Рішення № 54674508, 21.12.2015, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ун. № 759/12136/15-ц

пр. № 2/759/5243/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2015 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Зайця Т.О. при секретарі Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Правекс-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

03.08.2015 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №966-002/07Р від 13.08.2007 року в розмірі 73694,69 дол. США, витрат на сплату судового збору в розмірі 3654,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.08.2007 між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», правонаступником якого є позивач, було укладено кредитний договір №966-002/07Р, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 92000,00 дол. США, терміном до 13.08.2022 року, зі сплатою 11,99 % річних. В забезпечення виконання кредитних зобовязань позичальника 13.08.2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №966-002/07Р, відповідно до якого поручитель зобовязався відповідати за виконання ОСОБА_1 зобовязань, що виникли з кредитного договору. У звязку з неналежним виконанням кредитних зобовязань, передбачених кредитним договором, станом на 18.06.2015 року утворилась заборгованість в розмірі 73694,69 дол. США, яка складається з: 45914,00 дол. США заборгованість за кредитом, 58,56 дол. США пеня по кредиту, 19512,89 дол. США відсотки, 8209,24 дол. США пеня по відсотках.

Представник Банку в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, що викладені в позовній заяві.

Представник відповідачів просив відмовити у задоволенні позову з підстав недоведеності належними доказами суми (розміру) заборгованості, просив застосувати наслідки пропуску строків позовної давності, оскільки в силу п. 4.4 кредитного договору строк користування кредитом сплинув 10.02.2012 року, а тому перебіг позовної давності для звернення банку до суду закінчився 11.02.2015 року.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.08.2007 року між АКБ «Правекс-Банк» (далі Банк), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір №966-002/07Р (а. с. 63 68), відповідно до п. 1.1 якого банк надає позичальникові кредит в іноземній валюті на загальну суму 92000 дол. США для споживчих цілей, а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування нерухомого майна. Кредит надається позичальникові строком до 13.08.2022 року, зі сплатою 11,99 % річних (п. 1.2). Видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівки з каси банку (п. 2.1).

Для забезпечення виконання в повному обсязі зобовязань за кредитним договором, 13.08.2007 року ОСОБА_1 (Іпотекодавець) та АКБ «Правекс Банк» уклали договір іпотеки №966-002/07Р (а. с. 23 27). В силу п. 1.1 якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 Договір посвідчений ПН КМНО, зареєстровано в реєстрі за №3511, накладено заборону відчуження майна.

Крім того, для забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 13.08.2007 року між ОСОБА_2 (Поручитель) та АКБ «Правекс Банк» (Кредитор) укладено договір поруки №966-002/07Р (а. с. 21 22), відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобовязується нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобовязань ОСОБА_1 за кредитним договором №966-002/07Р від 13.08.2007 року. Поручитель ознайомлений зі змістом зобовязання, яке забезпечено порукою за цим договором та не має претензій до умов кредитного договору (п. 1.2). Поручитель зобовязується у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобовязань за крединим договором виконати за нього зобовязання перед кредитором (п. 2.1 договору).

Позивач свої зобовязання за кредитним договором №966-002/07Р від 13.08.2007 року, відповідно до п. 1.1., виконав і надав ОСОБА_1 кредит в сумі 92000 дол. США.

В силу п. 4.1 кредитного договору, позичальник зобовязується погашати заборгованість за кредитом частинами в сумі 512 дол. США. щомісяця, до «10» числа наступного місяця. Відсотки за користування кредитом підлягають сплаті щомісяця у строк до 10 числа наступного за місяцем нарахування відсотків, а також у момент повернення, зазначений у п. 1.2 даного договору (п. 4.2 договору).

Позичальник зобовязується: використовувати кредит на передбачені в даному договорі цілі і забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих відсотків (п. 6.1.1 договору); погашати заборгованість за кредитом, відсотками і пеню у валюті кредиту (п. 6.1.2 договору); забезпечити своєчасне повернення грошових коштів і сплату нарахованих відсотків (п. 6.1.3 договору).

На підтвердження того, що ОСОБА_1 свої зобовязання належним чином не виконував, не погашав заборгованість у строки, передбачені договором, відповідач надав розрахунок заборгованості (а. с. 9 11), відповідно до якого станом на 18.06.2015 року сума заборгованості за кредитом складає 45914,00 дол. США, пеня по кредиту 58,56 дол. США, відсотки 19512,89 дол. США, пеня по відсотках 8209,24 дол. США. Загальна сума заборгованості становить 73694,69 дол. США.

Обставини неналежного виконання кредитних зобовязань визнаються сторонами. Зокрема з пояснень сторін і наданого розрахунку заборгованості вбачається, що остання сплата по відсотках відбулася 06.02.2012 року, а по кредиту 28.11.2011 року.

Наведене свідчить про обґрунтованість тверджень позивача щодо неналежного виконання позичальником своїх зобовязань і порушення прав кредитодавця.

Проте, оскільки представником відповідачів було подано клопотання про застосування строків позовної давності суд запропонував представнику позивача надати розрахунок заборгованості з урахуванням строків позовної давності, але представник позивача відмовився надати такий розрахунок.

Оскільки позивач заперечує сплив позовної давності у даних правовідносинах, а на суд покладається обовязок встановити обґрунтованість заявлених вимог, необхідно звернути увагу на доведеність суми заборгованості (на чому наголошував представник відповідачів), а також належність і допустимість наданих доказів.

З матеріалів справи вбачається, що єдиним доказом наявності заборгованості та її розміру є розрахунок заборгованості, в якому всі зобовязання виражені в іноземній валюті.

В позовних вимогах банк просить стягнути пеню в іноземній валюті і надає розрахунок пені в доларах США, з цього приводу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»).

Таким чином, максимальний розмір пені повязаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 3-29гс15 від 01.04.2015 року.

Враховуючи зазначені положення законодавства і правовий висновок Верховного Суду України, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні, а тому вимога про стягнення пені в іноземній валюті не ґрунтується на положеннях законодавства та не підлягає задоволенню. Оскільки розрахунок пені здійснений в доларах США, що суперечить положенням чинного законодавства, а тому наданий суду розрахунок пені є недопустимим.

Суд звертає увагу також на те, що повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами (пункти 4.1, 4.2 договору). Тобто, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобовязань. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 29.10.2014 року у справі № 6-169цс14.

Враховуючи наведені положення законодавства, суд звертає увагу також на постанови Верховного Суду України від 06.11.2013 року № 6-116цс13, 19.03.2014 року № 6-20цс14, 18.06.2014 року № 6-61цс14, від 03.06.2015 року № 6-31цс15, в яких викладена наступна правова позиція : «у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу».

Вказана судова практика не є новелою і застосовується вже не один рік, а тому представник банку повинен був знати про неї.

З наданого суду розрахунку вбачається, що прострочення кредитної заборгованості виникало ще в 2009 році, останній платіж мав місце 06.02.2012 року, до суду позивач звернувся лише 03.08.2015 року, а тому позивачу було відомо про сплив позовної давності по чергових платежах і банк був зобовязаний на пропозицію суду надати розрахунок заборгованості з урахуванням строків позовної давності, оскільки знав, що наданий розрахунок заборгованості, враховуючи подання представником відповідачів заяви про застосування строків позовної давності, містив неправильну інформацію про розмір заборгованості.

На підставі наведеного, суд стверджує, що незважаючи на встановлення факту порушення прав позивача і невиконання позичальником взятих на себе зобовязань, визнання даних обставин сторонами, суд не мав би правових підстав задовольнити позов, оскільки заявлені вимоги (розмір заборгованості) недоведені належними доказами, докази в частині стягнення пені в іноземній валюті є недопустимими, а в частині стягнення заборгованості не відповідають вимогам законодавства щодо строків позовної давності.

Вирішуючи питання застосування наслідків пропуску строків позовної давності щодо зобовязання в цілому, про що було подано клопотання представником відповідачів, суд звертає увагу на наступні умови кредитного договору №966-002/07Р.

Як встановлено у п. 1.2 договору, кредит надається Позичальникові строком з 13.08.2007 року до 13.08.2022 року.

Пунктом 4.4 договору встановлено, що шляхом підписання даного Договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у Позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом строк користування кредитом, зазначений у п. 1.2 даного Договору, припиняється достроково, на 10-й день місяця, наступного за місяцем, у якому виник факт прострочення. Про припинення строку користування кредитом Банк письмово повідомляє Позичальника.

Позичальник зобовязується протягом строку дії даного договору щомісяця сплачувати комунальні платежі і вартість спожитої електроенергії по обєкту нерухомого майна, переданому в іпотеку, відповідно до п. 3.1 даного Договору (пп. 6.1.11 п.6.1 договору).

У відповідності до п. 9.4 договору при невиконанні Позичальником п. 6.1.11 даного Договору строк користування грошовими коштами, зазначений у п. 1.2 даного Договору, припиняється достроково, на 30-й день прострочення по сплаті комунальних платежів та/або електроенергії.

Згідно підпункту 6.1.7 пункту 6.1 договору Позичальник зобовязується у разі виникнення подій, зазначених у п.п. 4.4, 9.3, 9.4, 9.7 даного Договору, достроково погасити заборгованість за кредитом та відсотками у повному обсязі, а також сплатити пеню і штраф.

Аналіз наведених положень кредитного договору дає підстави стверджувати, що строк користування грошовими коштами було встановлено до 13.08.2022 року, але за настання певних умов (прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків за користування кредитом; прострочення по сплаті комунальних платежів та/або електроенергії) зазначений строк користування грошовими коштами припиняється достроково і у позичальника виникає обовязок достроково погасити заборгованість за кредитом та відсотками у повному обсязі, а також сплатити пеню і штраф, тобто змінюється строк виконання зобовязання.

Судом встановлено, що відповідач перестав виконувати зобовязання щодо сплати кредиту з 28.11.2011 року, а щодо відсотків з 06.02.2012 року.

Прострочення з погашення заборгованості за кредитом та відсотками виникали у позичальника і раніше, проте здійснення вказаних останніх платежів (та відсутність у подальшому жодних інших платежів) свідчать про переривання строків позовної давності і необхідність відрахування позовної давності саме з вказаних дат.

Цивільний кодекс України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), що передбачено п. 1 .ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З аналізу статті 261 ЦК України вбачається, що початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (див. правові позиції ВСУ зазначені вище, а також постанову ВСУ від 01.07.2015 року у справі № 6-331цс15).

Враховуючи приписи п. 4.4, пп. 6.1.7 п. 6.1 договору в даних правовідносинах змінився строк виконання зобовязання і у відповідача (позичальника) виник обовязок достроково погасити заборгованість за кредитом та відсотками у повному обсязі, а також сплатити пеню і штраф 10.03.2012 року, а тому з 11.03.2012 року починається перебіг строку позовної давності, згідно ст. ст. 253, 261 ЦК України, вказана дата є моментом виникнення у позивача права на позов, тобто можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. За таких обставин загальна позовна давність у спірних правовідносинах сплила 10.03.2015 року, а до суду позивач звернувся 03.08.2015 року, тобто майже через 5 місяців після спливу позовної давності.

Наслідки спливу позовної давності встановлені статтею 267 Цивільного кодексу України, зокрема: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 вказаної статті).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Враховуючи наведене, у звязку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі, суд відмовляє у позові, хоча і констатується факт порушення прав позивача і невиконання позичальником взятих на себе зобовязань.

Керуючись ст. ст. 192, 252-255, 257, 258, 261, 267, 533 ЦК України, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», ст. ст. 208, 209, 212-215, 360-7 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення виготовлено 25.12.2015 року.

СУДДЯ: Т.О. ЗАЄЦЬ