Ухвала суду № 54631265, 16.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. Київ К/9991/18890/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Латишевої Л.П.,

представника відповідача Дрозд І.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 по справі №2-а-7298/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальність «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 №0000130841.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові 06.03.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 10.04.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальність «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за грудень 2010 року за рахунок від'ємного значення, що декларувалось за листопад 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за листопад 2010 pоку, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2010 року на суму 1614270,00грн.

Висновок податкового органу ґрунтуються на неправомірності формування позивачем податкового кредиту за результатами операцій Товариством з обмеженою відповідальністю «Згода», Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант», Товариством з обмеженою відповідальністю «Електротехсервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрінструмент», Товариством з обмеженою відповідальністю «Електрощит-Сервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод Вест А», Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна торгівельна компанія Схід», Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Хімік», Товариством з обмеженою відповідальністю «Металком», Товариством з обмеженою відповідальністю «Техкомплект», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промкондиціонер», Товариством з обмеженою відповідальністю «Промсервіс-Торг», Приватним підприємством «Дамір», Товариством з обмеженою відповідальністю «Вітком 2009», Приватним підприємством «Фірма Геліос», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТП «Ритм», Приватним підприємством «Інхардтрейд», Приватним підприємством «НВО «Норма», Приватним підприємством «Стройремпуть», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромснаб», Товариством з обмеженою відповідальністю «НВА Комплект», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТП «Партнер 2007» з огляду на те, що на підприємствах відсутні виробничі потужності, складські приміщення, транспортні засоби, незначна кількість працюючих, відсутні основні фонди вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, підприємства постачальники, згідно наданих декларацій з ПДВ до бюджету сплачували його в незначній кількості.

За результатами перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Харкові складено акт від 18.03.2011 №728/41-018/19364229 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 №0000130841, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2010 року на 1614270,00грн.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, наданими позивачем договорами постачання товарів, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що на момент укладання та виконання угод контрагенти позивача знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та мали свідоцтва платника податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від стану податкового обліку його контрагентів і фактичної сплати ними податку до бюджету.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Проте, податковою інспекцією не наведено жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій.

За таких обставин, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 21.03.2011 №0000130841 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 по справі №2-а-7298/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв