Ухвала суду № 54491252, 15.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9310/15 Справа № 185/2265/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

15 грудня 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

27 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення. В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що вона є власником жилого будинку № 22 по вул. Чехова в м. Павлограді. В цьому будинку зареєстрована та проживає її колишня невістка ОСОБА_3, з якою склалися дуже погані відносини. 15 травня 2014 року було ухвалено судове рішення про вселення позивачки до будинку. 07 липня 2014 року позивачка була вселена до будинку за участі державного виконавця, однак відповідачка продовжує чинити їй перешкоди у користуванні будинком, погрожує фізичною розправою якщо вона буде проживати у будинку. На вимогу державного виконавця відповідачка надала ключі від вхідних дверей будинку, а ключів від воріт не надала. 09 липня 2014 року позивачка не змогла потрапити у двір будинку, тому що вхідні ворота були замкнені, а ключів у неї немає. Відповідачка на її вимогу не відкрила ворота і прогнала її, висловлюючи погрози. Позивачка неодноразово зверталась до міліції та прокуратури з заявами з приводу погроз з боку ОСОБА_3, працівники міліції проводили з відповідачкою профілактичні бесіди. Незважаючи не офіційне попередження правоохоронних органів, відповідачка продовжує свою протиправну поведінку. Фактично відповідачка позбавила її можливості проживати у власному будинку, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Посилаючись на ст.316, 317, 319, 321, 383, 386, 391, 397, 399, 405 ЦК України, ст.150, 155, 156 ЖК України, позивачка згідно уточнених позовних вимог просила виселити відповідачку та її малолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 з будинку 22 по вул. Чехова у м. Павлограді (а.с.а.с. 2-5, 56-60).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення відмовлено (а.с.123-125).

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 130-132).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що право власності на будинок №22 по вул. Чехова в м. Павлограді зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23 липня 2001 року.

З березня 2002 року у будинку №22 по вул. Чехова в м. Павлограді зареєстрована та проживає ОСОБА_3, разом з нею проживає без реєстрації малолітня дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з сином власника будинку і вселилася до спірного будинку в якості члена сім'ї власника. На теперішній час шлюб розірвано.

У 2014 році ОСОБА_2 зверталась з позовом до ОСОБА_3 про її вселення та встановлення порядку користування будинком, посилаючись на те, що ОСОБА_3 починаючи з 2007 року чинить їй перешкоди у користуванні будинком, змінила замки на воротах та вхідних дверях і не пускає її в будинок для проживання.

Рішенням суду від 15 травня 2014 року ОСОБА_2 вселена до будинку 22 по вул. Чехова в м. Павлограді (а.с.7).

Згідно з актом державного виконавця від 07 липня 2014 року рішення суду виконано, ОСОБА_2 вселена до будинку 22 по вул. Чехова в м. Павлограді. ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 ключі від будинку (а.с.13).

Відповідно до копії висновку дільничного інспектора міліції за результатами розгляду її заяви від 08 серпня 2014 року, працівникам міліції ОСОБА_3 пояснила, що у неї з ОСОБА_2 неприязні відносини, але вона не погрожувала ОСОБА_2, не перешкоджала їй жити у будинку, проте ОСОБА_2 сама не бажає там знаходитись. При цьому з ОСОБА_3 проведена профілактична бесіда і винесено попередження про недопущення антигромадської поведінки (а.с.70).

Висновком дільничного інспектора міліції від 23 квітня 2015 року встановлено, що Павлоградським МВ неодноразово розглядалися заяви ОСОБА_2 за фактами щодо розподілу майна та можливості проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2. При опитуванні ОСОБА_3 пояснила, що вона не чинить перешкод у проживанні ОСОБА_2 у будинку, ОСОБА_2 була вселена до будинку рішенням суду, має свої ключі, однак не мешкала за цією адресою жодного дня. ОСОБА_2 від надання пояснень працівнику міліції відмовилась, мотивуючи тим, що все викладено у її заяві. ОСОБА_2 було неодноразово роз'яснено порядок звернення до Павлоградського міськрайонного суду, оскільки дані відносини мають цивільно-правовий характер (а.с.82).

Виходячи зі змісту ст.317, 319, 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Однак, відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України та ст.. 150 ЖК України, члени сім'ї власника житла, мають право користуватися цим житлом відповідно до закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив із того, що твердження позивачки про те, що ОСОБА_3 погрожує їй та перешкоджає у користуванні будинком нічим об'єктивно не підтверджуються, вона та малолітня дитина є колишніми членами сім'ї власника позивачки по справі, а тому мають право проживати в будинку, що визначено ч. 1 ст. 405 ЦК України.

При цьому суд зазначив, що позивачка просить захистити своє порушене право користування та розпорядження будинком шляхом виселення з цього будинку ОСОБА_3 з малолітньою дитиною, хоча фактично спір виник через те, що відповідачка перешкоджає позивачці в користуванні будинком. Однак зазначене право позивачки вже було захищене рішенням суду від 15 травня 2014 року, яким її вселено до будинку. Рішення набрало законної сили, виконавче провадження з виконання цього рішення закрито у зв'язку з фактичним виконанням. Позивачка посилається на те, що після виконання рішення суду про вселення ОСОБА_3 продовжує перешкоджати їй у проживанні та користуванні будинком.

З цього приводу їй було розяснено, що ч. 6 ст. 79 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що у разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 89 цього Закону.

Отже позивачка не позбавлена можливості звернутися до державного виконавця з заявою про відновлення виконавчого провадження щодо її вселення, якщо ОСОБА_3 не надаватиме їй доступу в будинок.

Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а оскаржуване рішення, є обґрунтованим й відповідає вимогам закону.

Доводи апелянта про те, що судом не було враховано її неодноразові звернення до правоохоронних органів та органів прокуратури з приводу погроз з боку відповідачки в її адресу та з приводу того, що відповідачка не пускає її до будинку, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не мають правового значення для вирішення спору про виселення відповідачки з будинку разом з дитиною, які на законних підставах в ньому проживають, враховуючи, що питання про вселення позивачки в будинок вирішено рішенням суду, яке було виконано й судом було розяснено, що вона не позбавлена можливості звернутися до державного виконавця з заявою про відновлення виконавчого провадження щодо її вселення.

Інші доводи апелянта, приведені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі зясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: