Ухвала суду № 54628587, 22.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/314/15-ц 22.12.2015 22.12.2015 22.12.2015

Провадження №22-ц/784/3054/15

Суддя по 1 інстанції - Старчеус О.П.

Категорія 19 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

22 грудня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Тищенко Л.С.,

за участю:

- позивачки ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

- представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та

ОСОБА_5

на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2015 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

встановила:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

В обгрунтування позову (з урахуванням уточнених позовних вимог) вказувала, що вона разом із трьома дітьми та її співмешканець є особами, які переміщені з тимчасово окупованої території України (Луганської області), району проведення антитерористичної операції.

У серпні 2015 року вона домовилася із ОСОБА_5 про купівлю у нього належного йому житлового будинку № 46 по вул. Слави с. Комісарівка Березанського району Миколаївської області разом із земельною ділянкою 0,2 га для його обслуговування за 15000 дол. США.

Позивачка зазначала, що на виконання цих домовленостей 26 серпня 2014 року передала відповідачу 10000 доларів США, а в рахунок залишку обумовленої суми - 5 000 дол. США переоформила у вересні 2014 року на сина відповідача (ОСОБА_7) за договором купівлі - продажу автомобіль ВАЗ 21101, державний номер НОМЕР_1, яким вона розпоряджалася за довіреністю. Автомобіль вони оцінили у 5 000 дол. США. Ці умови договору купівлі - продажу житлового будинку та факт передачі грошей викладені у письмовій формі - розписках, які видали один одному.

Натомість відповідач із сімєю виселився із будинку та передав його їй у користування разом із документами на нерухоме майно. Проживаючи у будинку вона виявила підвищену вологість та ураження стін грибком, що негативно вплинуло на стан здоровя членів її сімї. В звязку з чим її сімя виселилась із будинку, а вона звернулася до відповідача з вимогою повернути отримані кошти, проте він відмовився.

Договір купівлі - продажу нерухомого майна потребує обовязкової нотаріальної форми та державної реєстрації, однак в нотаріальній формі він укладений не був, тому є нікчемним.

Посилаючись на викладені обставини позивачка просила застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, стягнувши з відповідача на її користь 15000 дол. США , що еквівалентно 353355 грн.

У вересні 2015 року позивачка звернулася до суду зі зміненими позовними вимогами до ОСОБА_5 та ОСОБА_7 і посилаючись на вищезазначені обставини, просила стягнути з ОСОБА_5 236000 грн., що еквівалентно 10000 дол. США, а з ОСОБА_7 (сина) 118000 грн., що еквівалентно 5000 дол. США.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_5 посилався на відсутність правових підстав для задоволення позову, належний стан житлового будинку, однак не оспорював фактичні обставини спору щодо укладання угоди та її виконання.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 10000 дол. США, що еквівалентно 218177,34 грн., а також 2357,62 грн. судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_7, просила рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на незаконність рішення ухваленого щодо нього, просив його в цій частині скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та представників сторін, дослідивши обставини спору, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.

Зі змісту ст. 215 ЦК України та розяснень, що містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року вбачається, що відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст. 222, ч.2 ст. 223, ч.1 ст. 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно зі ст. ст. 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 216 ЦК України реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

За змістом ст. 657 ЦК України договір купівлі - продажу земельної ділянки, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_5 на праві власності належить житловий будинок № 46 по вул. Слави с. Комісарівка Березанського району Миколаївської області та земельна ділянка, площею 0,2 га для його обслуговування.

Зазначене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державним актом на право власності на земельну ділянку (а.с. 14- 20).

26 серпня 2014 року, на виконання попередньої усної домовленості про купівлю вказаного нерухомого майна за 15000 дол. США, позивачка передала ОСОБА_5 10000 доларів США, а в рахунок залишку обумовленої суми - 5 000 дол. США передала автомобіль ВАЗ 21101, державний номер НОМЕР_1, 2007 року випуску, яким вона розпоряджалася за довіреністю від імені власника ОСОБА_8 (прізвище якої випадково співпадає з прізвищем відповідачів).

При цьому позивачка зобовязалася переоформити право власності на автомобіль на сина відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_7, а після цього ОСОБА_5 зобовязався передати їй документи на житловий будинок.

Ці умови договору купівлі - продажу житлового будинку, як і факт отримання продавцем грошей, викладені ними в письмовій формі - розписках, які позивачка та ОСОБА_5 підписали та видали один одному в той же день (а.с. 13, 48, 192)

Згідно із довідкою - рахунком серії ВІА № 668972 від 30 серпня 2014 року, виданою ТОВ «Авто - Бізнес», яке здійснює свою діяльність на комісійних засадах, ТОВ «Авто-Бізнес» продало, а ОСОБА_7 купив вказаний автомобіль за 64490 грн., а 15 вересня 2014 року при перереєстрації автомобіля на нового власника був замінений номерний знак НОМЕР_1 на ВЕ 0159 ВІ (а.с. 118-125, 183-185).

Після цього ОСОБА_5 разом із сімєю виселився із будинку та передав його позивачці у користування разом із документами на нерухоме майно (житловий будинок та земельну ділянку), а позивачка складом своєї сімї вселилася до будинку.

Договір купівлі-продажу нерухомості не було посвідчено нотаріально через відсутність коштів.

В подальшому позивачка відмовилася від укладання угоди (щодо нерухомості) в належній формі, посилаючись на недоліки житлового будинку - підвищену вологість та ураження стін грибком, її сімя виселилася із житлового будинку, змінивши місце свого проживання.

Зазначені фактичні обставини справи сторонами не оспорюються.

Із викладеного вбачається, що ОСОБА_7 не був стороною за нікчемною угодою.

Тому відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_7, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що до нього не можуть бути застосовані наслідки недійсності нікчемної угоди, передбачені ст. 216 ЦК України, як заявлено в позові. Обраний позивачкою спосіб захисту щодо нього є неналежним, оскільки реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Посилання представника ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_7 був стороною недійсної (нікчемної) угоди, тому до нього також можуть бути застосовані наслідки передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 зводяться до того, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки, виходячи з положень ст. ст. 210, 640 ЦК України, у разі нездійснення обовязкової державної реєстрації, правочин не є вчиненим. Тому суду слід було відмовити у задоволенні позову про визнання правочину недійсним та у застосуванні наслідків його недійсності. На його думку, належним способом захисту порушеного права слід вважати положення глави 83 книги пятої ЦК України щодо повернення майна набутого або збереженого без достатньої правової підстави ( ст. ст. 1212 1215 ЦК України).

Між тим такі доводи є необґрунтованими, оскільки позивачка не заявляла позовних вимог про визнання правочину недійсним, нею заявлено позов про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

До того ж, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у звязку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Правовідносини сторін у справі регулюються нормами зобовязального права (розділ ІІІ, окремі види зобовязань). У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобовязання повернути майно потерпілому.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс/13, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс/14, яка є обов'язковою для застосування в силу ст. 360 -7 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо недоведеності позовних вимог ОСОБА_2 є необґрунтованими та спростовуються його особистими письмовими поясненнями до суду, які викладені у запереченнях на позов 20 квітня 2015 року (а.с.32-34).

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 та ОСОБА_5 відхилити, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: