Рішення № 54470215, 16.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 171/1456/15-ц 22-ц/774/2452/К/15

Справа №171/1456/15-ц Головуючий в І інстанції

Провадження 22-ц\774\2452\К\15 Чумак Т.А.

Категорія № 27(4) Доповідач - Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Ляховської І.Є.,Михайлів Л.В.,

секретар: Петренко К.І.

за участю: позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що згідно розписки від 25 травня 2012 року, відповідач взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 18 400 гривень, сроком на 2 місяці. Після спливу вказаного строку на прохання позивача повернути борг, останній послався на фінансові проблеми та запевнив, що борг поверне пізніше, але на протязі 3-х років борг не повернув, що стало підставою для його звернення до суду.

У зв'язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу за договором позики в сумі 18 400 грн., 3% річних від простроченої суми за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 1656 гр., інфляційні витрати за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 13862,61 гр. та витрати по справі.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, позивач посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні його позовних вимог, оскільки відповідач не заперечував факт складання розписки про зобов'язання повернути грошові кошти, факт складання розписки відповідачем та передачу грошей, засвідчили своїми підписами свідки, які не були допитані в суді першої інстанції, проте могли б пояснити на підтвердження яких саме правовідносин була укладена розписка відповідачем.

Відповідач ОСОБА_3, представник відповідача ОСОБА_4, та представник позивача ОСОБА_5 належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать особисті підписи кожного, відповідно до зворотнього поштового повідомлення, в судове засідання не з'явилися і про причини своєї неявки суд не повідомили.

Виходячи з положень ч.3 ст. 27 ЦПК України, ст. 303 -1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та ст. 67 ЦПК України щодо строків процесуальних дій, а також, зважаючи на вимоги ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що 25.05.2012 року відповідачем складено розписку, в якій зазначено, що він зобов'язується виплатити ОСОБА_2 18400 гр. до 01.07.2012 року.

В обумовлений у розписці строк, та станом на момент звернення до суду з позовом, відповідач ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_2 борг не повернув.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що в обумовлений у розписці строк відповідач йому грошові кошти не повернув, у зв'язку з чим, просив суд стягнути з них суму боргу у розмірі 18 400 грн. та 3% річних від простроченої суми за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 1656 грн., інфляційні витрати за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 13 862, 61 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що із наданої позивачем розписки не можливо встановити, на виконання якого саме зобов'язання відповідач взяв на себе обов'язок сплатити обумовлену суму коштів.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу, оскільки чинним законодавством не передбачено припинення зобов'язання ухваленням такого рішення. В цих випадках діє загальне правило про припинення зобов'язання проведенням належного виконання.

За положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики, позикодавець вправі вимагати від позичальника сплати 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення згідно зі ст. 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно розписки від 25.05.2012 року відповідач ОСОБА_3 зобов`язався повернути позивачу кошти у сумі 18 400 грн. В обумовлений в розписці строк до 01.07.2012 року відповідач грошові кошти позивачу не повернув (а.с. 23).

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 суми боргу у розмірі у розмірі 18 400 грн. та 3% річних від простроченої суми за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 1656 грн., інфляційні витрати за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 13 862, 61 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про, що із наданої позивачем розписки не можливо встановити, на виконання якого саме зобов'язання відповідач взяв на себе обов'язок сплатити обумовлену суму коштів, оскільки розписка підтверджує факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_2 у сумі 18 400 грн. Не зазначення у розписці на виконання саме якого зобов'язання відповідач взяв на себе обов'язок повернути зазначену суму коштів, не спростовує факт отримання відповідачем грошових коштів та зобов'язання по їх поверненню.

Виходячи з меж позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 1656 грн., інфляційних витрат за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 13 862, 61 грн., колегія суддів погоджується з розрахунком позивача та приходить до висновку про їх обґрунтованість і наявність правових підстав для їх задоволення (а.с. 3,4)

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню та на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сумиборгу за договором позики в розмірі 18 400 грн., 3% річних від простроченої суми за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 1656 гр., інфляційних витрат за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 13862,61 грн.

На підставі ст.88 ЦПК України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 616,71 грн. за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 18 400 грн., 3% річних від простроченої суми за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 1656 гр., інфляційні витрати за період з 01.07.2012 року по 30.06.2015 року в сумі 13862,61 гр. та судовий збір у сумі 616,71 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: І.Є. Ляховська

Л.В.Михайлів