Постанова № 54509101, 15.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2015 р. Справа № 917/1515/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 14-125 від 13.05.2014р.)

відповідача ОСОБА_2 (довіреність № 186 від 18.12.2014р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №5167 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 01.10.2015р. у справі № 917/1515/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", м. Полтава

про стягнення коштів , -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.10.2015р. по справі № 917/1515/15 (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 169610,63 грн. пені, 328174,04 грн. 7 % штрафу, 340229,21 грн. 3 % річних, 40690,96 грн. інфляційних та 51779,90 грн. судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення 1526495,61 грн. пені, 2953566,31 грн. 7 % штрафу, 111295,14 грн. 3 % річних та 9823,77 грн. інфляційних нарахувань - у позові відмовлено.

Позивач з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, а також визнання судом встановленими недоведених обставин, які мають значення для справи, просить рішення господарського суду Полтавської області від 01.10.2015р. по справі № 917/1515/15 в частині відмови у стягненні 2088011,14 грн. пені, 111295,14 грн. 3% річних, 4475305,59 грн. 7% штрафу та 9823,77 грн. інфляційних втрат скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. В іншій частині позивач просить залишити рішення суду у даній справі без змін. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.11.2015р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено на 15.12.2015 р. о 12:00 год.

11.12.2015р. відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 16744 від 11.12.2015р.), в якому відповідач вважає рішення суду першої інстанції у даній справі законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача просить залишити без задоволення, оскільки скаржником на її підтвердження не надано жодних доказів, які б спростовували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши в судовому засіданні 15.12.2015р. уповноважених представників сторін, які підтримали свої правові позиції у справі, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи та обґрунтовано встановлено господарським судом Полтавської області під час прийняття рішення, 31.07.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (Покупець) укладено Договір № 2-01/14/12-ВТВ на купівлю - продаж природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2012 році природний газ, а Покупець в свою чергу взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (том 1 аркуші справи 13-18).

Відповідно статті 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 1.2. Договору сторони передбачили, що газ, який продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробничо - технологічних витрат на нормованих втрат Покупця.

У пункті 2.1. Договору сторони узгодили, що Продавець передає Покупцеві у період з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ обсягом 23400,000 тис.куб.м.

Згідно пунктів 5.1.-5.2. Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ установлюється НКРЕ. Ціна за 1000 куб. м. газу на момент укладення цього договору становить 3509,00 грн. без урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом. До сплати ціна за 1000 куб. м газу - 3585,98 грн., крім того ПДВ - 20 % - 717,20 грн., всього з ПДВ - 4303,18 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу (пункти 6.1.-6.2. Договору).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У пункті 7.2. Договору сторони передбачили відповідальність Покупця за невиконання останнім умов пунктів 6.1., 6.2. цього Договору, а саме: Покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

У розділі 11 Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1. Договору).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивач (Продавець) передав, а відповідач (Покупець) прийняв природний газ за період серпень-грудень 2012 року в обсязі 23518,543 тис.куб.м. на загальну суму 101204429,78 грн., про що свідчать належним чином оформлені між сторонами двосторонні акти приймання-передачі природного газу від 31.08.2012р., від 30.09.2012р., від 31.10.2012р., від 30.11.2012р., від 31.12.2012р. (том 1 аркуші справи 19-23).

Станом на 05.06.2013 року відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг за спожитий природний газ на загальну суму 101204429,78 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо (том 1 аркуші справи 24-28).

Звертаючись до господарського суду із даним позовом ПАТ "НАК "Нафтогаз України" послався на те, що хоча відповідачем і виконувались умови Договору щодо здійснення оплати за спожитий природний газ, проте ці платежі проводились ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" несвоєчасно, що є порушенням пунктів 6.1. та 6.2. Договору, а тому позивач вважаючи свої права порушеними, просив господарський суд задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь 2257621,76 грн. пені за порушення термінів розрахунків за придбаний природний газ за умовами договору № 2-01/14/12-ВТВ від 31.07.2012р., 4803479,63 грн. - 7 % штрафу відповідно до пункту 7.2. Договору за прострочку платежів понад 30 днів, 451524,35 грн. - 3 % річних, а також 50514,73 грн. - інфляційних нарахувань.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам та правову оцінку обставинам справи, господарським судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що при проведенні розрахунку суми позову позивачем - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не були враховані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків № 2545 від 17.09.2012 p., № 2774 від 18.10.2012 р., № 2904 від 06.11.2012 p., № 3130 від 14.12,2012 p., № 156 від 18.01.2013 p., № 342 від 14.02.2013 p., № 656 від 19.03.2013 p., № 895 від 07.04.2013 p. по договору № 2-01/14/12-ВТВ від 31.07.2012 року, які укладені між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департаментом фінансів Полтавської обласної державної адміністрації, Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (том 1 аркуші справи 63-102).

Предметом Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. № 20 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

Зазначеною Постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005р. затверджено Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, який визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального і на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату, рентної плати за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Підставою для проведення розрахунків є спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків, яке укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що нараховані підприємствам теплоенергетики на заборгованість за природний газ).

Учасниками розрахунків є відповідні територіальні органи Казначейства, місцеві фінансові органи, підприємства, що виробляють, постачають та транспортують теплову енергію для населення, незалежно від форми власності, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її філії, суб'єкти господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом.

Господарський суд першої інстанції перевірив всі обставини справи в їх сукупності та відповідність доводів сторін наданим доказам, за якими правомірно встановив, що пунктом 2.5. кожного із спільних протокольних рішень передбачено перерахування відповідачем на рахунок НАК "Нафтогаз України" коштів за природний газ 2012 року згідно з договором від 31.07.2012 р. № 2-01/14-12-ВТВ із записом у графі "призначення платежу": "постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, дата і номер Спільного протокольного рішення, за Природний газ 2012 року, договір від 31.07.2012 року № 2-01/14/12-ВТВ".

В основу рішення господарського суду першої інстанції також покладено обґрунтований висновок про те, що спільні протокольні рішення не є новацією в розумінні частини 2 статті 604 Цивільного кодексу України, і не припиняють первісні зобов'язання за спірним Договором. Натомість підписанням зазначених спільних протокольних рішень було організовано проведення взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем у справі по заборгованості, яка існує за Договором, не зважаючи на те, що вони укладені іншим колом суб'єктів.

Таким чином, строк виконання зобов'язань з оплати природного газу, отриманого на умовах договору № 2-01/14/12-ВТВ від 31.07.2012 року, між сторонами у справі погоджено умовами спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, що повністю узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного суду України від 25.03.2015р. у справі № 924/1265/13, та відповідає пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2015р. № 01-06/1837/15 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. № 01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів». Згідно цих висновків не підлягають застосуванню санкції за невиконання або неналежне виконання покупцем договірних зобовязань з оплати вартості отриманого природного газу за договором купівлі-продажу та наслідки за порушення грошового зобовязання, встановлені частиною 2 статі 625 Цивільного кодексу України, у випадку, коли сторони уклали договір про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, змінивши у такий спосіб порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу природного газу.

Для застосування санкцій, передбачених договором купівлі-продажу природного газу та наслідків за порушення грошового зобовязання, встановлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України , необхідно, щоб оплату вартості природного газу було здійснено з порушенням порядку і строків, визначених договором про організацію взаєморозрахунків, згідно з умовами якого після виконання договору сторони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору (постанова Верховного суду України від 01.07.2015р. у справі № 924/1230/14).

Таким чином, колегія суддів повністю погоджуючись із висновками суду першої інстанції також вважає, що розрахунок за поставлений природний газ відбувся між сторонами у порядку та строки, передбачені Спільними протокольними рішеннями про організацію взаєморозрахунків.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 451524,35 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 50514,73 грн., господарський суд правомірно відхилив їх частково, прийнявши доводи відповідача і наданий на їх підтвердження обґрунтований контррозрахунок заявлених до стягнення сум (том 1 аркуші справи 158-161), та дійшов правильного висновку, що стягненню підлягають 3 % річних в сумі 340229,21 грн. та інфляційні нарахування в сумі 40690,96 грн. Дані розрахунки здійснені відповідачем вірно та перевірені судами першої та апеляційної інстанції у повному обсязі.

Що стосується заявлених позовних вимог про стягнення іншої частини нарахованих і заявлених до стягнення сум 3 % річних в розмірі 111295,14 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 9823,77 грн., господарський суд правомірно відмовив у їх задоволенні, посилаючись на необґрунтований розрахунок.

Разом з тим, колегія суддів при повторному розгляді справи в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень дійшла висновку, що господарським судом цілком правильно та законно вирішено спір в іншій частині, зокрема обґрунтовано задоволено вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 169610,63 грн. та 7 % штрафу - в розмірі 328174,04 грн., а в іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 1526495,61 грн. та 7% штрафу в сумі 2953566,31 грн. аргументовано відмовлено, виходячи з наступних обставин.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (пункт 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 7.2 Договору купівлі - продажу сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1, 6.2 цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідності до умов Договору, відповідачу нарахована пеня у сумі 2257621,76 грн. та 7% штрафу у розмірі 4803479,63 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач скористався своїм правом, надавши до матеріалів справи контррозрахунок розміру пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по договору № 2-01/14/12-ВТВ від 31.07.2012 року, який за його даними складає 1696106,24 грн., та 7 % штрафу в сумі 3281 740,35 грн. (том 1 аркуші справи 158-161).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені та 7 % штрафу суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх часткове спростування наведеним відповідачем контррозрахунком та встановив, що вимоги позивача в цій частині документально підтверджені в сумі 1696106,24 грн. (пеня) та 3281740,35 грн. (7 % штрафу).

Вказаний контррозрахунок та висновки суду першої інстанції не спростовані позивачем у суді апеляційної інстанції.

Відповідач також звернувся до суду першої інстанції із заявами № 14/4056 від 18.09.2015 року (вх. № 11834 від 18.09.2015 року) та № 14/4629 від 24.09.2015 року (вх. № 13896 від 24.09.2015 року) про зменшення розміру штрафних (фінансових) санкцій в порядку пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та просив суд зменшити розмір штрафних (фінансових) санкцій на 90 %.

Розглянувши справу в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку місцевий господарський суд при оцінці обставин в обґрунтування підстав для зменшення неустойки прийняв до уваги доводи сторін, врахував їх інтереси, надав належну правову оцінки балансу інтересів сторін та доводам відповідача щодо підстав для зменшення пені та штрафу до 10 %, правильно застосувавши при цьому як норми процесуального, так і матеріального права.

Пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що приймаючи рішення у справі, суд має право за власною ініціативою зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вказана норма може застосовуватись виключно у взаємозвязку (сукупності) з нормами матеріального права, якими передбачена можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. При цьому, слід зазначити, що у разі коли відповідні санкції застосовуються не у звязку з порушенням зобовязання, а з інших передбачених законом підстав, їх розмір не може бути зменшено судом.

Відповідно до пункту 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Колегія суддів також враховує те, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно надмірною, вказане не узгоджується із передбаченими у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509, частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, в звязку з чим господарському суду надане право на її зменшення. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Крім того, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Отже, чинне законодавство не обмежує право господарського суду на зменшення неустойки певним вичерпним колом обставин.

Відповідно до приписів статей 4-5, 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Матеріали справи та надані відповідачем пояснення свідчать про те, що ПАТ "Полтавагаз" не є газовидобувною компанією, інших джерел погашення заборгованості за спожитий природний газ, ніж її стягнення в судовому порядку зі своїх контрагентів в останнього не існує. Збиток відповідача - ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" за 6 місяців 2015 року за даними бухгалтерського обліку складає 12456,00 грн.

Крім того, постановою НКРЕ № 1106 від 07.08.2014 р. "Про внесення змін до постанови НКРЕ від 19.12.2013 р. № 1619" схвалено внесення змін до інвестиційних програм підприємства. Підприємству відповідача затверджено інвестиційну програму, яка фінансується за рахунок амортизаційних відрахувань, частини прибутку та інших джерел, і розділена на розділи: "Розподільчі газопроводи", "Споруди на розподільчих газопроводах" та інші.

Судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказових матеріалів обґрунтовано встановлено, що в даному випадку склались такі обставини і це належним чином підтверджено відповідачем, що одночасне стягнення усієї суми боргу на виконання рішення суду у даній справі суттєво погіршить фінансове становище ПАТ "Полтавагаз" та може призвести до невиконання інвестиційних програм, що відповідно, поставить під загрозу газотранспортну систему області в цілому. Оплата вартості спожитого природного газу здійснюється в порядку, визначеному Постановою КМУ № 1082 від 03.12.2008 р. "Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ" (зі змінами та доповненнями), відповідно до якої плата за природний газ від усіх категорій споживачів підприємства зараховується на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за використаний природний газ. Всі кошти, що надходять в рахунок оплати послуг з газопостачання населенням, бюджетними установами та іншими споживачами за затвердженим алгоритмом, у відсотковому співвідношенні спрямовується на оплату спожитого природного газу.

Формування нормативу відрахування коштів здійснюється із врахуванням наданого підприємством розрахунку частини виручки, яка підлягає обов'язковому перерахуванню на поточний рахунок підприємства для оплати спожитого природного газу, забезпечення підприємством статей 15, 24 Закону України "Про оплату праці", податкових зобов'язань в частині платежів до бюджетів усіх рівнів.

У зв'язку зі встановленням на липень 2015 року "нульових" нормативів перерахування коштів по всім категоріям споживачів для ПАТ "Полтавагаз", у товариства виникла кризова ситуація, пов'язана із відсутністю обігових коштів. Всі категорії споживачів продовжують сплачувати заборгованість за спожитий природний газ до 01.07.2015 року і при нульовому алгоритмі дані кошти акумулюються на поточних рахунках із спеціальним режимом використання ПАТ "Полтавагаз". З огляду на нерозподілення коштів на власників природного газу і ліцензіатів з транспортування природного і нафтового газу магістральними та промисловими трубопроводами у товариства виникають податкові зобов'язання за відсутності податкового кредиту.

В основу рішення господарського суду про зменшення заявлених до стягнення сум пені та штрафу також обґрунтовано покладено висновок про те, що станом на день розгляду справи по суті відповідач повністю здійснив оплату отриманих за Договором № 2-01/14/12-ВТВ від 31.07.2012 року обсягів природного газу.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що на підставі вказаних протокольних рішень та постанови КМУ № 20 від 11.01.2005 року відбулося погашення заборгованості за договором № 2-01/14/12-ВТВ від 31.07.2012 року, а сума пені та штрафу нарахована позивачем виключно на грошові зобов'язання за вказаним договором.

Доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявлених до стягнення сум неустойки (пеня, штраф) позивач суду не надав. Розмір штрафних санкцій, які просить позивач стягнути з відповідача є занадто великими та не співрозмірним із можливими збитками.

Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку підтримати правову позицію господарського суду про те, що застосування до відповідача штрафних санкцій у повному обсязі у розмірі 1696106,24 грн. пені та 3281740,35 грн. 7 % штрафу може привести до погіршення і так вкрай тяжкого фінансового стану ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз", а тому викладені відповідачем у клопотанні про зменшення розміру пені та 7% штрафу обставини правильно визначені судом першої інстанції підставами для застосування пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України та статті 223 Господарського кодексу України, оскільки стягнення 10 % від нарахованих позивачем до стягнення сум пені та 7% штрафу, з урахуванням обставин справи, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань та проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, а також засобом недопущення використання пені та штрафу як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені правомірно задоволені судом в частині стягнення з відповідача 169610,63 грн. та 7 % штрафу - в розмірі 328174,04 грн. В іншій частині нарахованих та заявлених до стягнення сум пені в розмірі 1526495,61 грн. та 7 % штрафу в розмірі 2953566,31 грн. судом першої інстанції обґрунтовано було відмовлено і ці висновки суду позивач в апеляційній скарзі не спростував.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи позивача, що викладені в апеляційній скарзі, про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині зменшення пені та штрафу, є юридично неспроможними, не підтверджуються жодними доказами і не можуть бути підставами для скасування цілком законного та обґрунтованого рішення, а тому судом апеляційної інстанції відхиляються з вищенаведених підстав та обставин в їх сукупності.

Підтвердження заявником апеляційної скарги своєї правової позиції у справі судовою практикою, а саме постановами Вищого господарського суду України по справам № 921/186/13-г від 29.05.2015р., № 921/185/13-г від 08.05.2014р., № 17/5014/2629/2012 від 03.06.2014р., № 921/186/13-г від 15.08.2013р., № 904/1610/13-г від 25.07.2013р., № 5023/4891/12 від 06.06.2013р., № 5023/5210/12 від 25.04.2013р., № 5023/5038/12 від 11.04.2013р., № 5010/1076/2012-2/56 від 14.03.2013р. та № 10/5026/1270/2012 від 13.12.2012р., колегія суддів відхиляє, оскільки вони не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі, оскільки всі зазначені рішення суду касаційної інстанції ухвалені за різних встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

Крім того, колегією суддів зясовано, що зазначеними постановами згадані справи, у тому числі і в частині зменшення розміру пені, були направлені на новий розгляд до судів першої інстанції. При цьому, позивачем помилково не враховано, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, що ще раз підтверджує неможливість прийняття їх до уваги при розгляді даної справи.

Таким чином, під час розгляду даної справи № 917/1515/15 фактичні її обставини встановлені господарським судом Полтавської області на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду першої інстанції відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 01.10.2015р. у справі № 917/1515/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Тарасова І. В.