Ухвала суду № 54436721, 14.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2015 року м. Київ К/800/56480/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року

у справі № 825/2333/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.08.2014 року у справі № 825/2333/13-а позов задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 05.06.2013 року № 0000711700.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року постанову суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за період з 22.04.2010 року по 22.04.2013 року, відповідачем складено акт від 30.05.2013 року № 296/25-03-17/2476206417, яким встановлено порушення п. 167.1 ст. 167, п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2013 року № 0000711700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 5 535,04 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про заниження позивачем валового доходу на загальну суму 29 520,16 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо незаконності спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо заниження позивачем валового доходу, який не був відображений у поданій позивачем податковій декларації про майновий стан та доходи за I квартал 2012 року та правомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України).

Пунктом 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно із пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.4 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.

Згідно із пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування.

Відповідно до п. 292.6 ст. 292 Податкового кодексу України датою отримання доходу є дата надходження коштів на поточний рахунок (у касу) платника єдиного податку, дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності, дата фактичного отримання платником єдиного податку безоплатно одержаних товарів (робіт, послуг).

Отже, Податковий кодекс України пов'язує момент виникнення податкового зобов'язання фізичної особи - підприємця з датою отримання доходу (надходженням коштів) від здійснення господарської діяльності.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за період 01.06.2010 року по 31.12.2010 року, з 01.06.2011 року по 31.12.2011 року позивач здійснював діяльність автомобільного вантажного транспорту на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Між позивачем та ПП «Агропрогрес» було укладено договір про надання послуг по перевезенню кукурудзи від 01.09.2011 року. Послуги надано позивачем в повному обсязі, про що свідчить акт надання послуг від 31.12.2011 року.

Позивачем було надано послуги по перевезенню кукурудзи в 2011 році на суму 48 156, 96 грн., з вказаної суми було вирахувано 18 636, 00 грн. за використання паливно-мастильних матеріалів замовника. Тобто сума валового доходу позивача становить 29 520, 16 грн.

На виконання умов договору ПП «Агропрогрес» за виконані роботи на розрахунковий рахунок позивача перераховано кошти в сумі 14 800, 00 грн. згідно платіжного доручення від 06.02.2012 року № 34 та кошти в сумі 14 720, 16 грн. згідно платіжного доручення від 07.02.2012 року № 98.

Згідно звіту суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за четвертий квартал 2011 року позивачем було задекларовано суму доходу від здійснення господарської операції в розмірі 29 520, 16 грн. та сплачено суму єдиного податку у розмірі 334, 50 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивачем кошти за договором отримано на розрахунковий рахунок в установі банку в лютому 2012 року (виписка відділення Приватбанку за період з 01.01.2011 року по 27.05.2013 року, платіжні доручення від 06.02.2012 року № 34, від 07.02.2012 року № 98), під час перебування позивача на загальній системі оподаткування, обліку та звітності, тому вірним є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав вважати їх доходом платника єдиного податку.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову є правомірним.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 року у справі № 825/2333/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук