Ухвала суду № 54607920, 22.12.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/2932/15-ц Головуючий у І інстанції Войнаренко Л. Ф.Провадження № 22-ц/780/6764/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 58 22.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

22 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участі секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного нотаріуса завідувача Вишгородської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії. Заявлені вимоги мотивувала тим, що 08 січня 1994 року уклала шлюб з ОСОБА_4, у шлюбі народилося двоє дітей 1994 та 2013 років народження, під час шлюбу подружжя придбало квартиру та нежитлове приміщення в будинку № 6 по вул. Європейська, с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. 06 лютого 2014 року ОСОБА_4 помер, на момент смерті він був зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1. 27 березня 2014 року вона подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, спадкова справа відкрита у м. Красний Луч, свідоцтво про право на спадщину вона не отримала. 28 квітня 2015 року вона подала заяву до Вишгородської районної державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак отримала постанову нотаріуса з відмовою у видачі свідоцтва про право на спадщину. Просила визнати відмову у вчиненні нотаріальної дії незаконною, зобовязати державного нотаріуса завідувача Вишгородською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 видати свідоцтво про право на спадщину їй та її дітям.

01 жовтня 2015 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про зміну предмету позову та заміну неналежного відповідача. До поданої заяви додала позовну заяву про визнання права власності на спадкове майно, де відповідачем вказано Новопетрівську сільську раду, та в якій просила визнати право власності ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на спадщину у складі квартири № 8 пл. 61,5 кв.м. у будинку 6 по вул. Європейська, с. Нові Петрівці Вишгородського району Кївської області та нежитлового приміщення № 47 за цією ж адресою, у рівних частках.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року заяву про зміну предмету позову та заміну неналежного позивача залишено без задоволення.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги від 01 жовтня 2015 року про визнання права власності на спадщину.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії, суд першої інстанції виходив із того, що відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину була здійснена нотаріусом відповідно до норм ЦК України, ст. 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадянн та правовий режим на тимчасово окупованій терторії України», ст. 49 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 2.1, 2.2. п. 2 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Так, оскільки останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, при підтвердженні факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви та розяснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 08 січня 1994 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, у подружжя народжені діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

28 січня 2014 року ОСОБА_4 за договорами купівлі-продажу придбав квартиру № 8 та нежитлове приміщення № 47 в будинку № 6 по вул. Європейській в с. Нові Петрівці Вишгородського району Київської області.

11 лютого 2014 року ОСОБА_4 помер.

31 березня 2014 року ОСОБА_2 подала до Краснолуцької державної нотаріальної контори Луганської області заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, і про видачу свідоцтва про право на спадщину, а батьки ОСОБА_4 подали заяви про відмову від спадщини. Згідно інформаційної довідки від 01 вересня 2014 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 заведена у Краснолуцькій державній нотаріальній конторі 31 березня 2014 року.

Згідно довідки про склад сімї, виданої виконавчим комітетом Новопетрівської сільської ради від 01 вересня 2014 року № 1603, ОСОБА_2 із дітьми проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1. Місце перебування тимчасово переміщеної особи зареєстроване із 15 квітня 2015 року по 14 жовтня 2015 року із продовженням до 03 листопада 2015 року.

29 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, на яку їй було дано відповідь від 25 травня 2015 року № 321 про те, що заява про прийняття спадщини надійшла після спливу шестимісячного строку, передбаченого законодавством про прийняття спадщини, крім того, повідомлено про заведення спадкової справи Краснолуцькою державною нотаріальною конторою. Посилаючись на ст. ст. 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, ст. 9-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ст. 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окуповна територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Відповідно до п. 1.4 Положення про спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5, реєстратори вносять відомості до Спадкового реєстру інформацію про наявність або відсутність посвідчених заповітів, спадкових договорів, заведених спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину.

Згідно із п. п. 2.1, 2.2, 2.4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. У разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та розяснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи.

Із врахуванням вище встановлених обставин та виходячи із аналізу наведених норм закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо правомірності дій державного нотаріуса, який не мав підстав видавати свідоцтво про право на спадщину за умов заведення спадкової справи іншим нотаріусом, а тому відмовив в позові про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали про відмову у задоволенні заяви від 01 жовтня 2015 року про зміну предмету позову та заміну неналежного відповідача та в звязку із цим порушення норм процесуального права при ухваленні судом рішення, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обовязків, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач предявити зустрічний позов.

З результатів системного аналізу вказаної норми процесуального права слід дійти висновку, що предметом позову є зміст позовних вимог позивача, а підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та на обґрунтування яких подає докази.

Підставами позову, які згідно зі ст. 31 ЦПК України може змінити позивач, слід вважати обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання на норму матеріального права. У той же час позивач може змінити або підставу позову, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається.

У даній справі первинною підставою позову є протиправна, на думку позивача, відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, а предметом позову вимоги про визнання відмови у вчиненні нотаріальної дії незаконною та зобовязання державного нотаріуса завідувача Вишгородської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 видати свідоцтво про право на спадщину їй та її дітям.

Подаючи заяву про зміну предмету позову, ОСОБА_2 змінила як підставу позову, обґрунтовуючи його неможливістю оформити право власності в нотаріальній конторі, так і предмет позову, заявляючи вимоги про визнання права власності за собою та дітьми на спадкове майно.

Оскільки одночасна зміна предмету і підстави позову є неможливою, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні даної заяви і розглянув позов із первісними підставою і предметом, що були завлені позивачем.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності посилання в ухвалі від 02 листопада 2015 року на клопотання про звільнення від сплати судового збору при подачі позову майнового характеру не впливають на висновки суду, який правильно керувався вимогами ст. 31 ЦПК України при залишенні без задоволення заяви про зміну предмету позову.

Відхиляються колегією суддів як такі, що не спростовують висновків суду доводи апеляційної скарги щодо порушення вимог ст. 157 ЦПК України про розумність строків розгляду справ із посиланням на те, що провадження по справі відкрито 07 липня 2015 року, а рішення ухвалено 02 листопада 2015 року.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

ОСОБА_7