Постанова № 54393018, 16.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2015 р. Справа № 922/5025/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 17.09.2015р. №3-42;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не зявився;

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю від 11.09.2015р. №298; ОСОБА_3, за довіреністю від 09.09.2015р. №292;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України, м. Київ (вх.5075Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2015р.

у справі №922/5025/15

за позовом Державного підприємства Національна енергетична компанія Укренерго в особі відокремленого підрозділу Північна електроенергетична система ДП Національна енергетична компанія Укренерго, м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної фінансової інспекції України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Електропівденмонтаж, м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ НМУ Електропівденмонтаж, м. Харків

про стягнення 48 668,92 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.09.2015р. у справі №922/5025/15 (суддя Сальнікова Г.І.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Державна фінансова інспекція України, м. Київ з рішення господарського суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2015р. у справі №922/5025/15та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та що господарський суд першої інстанції не у повному обсязі зясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, а тому, на думку апелянта, вказане рішення підлягає скасуванню.

Крім того, на думку апелянта, в порушення вимог статті 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, п. 13 П (С)БО 18 «Будівельні контракти», п.3.3.10 ДБН Д.1.1.1-2000, роботи, вартість яких завищено були прийняті за актами виконаних робіт, що призвело до завищення витрат Харківських МЕМ ВП «Північна ЕС» ДП «НЕК «Укренерго» на суму 48 668,92 грн.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу ОСОБА_4

Розпорядженням керівника апарату Харківського апеляційного господарського суду від 28.10.2015р. «Щодо повторного розподілу справи», у звязку з хворобою судді Тарасової І.В. справу №922/5025/15 (вх.№5075Х/3) призначено на повторний автоматичний розподіл.

При повторному автоматичному розподілі справи, автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу ОСОБА_5

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 28.10.2015р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.10.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.12.2015р. Крім того, відстрочено Державній фінансовій інспекції України сплату судового збору за подання апеляційної скарги до 01.12.2015р.

26.11.2015р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№15979).

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року, у звязку з відпусткою судді Россолова В.В., для розгляду даної справи сформовано колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.12.2015р., розгляд справи відкладено на 16.12.2015 року, у звязку зі зміною складу колегії суддів.

08.12.2015 р. на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№16585).

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що відповідач виконав обумовлені договором роботи, а позивач прийняв роботи без зауважень, здійснив оплату у повному обсязі, а отже, на думку останнього в його діях відсутні всі елементи складу правопорушення.

У судовому засіданні 16.12.2015 року представник позивача просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2015р. у справі №922/5025/15та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Представник апелянта в судове засідання не зявився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102216980718, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні. (т.4, а.с.211).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ НМУ Електропівденмонтаж в судове засідання не зявився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102216802976, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні. (т.4, а.с.206).

Враховуючи, що представники третіх осіб належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за їх відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі директора відособленої структурної одиниці "Північна електроенергетична система" ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електропівденмонтаж" в особі генерального директора ОСОБА_7 за результатами проведених відкритих торгів, акцептованих 23.06.2011р. було укладено договір від 22.07.2011 р. № 220-22/48П-11 (далі - Договір) на виконання робіт з реконструкції об'єктів ПС330 кВ "Залютине" із заміною автотрансформатора 2АТ типу АТДЦТН-200000/330/110 а саме: виконати будівельно-монтажні роботи з реконструкції об'єктів ПС 330 кВ "Залютине" із заміною автотрансформатора 2АТ типу АТДЦТН-200000/330/110; придбати устаткування згідно технічних вимог наведених у додатках до договору; виконати пусконалагоджувальні роботи.

Ціна договору згідно п. 3.1. є твердою і становить 2 232 057,00 грн. (разом з ПДВ).

Відповідно до п. 11.1. договору, оплату та приймання робіт здійснює структурний підрозділ позивача - Харківські магістральні електричні мережі (далі - Харківські МЕМ).

Договір із додатками підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до п. 4.1.1. договору, позивач здійснив попередню оплату відповідачу, а ТОВ "Електропівденмонтаж" в свою чергу виконав роботи встановлені договором, на підставі чого позивачем було проведено остаточні розрахунки.

Місцевим господарським судом встановлено, що сторони виконали зобов'язання за договором в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ревізією, проведеною Держфінінспекцією України, виявлено факт зайвого витрачання позивачем коштів, яке відбулося внаслідок укладення з відповідачем за результатами проведених відкритих торгів, акцентованих 23.06.2011р. договору від 22.07.2011р. № 220- 22/48П-11 (далі - договір) на виконання робіт з реконструкції об'єктів ПС 330 кВ "Залютине" із заміною автотрансформатора 2АТ типу АТДЦТН- 200000/330/110. Під час ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ДП "НЕК "Укренерго") та його відокремлених підрозділів за період з 01.07.2011року по 30.06.2013 року Державною фінансовою інспекцією України під час ревізії фінансово - господарської діяльності відокремленого підрозділу "Північна електроенергетична система" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" було встановлено що окремі роботи, зазначені в актах виконаних робіт за договором від 22.07.2011р. № 220-22/48П-11, як встановлено довідкою зустрічної звірки від 16.09.2013 № 05-20/38-3 виконувались субпідрядною організацією ТОВ "НМУ "Електропівденмонтаж" за договором субпідряду від 28.07.2011р. №38, та при цьому відбулося завищення одиничних розцінок робіт, які включені ТОВ "Електропівденмонтаж" до актів виконаних робіт по договору від 22.07.2011 № 220-22/48П-11 та прийнятими Північною ЕС у порівнянні з тими, які включені ТОВ "НМУ "Електропівденмонтаж" по договору від 28.07.2011р. №38, що в свою чергу призвело до завищення фактичної вартості виконаних робіт на 44534,92 грн., що є порушенням п. 13 П(С)БО 18 "Будівельні контракти", крім того зустрічною звіркою також не підтверджено витрати на роботу будівельної техніки, яка включена ТОВ "Електропівденмонтаж" до актів виконаних робіт, що на думку контролюючого органу, всупереч приписам пункту 13 П(С)БО 18 "Будівельні контракти", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2001 року № 205 призвело до завищення вартості робіт на суму 4134,00 грн.

Крім того, зазначає, що в порушення вимог приписів статті 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського Кодексу України, п.13. П(С)БО 18 "Будівельні контракти" та п.3.3.10 ДБН Д. 1.1.1-2000 роботи, вартість яких завищено, були прийняті за актами виконаних робіт, що призвело до завищення витрат Харківських МЕМ ВП "Північна ЕС" ДП "НЕК "Укренерго" на суму 48 668,92 гривень.

Внаслідок оплати завищеної вартості робіт Північною ЕС втрачено активів у вигляді грошових коштів чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму.

Вказане було відображено в акті ревізії фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" за період з 01.07.2011р. року по 30.06.2013 р. від 18.10.2013 р. № 05-21/259.

З метою усунення виявлених порушень, Державною фінансовою інспекцією України на адресу ДП "НЕК "Укренерго" було направлено вимогу про усунення порушень від 25.11.2013 р. № 05-14/1914.

Відокремлений підрозділ Північної ЕС ДП "Національна енергетична компанія Укренерго" направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю 'Електропівденмонтаж" претензію №185/42 від 16.12.2013р. про повернення зайво сплачених коштів у сумі 48 668,92 грн. (за договором 22.07.2011р. № 220-22/48П-11).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електропівденмонтаж" у листі № 3 від 13.01.2014р. не визнало заявлених підприємством вимог та у перерахуванні коштів відмовило.

Враховуючи те, що відповідач не повернув кошти відповідачу, останній звернувся з позовом до господарського суду Харківської області, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденмонтаж" на свою користь збитки, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором №220-22/48П-11 від 22.07.2011р. у сумі 48 668,92 грн.

28.09.2015р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобовязань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Положеннями ст.ст. 627, 629, 632 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Договір є обовязковим для виконання сторонами

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до приписів статей 837, 843, 845 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.

Статтею 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.п.1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно п.п.1, 3 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Місцевим господарським судом встановлено, що ТОВ "Електропівденмонтаж" за договором від 22.07.2011р. № 220-22/48П-11 у повному обсязі виконані договірні зобов'язання перед позивачем, залучення субпідрядної організації ТОВ НМУ Електропівденмонтаж за договором субпідряду від 28.07.2011р. №38 було викликано виробничою необхідністю, про що був повідомлений позивач та проти чого останній не заперечував, допустивши субпідрядника до виконання робіт на режимному об'єкті.

Крім того, позивач не висловлював жодних претензій щодо обсягу і якості виконаних відповідачем робіт; від його імені не надходило мотивованої відмови від приймання виконаних робіт, а обсяг робіт погоджений сторонами, недоліків під час виконання робіт позивачем не було виявлено.

Також, матеріали справи не містять й даних про те, що договір в частині визначення ціни визнано у встановленому законом порядку недійсним повністю або частково з підстав її завищення, чи до нього внесено відповідні зміни тощо. До того ж, з боку позивача не вчинялося і будь-яких дій щодо коригування суми оплати за участю підрядника у встановленому порядку.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Приписами частини 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Таким чином, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних винних дій відповідача у вигляді неналежного виконання договірних зобов'язань та причинного зв'язку між збитками позивача та діями відповідача, і, як наслідок, вимога про відшкодування збитків може пред'являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

У роз'ясненні Вищого господарського суду України N 02-5/215 від 01.04.1994р. "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" зазначається, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків (відшкодування шкоди), господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності, а саме наявність правил поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно - наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

А отже, збитками (шкодою) у розумінні положень цивільного законодавства є реальні витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані доходи, які він би отримав у разі, якщо його право не було би порушено. Зобов'язання відшкодування завданої шкоди (збитків) є наслідком неправомірної поведінки особи, яка порушує законні цивільні права іншої особи.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 02.09.2014р. по справі №910/2023/13.

Приписами статті 849 ЦК України передбачено право замовника в будь-який час перевіряти хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Як вже зазначено вище, в матеріалах справи відсутні зауваження позивача на роботу відповідача, а тому на думку колегії суддів, замовник контролював хід виконання робіт, був ними задоволений і жодних зауважень щодо їх обсягу і якості не заявляв.

Крім того, договір від 22.07.2011р. № 220-22/48П-11, укладений між сторонами, є чинним та в установленому порядку недійсним не визнано.

Відповідно до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни договору після його виконання заборонена.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Вищого господарського суду України від 17.08.2011р. у справі № 5023/574/11.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть зазначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін (ст. 189 Господарського кодексу України (надалі - ГК України)).

Частиною 2 статті 190 Господарського кодексу України передбачено, що вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Порядок укладення господарських договорів державними підприємствами на час укладення договору між сторонами даного процесу, було врегульовано Законом України "Про здійснення державних закупівель" від 01 червня 2010 року № 2289-УІ.

Відповідно до статті 40 Законом України "Про здійснення державних закупівель", договір про закупівлю укладається в письмовій формі відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно пункту 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі.

Пунктом 3.3.2 ДБН Д. 1.1-1-2000 чітко передбачено, що договірна ціна на будівництво об'єкта формується претендентом на виконання робіт (генпідрядником) із залученням субпідрядних організацій і погоджується із замовником. У результаті спільного рішення оформляється протокол погодження договірної ціни на будівельну продукцію, який є невід'ємною частиною контракту. Договірні ціни можуть встановлюватися твердими, динамічними та періодичними (пп. 3.3.3). Вид договірної ціни, порядок та терміни її уточнення зазначаються у контракті.

Крім того, п. 3.3.4 ДБН Д. 1.1-1-2000 встановлено, що при погодженні договірної ціни замовник, розглядаючи її складові, перевіряє вартість матеріальних ресурсів, яка не повинна перевищувати тієї, що склалася в регіоні за цінами виробників, крім випадків, підтверджених відповідними обґрунтуваннями та розрахунками. (До таких випадків, зокрема, належать особливі вимоги до технічних характеристик та якості матеріалів, виробів і конструкцій та технологічні умови здійснення будівництва).

Таким чином, пунктом 3.3.4 ДБН Д. 1.1-1-2000 прямо передбачено, що вартість матеріальних ресурсів у визначених випадках може бути дорожчою від цін виробника.

Позивач зазначає, що поніс збитки в розмірі 48 668,92 грн. внаслідок порушення з боку ТОВ "Електропівденмонтаж" в частині оплати завищеної вартості виконаних робіт, що встановлено в результаті проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго".

Однак, позивачем не доведено жодними доказами, що пропозиція відповідача, за якою укладено договір від 22.07.2011 р. № 220- 22/48П-11, акцептована останнім, 23.06.2011 р. була більшою за пропозицію іншого учасника тендерної процедури саме на 48 668,92 грн.

На даний час вказаний договір є чинним та не визнавався сторонами недійсним у судовому порядку.

Також договір укладено між сторонами в результаті проведення відкритих торгів, результати яких не оскаржені та в установленому порядку не визнані недійсними.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів стосовно наявності вини в діях відповідача та не доведено наявність причинного зв'язку між діями відповідача та спричиненими збитками.

Щодо тверджень апелянта про те, що підставою для стягнення збитків з відповідача є акт Держфінінспекції від 18.10.2013р. № 05-21/259 та вимога Держфінінспекції про усунення порушень від 25.11.2013р. № 05-14/1914, колегія суддів зазначає наступне.

Так, акт Держфінінспекції України від 18.10.2013р. № 05-21/259 фіксує можливе бюджетне порушення позивача.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази відшкодування позивачем до Державного бюджету України сум завищеної вартості виконаних ТОВ "Електропівденмонтаж" робіт, що могло б бути підставою для стягнення даних коштів з відповідача в порядку ст. 22 ЦК України.

Положеннями підпункту 4 пункту 4 Положення про Державну фінансову інспекцію України (затверджено Указом Президента України від 23.04.2011 р. № 499/2011) врегульовано вжиття Держфінінспекцією відповідно до покладених на неї завдань заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб. Такі заходи вживаються в установленому порядку Держфінінспекцією як центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Акт перевірки вказаного контролюючого органу може бути підставою для вжиття ним в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому чинним законодавством України порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-договірних відносин.

А тому, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Так, вирішуючи спір про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладання на винну особу зазначеної міри відповідальності, в той час як в межах розгляду даної справи позивачем не доведено факту порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, або виконання укладеного договору з порушенням умов, що виключає застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 18.08.2015р. у справі №908/360/15-г.

Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 588 та 599 ЦК України). У даному випадку зобов'язання за договором були виконані, що не заперечується позивачем.

З позовної заяви вбачається, що позивач, як на підставу позовних вимог, посилається на приписи ст.ст. 610, 611, 623 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач не заперечує та у акті Державної фінансової інспекції зазначено, що умови договору від 22.07.2011 р. № 220- 22/48П-11 виконані його сторонами в повному обсязі.

Отже, відповідач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі, а виконані відповідачем роботи були прийняті позивачем, згідно відповідних актів приймання виконаних будівельних робіт.

Крім того, позивач не висловлював претензій щодо обсягу і якості виконаних відповідачем робіт; від його імені не надходило мотивованої відмови від приймання виконаних робіт, а обсяг робіт погоджений сторонами, недоліків під час виконання робіт позивачем не було виявлено.

Щодо залучення субпідрядника, то про це позивача було попереджено листом №182 від 26.07.2011 р, у звязку з особливою технічною складністю монтажу нового автотрансформатора та побажаннями завода-виробника зазначений лист є невідємною частиною договору.

Відповідачем було укладено договір субпідряду, та субпідрядника було допущено Позивачем до виконання робіт. Проведеними зустрічними звірками (довідки №05-20/33-з від 12.09.2013р , №05-20/38-3 від 16.09.2013р.) розбіжностей та завищення вартості робіт не встановлено.

Отже, посилання позивача на ст. 610 Цивільного кодексу України є недоречним та спростовується визнанням позивачем факту повного та своєчасного виконання відповідачем договору підряду.

При цьому, кошти, які позивач просить стягнути з ТОВ "Електропівденмонтаж", отримано останнім як оплату за належне виконання робіт за договором, а тому такі кошти здобуто за наявності правової підстави - договору підряду від 22.07.2011 р. № 220- 22/48П-11 і вони не можуть вважатися збитками.

Слід також зазначити, що наведені пункти ДБН Д. 1.1 -2000, які на думку позивача порушив відповідач, не мають імперативного характеру, оскільки містять обмовку "як правило", а саме відповідають принципу свободи договору, закріпленому чинним законодавством України.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, при укладенні договору підряду від 22.07.2011р. № 220- 22/48П-11 сторони (в тому числі і замовник) визначили суттєві умови договору (у тому числі кошторис) за спільною згодою.

Також договір підряду від 22.07.2011 р. № 220- 22/48П-11 було укладено сторонами в результаті проведення тендеру та прийняття позивачем (замовником) тендерної пропозиції відповідача (підрядника) як найбільш економічно вигідної.

Відповідно до пункту 1 статті 844 Цивільного кодексу України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.

Відповідно до пункту 2 статті 844 Цивільного кодексу України, кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 3 статті 844 Цивільного кодексу України, зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

Визначена за результатами тендеру вартість робіт за договором від 22.07.2011 р. № 220- 22/48П-11 є договірною ціною робіт, узгодженою обома сторонами за договором.

У ході проведення тендеру відповідачем було надано позивачеві для вивчення та погодження кошторисну документацію у повному обсязі.

При цьому, кошторис було узгоджено замовником, затверджено та підписано сторонами в ході укладення договору підряду та стовідсотково дотримано підрядником при виконання робіт за Договором від 22.07.2011 р. № 220- 22/48П-11.

Аналогічну правову позицію про те, що кошти, які отримано як оплату виконаних за договором робіт не можна витребувати як безпідставно сплачені викладено у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, та від 17 червня 2014 року у справі № 13/096-12 та постановах Вищого господарського суду України від 20 серпня 2013 року у справі № 5011-17/17853-2012 , від 27 листопада 2013 року у справі № 922/1549/13, від 10 лютого 2014 року у справі № 910/11247/13, від 17 червня 2014 року у справі № 925/1688/13, від 18 червня 2014 року у справі № 910/20975/13 , від 28 квітня 2015 року у справі № 922/553/14, від 24 червня 2015 року у справі № 914/3625/14, від 18 серпня 2015 року у справі № 908/360/15-г.

А отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем умови договору не порушувались, що підтверджується матеріалами справи, а тому перераховані кошти не є безпідставно отриманими.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки, як на підставу для задоволення позовних вимог є безпідставним, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не можуть впливати на умови укладеного між сторонами договору.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції апелянтом не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які апелянт посилався, як на підставу своїх вимог.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України, м. Київ слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.10.2015р. апелянту було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2015р. у справі №922/5025/15 та зобовязано надати докази такої сплати до 01.12.2015 року.

Проте, доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги до Державного бюджету України апелянтом не надано.

Конституцією України та Господарським процесуальним кодексом України встановлено, що судові рішення, в тому числі ухвали суду, є обовязковими до виконання на всій території України. Невиконання вимог, зокрема ухвал господарських судів, тягне відповідальність, встановлену Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України. Ці умови знайшли відображення у статті 124 Конституції України та частини 1 статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами пункту 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України від 21.02.2013 року №7 якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК України); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

Приписами частини 2 статті 49 ГПК України встановлено, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на визначене, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Державної фінансової інспекції України судовий збір в сумі 1339,80 грн. за подання апеляційної скарги до Державного бюджету України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції України, м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.09.2015р. у справі №922/5025/15 залишити без змін.

Стягнути з Державної фінансової інспекції України, м. Київ (вул. П. Сагайдачного, 4, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 37393358) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1339,80 грн. судового збору.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 17.12.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Тихий П.В.