервіс».

Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 123 ГПК України визначено, що іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 125 ГПК України, у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном, а рівно повідомлення у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи, регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Гаага, 1965 (надалі - Конвенція), яка є чинною в Україні згідно з Законом України «Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» від 19.10.2000р. № 2052-ІІІ (надалі - Закон), із заявами та застереженнями. Україна та Сполучені Штати Америки приєднались до зазначеної Конвенції.

Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном (ст. 1 Конвенції).

Згідно ст. 3 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Відповідно до ч. 2 п. b) ст. 15 Конвенції кожна договірна держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема, з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

На думку суду, термін у два з половиною місяці достатній для направлення відповідачу-1 судових документів.

Відповідно до абз. 3, 4 п. 2.3 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації від 27.06.2008 № 1092/5/54 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 25.03.2010 р. N 604/5/47), документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.

Отже, враховуючи що Сполучені Штати Америки приєдналися до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Гаага, 1965 р., суд прийшов до висновку, що для належного та своєчасного повідомлення відповідача 1 про розгляд даної справи судові документи підлягають надісланню до центрального органу запитуваної держави, а саме U.S. Department of Justice Civil Division Office of International Judicial Assistance (Benjamin Franklin Station, P.O. Box 14360, Washington, D.C. 20004, United States of America) для їх направлення відповідачу 1.

При цьому документи, що підлягають врученню відповідачу-1 згідно з дорученням Господарського суду міста Києва, слід складати та вручати в нотаріально засвідченому перекладі на англійську мову.Отже, задля забезпечення передачі судових документів для вручення за кордоном відповідачу-1 позивача було зобовязано здійснити (нотаріально) засвідчений переклад на англійську мову: хвали Господарського суду міста Києва від 01.09.2015р. у справі №910/25766/13 (у трьох примірниках); позовної заяви №11811/9781/2013 від 24.12.2013р. (у трьох примірниках); прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів (у трьох примірниках); підтвердження про вручення документів (у трьох примірниках).

10.09.2015р. позивачем було надано до суду засвідчені в нотаріальному порядку документи на вимогу ухвали суду у звязку з чим Господарським судом міста Києва було надіслано до U.S. Department of Justice Civil Division Office of International Judicial Assistance (Benjamin Franklin Station, P.O. Box 14360, Washington, D.C. 20004, United States of America) прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів від 01.09.2015р.

Зазначене прохання з доданими додатками було вручено отримувачу 29.09.2015р., про що свідчить відповідна відмітка на зворотному повідомленні про вручення поштового відправлення №RJ010318442.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач-1 повідомлений про час і місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Окрім того, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Р.Г.Л. Груп» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п. 11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача-2 на теперішній час є: 03022, м. Київ, вул. Амурська, 6.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 01.09.2015р. з метою повідомлення відповідача-2 про час та місце розгляду справи.

Конверт з судовою кореспонденцією було повернуто на адресу суду з відмітками «Інші причини, що не дали змоги виконати обовязки щодо пересилання поштового відправлення не знаходиться».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою відповідача-2, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача-2 про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті Господарського суду м. Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача2- можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідачів в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобовязують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є обєктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

В судовому засіданні 22.12.2015р., присутнім представникам судом було оголошено наявне в матеріалах справи клопотання позивача про зміну предмету позову.

Відповідно до вказаної заяви позивач просить суд визнати недійсним Договір уступки права вимоги від 01.04.2009р., укладений між ПАТ АБ «Укрсоцбанк» та відповідачем-1 з моменту його укладення, а також про стягнення з ПАТ «Київ-Одяг» суми заборгованості за Кредитним договором №3 від 25.02.2009р. та Кредитним договором №82 від 01.10.2008р. в розмірі 242 993 569,10 грн.

В заяві позивач також зазначив, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Третя особа заперечувала проти прийняття судом зазначеної заяви та в своїх поясненнях зазначила, що позивачем в свої заяві про зміну предмету позову встановлено новий предмет та нову підставу позову, при цьому старі позовні вимоги позивачем вже не заявлені, тобто фактично подано зовсім новий позов.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі. (п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 «Про судове рішення»).

Як вбачається з аналізу викладених норм, до початку розгляду господарським судом справи по суті у позивача є право змінити предмет або підставу позову, що виключає одночасну їх зміну.

Відповідно до змісту заявлених справі позовних вимог, то предметом розглядуваного позову є солідарне стягнення з відповідачів суми коштів, а підставою є неналежне виконання відповідачем-1 грошового зобов'язання за ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р.

Вивчивши подану позивачем заяву про зміну предмету позову, судом встановлено, що предметом в цій заяві є визнання недійсним договору та стягнення з особи, яка на даний час залучена до участі в справі в якості третьої особи, суми коштів, а підставою є Кредитні договору №3 від 25.02.2009р. та №82 від 01.10.2008р.

Таким чином, позивачем в своїй заяві фактично змінено предмет позову, оскільки він просить стягнути кошти з іншої особи, яка не є відповідачем в справі, а також додає нову вимогу про визнання недійсним договору. Окрім того, позивач змінює підстави позову, оскільки фактично заявлено вимогу про стягнення коштів на підставі інших договорів.

За змістом норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви). (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини та зазначені процесуальні норми, заява позивача про зміну предмету позову задоволенню не підлягає.

В матеріалах справи також міститься клопотання позивача про залучення Публічного акціонерного товариства «Київ-Одяг» до участі в справі в якості співвідповідача.

Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що позивачем подано до суду заяву про зміну предмету позову в якому висунуто вимогу про стягнення суми боргу в розмірі 242 993 569,120 грн. саме з ТОВ «Київ-Одяг».

Третьою особою подано до суду пояснення щодо поданої позивачем заяви. В своїх пояснення третьою особою зазначено, що підставою залучення ТОВ «Київ-Одяг» до участі в справі в якості співвідповідача, на зазначених позивачем обставинах, є прийняття судом заяви про зміну предмету позову, а тому вирішення зазначеної заяви ставиться в залежність від вирішення судом заяви про зміну предмету позову.

Відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Стаття 24 ГПК не зобов'язує господарський суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Проте відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з пунктом 3 частини третьої статті 104 ГПК. (п. 1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Дослідивши матеріали справи, встановивши, що в задоволенні поданої позивачем заяви про зміну предмету позову відмовлено з огляду на невідповідність її нормам ст. 22 ГПК України, суд зазначає, що клопотання позивача про залучення Публічного акціонерного товариства «Київ-Одяг» до участі в справі в якості співвідповідача також задоволенню не підлягає.

В матеріалах справи міститься клопотання третьої особи про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, яке мотивоване тим, що вимога позивача про стягнення з ПАТ «Київ-Одяг» суми коштів за кредитними договорами вже є вирішеною і за результатами розгляду цієї вимоги винесено рішення в справах №6/711 та №6/712, зазначені рішення, станом на час розгляду даної справи, набрали законної сили.

Відповідно до господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Як вбачається з наведеного, в задоволенні заяви позивача, якою було заявлено вимогу про стягнення з ПАТ «Київ-Одяг» суми коштів за кредитними договорами, було відмовлено, тому і зазначена заява третьої особи про припинення провадження у справі є передчасною і задоволенню не підлягає.

Окрім того, в матеріалах справи міститься пояснення третьої особи, якою він просить суд повернути позивачу заяву про зміну предмету позову, а в разі, якщо суд вирішить, що додатково сплачувати судовий збір за подачу заяви про зміну предмету позову не потрібно, постановити протокольну ухвалу про відмову в прийнятті заяви про зміну предмету позову.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідна правова оцінка заяві позивача про зміну предмету позову вже була надана, про що зазначено вище, а тому зазначене пояснення третьої особи, викладене у формі клопотання, фактично є дублюванням пояснень наданих третьою особою щодо поданої позивачем заяви про зміну предмету позову, які вже досліджені судом.

Також, в матеріалах справи міститься заява третьої особи про застосування строку позовної давності до вимог про визнання недійсним ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р. та стягнення з ПАТ «Київ-Одяг» заборгованості, оскільки вони заявлені з порушенням передбачених ст. 257 та ст. 261 Цивільного кодексу України строків.

Однак, суд вкотре зазначає, що оскільки в задоволенні заяви позивача, якою було заявлено вимоги про стягнення з ПАТ «Київ-Одяг» суми коштів за кредитними договорами та визнання недійсним ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р., було відмовлено, тому і заява про застосування строку позовної давності до зазначених вимог у справі є передчасною і такою, що не може бути розглянута судом.

В судовому засіданні 22 грудня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено попередніми судами, 01.10.2008р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (після зміни організаційно-правової форми ОСОБА_2 акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк») та Відкритим акціонерним товариством «Київ-Одяг» (після зміни організаційно-правової форми ОСОБА_2 акціонерне товариство «Київ-Одяг») (позичальник) було укладено Кредитний договір №82 до якого в подальшому на підставі угод про внесення змін та доповнень до кредитного договору №82 від 01.10.2008 р. №1 від 27.10.2008 р., №2 від 31.12.2008 р., №3 від 21.01.2009 р., №4 від 23.02.2009 р. сторонами було внесено зміни та доповнення (надалі разом Кредитний договір-1) за змістом якого ОСОБА_1 надав позичальнику кредит в сумі 86 851 700,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

25.02.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» (після зміни організаційно-правової форми ОСОБА_2 акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк») та Відкритим акціонерним товариством «Київ-Одяг» (після зміни організаційно-правової форми ОСОБА_2 акціонерне товариство «Київ-Одяг») (позичальник) було укладено Кредитний договір №3 до якого в подальшому на підставі угоди про внесення змін та доповнень до кредитного договору №3 від 25.02.2009р. №1 від 03.03.2009р. сторонами було внесено зміни та доповнення (надалі разом Кредитний договір-2) (Кредитний договір-1 та Кредитний договір-2 разом Кредитні договори) за змістом якого ОСОБА_1 надав позичальнику кредит в сумі 150 000 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

В забезпечення виконання зобовязань за Кредитними договорами між позивачем та третьою особою було укладено Договір іпотеки без оформлення заставної, посвідчений 27.10.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №9042, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень №1, посвідченого 03.03.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за №472, договір наступної іпотеки без оформлення заставної, посвідчений 27.02.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за №449, з урахуванням договору про внесення змін та доповнень №1, посвідченого 03.03.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за №473, за змістом яких ПАТ "Київ-Одяг" передало в іпотеку Банку нерухоме майно адміністративно-виробничий комплекс, загальною площею 20 732,5 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Куренівська, 2Б.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідачів обовязку зі сплати грошових коштів у вигляді компенсації за уступку права вимоги у загальному розмірі 242 993 569,10 грн.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014р. в даній справі Вищий господарський суд України в постанові від 14.07.2015р. зазначив, що судами не надано правової оцінки ОСОБА_6 поруки і не досліджено умови вказаного ОСОБА_6.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так здійснюючи новий розгляд справи №910/25766/13 господарським судом встановлено наступне.

Підставою позову позивачем визначено невиконання відповідачем-1 грошового зобовязання по компенсації отриманого права вимоги виконання третьою особою своїх зобовязань за Кредитними договорами, що виникло, на думку позивача, на підставі ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Частиною 1 ст. 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Враховуючи, що Кредитні договори були укладені між позивачем та третьою особою в простій письмовій формі, то в силу положень ст.ст. 513, 639 Цивільного кодексу України та ст. 181 Господарського кодексу України правочин відступлення права вимоги за ними мав бути укладений в такій же формі.

Позивачем в якості підтвердження укладення з відповідачем-1 ОСОБА_6 відступлення права вимоги до третьої особи було додано до позову не чітку фотокопію договору уступки права вимоги від 01.04.2009р., яка придатна до читання не в повному обсязі.

При цьому, в судовому засідання, під час першого розгляду справи, представником позивача було повідомлено про неможливість надання оригіналу такого ОСОБА_6 для огляду у звязку із його відсутністю та те, що про існування відповідного договору їм стало відомо під час розгляду господарським судом міста Києва справ №6/711 та №6/712 за позовом Банку до ПАТ «Київ-Одяг» про стягнення заборгованості за Кредитними договорами.

З метою встановлення дійсного існування ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009 р. під час першого розгляду судом було зобовязано учасників судового процесу надати оригінал ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р. для огляду в судовому засіданні.

Вимоги суду виконані не були.

З поданих третьою особою пояснень встановлюється, що його копія була отримана ним від відповідача-1 разом з повідомленням про купівлю-продаж права вимоги та вимогою сплатити заборгованість за Кредитними договорами.

Відповідачем-1 будь-яких пояснень щодо існування договору уступки права вимоги від 01.04.2009р. або причин ненадання його оригіналу надано не було.

Також, судом під час першого розгляду даної справи було встановлено, що матеріали справ №6/711 (2009 рік) та №6/712 (2009 рік) і самі тексти рішень у вказаних справах, прийнятих за наслідками їх розгляду, не містять посилань (підтверджень) дослідження судом оригіналу ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р. під час розгляду справ. Окрім того, ОСОБА_1 не був обізнаний про існування ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р., отримав його копію лише за наслідками ознайомлення з матеріалами справ №6/711 та №6/712 та заперечував проти його дійсності, що підтверджується поясненнями на заперечення ТОВ «Київ-Одяг» та клопотанням про призначення судової технічної експертизи документу, поданими Банком 06.06.2011р. Також, копія такого договору (фотокопія якої була долучена позивачем до позову) була отримана третьою особою 12.03.2010р. (відтиск штампу ПАТ «Київ-Одяг») від відповідача-1 разом з повідомленням про купівлю-продаж права вимоги, за змістом якого Компанія просила перерахувати заборгованість по кредитному договору в сумі 242 993 569,00 грн. на інвестиційний рахунок Компанії Jupiter Service LLC №26008010109798 в ПАТ "КБ "Преміум", МФО 339555. На підставі такого повідомлення у період з 02.04.2010р. по 28.12.2010р. третьою особою і було перераховано на користь Компанії грошові кошти у розмірі 242 993 569,00 грн.

Таким чином, з огляду на викладене матеріалами справи не підтверджено, а учасниками судового процесу не доведено факту існування ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р.

Більш того, із наданої на виконання вимог ухвал суду ОСОБА_2 акціонерним товариством «Комерційний банк «Преміум» інформації вбачається, що інвестиційний рахунок Компанії Jupiter Service LLC №26008010109798 в ПАТ "КБ "Преміум", МФО 339555, був відкритий лише 30.03.2010р. на підставі заяви повіреного Компанії ОСОБА_9 про відкриття поточного рахунку від 30.03.2010р.

Тобто, виходячи з наведених документів, вбачається, що лист Компанії, в якому було визначено номер рахунку для сплати третьою особою коштів в якості погашення заборгованості за Кредитними договорами (№26008010109798) було отримано ПАТ «Київ-Одяг» раніше ніж відкрито сам рахунок.

Наведене достеменно свідчить про підробку такого листа в частині дати його направлення/отримання, що викликає сумніви відносно реального укладення договору уступки права вимоги від 01.04.2009р. та з огляду на відтермінування платежу за ним на півтора року (до 31.12.2010 р.) і відсутність його оригіналу вказує на можливе його виготовлення пізніше визначеної в ньому дати, саме під час розгляду справ №6/711, №6/712 з метою уникнення стягнення коштів з ПАТ «Київ-Одяг» за наслідками їх розгляду.

Більш того, на вказані обставини вказує і поведінка ПАТ «Київ-Одяг» щодо виконання взятих на себе за Кредитними договорами зобовязань, а саме:

- ініціювання укладення додаткової угоди до Кредитного договору 2 про зменшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, що підтверджується заявою представника ПАТ «Київ-Одяг» про зміну предмету позову у справі №37/110 від 29.11.2010р., листом ПАТ «Київ-Одяг» від 20.09.2010р., направленим на адресу Банку з пропозицією укласти відповідну додаткову угоду (в той час, як у квітні 2010 року на користь «нового кредитора» вже було сплачено 120 000 000,00 грн.);

- листування ПАТ «Київ-Одяг» з Банком щодо вирішення питання погашення заборгованості за Кредитними договорами (листи №11/9-27-17 від 07.09.2010 р., №11/9-27-26 від 27.09.2010 р.), хоча із його пояснень вбачається, що начебто з березня 2010 року ПАТ «Київ-Одяг» було обізнано про заміну кредитора, а з квітня 2010 року почало здійснювати виплату коштів на користь «нового кредитора» (Компанії);

- відображення ПАТ «Київ-Одяг» в фінансовій звітності за 2010 та 2011 роки існування у нього станом 01.01.2011 р. зобов'язання за кредитами банків у розмірі 236 852 тис. грн., що відповідає розміру наданих Банком згідно Кредитних договорів кредитних коштів третій особі, хоча згідно наданих останнім платіжних доручень вбачається, що сплата коштів на користь Компанії в якості погашення нібито відступленого Банком права вимоги була здійснена у період з квітня по грудень 2010 року. Тобто, посадові особи ПАТ «Київ-Одяг» внесли до фінансової звітності відомості про наявність зобов'язань перед кредитними установами.

Наведене свідчить, що протягом 2010 року ПАТ «Київ-Одяг» ініціювалося перед Банком вирішення питання щодо погашення його заборгованості по поверненню кредитних коштів за Кредитним договорами, одночасно (протягом квітня-грудня 2010 року) здійснюючи перерахування грошових коштів на користь Компанії нібито на підставі договору уступки права вимоги від 01.04.2009р. та повідомлення Компанії про купівлю-продаж вимоги, отриманого ПАТ «Київ-Одяг» 12.03.2010 р., з визначенням номеру рахунку, який було відкрито лише 30.03.2010р.

З огляду на викладене, наявна в матеріалах справи копія договору уступки права вимоги від 01.04.2009 р., за відсутності його оригіналу в сукупності з встановленими судом обставинами, не може бути в розумінні ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України доказом існування такого договору.

Зазначені обставини, встановлені судом, також підтримані позицією Вищого господарського суду України, викладеною в Постанові від 14.07.2015р. в даній справі.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання третьої особи на рішення господарського суду міста Києва від 09.06.2011р. у справах №6/711 та №6/712 за позовами Банку до ПАТ «Київ-Одяг» про стягнення заборгованості за Кредитними договорами, якими на його думку було досліджено та встановлено преюдиціальні факти щодо дійсності ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р., судом відхиляється з огляду на наступне.

За змістом частини 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

З огляду на викладені положення вбачається, що умовою набуття фактами, встановленими рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду однієї справи, преюдиціального значення під час розгляду іншої справи є участь у таких справах тих самих сторін.

В той же час, субєктивний склад учасників справ №6/711, №6/712 та даної справи не є тотожним, оскільки як Компанія, так і ТОВ «Р.Г.Л. Груп» не були залучені до участі у наведених справах.

Отже, правові підстави вважати встановлені рішеннями господарського суду міста Києва від 09.06.2011 р. у справах №6/711 та №6/712 факти преюдиціальними під час розгляду даної справи відсутні.

Таким чином, з огляду на встановлені судом факти, позицію Вищого господарського суду України, учасниками судового процесу не доведено факту укладання (існування) ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р., а тому такий договір є неукладеним в розумінні ст. 638 Цивільного кодексу України і як наслідок не може створювати будь-яких зобовязань, в т.ч. про які вказує позивач у позовній заяві (сплата компенсації відповідачем-1 за уступку права вимоги у загальному розмірі 242 993 569,10 грн.).

Враховуючи, що Договір уступки права вимоги від 01.04.2009р. неукладений, то підстави вважати правовідносини за Кредитними договорами, кредитором за якими є ОСОБА_1, а боржником ПАТ «Київ-Одяг», припиненими відсутні.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача-2 спірної заборгованості як солідарного боржника на підставі договору поруки від 10.09.2009р. суд відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2009р. між позивачем (кредитор за ОСОБА_6 поруки) та відповідачем-2 (поручитель за ОСОБА_6 поруки) було укладено Договір поруки (надалі Договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого відповідач-2 зобовязується перед позивачем відповідати за виконання зобовязань боржника (відповідача-1) за ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р. зі змістом зобовязання сплата грошових коштів у вигляді компенсації за уступку права вимоги на загальну суму 242 993 569,10 грн.

Відповідно до п. 1.2. ОСОБА_6 поруки відповідач-2 несе солідарну відповідальність з відповідачем-1 в порядку, встановленому цим ОСОБА_6, перед позивачем за виконання зобовязань відповідача-1 по ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р., що полягають у сплаті грошових коштів на користь позивача за відступлене ним право вимоги за Кредитними договорами №3 від 25.02.2009р. та №82 від 01.10.2008р., що укладені між позивачем та третьою особою (п. 4.1. ОСОБА_6 уступки права вимоги).

Відповідач-2 відповідає перед позивачем у тому ж обсязі, що і відповідач-1, включаючи сплату основного боргу, неустойки, відшкодування збитків. (п. 1.3. ОСОБА_6 поуки).

Встановлена цим ОСОБА_6 поруки діє до 31.12.2014 року. У випадку невиконання відповідачем-1 зобовязання по ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р., позивач звертається з письмовою вимогою про виконання зобовязань по ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р. до відповідача-2, однак невиконання позивачем цих вимог не перешкоджає останньому звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. (п. 2.1., п. 2.3. та п. 2.4. ОСОБА_6 поруки).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року. (п. 5.1. ОСОБА_6 поруки).

Положеннями ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно із ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

ОСОБА_6 поруки вбачається, що він укладений на забезпечення виконання зобовязань, які виникли з ОСОБА_6 уступки права вимоги від 01.04.2009р.

В той же час, судом встановлено, що Договір уступки права вимоги від 01.04.2009р. є неукладеним, а відтак не може породжувати будь-яких зобовязань.

Таким чином, Договір поруки укладений з порушенням ст. 553 Цивільного кодексу України, оскільки укладений з метою забезпечення виконання неіснуючого зобов'язання.

Пунктом 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

У відповідності до п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Наведене право суду не порушує принципу диспозитивності сторін у господарському процесі, оскільки як виняток передбачено положеннями ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Із матеріалів справи вбачається, що передумовою виникнення спору в частині позовних вимог до відповідача-2 є існування ОСОБА_6 поруки, а тому з огляду встановлення його невідповідність положеннями законодавства (ст.ст. 203, 553 Цивільного кодексу України) існують правові підстави для визнання такого договору недійсним в межах даної справи.

Оскільки, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то позовні вимоги про стягнення з відповідача-2 грошових коштів задоволенню не підлягають.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/25766/13 задоволенню не підлягають.Судовий збір позивача, у відповідності до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на останнього.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсним Договір поруки, укладений 10.09.2009р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Р.Г.Л. Груп».

2. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» в справі №910/25766/13 відмовити в повному обсязі.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.12.2015р.

Суддя С.М. Морозов