Рішення № 54418683, 10.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

10 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Качана В.Я., Рейнарт І.М.

при секретарі Архіповій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку поділу спільного майна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року,

встановила:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що перебував з 17 серпня 1971 року по 01 грудня 1988 року в зареєстрованому шлюбу з ОСОБА_4 25 лютого 1976 року на ім'я ОСОБА_4 було видано ордер на сім'ю з трьох осіб, на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1. 21 травня 1991 року було сплачено пайовий внесок за вказану квартиру в повному обсязі у розмірі 6384 крб.84 коп. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

У зв'язку з тим, що в період шлюбу з ОСОБА_4 ними спільно було сплачено 90% пайового внеску, вважає, що вказане майно є спільним майном подружжя, а тому він має право на половину частки в праві власності на квартиру у відповідності до його частки у паєнагромадженні. Питання поділу набутого майна за життя ОСОБА_4 вирішено не було.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все своє майно їх сину ОСОБА_2, який після смерті матері почав погрожувати йому виселенням з даної квартири, просив визнати квартиру спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2, здійснити поділ майна та визнати за ним право власності на 45/100 частин квартири загальною площею 60,82 кв.м., а за відповідачем - на 55/100 частин вказаної квартири.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача.

Свої доводи мотивує тим, що твердження суду про неможливість поділу майна подружжя, коли один з них помер, не ґрунтується на вимогам чинного законодавства. Даний спір пов'язаний з визнанням права власності на частку в квартирі, яка була придбана в період шлюбу та являється спільною власністю, а відповідачем є особа, яка претендує на дану квартиру у зв'язку з правами, наданими заповітом.

При вирішенні спору судом не враховано норми чинного на час виникнення спірних правовідносин КпШС України, а також роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в постановах від 18 вересня 1987 р. № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» та від 22 грудня 1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», згідно з якими у випадку сплати паю в житлово-будівельному кооперативі подружжям у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів квартира після повної сплати пайового внеску є їх спільним майном.

Суду першої інстанції були надані докази, які підтверджують той факт, що квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, а саме: ордер на квартиру, довідку про сплату паю, свідоцтво про шлюб та розірвання шлюбу, проте суд не надав вказаним доказам належної правової оцінки, фактично позбавивши ОСОБА_1 законного права на частку квартири, придбаної в період шлюбу.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно із ст.ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що в період сумісного проживання з ОСОБА_4 за рахунок спільних коштів ними було внесено пай у розмірі 90%, а тому ця частка є їх спільним майном та підлягає поділу. У зв'язку з тим, що відповідач заперечує проти його права на частку у вказаній квартирі та відповідно його право на проживання в ній, позивач просив суд визнати за ним право на належну йому частку - 45/100, яка обрахована відповідно до його долі у паєнагромадженні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що здійснити поділ майна, коли один з подружжя помер, неможливо, вимоги є некоректними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Оскільки фактичний зміст позовних вимог сформульований позивачем досить чітко, а функцією суду є не тільки належна кваліфікація спірних правовідносин, а і належна кваліфікація позовних вимог (хоч би формулювання цих вимог не відповідало формулюванню, яке міститься в законі), висновок суду першої інстанції про відмову в позові є помилковим.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 17 серпня 1971 року по 01 грудня 1988 рік (а.с.5-6).

25.02.1976 р. ОСОБА_4 отримала ордер на жиле приміщення на сім'ю з трьох осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_1.(чоловік), ОСОБА_2 (син), на право зайняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с.7).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 по теперішній час.

Відповідно до довідки ЖБК «Моторист», ОСОБА_4 була членом цього кооперативу на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 11 грудня 1972 року №2093. Сума пайового внеску за квартиру в розмірі 6384,82 крб. виплачена 21 травня 1992 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення (а.с.8).

25 грудня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно заповіла своєму сину - ОСОБА_2 (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с.10).

01 грудня 2014 року державний нотаріус 14-ої Київської державної нотаріальної контори виніс постанову про відмову ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії: видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності померлої на квартиру.

Статтею 15 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.

Враховуючи, що пайовий внесок за спірну квартиру було внесено 21 травня 1992 року, при вирішенні спору необхідно виходити з норм КпШС України.

Положеннями ст.22 КпШС України визначено, що майно нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Кожний із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

До повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати − про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні.

Відповідно до п. 11 б постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

Таким чином, сплативши частку в пайовому внеску в період шлюбу з ОСОБА_4, позивач набув право власності на відповідну частку в спірній квартирі.

При вирішенні питання щодо частки позивача у праві власності на спірну квартиру, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до довідки ЖБК «Моторист» від 30.07.2015 р. №287, за загальним правилом сплата пайових внесків вносилася таким чином: перший внесок складав 1/3 частину пайового внеску, залишок пайового внеску був розділений рівними частинами до повного погашення. Оплата проводилась рівними частинами кожного місяця. Загальна сума сплаченого пайового внеску - 6384 крб.82 коп. У випадку сплати пайового внеску ОСОБА_4 надати точну інформацію неможливо (а.с.11).

Виходячи з інформації, яка зазначена у вказаній довідці, колегія суддів погоджується з розрахунком позивача, відповідно до якого його частка в паєнагромадженні становить 45,5% (а.с.49).

Так, загальна сплачена сума становить 6 384 крб.82 коп.

В період шлюбу сплачено:

перший внесок (1/3 частина від загального розміру) - 2 128 крб. 27 коп.;

залишок 4 256 крб. 25 коп. сплачувався рівними частинами щомісяця, починаючи з грудня 1972 року по травень 1991 року: 4256 крб.25 коп. : 222 місяці = 19 крб.17 коп.;

під час шлюбу сплачено 3860 крб.64 коп. (192 платежі (з грудня 1972 р. по грудень 1988 р.) * 19 крб.17 коп.);

2 128 крб.27 коп. +3860 крб.64 коп. =5808 крб.91 коп.

1% від 6 384 крб.82 коп. =63 крб.85 коп.

5808 крб.91 коп. : 63 крб. 85 коп. =91%

91% :2 =45,5%.

Таким чином, з огляду на обставини справи та характер спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на 45/100 частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,82 кв.м., з урахуванням пайових внесків, сплачених подружжям з 1972 по 1988 рік.

З огляду на підстави та предмет позову, ту обставину, що позивач не входить до кола спадкоємців ОСОБА_4, права та інтереси останнього не стосуються питання розподілу спадщини, яка належала спадкодавцю на час смерті, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні решти заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України колегія суддів

Вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 45/100 частин квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60,82 кв.м.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді:

Справа №22-ц/796/15753/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Супрун Г.Б.

Головуючий у сулі апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.