Рішення № 54628591, 22.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/449/15-ц 22.12.2015 221215 22.12.2015

Провадження №22-ц/784/2896/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання Гавор В.Б.,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2015 року

за позовом

ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору застави, звернення стягнення на предмет застави, стягнення відсотків за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А

У квітні 2015 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору застави, звернення стягнення на предмет застави, стягнення відсотків за договором позики.

Позивачі в обґрунтування позову посилалися на те, що у січні та березні 2009 року за договором позики ОСОБА_6 передала відповідачці кошти у сумі 1100 доларів США терміном до 01 січня 2011 року, про що остання надала відповідну розписку.

У подальшому для забезпечення зобовязань щодо повернення суми боргу та відсотків у розмірі 659 доларів США між ними була досягнута домовленість про укладання до кінця березня 2010 року договору застави, предметом якого є автомобіль та квартира АДРЕСА_1.

Згодом сторонами складено ще одну розписку, зі змісту якої вбачається, що на забезпечення виконання цих же домовленостей відповідач зобовязується передати в заставу належні їй на праві власності квартири №1 та №2 у будинку №1 по вул.Зеленій у с. Баратівка Новобузького району Миколаївської області.

Проте взяті зобовязання належним чином не виконала.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 травня 2014 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 стягнуто борг у розмірі 6732 грн.60 коп. Рішення відповідачем виконано.

Але до цього часу відповідач не виплатила проценти за користування коштами.

Враховуючи розмір наданої позики 1100 доларів США, період користування ними 2208 днів та процентну ставку 5% щомісячно ( 60% річних) та офіційний курс іноземної валюти на дату звернення до суду з позовом, розмір процентів, які належить стягнути з ОСОБА_4 становить 3980.71 доларів США, що за офіційним курсом становить 100711 грн.96 коп.

Ухвалою суду від 17 липня 2015 року до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору залучено ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивачі просили визнати ОСОБА_6 та ОСОБА_5 солідарними кредиторами щодо ОСОБА_4 за договором позики, укладеного у формі розписки від 06 березня 2009 року; визнати дійсним договір застави автомобіля марки ВАЗ 21111, квартири №1 та квартири АДРЕСА_2, укладеного 13 березня 2010 року та 23 лютого 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ОСОБА_5; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 проценти за договором позики від 06 березня 2009 року шляхом звернення стягнення на заставлене майно в розмірі 100711 грн.96 коп.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 проценти за договором позики від 06 березня 2009 року в розмірі 100711 грн.96 коп., судові витрати та витрати за послуги Банку.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 69151 грн.48 коп. в рахунок відшкодування відсотків за договором позики та 691 грн.51 коп. судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про закриття провадження по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що у січні та березні 2009 року за договором позики ОСОБА_6 передала відповідачці кошти у сумі 1100 доларів США зі сплатою 5 % щомісяця без зазначення дати повернення вказаних коштів.

Після чого відповідачем неодноразово складалися додаткові розписки.

Так, в розписці від 23 лютого 2010 року ОСОБА_4 зобовязалася повернути суму боргу та відсотки у розмірі 650 доларів США до нового 2011 року; в розписці від 13 березня 2010 року вказала про повернення боргу до 01 серпня 2010 року ; за розписками від 24 березня 2011 року та 01 жовтня 2012 року просила про розстрочення суми боргу.

За цей час відповідач частково повернула кошти 01 листопада 2011 року 30 доларів США, в кінці 2011 року на початку 2012 року-1870 грн., з травня по вересень 2013 року 1200 грн. залишок суми склав 6732 грн.60 коп.

У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 травня 2014 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 стягнуто борг у розмірі 6732 грн.60 коп. Рішення суду виконано 12 лютого 2015 року, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження наявними в матеріалах даної цивільної справи.

Але до цього часу відповідач не виплатила проценти за користування коштами Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства( ст.536 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом ч.3 ст.1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплатити проценти за користування грошима, передбачені статтею 1048.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики за весь строк користування позиченими коштами.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року № 6-369цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_5 просив стягнути на свою користь з ОСОБА_4 проценти за весь час користування коштами у розмірі 3980.71 доларів США, що за офіційним курсом становить 100711 грн.96 коп.

Приймаючи до уваги, що ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики за змістом ч.3 ст.1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплатити проценти за користування грошима, передбачені ст.1048 цього Кодексу, суд першої інстанції з врахуванням сплачених відповідачем коштів на виконання взятих зобовязань, дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення процентів за користування чужими коштами.

В обґрунтування підстав стягнення процентів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 суд зазначав проте, що саме він надав кошти позичальникові.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Так, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його субєктивними (ті самі особи (особа) або правонаступники) і обєктивними (предмет спору, предмет доказування) межами, за якими сторони чи інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом у рішенні в такій справі факти і правовідносини.

Як вище зазначалося, рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 травня 2014 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 стягнуто борг у розмірі 6732 грн.60 коп. Преюдиційні обставини встановлені цим рішенням є обовязковими для суду, який розглядає дану справу.

Проте під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не звернув уваги на зазначене судове рішення та не врахував встановлення судом обставин того, що боргові зобовязання виникли між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, і саме на користь останньої як позикодавця було стягнуто суму боргу, яку вона ж і отримала в порядку примусового виконання рішення. ОСОБА_5 не є стороною у спірних правовідносинах. За такого, суд першої інстанції безпідставно стягнув кошти з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5

Більш того, із змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_4 вважає позикодавцем ОСОБА_6, а тому просила закрити провадження у справі, так як спір між ними вже вирішено.

Оскільки суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, то в силу ч.3 ст.303 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки має місце порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_5 відсотків за договором позики в силу п. 3 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у їх задоволенні .

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ні позивачем, ні відповідачем не оскаржувалося, тому в апеляційному порядку не переглядається.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачі повинні мати ліцензію для надання громадянам позику у іноземній валюті є безпідставними.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом договорів позики у справі є іноземна валюта - долари США, що визнано відповідачем у судовому засіданні.

За загальним правилом, гроші є особливою категорією об'єктів цивільних прав. Грошовою одиницею України є гривня, відповідно до положень ст. 99 Конституції України.

При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, що передбачено ч.2 ст. 192 ЦК України.

Тобто, відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" .

За змістом ч.ч.1,2 даного Декрету резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України, користуватися та розпоряджатися ними на власний розсуд, в тому числі, здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Проте, будь-яких обмежень щодо укладення між фізичними особами догорів позики в іноземній валюті зазначеним Декретом не встановлено.

Разом з тим, за правилами ч.2 ст. 533, ч.2 ст. 524 ЦК України допускається, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Таким чином, визначення в договорі позики, укладеному між фізичними особами - резидентами, грошових зобов'язань у іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. При цьому, на договір позики, предметом якого є іноземна валюта, поширюються ті ж правила, що й на договір позики, укладений в гривнях.

Крім того, сторони не є учасником ринку фінансових послуг, тому на них не поширюється дія Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", який є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст. ст. 1046 - 1048 ЦК України.

За такого, ліцензія для укладення спірних договорів позики не потрібна.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на наявність підстав для закриття провадження у справі за п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Так, відповідно з п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Між тим, які вбачається із оглянутих в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції матеріалів цивільної справи № №481/2343/13-ц, до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_4 коштів за договорами позики у грудні 2013 року звернулася ОСОБА_6 Вимоги щодо стягнення процентів за користування цими коштами позивачем не заявлялися та судом не розглядалися.

Звертаючись до суду з даним позовом, вимоги щодо стягнення процентів за користування коштами до відповідача предявлено ОСОБА_10

З врахуванням викладеного відсутні підстави для закриття провадження у справі.

В силу ст.88 ЦПК України з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_4 належить стягнути сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1643 грн.74 коп.

Керуючись ст. ст. 303, 309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 19 жовтня 2015 року в частині задоволених вимог про стягнення відсотків за договором позики та розподілу судових витрат скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення відсотків за договором позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1643 грн. 74 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: