Рішення № 54474182, 17.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №331/6727/14-ц Головуючий у 1 інстанції Федченко І.М.

Провадження № 22-ц/778/6200/15 Суддя-доповідач Дзярук М.П.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.,

Суддів: Дзярука М.П.,

Трофимової Д.А.,

При секретарі Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 06 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільнення.

В позові зазначав, що з 23 березня 1991 року він працював на посаді Генерального директора ЗАТ «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» на підставі безстрокового трудового договору. 14 квітня 2004 року з ним був укладений контракт про роботу на посаді Генерального директора ЗАТ ТМО «Запоріжжя» з дати укладення контракту по 14 квітня 2009 року. Відповідно до наказу ЗАТ ТМО «Запоріжжя» від 14 квітня 2009 року № 24-к/1 трудовий договір з ним був припинений на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України. По завершенню дії контракту 14 квітня 2009 року з ним розрахунок проведений не був, як того вимагає ст.. 116 КЗпП України, однак в цей день він знаходився на роботі. Про нараховані суми, належні йому при звільненні, власник або уповноважений ним орган йому не повідомив. Листом від 23 червня 2014 року за № 1/58 за підписом директора ПАТ «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» нова назва підприємства, йому було повідомлено, що на час його звільнення були нараховані: заробітна плата за період з 1 по 14 квітня 2009 року у сумі 2953,71 грн.; надбавка 1476,86 грн.; компенсація за невикористану відпустку у сумі 43230,78 грн.

За твердженням директора підприємства розрахунок проведений з ним по частках в період з 14 квітня по 01 серпня 2009 року шляхом виплати коштів через касу підприємства. І на теперішній час заборгованості по виплаті розрахункових коштів при звільненні підприємство перед ним не має. Вважає, що твердження не відповідає дійсності і не підтверджено відповідними бухгалтерськими документами. Станом на 14 квітня 2009 року кількість невикористаних ним днів щорічної відпустки за період роботи у ЗАТ «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» складала 340 днів. Це підтверджується довідкою ЗАТ «ТМО «Запоріжжя». Відповідно сума грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки повинна була складати 107283,6 грн. (340 днів помножені на 315,54 грн. середньої заробітної плати для оплати за один день щорічної відпустки).

Просив суд стягнути з ПрАТ «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» на його користь заробітну плату за період з 1 по 14 квітня 2009 року у сумі 2953,71 грн. та надбавку за півень кваліфікації у сумі 1476,86 грн., грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за час роботи у відповідача в сумі 107283,6 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 квітня 2009 року по день постановлена рішення у справі.

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 змінив розмір позовних вимог у зв'язку з тим, що до матеріалів справи були долучені платіжні відомості та видаткові касові ордери щодо отримання ним від ТМО «Запоріжжя» грошових сум у період з 01 квітня по 20 липня 2009 року. Він не визнає ці виплати, як розрахунок при звільненні, але бажає врахувати суми цих виплат у своїх позовних вимогах і скорегувати суму заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку. Вказав, що станом на 14 квітня 2009 року кількість невикористаних ним днів щорічної відпустки за період роботи у Закритому акціонерному товаристві «Територіальне міжгалузеве об'єднання «Запоріжжя» складала не 136 днів з яких йому була нарахована підприємством компенсація у сумі 43230,78 грн., а 340 днів, це підтверджується довідкою. Вважає, що при розрахунку у зв'язку зі звільненням 14 квітня 2009 року йому належало до виплати 72699 грн.77 коп. Просив суд стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за період з 1 по 14 квітня 2009 року, надбавку за рівень кваліфікації, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за час роботи у відповідача в загальній сумі 72699 грн. 77коп. у зв'язку з закінчення строку дії контракту від 14 квітня 2004 року і звільненням та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 квітня 2009 року по день постановлення рішення суду.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 06 жовтня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Встановлено, що позивач працював в ПрАТ «Територіальне міжгалузеве об»єднання «Запоріжжя» з 23.03.1991р. по 14.04.2004р. на посаді Генерального директора на підставі безстрокового трудового договору, а з 14.04.2004р. по 14.04.2009р. на підставі контракту. 14.04.2009р. трудовий контракт з позивачем був припинений на підставі п.2 ст. 36 КзПП України.

Пред»явивши даний позов, позивач вказував, що в день його звільнення відповідач не виплатив всіх належних йому при звільненні сум, а саме заборгованість по заробітній платі за період з 1 квітня по 14 квітня 2009р. у сумі 2 953,71 грн. та надбавка 1 476,86 грн., компенсацію за невикористану відпустку за 204 дні у розмірі 72 699,77 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були проведені всі розрахунки з позивачем вчасно у період, який ним був зазначений у заяві, тобто до 01 серпня 2009р., в підтвердження чого були надані докази, а саме виписки з державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя щодо отримання ОСОБА_3 від відповідача виплат за період з 01 квітня 2009р. по 30.09.2009р., платіжні відомості. Зазначені документи позивачем не спростовані, гроші були ним отримані.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача заробітної плати, надбавки та компенсації за невикористану відпустку з розрахунку за 136 днів є законним та обґрунтованим.

Проте рішення суду в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог неможна вважати законним та обґрунтованим, відповідним вимогам закону з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивача кількість невикористаної відпустки за весь період роботи склала 340 днів (т.с. 1 а.с. 10, 144). Посилання відповідача щодо наявності невикористаної відпустки лише 136 днів, про що було зазначено в наказі про звільнення є безпідставними, оскільки в ньому зазначено період невикористаної відпустки, починаючи з 1999р., а не за весь час трудової діяльності (т.с. 1 а.с. 69). Компенсація за невикористану відпустку сплачена відповідачем лише за 136 днів.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що матеріалами справи доведено не дотримання відповідачем вказаних норм діючого трудового законодавства при звільненні позивача, порушення його права на отримання всіх належних йому сум, в зв»язку з чим порушене право підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку за 204 дні у розмірі 72 699,77 грн.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Саме така позиція висловлена Верховним Судом України у постановах № 6-54цс11 від 16 січня 2012 року та № 6-41цс15 від 1 квітня 2015 року.

Врахувавши обставини справи та вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки доведено, що після звільнення з роботи позивач повний розрахунок не отримав.

Установивши такі обставини, колегія суддів виходить з того, що під час звільнення позивача відповідач не провів з ним повний розрахунок, розмір належних звільненому працівникові сум був з'ясований під час судового розгляду справи, з позовом до суду позивач звернувся більше, ніж через 5 років після звільнення, а тому відповідно до положень ст. 117 КЗпП України розмір відшкодування за час затримки розрахунку необхідно визначити з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до суду за вирішенням спору про стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Правова позиція про можливість зменшення судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише у разі наявності спору між сторонами про розмір належних до виплати сум при звільненні працівника викладена в Постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2011року , від 03 липня 2013 року і відповідно до ст.360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку та визначити її у розмірі 50 000,00 грн.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були не правильно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами при вирішенні спору про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в зв'язку із чим рішення підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Також з відповідача на підставі ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню на користь держави судовий збір.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2015 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позовупро стягненні компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об»єднання «Запоріжжя» на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 72 699,77 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 50 000,00 грн. Визначена сума середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми прибуткового податку та інших обов'язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Територіальне міжгалузеве об»єднання «Запоріжжя» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 227,00 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: