Ухвала суду № 54389203, 09.12.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/1691/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2590/2015

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Горейко М.Д., Вакарук В.М.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю ОСОБА_2, та його представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про захист прав споживачів, визнання угоди недійсною, зобов'язання повернути сплачені кошти та відшкодування моральних збитків за апеляційною скаргою представника ТзОВ «Євролізинг Україна» на рішення Долинського районного суду від 09 жовтня 2015 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Долинського районного суду від 09 жовтня 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ТзОВ "Євролізинг Україна" про захист прав споживачів, визнання угоди недійсною, зобов'язання повернути сплачені кошти та відшкодування моральних збитків.

Визнано недійсним договір № д 01279 фінансового лізингу від 25 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТзОВ "Євролізинг Україна".

Стягнуто з ТзОВ "Євролізинг Україна" на користь ОСОБА_2 сплачений відповідно до квитанції № 0.0.402588464.1 від 25.06.2015 року адміністративний платіж в розмірі 55000 грн.

Стягнуто з ТзОВ "Євролізинг Україна" на користь ОСОБА_2 1500 грн витрат за надання правової допомоги та на користь держави 550 грн судового збору.

В задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом не надано належної оцінки фактам та доказам, які були надані відповідачем, не проаналізовано норми договору фінансового лізингу та положень спеціального закону.

Між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу від 25.06.2015 р. №д 001279 року, який укладено відповідно до положень цивільного законодавства та спеціального законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу.

Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого Договору та додатків до нього, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Позивачем перекручено фактичні обставини укладання договору. Крім того в платіжному документі вказано номер договору, що свідчить про його підписання до моменту оплати.

Позивачем також не доведено, але чомусь судом встановлено зі слів позивача, що він мав намір придбати інший предмет лізингу.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються лише на зацікавлених та безпідставних свідчення позивача та його свідка. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували достовірність наданих свідчень.

Позивачем не було доведено взагалі факту введення його в оману представниками відповідача на момент укладення договору, не доведено в чому саме полягає обман, а також чи був присутнім умисел з боку представників відповідача.

Суд першої інстанції приймає до уваги безпідставні свідчення позивача, які не можуть братись до уваги, і ніяк не можуть вважатись належним доказом у справі. Навпаки, наявність в матеріалах справи спірного договору фінансового лізингу, який підписаний позивачем, повністю спростовує будь-які його твердження про введення його в оману. Але суд першої інстанції в повній мірі проігнорував наявні письмові докази, взяв до уваги лише твердження позивача, що йому повідомили не точну та/або неправдиву інформацію під час укладання договору.

Судом також не вірно встановлено місце укладання Договору, що на думку суду також є причиною визнання правочину недійсним.

В договорі не вказано, що місцем укладання є місто Київ, лише у ст.18 вказано місцезнаходження сторін договору. Договір укладався представником відповідача, яка діє на підставі довіреності та здійснює представництво у м. Львів.

Таким чином, цей договір не може бути визнаний недійсним лише з підстав заперечення його дійсності однією зі сторін.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю та недоведеністю.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 25 червня 2015 року уклав з ТзОВ "Євролізинг Україна" договір № д 01279 фінансового лізингу, згідно якого відповідач зобов'язується придбати предмет лізингу, а саме трактор «Кий-14102», об'єм двигуна 105 к.с., привід 4х4, та передати його у користування позивача в порядку та на умовах цього договору, а позивач зобов'язується прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного договору. Додатки №№ 1, 2, 3 до договору № д 01279 є його невід'ємними частинами (а.с. 11-18).

В цей же день 25 червня 2015 року ОСОБА_2 оплатив на користь ТзОВ «Євролізинг Україна» 55000,00 грн., про що свідчить квитанція № 0.0.402588464.1 від 25.06.2015 року. Назва послуги оплата за товари/послуги; призначення платежу: адміністративний платіж згідно договору фінансового лізингу № 01279 (а.с. 21).

Посилаючись на грубе порушення своїх прав, позивач звернувся до відповідача з письмовими заявами від 10.07.2015 року та від 03.08.2015 року з вимогою розірвати договір фінансового лізингу № 01279 та повернути сплачені кошти в розмірі 55000,00 грн., про що свідчать відповідні копії заяв (а.с. 19-20, 27).

Крім того, ОСОБА_2 10.07.2015 року звернувся зі скаргою до Долинського міжрайонного прокурора про порушення щодо працівників ТзОВ «Євролізинг Україна» кримінального провадження за ст. 190 КК України (а.с. 23-24), а також в Генеральну прокуратуру України, звідки отримав відповідь про проведення перевірки та роз'яснення, що він вправі самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав (а.с. 26).

Листами відповідача за № 483 від 18.08.2015 року та № 546 від 22.08.2015 року підтверджено факт розірвання договору лізингу № д 01279 від 25.06.2015 року з 20.07.2015 року. Також вказано, що за умовами договору сплачений ОСОБА_2 адміністративний платіж в розмірі 55000,00 грн. не повертається, авансових платежів останнім здійснено не було (а.с. 65, 66).

У поданій суду позовній заяві позивач просив визнати договір фінансового лізингу № д 01279 від 25.06.2015 року недійсним, оскільки він укладений під впливом обману та нечесної підприємницької діяльності і містить несправедливі умови, зокрема щодо неповернення йому сплачених ним коштів в сумі 55000,00 грн., які відповідач зарахував як адміністративний платіж.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач мав намір придбати трактор "Mahindra MES" за ціною 68 000,00 грн., який він з допомогою свого сина знайшов по оголошенню в інтернеті, в якому була вказана адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 82), куди він і звернувся з метою придбати вказану модель трактора.

Оплативши на вимогу працівника відповідача перший внесок, йому було запропоновано підписати умови договору фінансового лізингу, в якому були відсутні всі необхідні реквізити, і тільки після підписання договору, його було до оформлено, а також у договорі було вписано іншу модель трактора "Кий-14102" за значно вищою ціною в розмірі 550 000,00 грн., що в десять раз перевищує суму, на яку він розраховував.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що дії відповідача щодо порядку оформлення оспорюваного правочину були нечесними та недобросовісними і вчинені умисно з метою приховати обставини, які могли б зумовити відмову позивача від укладення договору фінансового лізингу на зазначених у ньому умовах. З договором фінансового лізингу, який є досить об'ємним за змістом та юридично складним, у позивача не було можливості належно ознайомитися та його вичитати. Крім того, суд у рішенні правильно зазначив, що умови договору є несправедливими, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи вказану норму закону слід дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Застосовуючи цю норму, суди повинні визначати на підставі яких ознак, зазначених у ч. 2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", кваліфікували умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 вересня 2013 року у справі № 6 - 40 цс 13.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. При цьому під добросовісністю слід розуміти належну поведінку при виникненні та виконанні зобов'язання вчинення дій таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, зловживання довірою тощо. Принцип добросовісності передбачає чесну, сумлінну поведінку суб'єктів зобов'язання, вчинення ними всіх залежних від них дій щодо належного виконання зобов'язання та не порушення прав інших осіб.

Дослідженими по даній справі доказами доведено, що оспорюваний договір порушує принцип добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору, а умови договору про неповернення адміністративного платежу у випадку розірвання договору призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносять шкоду споживачеві.

Судом встановлено, що на виконання договору фінансового лізингу позивачем була сплачена сума в розмірі 55000.00 грн., яку відповідач зарахував як адміністративний платіж, але позивач вважав, що сплачує перший внесок. Твердження позивача про порушення принципу добросовісності заслуговує на увагу, оскільки сума внесених ним коштів вочевидь не відповідає обсягу робіт і є надто завищеною для нього як особи старшого віку, пенсіонера.

Крім того, відповідач не обґрунтував співмірність розміру адміністративного платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору виконаній послузі, яка у розумінні ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні типової форми договору.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про невідповідність положень договору фінансового лізингу № д 01279 від 25.06.2015 року принципам добросовісності, розумності, справедливості та рівності сторін у договорі. Положення оспорюваного договору є несправедливими і призвели до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдали шкоди споживачеві, що є порушенням вимог Закону України "Про фінансовий лізинг" та Закону України "Про захист прав споживачів". За таких обставин договір фінансового лізингу визнано недійсним, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в цій частині. Оскільки договір визнаний недійсним, тому відповідно внесені позивачем на рахунок відповідача кошти в сумі 55000 грн підлягають стягненню з відповідача.

Обгрунтовано суд відмовив у задоволенні позову у частині стягнення моральної шкоди і рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржується.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ТзОВ «Євролізинг Україна» відхилити.

Рішення Долинського районного суду від 09 жовтня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

М.Д. Горейко

В.М. Вакарук