Постанова № 54601811, 22.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 грудня 2015 року 11:54 № 826/14834/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Мині І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до Міністерство доходів і зборів Українипроскасування наказів від 28.08.2014 р. № 2085-о, від 29.09.2014 р. № 2119-о, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,

за участю представників сторін:

позивач: ОСОБА_1;

від відповідача: Лимар Л.Б.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 грудня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України про скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 28 серпня 2014 року №2085-о "Про звільнення ОСОБА_1", поновлення з 29 серпня 2014 року на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.09.2015 р. (справа К/800/7919/15) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом касаційної інстанції встановлено, що судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи не було перевірено та не надано належної оцінки доводам позивача, що крім запропонованих відповідачем 25.06.2014 р. вакансій у Департаменті правової роботи та в інших структурних підрозділах Міндоходів були й інші вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачу з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи.

Позовні вимоги мотивовані відсутністю підстав для звільнення та порушення відповідачем процедури звільнення, у зв`язку з чим порушене переважне право позивача на залишення на роботі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає, що звільнення позивача відбулося в порядку та в спосіб, визначений чинним законодавством.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про наступне.

Міністерством доходів і зборів України з метою забезпечення вимог Закону України від 27 березня 2014 року №1165 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" в частині скорочення граничної чисельності працівників центральних органів виконавчої влади не менше ніж на 10 відсотків та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 року № 65 "Про економію бюджетних коштів та недопущення втрат бюджету" прийнято наказ від 23 квітня 2014 року № 260 "Про скорочення штатної чисельності працівників Міндоходів".

Зазначеним наказом скорочено штатну чисельність працівників окремих структурних підрозділів апарату Міндоходів та затверджено їх штатну чисельність згідно з додатком, ліквідовано Департамент стратегічного управління та інновацій та Головне управління службової етики.

25 червня 2014 року позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади та запропоновано переведення на посади: 1) головного державного ревізора-інспектора сектора з розгляду скарг та звернень платників податків управління адміністративного оскарження Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4, 2) головного державного інспектора відділу організації взаємодії та супроводження податкових спорів у судах управління правового забезпечення податкових спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України та 3) головного державного інспектора відділу моніторингу, аналітичного забезпечення та контролю Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5, від яких він відмовився (а.с.45).

Наказом Міністерства доходів і зборів від 28 серпня 2014 року № 2085-о ОСОБА_1 з 28 серпня 2014 року звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із скороченням штатної чисельності Міністерства доходів і зборів України (а.с.52).

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 29 вересня 2014 року № 2119-о внесено зміни до наказу Міністерства доходів і зборів України від 28 серпня 2014 року № 2085-о "Про звільнення ОСОБА_1" в частині дати звільнення позивача, а саме зазначено дату звільнення з 29 серпня 2014 року.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993, №3723-XII. Закон визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Відповідно до положень ст.1 Закону №3723-XII, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Зі змісту частини 1 статті 30 Закону № 3723-ХІІ вбачається, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

У відповідності до положень ст.36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 4 серпня 2010 року та постановах від 10 березня 2015 року № 21-52а15, від 19 травня 2015 року № 21-107а15.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством доходів і зборів України з метою забезпечення вимог Закону України від 27.03.2014 р. №1165 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" у частині скорочення граничної чисельності працівників центральних органів виконавчої влади не менше ніж на 10 відсотків та постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. №65 "Про економію бюджетних коштів та недопущення втрат бюджету" прийнято наказ від 23.04.2014р. №260 "Про скорочення штатної чисельності працівників Міндоходів", яким скорочено штатну чисельність працівників окремих структурних підрозділів апарату Міндоходів та затверджено їх штатну чисельність згідно з додатком; ліквідовано Департамент стратегічного управління та інновацій та головне управління службової етики.

Наказом Міністерством доходів і зборів України від 30.04.2014р. №272 затверджено Зміни до Структури Міністерства доходів і зборів України, затвердженої наказом Міндоходів від 19.06.2013 р. №186.

Отже, ОСОБА_1 про наступне вивільнення було попереджено в установлені законом строки, одночасно з попередженням запропоновано вакантні посади: головного державного ревізора-інспектора сектора з розгляду скарг та звернень платників податків управління адміністративного оскарження Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4, головного державного інспектора відділу організації взаємодії та супроводження податкових спорів у судах управління правового забезпечення податкових спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України та головного державного інспектора відділу моніторингу, аналітичного забезпечення та контролю Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5, від яких він відмовився, дійшли висновку, що позивач був звільнений відповідачем з посади з дотриманням вимог статей 40 та 49 КЗпП України.

З пояснень відповідача та листа ДФС України від 14.01.2015 р. № 162/К/99-99-04-01-01-14 вбачається, що інших вакантних посад на той час не було. Вказане обумовлене внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб запису про перебування Міндоходів України з 29.07.2014 р. у стані припинення суперечать законодавству.

Разом з тим, суд не може погодитися з доводами відповідача з огляду на наступне.

Згідно з листом Державної фіскальної служби України від 06.02.2015 № 1033/К/99-99-04-03-01-14 станом на 25.06.2014 (день попередження мене про наступне вивільнення) працівник, який займав посаду начальника відділу організації роботи митних посередників управління організації митного контролю та оформлення Департаменту митної справи Міністерства доходів і зборів України, перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Призначень (переведень) на дану посаду на період відпустки основного працівника не здійснювалось.

Листом від 06.11.2015 № Ю394/К/99-99-04-02-01-14 Державна фіскальна служба України повідомила, що станом на 25.06.2014 в апараті Міністерства доходів і зборів України були вакантними, зокрема, наступні посади:

- головного державного інспектора відділу масово-роз'яснювальної роботи управління комунікацій з громадськістю інформаційно-комунікаційного департаменту;

- головного державного інспектора відділу організації особистого прийому керівництвом та розгляду звернень громадян Департаменту обслуговування платників податків;

- головного державного інспектора відділу координації роботи митниць управління координації роботи територіальних органів Департаменту регулювання діяльності Міністерства та його територіальних органів (на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника);

- головного державного ревізора-інспектора відділу оперативних перевірок управління відомчого контролю Департаменту відомчого контролю та внутрішнього аудиту (на період відпустки за догляду за дитиною основного працівника);

- головного державного ревізора-інспектора відділу аналітичної роботи: координації діяльності регіональних органів Департаменту відомчої контролю та внутрішнього аудиту;

- головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску управління адміністрування єдиного внеску т методології Департаменту доходів і зборів з фізичних осіб;

- головного державного ревізора-інспектора відділу моніторингу організаційно-аналітичної роботи та інформаційного забезпеченні Департаменту контролю за обігом та оподаткуванням підакцизний товарів (на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника).

Відповідно до пункту 3.3. Положення про відділ організації роботи митних посередників управління організації митного контролю та оформлення Департаменту митної справи Міністерства доходів і зборів України, затвердженого першим заступником Міністра доходів і зборів України 05.07.2013 р. посаду начальника відділу призначається особа, яка має вищу освіту за освітньо- кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра за напрямом підготовки «право», «економіка та підприємництво», «менеджмент», «торгівля», «державне управління», «міжнародні відносини. Стаж роботи за фахом в митницях Міндоходів на посаді головного інспектора не менше 3 років або стаж роботи в інших сферах економіки не менше 5 років.

Відповідно до посадових інструкцій, що були чинними станом на 25.06.2014 р.:

- на посаду головного державного інспектора відділу масово-роз'яснювальної роботи управління комунікацій з громадськістю Інформаційно-комунікаційного департаменту призначається особа, яка має повну вищу освіту за фахом фінансово-економічного, юридичного, технічного або суспільно-гуманітарного спрямування (зі стажем роботи за фахом не менше одного року), знає чинне законодавство, нормативно-правові акти та розпорядчі документи з питань, що належать до компетенції відділу (пункт 1.5 посадової інструкції);

- на посаду головного державного інспектора відділу організації особистого прийому керівництвом та розгляду звернень громадян Департаменту обслуговування платників податків приймається особа, яка має повну вищу економічну (юридичну) освіту, стаж роботи за фахом не менше 2 років (пункт 1,5. посадової інструкції);

- на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу координації роботи митниць управління координації роботи територіальних органів Департаменту регулювання діяльності Міністерства та його територіальних органів призначається особа, яка має повну вищу економічну (юридичну) освіту, стаж роботи за фахом не менше 3 років (пункт 1.4. посадової інструкції/,

- на посаду головного державного ревізора-інспектора відділ) оперативних перевірок управління відомчого контролю Департаменту відомчого контролю внутрішнього аудиту призначається особа, яка має повну економічну або юридичну освіту та стаж роботи на державній службі за фахом не менше трьох років (пункт 1.5 посадової інструкції);

- на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу аналітичної роботи та координації діяльності регіональних органів Департаменту відомчого контролю та внутрішнього аудиту призначається особа, яка має повну економічну або юридичну освіту та стаж роботи на державній службі за фахом не менше трьох років (пункт 1.5 посадової інструкції);

- на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування єдиного внеску управління адміністрування єдиного внеску та методології Департаменту доходів і зборів з фізичних осіб призначається особа, яка має повну вищу економічну (юридичну) освіту, стаж роботи за фахом не менше 1 року. Головний державний ревізор-інспектор повинен знати та вміти застосовувати законодавчі та нормативно-правові акти з питань єдиного внеску та порядок підготовки та внесення проектів законодавчих та нормативних актів, основи державного управління та права, інструкцію з діловодства, правила ділового етикету, правила та норми охорони праці та протипожежного захисту, основні принципи роботи на комп'ютері та відповідні програмні засоби (пункт 1.4 посадової інструкції);

- на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу моніторингу, організаційно-аналітичної роботи та інформаційного забезпечення Департаменту контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів призначається особа, яка має вищу освіту (економічну,, юридичну, технологічну) і практичний досвід роботи за фахом в органах державної служби не менше 3-х років або стаж роботи в інших сферах управління не менше 5 років.

Судом встановлено, що позивач має повну вищу освіту за освітнім рівнем спеціаліста за спеціальністю «Правознавство», отриману в Академії митної служби України та за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра в галузі знань «Державне управління» за спеціальністю «Державна служба», отриману в Одеській національній юридичній академії, а також стаж роботи за фахом у митних органах 6 років, в тому числі на керівних посадах понад 4 роки, відповідні знання нормативно-правових актів та навички.

Таким чином з наведеного слідує висновок, що позивач відповідає кваліфікаційним вимогам до вакантних посад.

Проте всупереч нормам пункту і частини першої статті 40, частини першої та третьої статті 49 КЗпП України зазначені посади позивачу запропоновані не були.

Крім того, пунктом 7 Положення про Міністерство доходів і зборів України визначено, що Міндоходів України здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи. До територіальних органів Міндоходів належать, зокрема, митниці.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та пп. 9 п. 1 Положення про Міністерство доходів і зборів України заступники керівників територіальних органів Міндоходів України призначаються на посади та звільняються з посад міністром.

Згідно з листом Державної фіскальної служби України від 14.01.2015 № 162/К/99-99-04-01-01-14 в Міндоходів України станом на 25.06.2014 були вакантні посади керівників та заступників керівників територіальних органів Міндоходів України, в тому числі перших заступників та заступників начальників деяких митниць Міндоходів.

У погодженому Міністерством соціальної політики України 19.04.2011 за № 4131/0/14-13/13 та, введеному в дію наказом Держмитслужби України від 16.05.2011 № 392 Довіднику кваліфікаційних характеристик посад посадових осіб та працівників митної служби України, який є чинним на сьогоднішній день, встановлено наступні кваліфікаційні вимоги до посад першого заступника начальника митниці та заступника начальника митниці: «Повна вища освіта відповідного напряму підготовки за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста. Стаж роботи за фахом у митних органах на керівних посадах не менше 3 років або стаж роботи за фахом на керівних посадах в інших видах економічної діяльності не менше 5 років».

Враховуючи викладене Міндоходів України мало можливість запропонувати позивачу інші станом на 25.06.2014 вакантні посади. Проте, в порушення вимог частини 2 статті 40 КЗпП України позивача було звільнено без пропонування зазначених посад.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача про те, що попередження про його наступне звільнення підписано не уповноваженою на те особою, про що суд зазначає наступне.

Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів визначає Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 р. N 1074 (далі - Порядок №1074).

Відповідно до п. 15 даного Порядку №1074, у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з припинення органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника органу виконавчої влади, що припиняється.

При цьому, п. 21 Порядку №1074 визначено, що Голова комісії, зокрема, забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Таким чином, Голова комісії припинення виконавчого органу наділений правом підпису документів щодо попередження працівників про звільнення.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.04.2014р. №248 "Про виконання повноважень керівництва Міндоходів" визначено, що здійснювати виконання повноважень Міністерства доходів і зборів України та заступника Міністра - керівника апарату покладається на першого заступника Міністра доходів і зборів України ОСОБА_6

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 р. №67 ліквідовано Міністерство доходів і зборів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 160 утворено Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення та визнати такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів України від 1 березня 2014 р. № 67 "Про ліквідацію Міністерства доходів і зборів" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 22, ст. 685).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 р. № 630-р утворено комісію з реорганізації Міністерства доходів і зборів затверджено головою комісії Голову Державної фіскальної служби ОСОБА_6.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо відсутності повноважень у ОСОБА_6 на підписання попередження про його вивільнення.

Дослідивши фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм п. 1 ч. 1 ст. 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, а тому наказ Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2014 р. № 2085-о «Про звільнення ОСОБА_1». та наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.09.2014 р. № 2119-о «Про внесення змін до наказу Міндоходів України від 28.08.2014 р. № 2085-о «Про звільнення ОСОБА_1» є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29 серпня 2014 року.

Частина 1 ст. 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно із частиною другою цієї статті при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновленнія на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням наведеного суд вважає, що також підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 серпня 2014 року по день поновлення на роботі.

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 понесених ним документально підтверджених судових витрат в загальній сумі 10 185,16 грн. підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п'ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009). Звернення до суду для захисту конституційного права кожного на правову допомогу безпосередньо на підставі частини третьої статті 8 Конституції України гарантується.

Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом (ч. 2 ст. 10 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI).

Згідно з частиною другою статті 59 Конституції України для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі.

За визначенням ч. 2 ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України правова допомога може надаватися адвокатами або іншими фахівцями у галузі права у порядку і випадках, установлених законом.

Зі змісту частини першої статті 59 Конституції України вбачається, що правова допомога може надаватися на платній чи безоплатній основі.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 1 частини третьої статті 87, статтях 90, 94, 95, 96, 97, 98 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, аналіз законодавчих засад надання правової допомоги та порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу дає суду підстави для висновку, що законодавець застосовує диференційований підхід до визначення суб'єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу.

Таким чином, відшкодування витрат на правову допомогу можливе лише у випадку надання такої допомоги адвокатом який є самозайнятою особою та за умови надання необхідних доказів підтверджуючих надання такої допомоги.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Документами, які підтверджують витрати можуть бути 1) договір про надання правової допомоги. В ньому повинно бути обов'язково зазначено в якій справі здійснюється представництво прав та інтересів, розмір гонорару та порядок його оплати. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Довіреність (ордер). Документ, що свідчить про оплату послуг (платіжне доручення, банківська виписка, видатковий касовий ордер). Факт здійснення оплати підтверджує призначення платежу, щоб можливо було визначити, що дані витрати відносяться саме до конкретного договору та справи, а не до будь-якої іншої.

Позивач просить відшкодувати витрати на правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2014 р. між адвокатом Кочергою Дмитром Олександровичем, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2924, виданого 31.05.2007 р. Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 2.

Згідно акту прийняття-передачі юридичних послуг від 11.02.2015 р. № б/н в період з 12.12.2014 р. по 11.02.2015 р., відповідно до вищенаведеного договору, адвокатом було надано послуги на суму 1000,00 грн. Вказане підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 11.02.2015 р.

Згідно акту передачі прийняття-послуг з надання правової допомоги від 19.11.2015 р. № 2 адвокатом були надані послуги позивачу на суму 9 134,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 2 від 19.11.2015 р.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ визначено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року N 4191-VI.

За визначенням ч. 1 вказаного Закону у разі, якщо розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, компенсація витрат повинна розраховуватися за наступною формулою: МЗП/100*40, де МЗП- встановлена законом мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, що до 01.09.2015 р. дорівнює 1218,00 грн., а з 01.09.2015 р. дорівнює 1378,00 грн.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що судові витрати позивача підтверджуються в розмірі 6 634,00 грн. (послуги, які надавалися адвокатом та зазначені в пунктах 1, 5-10 акту № 2 від 19.11.2015 р.).

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд має керуватися критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведена правомірність його дій, водночас позивачем частково доведено обставини в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 69 - 71, 94, 160- 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 28.08.2014 р. № 2085-о «Про звільнення ОСОБА_1».

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 29.09.2014 р. № 2119-о «Про внесення змін до наказу Міндоходів України від 28.08.2014 р. № 2085-о «Про звільнення ОСОБА_1».

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29 серпня 2014 року.

5. Стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 серпня 2014 року по день поновлення на роботі.

6. Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації взаємодії та супроводження митних спорів у судах управління правового забезпечення митних спорів Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України з 29 серпня 2014 р. та присудження виплатити йому заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць.

7. Судові витрати в сумі 6 634,00 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок асигнувань Міністерства доходів і зборів України.

8. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді: І.М. Погрібніченко

К.Ю. Гарник

Повний текст постанови виготовлено 24.12.2015 р.