Ухвала суду № 54435683, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2015 року м. Київ К/800/14438/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтярова І.О., Острович С.Е.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.01.2014

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014

у справі № 805/17085/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.11.2013 № 0000584030/10096/10/40-30-00191129, згідно з яким платникові визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ за серпень 2013 року в розмірі 536 919 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.01.2014, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014, позов задоволено.

Судові акти зі спору мотивовані тим, що платником було надано контролюючому органові необхідні документи для підтвердження сформованих ним даних податкової звітності, то як правовий аналіз первинних документів не охоплюється межами камеральної перевірки.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про недостатність поданих платником документів, що у відповідності з вимогами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК) мають додаватися разом зі скаргою на постачальника, а також про наявні недоліки в окремих первинних документах, представлених Товариством.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято Інспекцією за наслідками проведення камеральної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ, заявленого до відшкодування на розрахункових рахунок по декларації з ПДВ за серпень 2013 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.07.2013 по 31.07.2013. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 18.10.2013 № 241/40-30-00191129.

Перевіркою встановлено, що 20.09.2013 позивач надіслав до Інспекції в електронному вигляді заяву зі скаргою на постачальника (додаток 8 до декларації з ПДВ), в якій повідомив про порушення останнім порядку заповнення податкових накладних. Оскільки, як зафіксовано в акті перевірки, на порушення вимог пункт 201.10 статті 201 ПК платником не додано до цієї заяви копій товарних чеків, розрахункових та інших первинних документів на підтвердження факту отримання товарів (робіт, послуг) від постачальника, то Інспекцією не визнано право Товариства на податковий кредит у загальній сумі 536 919 грн. за відповідними податковими накладними.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

В силу вимог абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з абзацом дев'ятим цього ж пункту відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У той же час абзацом одинадцятим пункту 201.10 статті 201 ПК передбачено, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Аналізовані законодавчі приписи свідчать на користь висновку про те, що обов'язкового умовою відповідності сформованого платником податкового кредиту критерію документальної підтвердженості є наявність виписаної постачальником податкової накладної, яка складена з дотриманням вимог пункту 201.1 статті 201 ПК та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Втім подання платником заяви зі скаргою на постачальника з одночасним представленням первинних документів на підтвердження реальності виконання господарської операцій з придбання товарів, робіт, послуг надає право платникові на включення до податкового кредиту сум ПДВ й при порушенні постачальником порядку складення (реєстрації) податкових накладних.

Як вбачається з установлених судами обставин даної справи, позивач виконав наведені вимоги Закону, подавши до Інспекції заяву (у формі додатку 8 до податкової декларації з ПДВ) із скаргою на постачальників із переліком останніх та сумами податкового кредиту за операціями з такими постачальниками. До заяви Товариством було додано накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та платіжні доручення на підтвердження факту придбання позивачем товарів (робіт, послуг), що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про відповідні господарські операції.

Слід зазначити, що у пункті 201.10 статті 201 ПК не наведено конкретного переліку документів, які подаються разом зі скаргою на постачальника. Розглядувана норма вимагає подання платником документів, які містять достатні відомості про зміст господарської операції та її учасників для підтвердження фактичного одержання платником податків-покупцем товарів (робіт, послуг) за задекларованими операціями.

Наведене свідчить про необґрунтованість висновків Інспекції щодо недостатності представлених платником документів.

У даному випадку безпідставними є й посилання відповідача на наявність недоліків у представлених Товариством документах, адже такий висновок є результатом здійсненого Інспекцією правового аналізу поданих платником документів з точки зору наявності у них доказової сили первинних документів.

Зі змісту підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75, пункту 76.1 статті 76 ПК випливає, що за своєю правовою сутністю камеральна перевірка є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, аналіз первинних документів, на підставі яких сформовані відповідні показники, на предмет їх достовірності на правильності оформлення перебуває поза межами даної перевірки.

З урахуванням викладеного суди обох попередніх інстанцій дійшли цілком об'єктивного висновку про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та правомірно задовольнили позов.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.01.2014 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 у справі № 805/17085/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова С.Е. Острович