Постанова № 54551211, 14.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2015 р. Справа № 922/5206/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю № 3-42 від 17.09.2015 р.

відповідача ОСОБА_2 за довіреністю б/н від 03.01.2015 р.

третьої особи не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№ 5304Х/З-11) на рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2015 р. у справі № 922/5206/15

за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в о. відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" енергетична компанія "Укренерго", м. Харків третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна фінансова інспекція України, до товариства з обмеженою відповідальністю "Техностар", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 5998,80 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" в о. відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" енергетична компанія "Укренерго" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Техностар", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 5998,80 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на проведення перевірки Державною фінансовою інспекцією України, в результаті якої було складено ОСОБА_3 ревізії фінансово - господарської діяльності Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" за період з 01.07.2011 року по 30.06.2013 року та виявлено завищення вартості робіт, виконаних в межах укладеного між позивачем та відповідачем договору №150-22/49П-12 від 31.05.2012 року, на суму 5 998,80 грн., яку й заявлено до стягнення позивачем.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.09.2015 року було залучено до участі у справі - Державну фінансову інспекцію України, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.10.2015 р. (суддя Денисюк Т.С.) в позові відмовлено повністю.

Позивач подав апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування викладених вимог позивач посилається на те, що на проведення перевірки Державною фінансовою інспекцією України, в результаті якої було складено ОСОБА_3 ревізії фінансово - господарської діяльності Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" за період з 01.07.2011 року по 30.06.2013 року та виявлено завищення вартості робіт, виконаних в межах укладеного між позивачем та відповідачем договору №150-22/49П-12 від 31.05.2012 року, на суму 5 998,80 грн.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача завдані позивачеві збитки в розмірі 5998,80 грн.

Позивач надав пояснення в обгрунтування своїх вимог.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги позивача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Третьою особою надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить задовольнити апеляційну скаргу та скасувати оскаржуване рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, державною фінансовою інспекцією України було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго та його відокремлених підрозділів за період з 01.07.2011 року по 30.06.2013 року. Під час ревізії фінансово - господарської діяльності відокремленого підрозділу Сумські магістральні електричні мережі державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго (скорочено - Сумські МЕМ, правильності формування прямих матеріальних витрат, встановлено, що до складу інших матеріальних витрат у 2012 році включено витрати на проведення капремонту з відновленням захисту металоконструкцій на ВРП 110 кВ ПС Шостка, які проводилися підрядним способом за договором № 150-22/49П-12 від 31.05.2012 року, укладеним між державним підприємством Національна енергетична компанія Укренерго (замовник), в особі директора відособленої структурної одиниці Північної енергетичної системи ОСОБА_4, що діє на підставі довіреності, посвідченої 25.02.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованою в реєстрі за № 559 та товариством з обмеженою відповідальністю Техностар (підрядник), в особі директора ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту.

В ході зустрічної звірки, зіставленням вартості придбання матеріалів з їх вартістю, включеною до актів приймання виконаних робіт форми КБ-2в для Сумських МЕМ встановлено завищення вартості матеріалів по Договору від 31.05.2012 № 150-22/49П-12 на суму 5 998,80 грн.

Позивач у позовній заяві та апеляційній сказі зазначає, що таким чином, при виконанні вищезазначених робіт, недотримані вимоги п. 3.3.12 ДБН Д. 1.1-1-2000 (чинні на момент проведення перевірки), і дане порушення було відображено в акті ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго за період з 01.07.2011 року по 30.06.2013 року від 18.10.2013 року № 05-21/259 (копія витягу з акту, т. ІІІ а.с. 14-17).

З метою усунення виявлених порушень, ДФІ України на адресу ДП НЕК Укренерго було направлено вимогу про усунення порушень від 25.11.2013 р. № 05-14/1914 (т. ІІІ а.с. 12-13), яка відповідачем виконана не була.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, шляхом стягнення з відповідача, на підставі ст. ст. 224, 225 ГК України, збитків у розмірі 5 998,80 грн., які складаються з суми завищеної вартості матеріалів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обставин справи, а також наявних в матеріалах справи документів, за якими встановив, що сторони виконали умови договору від 31.05.2012 р. № 150-22/49П-12 належним чином, без жодних претензій та зауважень. В звязку з чим суд дійшов висновку про те, що в діях відповідача, пов'язаних з укладенням та виконанням договору на умовах, визначених безпосередньо сторонами, відсутні будь-які ознаки протиправної поведінки по відношенню до позивача. Отже, суд вважав, що позивач не довів суду того, що саме відповідач є особою, діями або бездіяльністю якої позивачеві було спричинено збитки на суму 5998,80 грн. Враховуючи вищевикладені обставини та приписи закону, а також беручи до уваги, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються матеріалами справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про відшкодування збитків в розмірі 5998,80 грн. є неправомірними та необґрунтованими.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Так, предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача збитків в розмірі 5998,80 грн. Позовні вимоги обґрунтовуються результатами проведеної перевірки державною фінансовою інспекцією України в акті ревізії №05-21-259 від 18.10.2013 р., на підставі яких ДФІ України надіслало позивачеві вимогу про усунення порушень за №05-14/1914 від 25.11.2013 р., в звязку з виявленим завищенням вартості наданих відповідачем послуг за договором № 150-22/49П-12 від 31.05.2012 року.

ОСОБА_6 частини другої статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

ОСОБА_6 зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою виникнення у сторін певних прав та обовязків є укладений між ними договір № 150-22/49П-12 від 31.05.2012 року.

Відповідно до умов договору, підрядник зобовязується виконати роботи з реконструкції ВРП 100 кВ ПС 330кВ Конотоп шляхом заміни ВМТ 110 кВ ШВС ком. 8 та Королевець ком. 9 на елегазові (пункт 1.2. Договору). Вартість робіт становить 1 750 800, 00 грн. з ПДВ (пункт 3.1 Договору). Додатковою угодою № 2 зменшено ціну Договору та викладено в наступній редакції: ціна цього Договору є твердою та становить 1 665 250,85 грн. разом з ПДВ.

Аналіз вищевикладених положень договору надає суду підстави для висновку про те, що даний договір за своїм змістом та правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

ОСОБА_6 приймання - передачі устаткування №01 від 24.12.2012 року за Договором, ТОВ Техностар передав Сумським МЕМ обладнання на загальну суму 1 137 700,39 грн.

ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акти виконаних робіт є первинними звітними документами бухгалтерського обліку, що відображають вартість та обсяги робіт.

ОСОБА_6 з п. 8 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-ХІУ особи, що підписують акти виконаних робіт несуть відповідальність за недостовірність відображення даних в первинних; документах бухгалтерського обліку.

ОСОБА_6 актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за грудень 2012 року від 24.12.2012 № 1, № 2, № 2/1, №3 відповідачем виконано роботи з реконструкції ВРП - 110 кВ ПС 330 кВ Конотоп на загальну суму 513 531,67 грн., в тому числі: згідно акта №1 - на 269 689,56 грн., №2 - на 161 750,77 грн., №3 - на 25 834,56 грн. та №2/1 - на 56 256,78 грн..

За виконані роботи по Договору Сумськими МЕМ на розрахунковий рахунок ТОВ Техностар були перераховані кошти в повному обсязі в розмірі 1 651 232,06 грн. (том ІІІ, арк.с. 9-11).

Таким чином, підписані позивачем без жодних заперечень та зауважень вище зазначені приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за грудень 2012 року від 24.12.2012 № 1, № 2, № 2/1, №3 на загальну суму 513 531,67 грн., в тому числі: згідно акта №1 - на 269 689,56 грн., №2 - на 161 750,77 грн., №3 - на 25 834,56 грн. та №2/1 - на 56 256,78 грн..

Отже, матеріалами справи повністю підтверджено виконання сторонами своїх зобовязань за договором: відповідачем роботи виконані, а позивачем зазначені роботи прийняті та оплачені за цінами, узгодженими сторонами, що підтверджується підписаними актами приймання робіт, які підписані без жодних зауважень та застережень, кошторисною документацією, та відповідає вимогам ст. 854 Цивільного кодексу України.

Сам позивач не спростовує того факту, що послуги, передбачені договором, були надані відповідачем у повному обсязі і у встановлені строки, позивач не мав претензій щодо обсягу і якості виконаних робіт та повністю оплатив вартість наданих послуг, яка була визначена сторонами в договорі та кошторисній документації.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 632 цього ж кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що договір в частині визначення ціни було визнано в установленому порядку недійсними повністю або частково з підстав її завищення, чи до них були внесені відповідні зміни. Позивачем також не надано доказів на підтвердження перевищення кошторису.

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків.

Статтею 22 цього ж кодексу визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частинами 1, 2 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

За приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суд апеляційної інстанції констатує належне виконання сторонами укладеного між ними договору відповідно до їх умов та згаданих норм права. В даному випадку позивачем не наведено обставин та не доведено належними та допустимими доказами, що мала місце протиправна поведінка відповідача у вигляді порушення договірного зобовязання, яка спричинила шкідливий результат для позивача, а відтак не може вважатися доведеним причинний звязок між заподіяною шкодою та поведінкою особи.

ОСОБА_6 із ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що судом встановлено відповідність обсягів та вартості наданих відповідачем послуг, відображених в актах виконаних робіт, підписаних позивачем та відповідачем умовам договору, підстави для відшкодування відповідачем збитків відсутні, оскільки стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань здійснюється в порядку ст. 623 ЦК України, при застосуванні норм якої враховується і те, що згідно норм ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відтак, оскільки між сторонами у справі було укладено договір № 150-22/49П-12 від 31.05.2012 року, а кошти, які позивач просить стягнути отримано останнім як оплату наданих відповідачем послуг за договором, то такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору і вони не можуть вважатися ані збитками, ані безпідставно набутим майном.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у своїй постанові від 02.07.2012 р. у справі № 5006/18/13/2012, а також Вищим господарським судом України в постановах від 04.02.2014 р. у справі № 918/1563/13, від 05.03.2014 р. у справі № 904/8879/13, від 07.05.2014 р. у справі № 924/560/13.

Звертаючись до господарського суду, позивач посилається на обставини, що відображені працівниками державною фінансовою інспекцією України в акті ревізії №05-21-259 від 18.10.2013 р., який складено за результатами проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності фінансово-господарської діяльності ДП Національна енергетична компанія Укренерго та його відокремлених підрозділів за період з 01.07.2011 року по 30.06.2013 року.

Однак, сама по собі довідка або акт перевірки державної фінансової інспекції, не є належним і допустимим доказом на підтвердження порушення відповідачем зобовязань за договором і завдання позивачеві збитків.

Так, згідно ст. 15 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Отже, довідка органу фінансового контролю чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.

Так, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки державною фінансовою інспекцією України, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати. Отже, складений державною фінансовою інспекцією України акт ревізії від 18.10.2013 р. не може слугувати безумовним доказом на підтвердження порушення умов укладеного між сторонами договору.

Як було встановлено судом, зміст договору складають умови (в тому числі щодо вартості робіт), визначені за домовленістю сторін на основі їх вільного волевиявлення. При цьому сторони договору виконали всі його умови належним чином, без жодних претензій та зауважень.

В даному випадку, дослідженням матеріалів справи встановлено, що в діях відповідача, пов'язаних з укладенням та виконанням договору підряду № 150-22/49П-12 від 31.05.2012 р., відсутні будь-які ознаки протиправної поведінки по відношенню до позивача. Отже, суд вважає, що позивач не довів суду того, що саме відповідач є особою, діями або бездіяльністю якої позивачеві було спричинено збитки на суму 5998,80 грн.

Водночас, колегія судді вважає за необхідне зазначити, що виявлені за результатами планової ревізій фінансово-господарської діяльності позивача порушення можуть бути підставою для притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.

Що стосується посилань позивача на постанову окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/21004-13, колегія суддів зазначає, що у п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

В судовому рішенні, на яке посилається позивач, найменування відповідача навіть не згадується, не кажучи вже про обставини, які встановлені судовим рішенням. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Таким чином, зазначене судове рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, не містить жодних обставин, які не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що позивач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вимоги позивача не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго в особі відокремленого підрозділу «Північна електроенергетична система» на рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2015 р. у справі № 922/5206/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2015 р. у справі № 922/5206/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.