Рішення № 54562503, 22.12.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 301/970/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 грудня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Доробратівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області та ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 державна нотаріальна контора, про встановлення факту, визнання незаконним рішення, скасування свідоцтва, реєстрації права власності та визнання права власності на майно в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іршавського районного суду від 28 липня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

12.05.2015 ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом до Доробратівської сільської ради Іршавського району та ОСОБА_2 мотивуючи наступним.

17.06.1996 помер батько позивача ОСОБА_5, після якого залишилося спадкове майно житловий будинок № 41 по вул. Виноградній в с. Доробратові, заповіту спадкодавець не залишив. Будинок був зведений у 1958 році, батько був його власником, що підтверджується записами у погосподарських книгах, а також довідкою виконкому сільради від 25.03.2015 № 240. На день смерті спадкодавця у будинку були зареєстровані його дружина відповідач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, і онука ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 Позивач ОСОБА_1 не була зареєстрована в будинку, оскільки була зареєстрована за місцем проживання свого чоловіка, однак, вона, як і всі вищеперераховані особи, фактично проживала в будинку спадкодавця на день його смерті. Факт проживання позивача в згаданому будинку на день відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому сільради від 25.03.2015 № 242, а також може бути підтверджений іншими доказами.

Відсутність офіційної реєстрації позивача в будинку на день смерті спадкодавця є перешкодою для оформлення спадщини, тому нотаріус розяснив необхідність вирішення цього питання та встановлення факту проживання в будинку на день відкриття спадщини в судовому порядку.

Після смерті спадкодавця будинок належало оформити у власність його спадкоємців. Всупереч цьому та вимогам закону, які не надають виконкому сільської ради відповідних повноважень, рішенням виконкому Доробратівської сільської ради від 17.06.2009 № 51 право власності на будинок, на який не було правовстановлюючих документів, але який у погосподарських книгах облікувався за ОСОБА_5, було оформлено одноосібно за ОСОБА_2 з видачею їй 14.07.2009 Свідоцтва про право власності на нерухоме майно. У подальшому право власності відповідача ОСОБА_2 на будинок було зареєстровано.

Такі дії порушують спадкові права позивача, оскільки з урахуванням факту зведення будинку під час перебування спадкодавця у шлюбі з ОСОБА_2 у випадку встановлення факту постійного проживання позивача в будинку на день смерті спадкодавця позивач матиме право на 1/2 частку в спадковому майні, а саме на 1/4 частку у праві власності на будинок. Будинок (літ. А) має загальну площу 47,9 кв. м, житлову 32,6 кв. м, до нього належать літня кухня (літ. Б), сарай (літ. В-В), вбиральня (літ. Г), свинарник (літ. Д), кочегарка (літ. Ж), огорожа (№ 1-3), колодязь (№ 4). Вартість будинку становить 111488,00 грн, вартість 1/4 частки 27871,75 грн.

Без відповідного судового рішення не може бути здійснене подальше оформлення спадкових прав та оформлення права власності на будинок відповідно до часток спадкоємців у ньому, зокрема, з урахуванням права власності на 1/4 частку, що належить позивачу в порядку спадкування за законом.

Посилаючись на ці обставини, на положення ЦК УРСР (1963 р.) і ЦК України (2003 р.), які регулюють питання спадкування, на норми закону щодо захисту права власності та на інші норми законодавства, ОСОБА_1 просила:

встановити факт постійного її проживання з батьком ОСОБА_5, який помер 17.06.1996, на день смерті останнього у будинку № 41 по вул. Виноградній в с. Доробратові Іршавського району Закарпатської області;

визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Доробратівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 17 червня 2009 року № 51 про оформлення права власності на домоволодіння в с. Доробратово, вул. Виноградна, 41 Іршавського району Закарпатської області за ОСОБА_2;

визнати недійсним Свідоцтво серії САА № 994240 про право власності на нерухоме майно від 14.07.2009 в с. Доробратово, вул. Виноградна, 41 Іршавського району Закарпатської області, видане на імя ОСОБА_2;

скасувати в реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстрацію на підставі Свідоцтва серії САА № 994240 про право власності на нерухоме майно від 14.07.2009 за № 27981974, номер запису 168 у книзі 2, права власності на нерухоме майно в с. Доробратово, вул. Виноградна, 41 Іршавського району Закарпатської області за ОСОБА_2;

визнати за позивачем право власності на 1/4 частку домоволодіння в с. Доробратово, вул. Виноградна, 41 Іршавського району Закарпатської області, що складається з будинку (літ. А) загальною площею 47,9 кв. м, житловою площею 32,6 кв. м, літньої кухні (літ. Б), сараю (літ. В-В), вбиральні (літ. Г), свинарника (літ. Д), кочегарки (літ. Ж), огорожі (№ 1-3), колодязя (№ 4), в порядку спадкування за законом за померлим 17 червня1996 року батьком ОСОБА_5.

Рішенням Іршавського районного суду від 28.07.2015 позов задоволено:

встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, з батьком ОСОБА_5, який помер 17.06.1996, на день смерті останнього у будинку № 41 по вул. Виноградній в с. Доробратові Іршавського району Закарпатської області;

визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Доробратівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області від 17 червня 2009 року № 51 про оформлення права власності на домоволодіння в с. Доробратово, вул. Виноградна, 41 Іршавського району Закарпатської області за ОСОБА_2;

визнано недійсним Свідоцтво серії САА № 994240 про право власності на нерухоме майно від 14.07.2009 в с. Доробратово, вул. Виноградна, 41 Іршавського району Закарпатської області, видане на імя ОСОБА_2;

скасовано в реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстрацію на підставі Свідоцтва серії САА № 994240 про право власності на нерухоме майно від 14.07.2009 за № 27981974, номер запису 168 у книзі 2, права власності на нерухоме майно в с. Доробратово, вул. Виноградна, 41 Іршавського району Закарпатської області за ОСОБА_2;

визнано за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, право власності на 1/4 частку домоволодіння в с. Доробратово, вул. Виноградна, 41 Іршавського району Закарпатської області, що складається з будинку (літ. А) загальною площею 47,9 кв. м, житловою площею 32,6 кв. м, літньої кухні (літ. Б), сараю (літ. В-В), вбиральні (літ. Г), свинарника (літ. Д), кочегарки (літ. Ж), огорожі (№ 1-3), колодязя (№ 4), в порядку спадкування за законом за померлим 17 червня 1996 року батьком ОСОБА_5.

Стягнуто з ОСОБА_2 і виконкому Доробратівської сільради Іршавського району на користь ОСОБА_1 по 139,36 грн судового збору.

Відповідач ОСОБА_2 рішення суду оскаржила як незаконне та необґрунтоване. На її думку, позивач пропустив строк позовної давності за своїми вимогами, оскільки за захистом права на спадкування, про підстави для якого знав своєчасно, звернувся через 19 років після відкриття спадщини, а визнати недійсними відповідні документи просив через 6 років після їх оформлення. Відповідач заявляв у суді першої інстанції про застосування позовної давності, що суд до уваги не взяв. Крім того, суд позбавив відповідача можливості зясувати важливі у справі питання безпосередньо у представника сільської ради. Просить рішення скасувати, провадження в справі закрити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_8 і ОСОБА_9, які скаргу підтримали, позивача ОСОБА_1 ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які апеляцію не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали інвентаризаційної справи на спірне домоволодіння, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції вирішив справу по суті та задовольнив позов як обґрунтований і доведений. Утім, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із порушенням вимог закону.

Відповідно до ст. 2 ч. 3, ст. 3 ч. 1, ст. 15 ч.1 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи; правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення або оспорювання саме її прав; кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Особа на власний розсуд здійснює своє право на захист і розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами, зокрема, щодо предмета спору (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України (тут і далі норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів), ст.ст. 10, 11, 27, 31 ЦПК України). Сторонами у справах позовного провадження є позивач особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка предявила вимогу про захист порушеного права, і відповідач особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій з метою поновлення прав позивача тощо (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 33 ЦПК України). Правомірній вимозі відповідає обовязок належного відповідача усунути порушення права.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, і не звязаний доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення (ст. 303 ч.ч. 1, 3 ЦПК України). Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи позивач не вправі, зокрема, змінювати позовні вимоги шляхом їх збільшення, апеляційний суд не вправі змінювати склад відповідачів у справі, залучати для участі в ній третіх осіб, зміни у складі учасників процесу допустимі лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках (ст.ст. 27, 31-34, ст. 37 ч. 1, ст. 45 ч.ч. 2, 3, ст.ст. 107, 291, 292, ст. 304 ч. 1 ЦПК України).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з метою реалізації свого права на спадкування будинку № 41 по вул. Виноградній в с. Доробратово Іршавського району поставила питання про: встановлення факту постійного її проживання у зазначеному будинку з батьком ОСОБА_5, який помер 17.06.1996, на день смерті останнього; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Доробратівської сільської ради Іршавського району від 17.06.2009 № 51 про оформлення права власності на це домоволодіння за ОСОБА_2; визнання недійсним Свідоцтва серії САА № 994240 про право власності на указане нерухоме майно від 14.07.200, виданого на імя ОСОБА_2; скасування реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2; визнання за нею права власності на 1/4 частку спірного домоволодіння в порядку спадкування за законом за батьком ОСОБА_5

Таким чином, позивач поставив питання про реалізацію судовим порядком свого права на спадкування, для чого просив цим порядком встановити факт, що має юридичне значення, та поставив питання про позбавлення ОСОБА_2 права власності на частину нерухомого майна, правовими підставами та правовстановлюючими документами для набуття якого слугували оспорені рішення виконкому та видане виконкомом свідоцтво, що їх позивач просив визнати недійсними.

ОСОБА_1 подала до ОСОБА_3 держнотконтори заяву від 18.05.2015 про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 25). У відповідь зав. ОСОБА_3 держнотконторою ОСОБА_12 надіслала ОСОБА_1 листа від 02.06.2015 № 234/01-16 (а.с. 101-102), яким повідомила, що спадкова справа після смерті 17.06.1996 ОСОБА_13 не заводилася, свідоцтво про право на спадщину не видавалося, а правовстановлюючий документ на житловий будинок № 41 по вул. Виноградній в с. Доробратово виданий 14.07.2009 на імя дружини спадкодавця ОСОБА_2 У листі держнотаріус дав свої розяснення щодо прохання заявника, в яких зазначив про: неврегульованість правового статусу будинку щодо обставин його набуття у власність спадкодавцем чи подружжям, належності майна спадкодавцеві повністю чи в певній частці, змін у стані майна тощо; відсутність точних даних щодо обставин прийняття чи неприйняття спадщини ОСОБА_1 з огляду на місце її реєстрації та місце проживання на час відкриття спадщини; наявність трьох спадкоємців за законом щодо цього майна, двоє з яких (дружина спадкодавця ОСОБА_2 і син спадкодавця ОСОБА_6, 1960 р.н.) спадщину прийняли, та рекомендував для встановлення права власності на будинок звернутися до суду з позовом «про визначення правового режиму подружжя, один з яких помер, на зазначений … будинок…, у звязку з тим, що факт прийняття спадщини дочкою померлого необхідно підтвердити в судовому порядку, так як у безспірному порядку це встановити неможливо». На підтвердження своїх доводів щодо неможливості без рішення суду реалізувати свої спадкові права та оформити спадщину позивач послався на указаний лист держнотаріуса.

За правилами, встановленими ст.ст. 560, 561 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 66-68 Закону України «Про нотаріат» (Закон № 3425-XII), п.п. 108, 109, 112, 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.1994 № 18/5 (реєстрація в Мінюсті від 07.07.1994 за № 152/361), спадкоємцю, який прийняв спадщину, за його заявою після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину, зокрема, за законом. Видача свідоцтва про право на спадщину є нотаріальною дією (ст. 34 ч. 1 п. 3 Закону № 3425-XII).

На час звернення ОСОБА_1 до держнотаріуса по видачу свідоцтва про право на спадщину за законом діяли правила ст.ст. 1296-1298 ЦК України, ст. 34 ч. 1 п. 3, ст.ст. 66-68 Закону № 3425-XII, Розділом 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22.02.2012 № 296/5 (реєстрація в Мінюсті від 22.02.2012 за № 282/20595) (Порядок), які загалом так само регулюють указане питання.

Беручи до уваги, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством, за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відмова у вчиненні нотаріальної дії (у видачі свідоцтва про право на спадщину) оформлюється мотивованою постановою нотаріуса із розясненням порядку її оскарження (ст. 49 ч. 4 Закону № 3425-XII, п. 3 Глави 13 Порядку). ОСОБА_1 звертаючись по свідоцтво про право на спадщину одночасно з огляду на обставини, повязані зі спадкуванням, просила розяснити можливість його видачі. За таких умов нотаріусу, який не видав за цим зверненням свідоцтва, проте, одночасно, й не сформулював у своєму листі рішення про відмову у видачі свідоцтва, належало виконати наведені вище вимоги закону та винести постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії із зазначенням порядку її оскарження.

Як наслідок, за наявності фактичної відмови у вчиненні нотаріальної дії без належного формулювання щодо такої відсутня відмова у вчиненні нотаріальної дії в юридичному розумінні, відповідні вимоги закону не дотримані. Тож оскільки відповідний юридичний факт відсутній, то необґрунтованими і передчасними є доводи позивача та відповідні підстави позову щодо відсутності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину. За таких обставин у позивача не було належних правових підстав предявляти, а у суду першої інстанції задовольняти вимогу про встановлення судовим порядком факту постійного його проживання у ІНФОРМАЦІЯ_5 зі спадкодавцем ОСОБА_5 на день смерті останнього. Решта предявлених вимог є похідними від цієї першої вимоги і залежать від її вирішення, тому відсутність підстав для задоволення основної вимоги позову виключає наявність у позивача підстав і права вимагати задоволення інших вимог, які безпосередньо стосуються права власності спадкоємців на майно.

Попри те, що суд не мав підстав для задоволення решти позовних вимог по суті, їх було вирішено й із порушенням норм процесуального права.

З матеріалів справи випливає, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_13 у спадковому будинку окрім інших проживав і син спадкодавця ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 4, 9 та ін.). На час вирішення справи суд першої інстанції не зясовував питання про цього спадкоємця та не мав документів щодо нього. На стадії апеляційного провадження судом був одержаний витяг від 02.12.2015 № 00016066727 з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про смерть, з якого випливає, що ОСОБА_6 помер 03.08.1999, а допомогу на його поховання отримала ОСОБА_2 (а.с. 189-190). Проте, у справі й надалі немає даних, окрім усних пояснень учасників процесу, які б підтверджували доводи про відсутність у цього спадкоємця дітей.

ОСОБА_1 предявила позов до Доробратівської сільської ради Іршавського району, проте, просила визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету цієї сільської ради та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане указаним виконкомом. Так, 17.06.2009 виконавчий комітет Доробратівської сільської ради прийняв рішення № 51, яким реалізуючи свої повноваження, передбачені ст. 30 п. «б» пп. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Закон № 280/97-ВР), вирішив видати громадянці ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на житловий будинок та надвірні споруди, що знаходяться в селі Доробратово, вулиця Виноградна, 41, на її імя (а.с. 103). На підставі цього рішення виконком Доробратівської сільради видав 14.07.2009 ОСОБА_2 Свідоцтво серії САА № 994240 про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок № 41 по вул. Виноградній в с. Доробратово з належними до нього будівлями і спорудами, право власності ОСОБА_2 на це майно зареєстровано 07.08.2009, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.08.2009 № 23521001, виданим КП «ОСОБА_3 бюро технічної інвентаризації» (а.с. 183, 184, а.с. 22, 23 і.с.).

За обставинами справи, має місце спір: між ОСОБА_1 і виконавчим комітетом Доробратівської сільської ради щодо законності та дійсності рішення виконкому, виданого ним свідоцтва; між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо прав на спадкове майно. Виконком Доробратівської сільради та ОСОБА_2 обґрунтованість правової позиції ОСОБА_1 заперечують, про що їй було відомо. Відповідно до ст.ст. 41, 55, 144 Конституції України, ст.ст. 4, 6, 86 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст. 2, 4, 12, 13, 48, 49 Закону України «Про власність», ст.ст. 11, 15, 16, 316-319, 321, 328, 380, 383, 386 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 59, 71, 73 Закону № 280/97-ВР, законність набуття права власності та володіння майном, а також законність рішень органів місцевого самоврядування, які є обовязковими та на підставі яких набуваються, зокрема, майнові права, презюмуються; власник вправі в порядку, встановленому законом, захищати своє право власності, спадкоємець управі так само захищати своє законне право та законний майновий інтерес, рівно як і орган місцевого самоврядування вправі судовим порядком захищати законність своїх рішень, актів, документів, на підставі яких виникли відповідні права. Водночас такий захист прав передбачає, що за позовом повинен відповідати належний відповідач.

Виконавчий орган сільської ради (виконавчий комітет) входить до системи місцевого самоврядування, у силу закону є юридичною особою (ст. 1 абз. 11, ст.ст. 5, 11, 16, Глава 2 Розділу 2, ст.ст. 51, 52 та інші положення Закону № 280/97-ВР), наділяється законодавством самостійними повноваженнями, може виконувати також делеговані повноваження органів виконавчої влади. Саме виконком сільради прийняв рішення та видав свідоцтво, що оспорюються позивачем.

Попри вищенаведене, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами і поряд із відповідачем ОСОБА_2 предявив позов до Доробратівської сільської ради, тоді як просив визнати недійсним рішення, прийняте виконавчим комітетом цієї сільської ради, та видане виконкомом свідоцтво про право власності. Доробратівська сільська рада не ухвалювала оспореного рішення, не видавала оспореного свідоцтва і не є належним відповідачем у справі, а до виконкому Доробратівської сільради, який прийняв указане вище рішення та видав свідоцтво, відповідні вимоги не предявлялися. Тим часом, вимоги про визнання рішення, прийнятого на користь ОСОБА_2, і виданого свідоцтва недійсними з огляду на характер позову є взаємоповязаними, окремий їх розгляд неможливий і якщо ОСОБА_2 є належним відповідачем за позовом, то виконавчий орган місцевого самоврядування, який вчинив відповідні дії, про законність яких ідеться і який поряд із особою, на користь якої були вчинені ці дії, повинен відповідати за позовом, не був відповідачем у справі.

Твердження представника позивача в апеляційному суді про те, що виконком і сільрада не є різними юридичними особами, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать характеру спірних правовідносин та положенням законодавства. Зважаючи на наведені вище норми закону, на положення ст.ст. 74-77 Закону № 280/97-ВР у сукупності із загальними положеннями закону щодо юридичної особи публічного права як учасника цивільних відносин (ст.ст. 2, 80, ст. 81 ч.ч. 2, 3, ст.ст. 82, 91, 92, 172 ЦК України (2003 р.)), виконавчий комітет Доробратівської сільської ради є окремою від ради юридичною особою, утворюється в порядку, визначеному законом, самостійно виступає від власного імені у публічних відносинах і в цивільному обороті, набуває відповідних прав і обовязків, несе відповідальність, має визначені законодавством повноваження, приймає в межах своєї компетенції правовстановлюючі та інші обовязкові для виконання акти, видає відповідні документи, може бути позивачем і відповідачем у суді, має свій бланк, печатку тощо, що стверджується, крім іншого, й матеріалами справи (а.с. 8, 9, 66, 103 та ін.). Тож виконком має ознаки, виконує повноваження і діє у спосіб, що притаманні лише юридичній особі.

Наведене підтверджується, власне, і рішенням суду першої інстанції (а.с. 134-137), у якому незважаючи на відсутність для того підстав, на незмінність заяви позивача та на відсутність доказів про виконання судом вимог ст. 10 ч. 4, ст. 33, ст. 130 ч. 1, ч. 6 п.п. 1, 2, 8, ст. 160 ч. 2 ЦПК України або ж вимог ст. 121 ч.ч. 1, 2, ст. 207 ч. 1 п. 8 цього Кодексу, у вступній частині зазначено, що позов був предявлений до виконавчого комітету Доробратівської сільської ради, а не до ради, як це в дійсності має місце. Позивач не оскаржував рішення у звязку з вирішенням справи щодо відповідача, до якого не був предявлений позов, тож не ставив під сумнів субєктність сільської ради та її виконкому як різних юридичних осіб, вважав виконком належним відповідачем.

Відтак, позов не був предявлений, а справу не було вирішено щодо всіх належних відповідачів. Виконком Доробратівської сільради, який виходячи із суті спірних правовідносин повинен відповідати за позовом, у передбачений процесуальний спосіб не був залучений до участі у справі, тоді як саме сторона у справі повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, саме відповідачу належить право визнавати, заперечувати позов, укладати мирову угоду, предявити зустрічний позов (ст. 10 ч. 3, ст. 31 ч.ч. 2, 3, ст. 60 ч. 1, ст.ст. 123, 128, 174, 175 ЦПК України); предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 60 ч. 3, ст. 179 ч. 1 ЦПК України). Отже, докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються в порядку цивільного судочинства, за сукупністю яких вирішується питання про цивільні права і обовязки сторін, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі. У даному випадку факти, якими обґрунтовувався позов, мають правове значення, якщо встановлені у справі, в якій є належний відповідач орган, внаслідок рішень (дій) якого виникли відповідні права.

У контексті наведеного, заява виконкому Доробратівської сільради про визнання вимоги позову щодо проживання позивача на час відкриття спадщини зі спадкодавцем та про заперечення решти вимог (а.с. 66) не має правового значення в справі. Поза тим, суд першої інстанції у своєму рішенні безпідставно зазначив, що факт щодо проживання позивача зі спадкодавцем був визнаний і представниками ОСОБА_2 ОСОБА_9 і ОСОБА_8, тоді як насправді такий факт ними не визнавався в місцевому суді і таке визнання з наведених вище причин так само не мало б значення, водночас у апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначила дослівно таке: «про прийняття спадщини позивачка знала із самого початку, так як вона постійно проживала зі мною» (а.с. 144).

Суд першої інстанції встановленим порядком питання про участь виконкому Доробратівської сільради в якості відповідача не обговорив і не мав процесуальних підстав за відсутності належного відповідача для вирішення спору, як щодо його прав, так і щодо прав позивача та іншого відповідача по суті, що, крім іншого, може тягти наслідки, які випливають із положень ст. 292 ч. 1 ЦПК України. Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, за відсутності у справі одного з належних відповідачів про законність розвязання спору не йдеться. Обґрунтованість чи необґрунтованість позову по суті, подання чи неподання належних і допустимих доказів, якими обґрунтовуються позов або заперечення на нього, інші обставини наразі значення не мають.

Відтак, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, вищенаведені обставини виключали можливість задоволення позову, а з урахуванням положень ст. 303 ч. 3 ЦПК України вирішення справи без участі в ній усіх належних та необхідних для вирішення спору відповідачів є обовязковою підставою для скасування рішення суду, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 цього Кодексу апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду внаслідок як неправильного застосування норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права скасувати, у позові відмовити.

Керуючись ст. 303 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Іршавського районного суду від 28 липня 2015 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до Доробратівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області та ОСОБА_2 про встановлення факту, визнання незаконним рішення, скасування свідоцтва, реєстрації права власності та визнання права власності на майно в порядку спадкування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 122,00 грн на користь ОСОБА_4 у відшкодування витрат по оплаті судового збору та 260,96 грн судового збору в дохід держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді