Рішення № 54605053, 25.11.2015, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

25.11.2015 Єдиний унікальний номер 205/10197/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 рокум. ДніпропетровськСправа № 205/ 10197/13-ц 2/205/1720/15

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Комунального підприємства «Жилсервіс - 5» Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що на його балансі знаходиться гуртожиток, розташований по вул.Ногінській, 53 у м. Дніпропетровську. З 07 грудня 1998 року в кімнаті № 203 цього гуртожитку зареєстровані відповідачі, але працівниками КП «Жилсервіс-5» ДМР було встановлено факт непроживання їх за місцем реєстрації. За таких обставин позивач просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням кімнати № 203 по вул. Новінській, 53 у м. Дніпропетровську.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.10.2014р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.12.2014р., позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням кімнати № 203 по вул. Ногінській, 53 у м.Дніпропетровську.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.04.2015р. рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 17.10.2014р. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.12.2014р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 07.09.2015р. зустрічну позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до КП «Жилсервіс-5» ДМР, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа Ленінський районний відділ м.Дніпропетровська Головного управління міграційної служби України, про визнання права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, виселення та вселення до житлового приміщення, повернуто позивачам за зустрічним позовом.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просила їх задовольнити повністю.

У судовому засіданні ОСОБА_5, яка одночасно є представником ОСОБА_1, а також представник ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечували, посилаючись на недоведеність факту не проживання відповідачів у спірному помешканні понад шість місяців без поважних причин, а також на відсутність у позивача права на звернення до суду з вказаним позовом.

Представник ОСОБА_3 у судовому засіданні просив задовольнити позов у повному обсязі.

Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області явку свого представника у судове засідання не забезпечило, хоча належним чином повідомлялось про час та місце судового засідання.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 14 листопада 2012 року №53/28 «Про внесення змін до рішення міської ради від 30 травня 2012 року № 35/24 «Про припинення як юридичної особи КП «Жилсервіс-3» та рішень міської ради від 02 березня 2011 року № 16/9, від 25 січня 2012 року № 27/20, від 24 лютого 2010 року № 35/55 стосовно реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств та балансоутримання житлового фонду» позивач у справі КП «Жилсервіс-5» ДМР є балансоутримувачем гуртожитку, розташованого за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Ногінська, 53, що не заперечувалось сторонами по справі.

Відповідно до ст. 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Статтею 72 ЖК Української РСР встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є колишнім подружжям, шлюб між ними розірвано 17.05.2004р. (т. 1, а.с. 130).

На момент звернення до суду з цим позовом у кімнаті № 203, житловою площею 24,0кв.м, гуртожитку були зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її син ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 10).

На підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.10.2014р., яке в подальшому було скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.04.2015р., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були зняті з реєстрації (т. 2, а.с. 102).

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідачі понад шість місяців не проживають у спірному житловому приміщенні.

Задовольняючи вказані вимоги Ленінський районний суд м.Дніпропетровська у рішенні від 17.10.2014р. виходив з показів свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Скасовуючи таке рішення суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 01.04.2015р. зазначив, що матеріали справи не містять доказів не проживання відповідачки у спірній квартирі понад шість місяців (належним чином складені акти тощо).

Всупереч викладеному під час нового розгляду справи судом першої інстанції позивачем не надано жодних письмових доказів на підтвердження факту не проживання відповідачів у спірній кімнаті понад шість місяців (належним чином складені акти тощо).

Натомість відповідно до довідки від 20.10.2014р., виданої позивачем КП «Жилсервіс-5» ДМР, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають та зареєстровані з 07.12.1998р. у квартирі за адресою АДРЕСА_1.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11, яка проживає у сусідній квартирі у цьому ж будинку, пояснила, що відповідачі постійно проживали у даній квартирі до їх примусового виселення на підставі рішення суду у лютому 2015 року. Також зазначила, що ОСОБА_2 є членом ініціативної групи, повязаної з обліком електроенергії у даному будинку.

Суд критично ставиться до показів ОСОБА_12 (колишній чоловік ОСОБА_3С.) та ОСОБА_7 (подруга ОСОБА_3С.), оскільки фактично дані свідки можуть підтвердити лише складні та неприязні відносини між ОСОБА_3С та ОСОБА_2, як між дочкою та матірю, тоді як у спірній кімнаті вони ніколи не проживали. Про не проживання відповідачів у згаданій квартирі та про використання її для здачі у найм квартирантам свідкамвідомо виключно зі слів інших осіб, при цьому ОСОБА_12 після 2007 року навідувався у квартиру лише для врегулювання конфліктів між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а ОСОБА_7 взагалі не змогла повідомити, коли була у спірній квартирі.

Крім цього, в матеріалах справи міститься рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 лютого 2014 року, ухвалене за результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа КП «Жилсервіс-5», про усунення перешкод у користуванні кімнатою № 203 у будинку № 53 по вул.Ногінській у м. Дніпропетровську, що також спростовує факт не проживання останніх у спірній кімнаті, оскільки якби було навпаки були б відсутні підстави для звернення з таким позовом.

Суд не бере до уваги посилання позивача на записку (т.1 а.с.121), як на належний доказ проживання у спірній квартирі сторонніх осіб, оскільки з вказаної записки неможливо достовірно встановити ні автора, ні адресата, ні квартири, про яку йде мова, тоді як ОСОБА_2 заперечувала як проти факту здачі даної квартири в найм іншим особам, так і проти факту написання нею вказаної записки.

Суд не бере до уваги також посилання представника позивача на наявність у ОСОБА_2 іншого житла на праві власності як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутність у вказаної особи потреби у поліпшенні житлових умов не належить до передбачених ЖК Української РСР підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

За огляду на викладене, суд доходить висновку, що всупереч ст.ст. 59, 60 ЦПК України позивач не довів належними та допустимими доказами факт не проживання відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин.

Крім того, звертаючись до суду з позовом про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, КП «Жилсервіс-5» ДМР посилається на те, що він є балансоутримувачем гуртожитку, розташованого за адресою м. Дніпропетровськ, вул.Ногінська, 53.

Відповідно до п. 1.1 Статуту КП «Жилсервіс-5» ДМР, затвердженого рішенням міської ради від 25.04.2012р. №32/23 (далі Статут), КП «Жилсервіс-5» ДМР є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 26.02.2003р. №35/7 на базі відокремленої частини комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська.

За змістом п. 1.3 Статуту КП «Жилсервіс-5» ДМР належить до сфери управління Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, яке виконує функції органу управління господарською діяльністю у межах та обсягах, визначених положенням виконавчого органу, та є представником власника Дніпропетровської міської ради.

Згідно з п. 3.1 Статуту майно комунального підприємства знаходиться у комунальній власності і закріплюється за підприємством на праві господарського відання, а відповідно до п.3.3 Статуту власник майна, закріпленого за підприємством на праві господарського відання, здійснює контроль за належним використанням та збереженням майна безпосереднього або через уповноважений ним орган відповідно до цього Статуту та законодавчих актів України.

Як вбачається з Статуту позивача, він не передбачає будь-яких повноважень щодо розпорядження житловим фондом територіальної громади, що перебуває на його балансі, в тому числі з питань вселення і виселення громадян, зокрема в судовому порядку. За таких обставин, суд доходить висновку, що сам по собі факт перебування майна на балансі позивача на речовому праві, іншому ніж право власності, не є достатньою правовою підставою для висновку про наявність у нього права на позов, що стосується житлових умов відповідачів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2015р. у справі № 6-12887св15.

З огляду на недоведеність факту не проживання відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, а також враховуючи відсутність у позивача права на звернення до суду з вказаним позовом, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а відтак судові витрати відповідно до ст.88 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 71, 72 ЖК Української РСР, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Комунального підприємства «Жилсервіс - 5» Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяОСОБА_13