Вирок № 54582810, 16.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Балацької Г.О.,

суддів Горб І.М., Сілкової І.М.,

при секретарях Сеник І.В., Рабощуку Д.В.,

за участі прокурора Здрака С.В.,

представника потерпілого ОСОБА_1 адвоката Гузь О.О.,

захисника ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні 16 листопада 2015 року апеляції прокурора Ясь О.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника ОСОБА_3 та обвинуваченого ОСОБА_4 на вирок Подільського районного суду м. Києва від 30 грудня 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та зареєстрований: АДРЕСА_10 громадянин України, непрацюючий, що проживав за адресою: АДРЕСА_11, судимий:

- 21.01.2000 року Київським районним судом м. Одеси за ч. 3 ст. 140 КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі з застосуванням ст. 46-1 КК України 1960 року з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;

- 15.05.2002 року Центральним районним судом м. Одеси за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 3 роки;

- 03.12.2002 року Київським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70, ст. 71 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, що звільнився 24.02.2006 року умовно-достроково на 9 місяців 16 днів;

- 02.02.2009 року Приморським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 187 з застосуванням ст. 69, ст. 70 КК України на 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 3 роки,

засуджений за ч. 2 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить йому на праві власності.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь: ОСОБА_5 - 2.650 грн. на відшкодування матеріальної шкоди; ОСОБА_1 - 15.000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

По справі вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат та арешту, накладеного на майно обвинуваченого.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він 14 червня 2009 року, приблизно о 23 годині 45 хвилин, знаходячись біля середньої загальноосвітньої школи № 51, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Люсдорфська дорога, 60, побачив раніше незнайому ОСОБА_5, яка сиділа на східцях вказаної школи, тримаючи в руках мобільний телефон, по якому розмовляла, та вирішив вчинити напад з метою заволодіння її майном.

Реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном, діючи з корисливих спонукань, ОСОБА_4 підійшов до раніше незнайомої йому ОСОБА_5 під приводом попростити мобільний телефон для здійснення дзвінка. На дане прохання ОСОБА_5 відповіла відмовою, після чого він умисно наніс три удари кулаком руки в область голови ОСОБА_5 Від вказаних ударів остання впала на східцях, у неї потемніло в очах, з рук випав мобільний телефон. Характер тілесних ушкоджень, те, що вони наносились в життєво важливий орган, яким є голова, їх кількість та обставини нанесення вказують на небезпечність для життя та здоров'я потерпілої в момент заподіяння. Згодом, опанувавши себе, ОСОБА_5 побачила, що ОСОБА_4 оглядає вміст її сумочки. Опору вона не чинила, так як від отриманих ударів їй було дуже боляче. Переглянувши речі, які знаходились в сумочці, ОСОБА_4, піднявшись, поглянув на ОСОБА_5 та помітив, що вона на нього дивиться, після чого знову підійшов до неї та наніс удар ногою з лівої сторони по тулубу.

Заволодівши мобільним телефоном "СоніЕріксон W810i", вартістю 500 гривень, в якому знаходилась карта пам'яті об'ємом 1 Гб, вартістю 150 гривень, сім-карта мобільного оператора "Київстар", вартістю 50 грн., гарнітурою (наушниками) до мобільного телефону, вартістю 130 грн., мобільним телефоном "Самсунг Х510", вартістю 250 грн., з сім-картою мобільного оператора "Лайф", вартістю 35 грн., гаманцем з шкірозамінника чорного кольору, вартістю 80 грн., грошима в сумі 340 грн., золотою обручкою, вартістю 700 грн., золотими сережками, вартістю 680 грн., а всього майном на загальну суму 2.935 грн., ОСОБА_4 почав відходити за ріг школи. Почувши, що потерпіла намагається встати, дістав із-за поясу штанів, у які був одягнений, предмет, схожий на ніж, та став погрожувати ОСОБА_5 застосуванням до неї насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я. З метою подолання волі до опору ОСОБА_5 наказав останній не кричати, після чого, з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Крім того, 30 липня 2012 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_4, знаходячись квартирі АДРЕСА_1 вирішив вчинити напад та заволодіти майном, що належить ОСОБА_1

Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на заволодіння чужим майном, діючи з корисливих спонукань, ОСОБА_4 із невеликої за розміром сумки, яка знаходилась на ремінці через плече у останнього, дістав револьвер "Stalker" № НОМЕР_2, та вистрелив в ліву ступню ОСОБА_1, внаслідок чого заподіяв йому тілесні ушкодження, згідно висновку судово-медичної експертизи № 4197 від 06 серпня 2012 року, у вигляді проникаючого поранення лівої ступні - набряку та синюшності м'яких тканин лівої ступні по тильній поверхні в проекції 2-5 плюснових кісток з переходом на 3, 4 пальці, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6 днів, але не більше 21 дня (за критерієм тривалості розладу здоров'я).

Застосувавши таким чином до потерпілого ОСОБА_1 насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я, з метою подолання волі до опору останнього, ОСОБА_4 наказав йому сісти на диван. Після чого, продовжуючи погрожувати револьвером, вистреливши в диван, неподалік місця, де сидів ОСОБА_1, тримаючи його на прицілі та погрожуючи вбивством, наказав останньому повідомити місце знаходження цінних речей. На дану вимогу ОСОБА_4 потерпілий ОСОБА_1 вказав місце знаходження гаманця з грошима, після чого, ОСОБА_4, заволодівши грошовими коштами в розмірі 3.000 грн. та 20 доларів США, ємністю з туалетною водою "Givenchy", вартість якої становила 700 грн., фотоапаратом "Canon Power Shot А480", вартість якого становила 966 грн., шкіряною сумкою "Gelmetti", вартість якої становила 1.100 грн., електричним носієм пам'яті об'ємом 4 Гб, вартість якого становила 80 грн., гарнітурою до фотоапарату (USB кабелем, зарядним пристроєм та чохлом), пластиковою кредитною карткою "Ощадбанка Росії", які для потерпілого матеріальної цінності не становлять, завдавши потерпілому ОСОБА_1 матеріальної шкоди на загальну суму 6.006 грн., після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

В апеляції прокурор Ясь О.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оспорюючи фактичні обставини справи встановлені судом та правильності кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок суду в частині призначеного за ч. 2 ст. 187 КК України покарання скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 за вказаним законом покарання у виді 9 років 5 місяців позбавлення волі.

В змінах до апеляції, у строк на апеляційне оскарження вироку суду, прокурор Ясь О.О. просить при скасуванні вироку в частині призначеного ОСОБА_4 покарання, постановити новий вирок, яким до покарання у виді 9 років позбавлення волі, призначеного за даним вироком за ч. 2 ст. 187 КК України, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднати невідбуту частину покарання призначеного за вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2009 року та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 9 років 5 місяців позбавлення волі, оскільки новий злочин за даним вироком він вчинив в період іспитового строку визначеного за попереднім вироком суду.

В запереченнях на апеляцію прокурора захисник ОСОБА_3 вважає її безґрунтовною, оскільки винуватість ОСОБА_4 у вчиненні розбою в м. Одесі не доведена, пояснення потерпілої ОСОБА_7 від 15 серпня 2009 року містять дописки щодо національності нападника та демонстрації ним погроз ножем, сама ж потерпіла до лікаря не зверталася.

В апеляції обвинувачений ОСОБА_4, не погоджуючись з вироком суду, просить його скасувати.

При цьому обвинувачений вказує, що він непричетний до злочину в м. Одеса, оскільки 14 червня 2009 року перебував в Київській області, на що вказав свідок ОСОБА_8

В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_4 посилається на те, що згідно протоколу добровільної видачі телефону та в поясненні від 22 червня 2009 року (т. 1 а.с. 190, 191-192) ОСОБА_9 не вказує на прикмети особи, який продав йому телефон потерпілої ОСОБА_5, а допитаний в якості свідка ОСОБА_9 був лише 13 липня 2012 року (т. 1 а.с. 234-235).

Посилається на суперечності між поясненнями потерпілої щодо впізнання його-ОСОБА_4. безпосередньо, при тому, що матеріали справи містять лише протокол про його впізнання потерпілою по фотознімках (т. 1 а.с. 236-237), іншого ж процесуального документа в матеріалах справи не має. Є суперечності в показаннях потерпілої і щодо одягу, в якому перебував нападник - біла футболка чи чорна куртка.

Звертає увагу і на порушення вимог процесуального закону, оскільки: в протоколі вручення йому копії постанови про порушення кримінальної справи стоять підписи невідомих осіб за відсутності даних про них (т. 1 а.с. 240); в протоколі огляду місця події від 15 червня 2009 року відсутні підписи понятих під роз'ясненням їм прав за ст. 127 КПК України, не роз'яснені права і спеціалісту (т. 1 а.с. 176-177); при зазначені в процесуальних документах від 17 жовтня 2012 року про відмову ОСОБА_4 від підпису, у тому числі і в протоколі про забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист, стоїть підпис лише слідчого без підпису інших осіб (т. 1 а.с. 244-249); у справі відсутні 2 аркуші справи (т. 1 а.с. 241, 242).

Що стосується епізоду відносно потерпілого ОСОБА_1, то постанову про порушення кримінальної справи від 31 липня 2012 року (т. 1 а.с. 5), коли його і було затримано (т. 1 а.с. 34, 84), йому вручили 25 вересня 2012 року в порушення вимог ст. 98-2 КПК України (т. 1 а.с. 10).

При вказівці на порушення норм процесуального закону ОСОБА_4 зазначає: про відсутність в матеріалах справи постанови про порушення кримінальної справи за ст. 263 ч. 1 КК України, на яку є посилання в протоколі від 23 жовтня 2012 року (т. 1 а.с. 12), хоча постановою від 24 жовтня 2012 року в порушенні кримінальної справи за цим законом відмовлено (т. 1 а.с. 11); про відсутність підпису спеціаліста в протоколі огляду місця події від 30 липня 2012 року про роз'яснення йому прав та в кінці протоколу, а також підписів понятих внизу аркуша протоколу (т. 1 а.с. 18); про відсутність згоди володільця квартири ОСОБА_10 щодо огляду його житла за наявності такої згоди ОСОБА_11 без встановлення відношення останньої до житла (т. 1 а.с. 39, 47); про допит ОСОБА_10, що не є свідком, оперуповноваженим, якому надавалося доручення про допит тільки свідків (т. 1 а.с. 33, 39); про відсутність підпису понятого про роз'яснення йому прав в протоколі огляду від 31 липня 2012 року та підпису понятих внизу аркуша (т. 1 а.с. 48, 50); про вилучення у нього начебто в приміщенні Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві фотоапарату, флеш-накопичувача, сумки, які він не міг фізично взяти, оскільки при його затриманні застосовувалися силові методи та йому були одягнуті наручники (т. 1 а.с. 52, 53); про невідповідність в протоколі огляду предметів підписів понятих при роз'ясненні їм прав та підписів цих же понятих в кінці протоколу (т. 1 а.с. 54-56); про відсутність підписів понятих про роз'яснення їм прав в протоколах впізнання та особистого обшуку затриманого (т. 1 а.с. 80, 90); про неврегульованість обставини встановлення часу його затримання (т. 1 а.с. 34), а також підстав та мотивів його затримання (т. 1 а.с. 84); про ознайомлення з постановами про призначення експертизи після її проведення (т. 1 а.с. 100, 101, 103; 109, 110), про неузгодженість в протоколі про ознайомлення з експертним висновком його номеру з фактичним номером висновку (т. 1 а.с. 107).

Також посилається: на суперечності, що містяться в явці з повинною від 31 липня 2012 року (т. 1 а.с. 35) і пізніших пояснень щодо виду застосування зброї; на ідентичність пояснень його та потерпілого відповідно від 30 та 31 липня 2012 року, що свідчить, на його думку, про обставини написання пояснень потерпілого ОСОБА_1 не з його слів (т. 1 а.с. 36-38).

В поясненнях до апеляційного суду від 02 березня 2015 року ОСОБА_4 висловив прохання при скасуванні вироку справу повернути на новий судовий розгляд.

При цьому, крім наведеного вище, на обґрунтування своїх апеляційних вимог ОСОБА_4 послався на те, що внесені прокурором зміни до апеляції погіршують його становище, що є недопустимим в силу ст. 355 КПК України 1960 року. Вказує про те, що оскільки злочину 14 червня 2009 року в м. Одесі відносно потерпілої ОСОБА_5, яка його в суді першої інстанції не впізнала, він не учиняв, то термін іспитового строку за вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2009 року сплинув 02 лютого 2012 року, а тому не може братися до уваги по епізоду від 30 липня 2012 року. Вважає, що відносно нього був безпідставно оголошено розшук 03 серпня 2009 року слідчим ОСОБА_39., з яким він-обвинувачений не зустрічався. Але при цьому звертає увагу на попередню кваліфікацію злочину по епізоду від 14 червня 2009 року за ч. 2 ст. 186 КК України, яку, як він вважає, слідчий ОСОБА_39. безпідставно перекваліфікував на ч. 2 ст. 187 КК України.

Далі посилається, що згідно даних рапорту від 30 липня 2012 року відібрати заяву у потерпілого ОСОБА_1 не виявилося можливим у зв'язку з його госпіталізацією, проте постанова про призначення судово-медичної експертизи винесена 02 вересня 2012 року (т. 1 а.с. 100), а сам висновок складений 06 серпня 2012 року (т. 1 а.с. 103-106), при цьому не з'ясовано чи перебував потерпілий на листку непрацездатності. А тому, обвинувачений вважає, що потерпілому не могли бути спричинені такі ушкодження, які б були небезпечними для його здоров'я та життя, у зв'язку з чим дії винного не можуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 187 КК України, виходячи і з технічних можливостей револьвера "Stalker".

В інших поясненнях до апеляційного суду від 02 листопада 2015 року ОСОБА_4 вказує, що він після постановки на облік, знову з'явився до відділення КВІ, і вказав інспектору, що він підшукав роботу в м. Києві. Оскільки він повністю зазначив в анкеті особової справи в КВІ дані щодо своїх родичів та телефон, по якому з ним можна зв'язатися, його інспектор відпустила до м. Києва, що він сприйняв як можливість не ходити на реєстрацію.

Крім того, ОСОБА_4 в наступних поясненнях від 02 листопада 2015 року зазначив, що до його затримання 31 липня 2012 року, він мав постійне місце роботи в телекомунікаціях "ТК Енергія", де позитивно характеризувався співробітниками, з якими пропрацював тривалий час майже по всіх областях України, у тому числі на підприємствах "ХарківТрансГаз". В період з травня по середину жовтня 2009 року він працював в с. Юрківка Київської області, звідки нікуди не відлучався. Потерпілу ОСОБА_5 вперше побачив в Подільському районному суді м. Києва в 2013 році.

Вважає, що матеріали справи сфабриковані, оскільки його начебто затримали 25 липня 2009 року, обрали запобіжний захід-підписку про невиїзд, а оголосили розшук 23 серпня 2009 року, хоча він знаходився на обліку в КВІ.

Звертає увагу на те, що згідно показанням свідка ОСОБА_9 від 16 серпня 2009 року телефон ОСОБА_5 він купил у "ОСОБА_4", проте добровільна видача телефону свідком відбулася лише 22 серпня 2009 року.

В апеляції захисник ОСОБА_3 просить вирок суду першої інстанції скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.

При цьому захисник зазначає про те, що суд не задовольнив клопотання сторони захисту щодо допиту свідків ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_41, ОСОБА_13, ОСОБА_13 та її мами ОСОБА_14, сестер ОСОБА_15 та ОСОБА_16, ОСОБА_40 - голови сільради села Юрківка Київської області за місцем проживання батьків ОСОБА_4, які вказували на перебування обвинуваченого 14 червня 2009 року о 23 год. 45 хв. в м. Києві та Київській області, а не в м. Одеса.

Як далі вказує захисник в апеляції, потерпіла ОСОБА_5 не впізнала ОСОБА_4 в судовому засіданні за рисами обличчя, голосом та одягом. З приводу одягу нападника її показання суперечливі. Вказує, що за даним епізодом справа була порушена за ч. 2 ст. 186 КК України, проте, ОСОБА_4 засуджений за ч. 2 ст. 187 КК України.

По другому епізоду захисник посилається на те, що 30 липня 2012 року відібрати заяву від ОСОБА_1 не виявилося можливим, у зв'язку з його госпіталізацією, проте експертиза призначена 02 вересня 2012 року (т. 1 а.с. 100), а висновок за результатами її проведення датований 06 серпня 2012 року (т. 1 а.с. 103-106). При цьому, спричинити потерпілому такі поранення зброєю, що вилучена у ОСОБА_4 та перебувала на експертному дослідженні, на переконання захисника, неможливо, але експертів допитано в судовому засіданні не було.

Наводячи і інші доводи, аналогічні за змістом доводам апеляції обвинуваченого, захисник вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий незаконний висновок про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні розбою.

В запереченнях представник потерпілого ОСОБА_1 адвокат Гузь О.О. вважає, що підстав для скасування чи зміни вироку, як на те вказано в апеляціях обвинуваченого та захисника - не має, проте повністю підтримала апеляцію прокурора зі змінами до неї.

Заслухавши доповідь головуючої судді Балацької Г.О., пояснення прокурора та представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Гузь О.О., які підтримали доводи апеляції прокурора зі змінами, заперечуючи проти доводів апеляцій сторони захисту, пояснення обвинуваченого та захисника, які заперечували проти доводів апеляції прокурора, вважаючи за необхідне вирок суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд, провівши судове слідство в частині допиту свідків і досліджень письмових доказів, у тому числі що надійшли на адресу суду апеляційної інстанції, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Кримінальна справа розглядається в апеляційному суді з постановленням судового рішення 16 листопада 2015 року, після набрання чинності 20 листопада 2012 року Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року (КПК України).

Відповідно до п.п. 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України, кримінальні справи, які до набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України у порядку, який діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Апеляційній скарги у кримінальних справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Цей порядок був визначений Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року зі змінами (КПК України 1960 року).

Як вказують приписи ст. 323 КПК України 1960 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дані вимоги судом першої інстанції дотримані і його висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні розбійних нападів на потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за обставин, вказаних у вироку, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Епізод розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_5

Так, потерпіла ОСОБА_5 під час досудового слідства, в суді першої інстанції 14 березня 2013 року, показання якої були досліджені також в суді першої інстанції 11 грудня 2014 року за згодою всіх учасників судового розгляду у зв'язку з поважністю причин її неявки в судове засідання, як те передбачають приписи ст.ст. 306, 308 КПК України 1960 року, пояснювала, що 14 червня 2009 року, приблизно о 22 годині 00 хвилин, вона поверталась додому, при цьому розмовляла по мобільному телефону. Дійшовши до школи № 51, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Люсдорфська дорога, будинок № 60, вона присіла на сходах біля центрального входу до школи, положивши сумку з особистими речами на сходи поперед себе. До неї підійшов незнайомий хлопець та почав просити дати йому мобільний телефон, щоб зателефонувати. Вона йому відмовила, після чого, хлопець розвернувся начебто з наміром піти, однак несподівано наніс їй удар рукою в ліву щоку, а потім два удари рукою по голові зліва, від яких вона впала на сходах школи, випустивши з рук мобільний телефон, по якому розмовляла. У неї потемніло в очах. Коли їх стало трохи краще, то побачила, як хлопець, що бив її, оглядає вміст її сумки. Їй було дуже боляче, паморочилося в голові, а тому вона не перешкоджала незнайомцю у вчиненні ним цих дій. Хлопець піднявся, та, побачивши, що вона на нього дивиться, підійшов та вдарив її ногою в ліву частину тулуба. Забравши її мобільний телефон та вміст сумки, хлопець відійшов на певну відстань, а почувши, що вона намагається встати, дістав предмет, схожий на ніж та, не підходячи до неї, наказав їй не вчиняти будь-яких дій та мовчати. В подальшому, вона піднялась зі сходів та сховалась в кущах, оскільки їй здалося, що нападник іде в її сторону. При цьому вона була дуже налякана. Перечекала ще якийсь час в кущах, а потім, впевнившись, що довкола нікого не має, швидко пішла додому. По дорозі, коли зустріла незнайомих хлопця і дівчину, які проходили поряд, розповіла їм про те, що сталося. На її прохання вони провели її додому. Від отриманих ударів у неї-потерпілої продовжувала паморочиться і боліти голова та щелепа. У неї було викрадено наступне майно: мобільний телефон "Соні Еріксон", вартістю 500 грн., з картою пам'яті, вартістю 150 грн., карткою оператора мобільного зв'язку "Київстар", вартістю 50 грн., навушники фірми "Соні Еріксон", вартістю 130 грн., мобільний телефон "Самсунг", вартістю 250 грн., з карткою оператора мобільного зв'язку "Лайф", вартістю 35 грн., гаманець, вартістю 80 грн., грошові кошти в сумі 340 грн. та 20 грн., золота обручка, вартістю 700 грн., золоті сережки, вартістю 680 грн., а всього майна на загальну суму 2.935 грн. (т. 1 а.с. 208-209, т. 2 а.с. 147-148, т. 3 а.с. 30-33, т. 4 а.с. 47).

Довільне тлумачення стороною захисту в апеляції окремо взятих показань потерпілої ОСОБА_5, даних нею під час досудового слідства 26 червня 2009 року щодо того, що вона погрозу демонстрації ножа ОСОБА_4 зі словами мовчати та не вчиняти будь-яких дій, в дійсності не сприймала як реальну, що дійсно записано в даному протоколі дізнавачем ОСОБА_17, спростовується послідуючими діями потерпілою, які також відтворені в даному протоколі, а саме: що після того як вона намагалася піднятися, а їй продемонстрував нападник ніж та наказав не вчиняти будь-яких дій, ще хвилин 15 лежала на сходах, потім встала, обійшла школу та сховалася в кущах, оскільки їй здалося, що нападник іде в її сторону. Потім, переконавшись, що нікого поблизу не має, вона через деякий час вийшла з кущів та дуже швидко пішла додому, де по дорозі зустріла хлопця з дівчиною, які, на її ж прохання, і провели її додому (т. 1 а.с. 208-209).

В послідуючому в судовому засіданні 14 березня 2013 року потерпіла ОСОБА_5 повідомивши, що у зв'язку з реєстрацією шлюбу вона змінила прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_5, підтвердила обставини застосування до неї нападником насильства у виді ударів в область голови та тулуба руками та ногою, від яких у неї потемніло в очах, паморочилася і боліла голова та щелепа, після чого він заволодів її майном, а потім погрожував застосуванням до неї ножа, від чого вона, у тому числі, переховувалась в кущах.

При цьому потерпіла ОСОБА_5 також наполягала на тому, що обличчя незнайомого хлопця добре запам'ятала та категорично вказала на ОСОБА_4 як на особу, яка вчинила відносно неї напад, та заволоділа її майном. Нападник був у чорній куртці.

Як пояснювала потерпіла, з її слів складався фоторобот нападника, на якого вона потім вказала під час проведення впізнання серед трьох наданих їй знімків.

В судовому засіданні потерпіла не тільки вказала на ОСОБА_4 за зовнішніми ознаками, а і стверджувала, що впізнає його по голосу, що спростовує зворотні доводи апеляцій захисту в цій частині.

Заявлений по справі цивільний позов підтримала в повному обсязі, за виключенням вартості мобільного телефону "Самсунг", який їй було повернуто працівниками правоохоронних органів (т. 2 а.с. 147-148).

Доводи сторони захисту про те, що пояснення потерпілої ОСОБА_5 від 15 червня 2009 року мають виправлення (дописки) - ніяким чином не вказують щодо їх неправильності, оскільки фактично аналогічні показання щодо застосування до неї-потерпілої насильства та погрози застосування насильства небезпечного для її - ОСОБА_5 життя і здоров'я, а також щодо прикмет нападника потерпіла надавала 26 червня 2009 року, які, наряду з її показаннями в судовому засіданні від 14 березня 2013 року, і лягли в основу обвинувального вироку, а не пояснення від 15 червня 2009 року, на які у вироку посилань не має (т. 1 а.с. 208-209; т. 2 а.с. 147-148).

Фоторобот складений потерпілою (т. 1 а.с. 189), фотографія ОСОБА_4 на ф. 1 (т. 1 а.с. 197), фото на довідці орієнтування (т. 1 а.с. 204), які відображають фактичну одну і ту ж саме особу - обвинуваченого ОСОБА_4, в порівнянні з фотографіями ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 200, 201), ніяким чином не свідчать про їх схожість та неможливість впізнати потерпілою при виконанні процесуальної дії - пред'явлення фотознімків для впізнання саме нападника, яким являється ОСОБА_4, а не ОСОБА_9, а тому припущення, висловлені стороною захисту, у тому числі в суді апеляційної інстанції, про те, що злочин відносно потерпілої ОСОБА_5 міг вчинити ОСОБА_9, а потерпіла могла при впізнанні помилитися - носять явно надуманий характер.

Згідно з даними протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 25 липня 2009 року, потерпіла ОСОБА_5 по зовнішнім ознакам впізнала особу, яка вчинила відносно неї злочинні дії, та яким виявився ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 236-237).

Вчинення даної процесуальної дії не спростовують обставин того, що ОСОБА_5 також бачила саме ОСОБА_4, коли той перебував без наручників у відділку, де вона його побачила, на що вона вказала в судовому засіданні 14 березня 2013 року (т. 2 а.с. 148) .

Відсутність в матеріалах провадження протоколу такої процесуальної дії, як пред'явлення осіб для впізнання, матеріали справи дійсно не містять, що не вказує на непослідовність показань саме потерпілої, на чому наполягає сторона захисту.

Доводи сторони захисту щодо неузгодженості з часом показань потерпілої ОСОБА_5 відносно перебування нападника у футболці (білій або світлій) чи в чорній куртці, не можуть свідчити про не вчинення відносно потерпілої за встановлених у вироку суду обставин розбою чи вчинення злочину іншої, ніж ОСОБА_4, особою.

Але при цьому слід зауважити, що показання про перебування 14 червня 2009 року нападника в футболці потерпіла на досудовому слідстві надала 26 червня 2009 року, а суду першої інстанції про перебування нападника в куртці - 14 березня 2013 року, тобто за сплином значного проміжку часу з дати події, а тому ОСОБА_5 певні обставини фактично через 4 роки з достовірністю могла і не пам'ятати, що не впливає на правильність висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні ним розбою відносно потерпілої ОСОБА_5

На переконання колегії суддів, показання потерпілої ОСОБА_5 щодо обставин події вчинення відносно неї злочину саме ОСОБА_4 - загалом є послідовними, узгоджуються з іншими доказами по справі, а тому не викликають сумніву в їх правдивості, з огляду і на те, що до подій 14 червня 2009 року вона ОСОБА_4 не знала, і підстав його обмовляти у неї не має.

Не вказала на наявність таких обставин і сторона захисту, зокрема, обвинувачений ОСОБА_4

Доводи захисту про неможливість прийняття рішення у справі без допиту безпосередньо в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_9 - не є беззастережними, оскільки свідок допитувався під час досудового слідства, суд же першої інстанції вживав заходи до його виклику в судове засідання, у тому числі шляхом здійснення примусового приводу та надання окремого доручення по встановленню його місця перебування, що виконано не було з об'єктивних причин, оскільки він за адресою: АДРЕСА_2, не проживає, а встановити його місце перебування не виявилося можливим (т. 3 а.с. 53, 56-58, 93, 99-101, 114-116, 131, 147-148, 150-151, 164, 169-171, 193-199, 229, 237-238).

А тому, не зустрівши заперечень з боку учасників процесу, суд, у відповідності до приписів ст. 306 КПК України 1960 року, дослідив показання свідка ОСОБА_9, даних ним на досудовому слідстві, яким дав оцінку в сукупності з іншими доказами по справі (т. 4 а.с. 46).

З досліджених в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_9, даних ним під час досудового слідства 13 липня 2009 року, видно, що він 15 червня 2009 року, приблизно о 15 годині, біля свого будинку АДРЕСА_12 зустрів ОСОБА_4, який раніше неодноразово заходив до нього в гості. Запросив він його до себе додому і в цей день, де вони спільно проводити вільний час. В процесі спілкування ОСОБА_4, знаючи, що він-свідок загубив декілька тижнів назад свій мобільний телефон, запропонував йому купити мобільний телефон "Самсунг Х-510", що був не новим та без зарядного пристрою, який, начебто, належав його сестрі, на що він-свідок погодився та придбав телефон за 150 грн. Від пропозиції ОСОБА_4 купити ще і мобільний телефон "Соні Еріксон" - відмовився із-за відсутності коштів на його придбання. Більше він-свідок ОСОБА_9 ОСОБА_4 не бачив.

Також ОСОБА_9 при його допиті вказував на анкетні дані ОСОБА_4, а саме, що ОСОБА_4 здається "по батькові ОСОБА_4, віком 25-26 років".

Інших прикмет ОСОБА_4 ОСОБА_9 не вказав, що якраз вказує на добровільність, без будь-якого примусу, та правдивість його показань (т. 1 а.с. 234-235, т. 4 а.с. 46).

Доводи апеляцій захисту про те, що ОСОБА_9 давав дані показання уже 13 липня 2012 року після дачі ним первісних пояснень 22 червня 2009 року (т. 1 а.с. 191-192, 234-235; т. 4 а.с. 117), не узгоджуються з матеріалами справи, згідно з якими ОСОБА_9 давав показання 13 липня 2009 року, а не 13 липня 2012 року, тобто через три тижні після пояснень, в яких ОСОБА_9 вказував, що телефон "Самсунг" йому продав знайомий на ім'я ОСОБА_4, з яким його познайомив інший знайомий на ім'я ОСОБА_8, під час сумісного розпивання з тим алкогольних напоїв.

Згідно з даними протоколу добровільної видачі від 22 червня 2009 року, ОСОБА_9 передав оперуповноваженому ОСОБА_19 мобільний телефон "Самсунг Х-510", ІМЕІ: НОМЕР_1, який, згідно пояснень останнього, він придбав у хлопця на ім'я ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 190), який був оглянутий, визнаний речовим доказом та переданий на зберігання його власниці ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 230 - 233), яка про заволодіння невстановленою особою саме даним телефоном вказала в заяві про вчинення злочину від 15 червня 2009 року, надавши відповідні документи на телефон (т. 1 а.с. 175, 232).

Обставини добровільної видачі ОСОБА_9 22 червня 2009 року мобільного телефону потерпілої ОСОБА_5 працівнику правоохоронного органу спростовують доводи захисту про те, що, після опитування ОСОБА_9 22 червня 2009 року, той ще користувався мобільним телефоном потерпілої тривалий час.

Але при цьому не можна не відмітити, що ОСОБА_4 збув ОСОБА_9 телефон потерпілої ОСОБА_5 15 червня 2009 року після заволодіння ним 14 червня 2009 року в результаті розбійного нападу на потерпілу, яким і користувався ОСОБА_9, не знаючи про його походження, до його опитування працівником правоохоронного органу 22 червня 2009 року, після чого він-свідок добровільно видав телефон потерпілої.

Вказівка сторони захисту на особу ОСОБА_9, як такого, що раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, ніяким чином не вказує на вчинення саме ним злочину щодо потерпілої ОСОБА_5

Постановою від 17 жовтня 2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст. 187 КК України відносно ОСОБА_9, оскільки він не знав, що придбаний ним 15 червня 2009 року у ОСОБА_4 мобільний телефон, здобутий ОСОБА_4 14 червня 2009 року злочинним шляхом в результаті відкритого заволодіння майном потерпілої ОСОБА_5 з застосуванням до неї насильства (т. 2 а.с. 20).

За даними вказаними потерпілою ОСОБА_5 та свідком ОСОБА_9, оперуповноваженим ОСОБА_20 по даним АБ ГУ МВС України в Одеській області, згідно довідки від 22 червня 2009 року, встановлена особа нападника - ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 193, 194-197).

Доводи сторони захисту про те, що під час інкримінованого ОСОБА_4 розбійного нападу на ОСОБА_5 в м. Одеса 14 червня 2009 року він перебував в м. Києві та Київській області на увагу не заслуговують, виходячи з наступного.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року, в порядку ст. 315-1 КПК України СВ Подільського РУ ГУ МВС України було надано доручення провести слідчі дії, направлені на перевірку доводів обвинуваченого ОСОБА_4 щодо його непричетності до епізоду від 14 червня 2009 року та перебування його в цей час в с. Юрківка Ставищенського району Київської області на роботах в ТК "Енергія" по встановленню вежі на будівлі ТОВ "Інтерагросервіс" (т. 4 а.с. 1-2).

На виконання даного доручення були опитані ОСОБА_21 (т. 4 а.с. 24-28), ОСОБА_22 (т. 4 а.с. 29-31), ОСОБА_23 (т. 4 а.с. 33-36), ОСОБА_24 (т. 4 а.с. 37-40), які, як ОСОБА_21 чи ОСОБА_24 його не знали, або як ОСОБА_23 - не могли вказати дати, коли він влітку 2009 році був в с. Юрківка Київської області.

При цьому додатково слід звернути увагу на показання свідка ОСОБА_22 від 02 грудня 2014 року, що викладені власноруч, зі змісту яких видно, що вона може категорично вказати, що знає обвинуваченого ОСОБА_4 з 27 липня 2009 року, оскільки є фотографія за цією датою. Коли саме він прибув до села, їй невідомо, так як пройшло багато часу. Стверджувати в які дати він перебував на території села не може.

Допитана за клопотанням сторони захисту в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_22 вказала, що ОСОБА_4 проживав в будинку її мами в с. Юрківка Ставищенського району Київської області з липня 2009 року, коли, у тому числі і вона, його фотографували в своєму дворі. Навідувався він до їх оселі разом з іншими працюючими і раніше, коли проживав у батька в цьому ж селі приблизно з травня 2009 року.

Вказала, що фотознімки, які їй пред'явлені судом для огляду, що долучені 02 квітня 2015 року до матеріалів справи за клопотанням захисника ОСОБА_3, а саме від: 08 червня 2009 року, 12 червня 2009 року, 25 липня 2009 року 14:32 та 25 липня 23:21 - зроблені з її мобільного телефону, проте стверджувати про правильність відображення дат на фотознімках не змогла, як і вказати того, хто їх саме робив.

Між тим, свідок ОСОБА_22 також категорично стверджувала, що її мобільний телефон "Нокіа Експрес Мюзик", 2002 року випуску, не вказував на фотознімках часу здійснення фотографування, а тільки дату.

Надати мобільний телефон "Нокіа Експрес Мюзик", 2002 року випуску, суду апеляційної інстанції для огляду чи Інструкції з його експлуатації з підстав перевірки функціональних можливостей здійснення фотографування з даного телефону з відображенням на фотознімках часу і дати їх створення, свідок ОСОБА_22 не змогла, пославшись на те, що телефон вона купувала не новий, а тому Інструкції до нього взагалі не було, а коли сам телефон зіпсувався, то після його ремонту функція вказівки дати на фотознімку не налаштувалася, і де в даний час указаний телефон вона пояснити не може.

Проте, свідок ОСОБА_25 вказала, що три зазначених нею фото від 08 червня та 25 липня 2009 року вона направила з свого мобільного телефону за допомогою ммс - повідомлення на адресу мами ОСОБА_4, при цьому інші технічні пристрої відправки цих чи інших наданих їй для огляду фото, вона не використовувала та СD-диск не формувала.

Хто робив інші пред'явлені їй судом апеляційної інстанції фото, чи були вони зроблені з її мобільного телефону, ким та чи вони комусь були направлені - свідок ОСОБА_22 пояснити не змогла.

З показань в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_26 видно, що фотознімки, які передала їй сестра ОСОБА_4 - ОСОБА_15 на початку 2015 року, містилися на СD-диску. Хто сформував цей диск вона вказати не змогла, але фото роздрукувала вона та передала захиснику ОСОБА_3

Хто і в який час здійснював фотографування і за допомогою якого технічного пристрою вона-свідок ОСОБА_26 особисто не знає, але вважає, що за допомогою сучасних технологій не має перешкод встановити на фотознімках будь-який час і дату їх створення, що не буде обов'язково відповідати фактичному часу і даті фотографування.

За наведеним, посилання захисника ОСОБА_3 про те, що саме надані ним 02 квітня 2015 року фотознімки, які зроблені ОСОБА_22, спростовують докази винуватості ОСОБА_4, оскільки, на переконання захисту, вказують на алібі обвинуваченого по епізоду від 14 червня 2009 року, який в цей день перебував не в м. Одеса, а в с. Юрківка Ставищенського району Київської області, про що свідчать, зокрема, фото від 15 червня 2009 з вказівкою часу 01:37 та 11:09 - на увагу не заслуговують, з огляду на їх спростування наведеними вище доказами, в їх сукупності, у тому числі показаннями свідка ОСОБА_22, яка не визнала того, що саме вона робила ці знімки, при цьому вказала на відсутність в них прив'язки до певної місцевості, де вони були зроблені, чи те, що на цих або інших фото вірно вказаний час фіксування зображення технічним приладом - її мобільним телефоном "Нокіа Експрес Мюзик", 2002 року випуску.

При цьому також не можна не відмітити того, що захисник ОСОБА_3 в своїй апеляції вказав на невизначене місце перебування ОСОБА_4 14 червня 2009 року, а саме чи в м. Києві, чи в Київській області (т. 4 а.с. 128).

Не підтверджується перебування ОСОБА_4 14 червня 2009 року в с. Юрківка Ставищенського району Київської області і показаннями свідка ОСОБА_8, який в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що знає ОСОБА_4 приблизно з травня-початку червня 2009 року та певний час вони підтримували товариські відносини. В зазначений період часу він разом з іншими робітниками виконував роботи по встановленню мобільного зв'язку на території агрофірми.

Проте, ОСОБА_4 проживав окремо у свого батька. Характер роботи був таким, що вони не працювали у свята та неділю, по необхідності могли відлучатися з об'єкта при взаємозамінності в колективі. Точних дат, коли не бачив ОСОБА_4, він-ОСОБА_8. не пам'ятає.

Чому свідок запам'ятав робити з ОСОБА_27 14 червня 2009 року з його пояснень в суді не вбачається, як і те, що саме 14 червня 2009 року ОСОБА_4 перебував в с. Юрківка Ставищенського району Київської області.

Не послався зазначений свідок і на наявність фотознімків за цю дату (т. 4 а.с. 46).

14 червня 2009 року день тижня - неділя.

На підставі вказаного суд першої інстанції ґрунтовно прийшов до висновку про те, що: з урахуванням товариських відносин, які підтримувались між свідком ОСОБА_8 та ОСОБА_4; того, що після закінчення робіт в с. Юрківка Ставищенського району Київської області пройшов значний проміжок часу, який минув і з часу подій 14 червня 2009 року; того, що під час допиту вказаний свідок не зміг логічно пояснити, чому саме день - 14 червня 2009 року викарбувався в його пам'яті, - показання свідка ОСОБА_8 відносно перебування ОСОБА_4 14 червня 2009 року в с. Юрківка Ставищенського району Київської області не можна прийняти як алібі ОСОБА_4, виходячи ще з інших доказів по справі на підтвердження винуватості ОСОБА_4 у вчиненні розбою відносно потерпілої ОСОБА_5

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що з листопада 2010 року він працює на посаді сільського голови Юрківської сільської ради Ставищенського району Київської області. Обвинуваченого ОСОБА_4 він ніколи не бачив, але на наполегливі прохання батька обвинуваченого - ОСОБА_28 у вересні 2012 року та у квітні 2013 року, він видав довідку про перебування обвинуваченого ОСОБА_4 в с. Юрківка Ставищенського району Київської області протягом червня 2009 року.

При вирішенні питання про можливість надання довідки, він-свідок опитав сусідів, які дійсно бачили ОСОБА_4 в селі в травні, середині червня та в липні 2009 року, однак точних дат ніхто не називав, але він - ОСОБА_21 видав таку довідку.

Період, зазначений у виданій довідці від 09 квітня 2013 року, про те, що ОСОБА_4 працював в с. Юрківка Ставищенського району Київської області з 15 червня по 27 серпня 2009 року, він-свідок ОСОБА_21 вказав з повідомлення батька обвинуваченого - ОСОБА_28 (т. 2 а.с. 165, т. 4 а.с. 44).

Однак і зазначена в довідці дата про роботу та проживання ОСОБА_4 в с. Юрківка Ставищенського району Київської області саме з 15 червня 2009 року по 27 серпня 2009 року, при тому, що ОСОБА_4, як і інші, наполягають на його занятість по роботі в селі починаючи з травня 2009 року, ніяким чином не вказує на неможливе перебування ОСОБА_4 в м. Одеса 14 червня 2009 року о 23 годині 45 хвилин, коли він вчинив розбійний напад на ОСОБА_5, яка категорично на цьому наполягає.

Інших доказів чи клопотань щодо їх здобуття на підтвердження алібі ОСОБА_4 на час вчинення ним злочину 14 червня 2009 року відносно потерпілої ОСОБА_5 в м. Одеса, які б заслуговували на увагу, стороною захисту не надано.

Таким чином, суд, дослідивши всі докази по справі, ґрунтовно дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_5 14 червня 2009 року за обставин, вказаних у вироку.

Доводи сторони захисту про те, що потерпіла ОСОБА_5 не зверталася до лікаря, не спростовують висновків щодо застосування до неї насильства, небезпечного для її життя і здоров'я при здійсненні на неї нападу - чисельні удари в голову на східцях, від яких вона впала та якийсь час не могла сприймати події, у неї паморочилася та боліла голова і щелепа, та висновків щодо погрози застосування такого насильства - погроза ножем.

На дані висновки не можуть вплинути наступні доводи сторони захисту.

А саме, те, що дійсно першочергово 24 липня 2009 року справа була порушена за фактом вчинення злочину відносно ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України (т. 1 а.с. 173), потім 25 липня 2009 року відносно особи - ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 186 КК України (т. 1 а.с. 239), і тільки після затримання ОСОБА_4 31 липня 2012 року і встановлення органом досудового слідства повних обставин вчинення останнім злочину 14 червня 2009 року в м. Одеса, постановою слідчого ОСОБА_42 від 17 жовтня 2012 року дії ОСОБА_4 за даним епізодом були перекваліфіковані з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 187 КК України, можливість чого передбачена положеннями ст. 98 КПК України 1960 року, чи інша кваліфікація дій винної особи у вчиненні більш тяжкого злочину шляхом пред'явлення обвинувачення, зміни чи доповнення його, як те передбачають приписи ст.ст. 140, 141 КПК України 1960 року (т. 2 а.с. 16).

Судом першої та апеляційної інстанцій інстанції досліджувалися і обставини щодо: відсутності в протоколі вручення ОСОБА_4 копії постанови про порушення кримінальної справи даних про осіб, які засвідчили його-ОСОБА_4. небажання ставити підписи в ньому (т. 1 а.с. 240); наявності в протоколі огляду місця події від 15 червня 2009 року підписів понятих в кінці листка, без їх підпису безпосередньо після роз'яснення їм прав, передбачених ст. 127 КПК України 1960 року, чи наявність підпису спеціаліста тільки в кінці протоколу (т. 1 а.с. 176-177); відсутності підпису інших осіб, крім слідчого, в процесуальних документах від 17 жовтня 2012 року, у тому числі і в протоколі про забезпечення права на захист, де вказано про відмову ОСОБА_4 від підпису (т. 1 а.с. 244-249); відсутності у справі 2-х його аркушів (т. 1 а.с. 241, 242).

Проте, дані недоліки в указаних процесуальних документи є нікчемними, що не можуть вплинути на правильність проведення процесуальних дій, в результаті яких отримані докази винуватості ОСОБА_4 у вчиненні розбою відносно ОСОБА_5, якими і обґрунтований вирок суду першої інстанції.

Що стосується доводів відсутності 2-х аркушів справи, то цих аркушів немає і в опису.

Відсутність двох аркушів слідчий ОСОБА_42 пояснив суду першої інстанції наявністю технічної помилки в нумерації аркушів справи.

Не є ґрунтовними і доводи апеляції обвинуваченого щодо того, що він безпідставно був оголошений у розшук, оскільки, коли потерпіла впізнала його по фотознімках 25 липня 2009 року (т. 1 а.с. 236-238), справа була порушена відносно особи - ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України (т. 1 а.с. 239).

Як свідчать матеріали справи та дані постанови Київського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2009 року, проведеними оперативно-розшуковими заходами місцезнаходження ОСОБА_4 встановлено не було, він був оголошений у розшук, а тому суд дав дозвіл на його затримання та доставку до суду для вирішення питання щодо обрання йому запобіжного заходу (т. 2 а.с. 1-12).

Про те, що ОСОБА_4 після вчинення злочину 14 червня 2009 року в м. Одеса став переховуватися, свідчать дані особової справи ОСОБА_4 щодо виконання відносно нього вироку Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2009 року, яка була витребувана та досліджена судом апеляційної інстанції.

Згідно з вказаним вироком, ОСОБА_4 був засуджений за ч. 1 ст. 187 КК України, ч. 2 ст. 187 КК України з застосуванням ст. 69 КК України та за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України на 5 років позбавлення волі зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи та навчання і періодично з'являтися для реєстрації.

На виконання даного вироку, ОСОБА_4 06 травня 2009 року був поставлений на облік Приморського МВ КВІ УДДУ ВП в Одеській області з встановленням дня явки на реєстрацію - перший понеділок кожного місяця.

При цьому ОСОБА_4 були роз'яснені порядок виконання покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, та правові наслідки їх порушення чи невиконання.

Однак в червні 2009 року ОСОБА_4 вже до КВІ не з'явився, приводом на 24 липня 2009 року в КВІ він доставлений не був, оскільки за адресою його реєстрації: АДРЕСА_3, він не проживає, всі поштові відправлення за вказаною адресою та адресами сестер ОСОБА_16: АДРЕСА_4, та ОСОБА_29: АДРЕСА_5, які ОСОБА_4 вказав в анкеті від 06 травня 2009 року, - поверталися з поміткою не проживання адресата.

Згідно повідомлення АБ Одеської області від 19 та 20 серпня 2009 року мама ОСОБА_4 - ОСОБА_30 зареєстрована: АДРЕСА_10 а сестра ОСОБА_4 - ОСОБА_16 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_13, проте знята з обліку 21 січня 2004 року, інша сестра ОСОБА_4 - ОСОБА_29 у м. Одесі та Одеській області не зареєстрована.

Вжитими КВІ заходами не встановлено місце перебування ОСОБА_4 станом на: 03 серпня 2009 року в ОСУ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, 17 серпня 2009 року в КУ "Міська клінічна інфекційна лікарня", 17 серпня 2009 року в Одеській обласній протитуберкульозній клінічній лікарні, 18 серпня 2009 року в КУ "Міська клінічна лікарня № 1", 20 серпня 2009 року в КУ "Одеська обласна клінічна лікарня", 21 серпня 2009 року в КУ "Міська клінічна лікарня № 11", 25 серпня 2009 року в Бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров'я та медицини катастроф Одеської обласної державної адміністрації, 31 серпня 2009 року в КУ "Міська клінічна лікарня № 4", 31 серпня 2009 року в Обласному протитуберкульозному диспансері, 31 серпня 2009 року в КУ "Міська клінічна лікарня № 9", 07 вересня 2009 року в КУ "Міська клінічна лікарня № 3".

Київський відділ реєстрації актів цивільного стану, Перший та Другий Малиновський відділи реєстрації актів цивільного стану, Перший, Другий та Третій Приморський відділи реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції в листах від 18 серпня, 21 серпня, 26 серпня, 27 серпня, 19 вересня 2009 року констатували відсутність актового запису про смерть ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Розглядаючи подання начальника Приморського МВ КВІ УДДУ ВП в Одеській області від 26 жовтня 2009 року про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого ОСОБА_4 в місця позбавлення волі для відбування призначеного судом покарання, Приморський районний суд м. Одеси постановами від 04, 22 лютого 2010 року приймав рішення про привід ОСОБА_4 в судові засідання, що виконано не було, оскільки ОСОБА_4 за адресою його реєстрації не проживав.

Оскільки ОСОБА_4 не з'являвся в судові засідання 04, 22 лютого, 22 березня, 20 квітня, 27 травня та 04 червня 2010 року, постановою Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2010 року оголошено розшук ОСОБА_4, а за встановленням його місцезнаходження постановлено направити його в місця позбавлення волі для відбування призначеного йому покарання за вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2009 року.

ОСОБА_4 затримано 31 липня 2012 року (т. 1 а.с. 84).

Первісні доводи обвинуваченого про те, що він після постановки його на облік в КВІ ще раз з'явився на реєстрацію і мав домовленість з інспектором в майбутньому на реєстрацію не приходити, оскільки підшукав роботу в м. Києві, як і послідуючі доводи про те, що після повідомлення інспектора про наявність роботи в м. Києві, яка його відпустила, що він сприйняв як можливість не реєструватися - є явно надуманими та суперечать матеріалам його особової справи, з яких видно, що після постановки його на облік 06 травня 2009 року, він в перший понеділок червня 2009 року не з'явився, як і на виклик від 15 червня 2009 року не прибув до КВІ 27 червня 2009 року, з липня ж 2009 року його почали розшукувати, - що, на переконання колегії суддів, якраз і вказує на його переховування від слідства після вчинення ним злочину 14 червня 2009 року відносно потерпілої ОСОБА_5 в м. Одеса, у тому числі в с. Юрківка Ставищенського району Київської області у свого батька - ОСОБА_28, з яким, як він вказав в анкеті, відносини не підтримує.

Не вказав ОСОБА_4 в анкеті особової справи і номер свого мобільного телефону, крім номеру домашнього телефону за місцем реєстрації в м. Одесі, з якого він зник.

Сама по собі заява ОСОБА_4 про те, що він після постановки на облік в КВІ 06 травня 2009 року, ще раз з'являвся до інспекції, свідчить про те, що ОСОБА_4 як в травні або в червні 2009 року міг бути в м. Одеса, а отже і вчинити злочин відносно потерпілої ОСОБА_5

При цьому не можна не відмітити, що до ОСОБА_4 вироком Центрального районного суду м. Одеси від 15 травня 2002 року вже застосовувалися положення ст. 75 КК України, а тому порядок виконання покарання за вказаним законом та правові наслідки порушення чи його невиконання йому безумовно були відомі, як і те, що за закінченням іспитового строку, який не спливає автоматично 02 лютого 2012 року, тільки суд вправі прийняти рішення про звільнення засудженого від призначеного покарання, як на те указують положення ч. 1 ст. 78 КК України, за поданням КВІ чи самого засудженого.

Таким чином, проаналізувавши наведені докази з достатньою повнотою, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийшов ґрунтовного висновку про те, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні розбійного нападу 14 червня 2009 року на ОСОБА_5 доведений.

Епізод розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_1

Обвинувачений ОСОБА_4 під час досудового слідства, в судах першої і апеляційної інстанції та в апеляції не заперечував обставин того, що потерпілого ОСОБА_1 він знав до подій 30 липня 2012 року, коли він поїхав додому до потерпілого з метою отримати від того гроші, при цьому взяв з собою сумку через плече.

По прибуттю за місцем проживання потерпілого він відразу ж запитав у ОСОБА_1 про гроші, а коли останній відповів, що грошей у нього не має та попросив його-ОСОБА_4. залишити квартиру, він-обвинувачений дістав з сумки пістолет та машинально, не цілячись в потерпілого, здійснив два постріли. Після цього, взяв зі столу кредитну картку потерпілого, вийшов з квартири та поїхав додому.

Під час досудового слідства обвинувачений ОСОБА_4 при кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 187 КК України свою винуватість по епізоду відносно потерпілого ОСОБА_1 визнавав повністю, вказуючи і на умисний характер своїх дій по відношенню до потерпілого, коли він прибув до квартири потерпілого з метою можливого заволодіння його майном, погрожував ОСОБА_1 пістолетом "Stalker", з якого здійснював постріли з метою залякування потерпілого, потрапив йому в ногу, спричинивши тілесне ушкодження, та заволодів майном потерпілого (т. 1 а.с. 153-156).

В судовому засіданні суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_1 показав, що 30 липня 2012 року він розмістив за допомогою телетексту на телевізійному каналі оголошення певного змісту з вказівкою номера свого телефону, на який йому зателефонував ОСОБА_4 та вони домовилися про зустріч за місцем проживання ОСОБА_1 АДРЕСА_15. Коли ОСОБА_4 приїхав, то він-потерпілий згадав, що вже зустрічався з ОСОБА_4 раніше один раз з особистих питань. У ОСОБА_4, коли він зайшов до квартири, була на плечі сумка. ОСОБА_4 користувався туалетною кімнатою. Вони спілкувалися. Коли він-потерпілий вкотре в кухні повернувся обличчям до ОСОБА_4, той тримав в руці пістолет, яким став погрожувати та вимагати передачі йому грошей, на що він-ОСОБА_1 відповів, що грошей у нього не має. Тоді, на вимогу ОСОБА_4, він-потерпілий заліз з ногами на диван, а обвинувачений, тримаючи його під прицілом пістолета, в моделі якого він-ОСОБА_1 не розбирається, почав шукати в квартирі гроші. ОСОБА_4 знайшов сумку з гаманцем, пакунок з грошима та банківську картку. Також він забрав фотоапарат "Кенон" та туалетну воду та все склав в сумку. При всіх подіях в кімнаті ОСОБА_4 зробив один постріл в стелю, один в диван, а потім вже йому в ногу. Постріли здійснювалися через деякий проміжок часу, що чергувалися з погрозами при збиранні обвинуваченим його-потерпілого майна. Коли ОСОБА_4 пішов з квартири, він-потерпілий викликав працівників міліції, які огляд проводили, у тому числі, частково у його відсутність, оскільки його забрала карета швидкої медичної допомоги.

Боргу перед ОСОБА_4 у нього не було. Про те, що він-ОСОБА_1 займається пошиттям костюмів та у нього могли бути грошові кошти, обвинувачений дізнався, коли приходив до нього додому за оголошенням іншого характеру.

При відтворенні обставин події і він, і ОСОБА_4 показував та розказував про всі події, які відбувалися у нього-ОСОБА_1 в квартирі (т. 3 а.с. 50-51).

Останні обставини підтверджуються даними, що містяться в протоколах відтворення обстановки та обставин події від 01 серпня 2012 року за участі обвинуваченого та потерпілого (т. 1 а.с. 157-165, 166-170).

Потерпілий ОСОБА_1 впізнав ОСОБА_31 як особу, яка відносно нього вчинила злочин 30 липня 2012 року, про що свідчать дані протоколу впізнання від 31 липня 2012 року (т. 1 а.с. 80-83).

Дані протоколу огляду місця події від 30 липня 2012 року з фототаблицями вказують, зокрема, на сліди пошуку цінних речей в квартирі ОСОБА_1 та сліди бурого кольору на підлозі. З місця події, крім іншого, були вилучені сліди пальців рук і металевий предмет наближений до круглої форми (т. 1 а.с. 18-28).

В результаті огляду квартири АДРЕСА_6 за згодою її власниці ОСОБА_32, де проживав в кімнаті як орендатор ОСОБА_4, як свідчать дані протоколу огляду місця події від 31 липня 2012 року, вилучено, зокрема, зарядний пристрій на дві батареї та шнур до фотоапарату "Кенон", туалетна вода, гроші, у тому числі долари США, револьвер та патрони (т. 1 а.с. 47, 48-51).

Огляд квартири здійснювався саме за згодою власниці ОСОБА_32, після того, як за її ж згодою до квартири зайшли працівники міліції, де і затримали ОСОБА_4, під час якого він вчинив відвертий опір працівникам міліції, у зв'язку з чим до нього працівниками міліції були застосовані фізична сила, достатня для подолання опору, а також спецзасоби-наручники (т. 1 а.с. 34, 47, 48).

Доводи апеляції обвинуваченого, що фактичним власником житла є ОСОБА_10, а не ОСОБА_32, який дозволу на огляд житла не давав, з протоколу допиту ОСОБА_10 не видно.

Разом з тим, згідно з даними протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_7, він за вказаною адресою: АДРЕСА_7, проживає разом з родиною. Працівники міліції зашли до їх оселі, представились і пішли до кімнати ОСОБА_4, де також представились і пояснили йому причину його затримання, після чого ОСОБА_4 почав вчиняти активні дії, намагався втекти з квартири та чинив опір працівникам міліції, які одягнули на нього наручники.

Про те, що працівники міліції увійшли в квартиру без дозволу власника чи членів його сім'ї - свідок ОСОБА_10 не повідомив (т. 1 а.с. 39).

Дозвіл у виді власноручно викладеної заяви від 31 липня 2012 року на огляд кімнати, де проживав ОСОБА_4, а також в протоколі огляду місця події від 31 липня 2012 року в присутності понятих надала проживаюча в указаній квартирі ОСОБА_32, ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1 а.с. 47, 48).

Чому ОСОБА_4 вважає, що ОСОБА_10 не є свідком по справі, а тому оперуповноважений, якому надавалося доручення допитувати тільки свідків, не повинен був його допитувати, - з апеляції обвинуваченого не убачається, як і те, який на його думку процесуальний статус у справі має ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 33, 39).

Згідно даних протоколів огляду від 31 липня 2012 року, в Подільському РУ ГУ МВС України в м. Києві у ОСОБА_4 вилучили шкіряну сумку, фотоапарат "Кенон", чорний чохол до нього, флеш-накопичувач на 4 Гб (т. 1 а.с. 52, 53).

Не є безспірними доводи апеляції ОСОБА_4 щодо неможливості вилучення у нього в приміщенні Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві фотоапарата, флеш-накопичувача, сумки, які, як він стверджує, він не міг взяти, бо при його затриманні застосовувалися силові методи та йому були одягнуті наручники, - оскільки правильність викладення в протоколах огляду від 31 липня 2012 року вилучення та огляду даних речей саме в райвідділі ним не оспорювалося, вказані протоколи оглядів ОСОБА_4 підписав без будь-яких зауважень, пояснюючи при цьому, що дані речі він відкрито викрав у знайомого з застосуванням до того насильства в квартирі по АДРЕСА_14

Вилучені предмети були оглянуті згідно протоколу від 09 серпня 2012 року з фото таблицями (т. 1 а.с. 54-72), приєднані до справи в якості речових доказів у відповідністю з постановою від 09 серпня 2012 року (т. 1 а.с. 73) та передані потерпілому ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 77, 78).

Доводи апеляції обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що підписи понятих в протоколі огляду предметів від 09 серпня 2012 року під роз'ясненням їм прав не відповідають підписам в кінці протоколу - носять характер припущення (т. 1 а.с. 54, 56).

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 4197 від 06 серпня 2012 року, потерпілому ОСОБА_1 були спричинені: проникаюче поранення лівої ступні - набряк та синюшність м'яких тканин лівої ступні по тильній поверхні в проекції 2-5 плюснових кісток з переходом на 3, 4 пальці, наявність стороннього тіла в м'яких тканинах лівої ступні в проекції основи 5 плеснової кістки.

Характер ушкодження свідчить про те, що воно утворилось від дії тупого предмету з обмеженою поверхнею контакту і значною кінетичною енергією, за давністю може відповідати даті - 30 липня 2012 року. Вищевказане тілесне ушкодження за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я на строк понад 6 днів, але не більше, як 21 день (за критерієм тривалості розладу здоров'я) (т. 1 а.с. 103-106).

Правильність даних експертних висновків у колегії суддів сумнівів не викликає.

Доводи апеляцій захисту в частині неможливості спричинити такі поранення зброєю, вилученою у ОСОБА_4, є непереконливими, оскільки сам обвинувачений не заперечує того, що він, за вказаних у вироку суду обставин, зробивши постріл з револьвера "Stalker",влучив кулею в ногу потерпілого ОСОБА_1, який одразу ж звернувся за медичною допомогою і в лікувальному закладі відбулося хірургічне втручання у зв'язку з проникаючим пораненням лівої ступні, що знайшло своє відображення у висновку судово-медичної експертизи, що саме і вказує на спричинення потерпілому такого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для його життя і здоров'я, виходячи навіть із технічних можливостей револьвера "Stalker".

Про те, що ОСОБА_1 було відразу ж госпіталізовано, а тому у нього на місці події в квартирі АДРЕСА_14 не змогли відібрати заяву про злочин вказано в рапорті оперуповноваженим ОСОБА_33, що зареєстрований в журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочин Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві 30 липня 2012 року за № 9533 (т. 1 а.с.16).

Однак, протокол усної заяви (повідомлення) про злочин ОСОБА_1 від 30 липня 2012 року оформив оперуповноважений того ж районного управління міліції ОСОБА_34 (т. 1 а.с. 17).

Висновком дактилоскопічної експертизи № 556 від 14 серпня 2012 року, встановлено, що серед слідів пальців рук, вилучених в ході огляду місця події 30 липня 2012 року в квартирі АДРЕСА_8, в Києві, ідентифіковані два сліди папілярного узору пальців рук, залишених нігтьовою фалангою великого пальця правої руки ОСОБА_4 та безіменного пальця лівої руки ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 122-126).

Згідно з висновком судово-балістичної експертизи № 196 від 24 вересня 2012 року, предмет, схожий на револьвер SN*ALKER Cal.4 mm.2.5, який був вилучений 31 липня 2012 року в квартирі АДРЕСА_9 з сумочки, яка належала ОСОБА_4, до вогнепальної зброї не відноситься та є револьвером моделі "STALKER" № НОМЕР_2 калібру 4 мм Flobert промислового способу виробництва Туреччина, придатний до стрільби.

Вилучені 88 предметів, схожих на патрони, до боєприпасів вогнепальної зброї не відносяться, є короткими патронами Флобера калібру 4 мм, можуть бути використані для стрільби зі зброї відповідного калібру, а саме, револьверів модельного ряду (МЕ-38 Магнум; Альфа 440; Сафарі РФ 420 СТАЛКЕР (т. 1 а.с. 136-141).

Отже, на переконання колегії суддів, винуватість ОСОБА_4 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_1 доведена.

Доводи апеляції ОСОБА_4 про те, що постанову про порушення кримінальної справи від 31 липня 2012 року (т. 1 а.с. 5), коли його і було затримано (т. 1 а.с. 34, 84), йому вручили тільки 25 вересня 2012 року в порушення вимог ст. 98-2 КПК України 1960 року (т. 1 а.с. 10) - не є беззастережними, оскільки матеріали справи містять протоколи вручення копії постанови про порушення кримінальної справи за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, як ОСОБА_4, так і потерпілому ОСОБА_1, що датовані 31 липня 2012 року (т. 1 а.с. 6, 7), які розміщені відразу з після постанови від 31 липня 2012 року (т. 1 а.с. 5).

Протокол же про вручення ОСОБА_4 копії постанови про порушення кримінальної справи від 25 вересня 2012 року (т. 1 а.с. 10) розташований за постановою від 04 вересня 2012 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_4 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, прийняття її до свого провадження, об'єднання кримінальної справи в одне провадження та закриття кримінальної справи за ч. 1 ст. 187 КК України (т. 1 а.с. 8).

Не є ґрунтовними і посилання в апеляції ОСОБА_4 на відсутність в матеріалах справи постанови про порушення кримінальної справи за ст. 263 ч. 1 КК України, на яку є посилання в протоколі від 23 жовтня 2012 року (т. 1 а.с. 12), хоча постановою від 24 жовтня 2012 року в порушенні кримінальної справи за цим законом відмовлено (т. 1 а.с. 11), оскільки, як пояснив в судовому засідання слідчий ОСОБА_42, кримінальна справа за ст. 263 ч. 1 КК України не порушувалася, на підставі висновку експертизи в її порушенні було відмовлено, і саме ця постанова була вручена ОСОБА_4

Крім того, слідчий ОСОБА_42 суду першої інстанції вказав, що як тільки після порушення кримінальної справи по епізоду відносно потерпілого ОСОБА_1 стало відомо про судимість ОСОБА_4 в м. Одеса та вчинення там же аналогічного злочину, по якому він перебував у розшуку, було прийнято рішення про об'єднання справ в одне провадження з кваліфікацією дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України, його поведінка під час досудового слідства змінилася і він перестав визнавати свою вину, відмовлявся від підписів в процесуальних документах, не бажав ознайомлюватися з матеріалами досудового слідства.

Згідно даних протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, ОСОБА_4 затримано о 21 год. 15 хв. 31 липня 2012 року у відповідності до ст. 106 (115) КПК України 1960 року за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України (т. 1 а.с. 84), що не можна прив'язувати до рапорту працівника міліції, який не встановлює фактичні обставини справи чи вказує на виконання процесуальних дій (т. 1 а.с. 34).

З цього часу - 31 липня 2012 року і обраховується строк відбування ОСОБА_4 покарання.

На даний строк не може вплинути наявність чи відсутність обставин обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд 25 липня 2009 року, як і відомості про те, що він був тоді ж затриманий, дані про що в матеріалах справи відсутні.

Про своє затримання 25 липня 2009 року обвинувачений ОСОБА_4 не вказує, тоді, як досліджені матеріали даної справи містять відомості щодо оголошення ОСОБА_4 у розшук, дозвіл суду від 08 вересня 2009 року на його затримання та зупинення досудового слідства в кримінальній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 206 КПК України 1960 року (т. 2 а.с. 1-3).

На висновки суду про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_1 не можуть вплинути доводи апеляції обвинуваченого щодо: відсутності підпису спеціаліста, який проводив фотографування, в протоколі огляду місця події від 30 липня 2012 року про роз'яснення йому прав та в кінці протоколу чи підписів понятих саме внизу першого аркуша протоколу (т. 1 а.с. 18); про відсутність підпису понятого про роз'яснення йому прав в протоколі огляду від 31 липня 2012 року та підпису понятих саме внизу першого аркушу (т. 1 а.с. 48, 50); відсутності підписів понятих серед загального тексту протоколів впізнання та особистого обшуку затриманого безпосередньо після роз'яснення прав та обов'язків понятих за наявності їх підписів на цих же аркушах справи (т. 1 а.с. 80, 90); ознайомлення з постановами про призначення експертизи після її проведення (т. 1 а.с. 100, 101, 103; 109, 110, 112), чи що в протоколі про ознайомлення з висновком вказано не той номер висновку, замість 4197 - 497, що є очевидною опискою, як і те, що постанова про призначення експертизи помилково датована 02 вересня 2012 року, коли у висновку вказано, що постанова отримана 02 серпня 2012 року, а проведена експертиза протягом 02-06 серпня 2012 року (т. 1 а.с. 100, 103, 107); щодо суперечностей, які містяться в явці з повинною від 31 липня 2012 року (т. 1 а.с. 35) і пізніших пояснень щодо виду застосування зброї, при тому, що потерпілий взагалі не знається на зброї; щодо ідентичності пояснень його-ОСОБА_4. та потерпілого відповідно від 30 та 31 липня 2012 року, що свідчить, на його думку, про обставини написання пояснень потерпілого ОСОБА_1 не з його слів (т. 1 а.с. 30-32, 36-38), тоді, як пояснення в судове рішення не покладені - які є неістотними та такими, що не перешкоджають прийняттю рішення по справі.

Згідно з законом, фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, охоплюється, у тому числі, легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

До фізичного насильства, що є ознакою розбою, також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду здоров'ю, але було небезпечним в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну погрозу для життя чи здоров'я потерпілого.

Психічне насильство полягає у погрозі заподіяти зазначене фізичне насильство, при цьому погроза повинна мати реальний характер і сприйматися потерпілим як така, що дійсно може бути реалізована.

Насильство при розбої застосовується з метою заволодіння майном або з метою його утримання.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

Останнє спростовує доводи захисника ОСОБА_3 про те, що "погрози та застосування насильства без мети заволодіння майном або погрози та застосування насильства після факту заволодіння майном без мети заволодіння майном - не утворюють склад грабежу або розбою".

Таким чином, дослідивши з достатньою повнотою докази по справі в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства (розбій), особою, яка раніше вчинила розбій, як по епізоду відносно потерпілої ОСОБА_5 від 14 червня 2009 року до епізодів розбою за вироком Приморського районного суду м. Одеса від 02 лютого 2009 року, так і по епізоду відносно потерпілого ОСОБА_1 30 липня 2012 року до попередніх епізодів розбою, кваліфікувавши дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України.

Підстав для скасування вироку суду та направлення справи на новий судовий розгляд, як про це поставила питання сторона захисту в своїх апеляціях, колегія суддів не вбачає.

Судом апеляційної інстанції підлягає розгляду і апеляція прокурора Ясь О.О., не дивлячись на заперечення сторони захисту.

Так, вирок Подільським районним судом м. Києва щодо ОСОБА_4 постановлений 30 грудня 2014 року з вказівкою строку його оскарження протягом 15 діб з моменту його проголошення (т. 4 а.с. 77-86).

Прокурор Ясь О.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, апеляцію подав 12 січня 2015 року та вніс зміни до неї, у тому числі і щодо погіршення становища обвинуваченого із-за необхідності застосування до нього положень ст. 71 КК України, які надійшли до суду 14 січня 2015 року, тобто в строк на апеляційне оскарження вироку суду з урахуванням приписів ст.ст. 89, 349, 355 КПК України 1960 року.

Доводи апеляції прокурора зі змінами про необхідність скасування вироку в частині призначеного ОСОБА_4 покарання у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме незастосуванням положень ст.ст. 71, 72 КК України - заслуговують на увагу, оскільки злочин від 14 червня 2009 року ОСОБА_4 учинив до закінчення сплину іспитового строку, визначеного вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2009 року при застосуванні до нього положень ст. 75 КК України, при тому, що на підставі постанови Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2010 року скасовано застосування до ОСОБА_4 ст. 75 КК України та він направлений в місця позбавлення волі для відбування покарання у виді 5 років позбавлення волі за вказаним вироком, після його розшуку та фактичного затримання.

Оголошено ОСОБА_4 у розшук і після вчинення ним злочину відносно потерпілої ОСОБА_35 14 червня 2009 року.

Злочин відносно потерпілого ОСОБА_1 ОСОБА_4 вчинив 30 липня 2012 року, а затримали його 31 липня 2012 року.

Таким чином, станом на вчинення ОСОБА_4 злочину відносно потерпілої ОСОБА_5 14 червня 2009 року, що перервав сплин визначеного вироком Приморського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2009 року іспитового строку 3 роки, невиконання постанови Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2010 року, якою скасовано звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання за вказаним вироком, та невідбуття ним покарання у виді 5 років позбавлення волі у зв'язку з розшуком за останньою постановою, розшук ОСОБА_4 з серпня 2009 року по епізоду від 14 червня 2009 року в даній справі, вчинення злочину відносно потерпілого ОСОБА_1 30 липня 2012 року та фактичне його затримання 31 липня 2012 року - і дають підстави вважати про необхідність застосування до ОСОБА_4 положень ст. 71 КК України, у зв'язку з вказаним, вирок Подільського районного суду м. Києва від 30 грудня 2014 року підлягає скасуванню в частині призначеного ОСОБА_4 покарання з постановленням нового вироку.

Так, згідно з вимогами ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, встановлених обставин справи і в межах санкції відповідної статті (частини статті) кримінального закону.

А тому, колегія суддів при призначенні покарання ОСОБА_4 враховує суспільну небезпеку вчинених ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187 КК України, що є умисними і корисливими та віднесені законом до тяжких злочинів, а також конкретні встановлені обставини їх вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності.

Колегія суддів приймає до уваги і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за корисливі злочини, судимість за які не знята та непогашена в установленому законом порядку.

На обліках у лікаря нарколога та психіатра ОСОБА_4 не перебуває.

Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4, колегія суддів визнає рецидив злочину.

За наведеним, враховуючи конкретні обставини справи, те, що обвинувачений маючи не зняті та непогашені в установленому законом порядку судимості, продовжив злочинну діяльність, вчинивши два тяжкі злочини, колегія суддів приходить до висновку про те, що йому належить призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 187 КК України, із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Також до ОСОБА_4 необхідно застосувати положення ч.ч. 1, 3 ст. 71 КК України, оскільки після постановлення вироку Приморським районним судом м. Одеси 02 лютого 2009 року до повного відбуття покарання, він учинив злочини 14 червня 2009 року та 30 липня 2012 року, а тому, до покарання, призначеного за даним вироком, колегія суддів вважає за необхідне частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Приморським районним судом м. Одеси від 02 лютого 2009 року.

Цивільні позови потерпілих вирішені з дотриманням вимог ст.ст. 22, 23 ЦК України.

По справі вирішена доля речових доказів, судових витрат та майна, на яке накладено арешт, як те передбачають вимоги ст.ст. 81, 93 КПК України 1960 року.

На підставі наведеного, апеляція прокурора Ясь О.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, підлягає задоволенню, а апеляції обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Керуючись п.п. 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України, ст.ст. 365, 366, 378 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А :

Апеляцію прокурора Ясь О.О., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити, апеляції обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Подільського районного суду м. Києва від 30 грудня 2014 року відносно ОСОБА_4 в частині призначеного покарання - скасувати.

Постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 187 КК України покарання у виді 9 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч.ч. 1, 3 ст. 71 КК України до покарання, призначеного ОСОБА_4 за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Приморським районним судом м. Одеси від 02 лютого 2009 року та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю вироків у виді 9 років 5 місяців позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою в Київському СІЗО УДПС України в м. Києві та Київській області.

В решті вирок залишити без зміни.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через Апеляційний суд міста Києва протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

С У Д Д І :

Балацька Г.О. Горб І.М. Сілкова І.М.