Ухвала суду № 54389197, 14.12.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/1221/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2767/2015

Категорія

Головуючий у 1 інстанції Гутич П.Ф

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.

за участю секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Прикарпаттяобленерго» в особі філії Богородчанського району електричних мереж, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Богородчанська селищна рада, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богородчанського районного суду від 05 листопада 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ПАТ «Прикарпаттяобленерго» в особі філії Богородчанського району електричних мереж про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою Богородчанського районного суду від 07 жовтня 2015 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено Богородчанську селищну раду.

Рішенням Богородчанського районного суду від 05 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що він є власником земельної ділянки площею 0,1091 га, яка розташована на території смт. Богородчани. Згідно із планом зовнішніх меж земельної ділянки на ній не зазначено розміщення ні ліній електропередач, ні електроопор. В той же час при виготовленні в 2014 році технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі з'ясовано, що відповідачем на цій ділянці встановлено електроопору ЛЕП 0,4 кВ. При вирішенні спору суд не взяв до уваги, що така встановлена без його згоди як власника земельної ділянки. А тому необґрунтовано відмовив в задоволенні його позовних вимог. З цих підстав просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представники ПАТ «Прикарпаттяобленерго» та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Богородчанської селищної ради, доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не представлено належних та допустимих доказів підтвердження позовних вимог щодо порушення законних прав власника земельної ділянки внаслідок розміщення на ній без його згоди опори ЛЕП №4010. А тому саме з цих підстав відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення суду, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Постановлене судом першої інстанції рішення відповідає вказаним вимогам закону, а тому колегія суддів погоджується з ним виходячи з таких підстав.

Згідно із положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав - це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

В силу ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням його права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Судом правильно з'ясовано та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1091 га, розташованої на території АДРЕСА_1, що передана йому для обслуговування житлового будинку. Наведена обставина підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю Серії НОМЕР_1 від 31 січня 1996 року (а.с.10).

Як вбачається з матеріалів технічного паспорта земельної ділянки, що передавалася ОСОБА_2 у власність, на його замовлення 041-95 (а.с.31-38), підставою для передачі позивачу у власність цієї ділянки загальною площею 0,1050 га (0,055 га - рілля, 0,050 га - подвір'я) є рішення Богородчанської селищної ради від 28.12.1993 року. При цьому зазначено, що в зв'язку із неможливістю видати Державний акт на право приватної власності на землю видається план, як тимчасовий документ.

З оглянутого в засіданні апеляційного суду плану, перший примірник якого видано позивачу (другий зберігається в Богородчанській селищній раді і зареєстрований за №883) видно, що загальний розмір земельної ділянки становить 0,1050 га, межі погоджено з суміжниками, земельна ділянка надається для ведення підсобного господарства.

З'ясовано, що у зв'язку із відсутністю кадастрового номеру земельної ділянки позивач 25 липня 2014 році уклав із Богородчанським районним виробничим відділом Івано-Франківської регіональної філії ДП «ЦДЗК» договір №1409010100134 на розробку технічної документації із землеустрою (а.с.107).

Відповідно до умов вказаного договору виконавець виготовив кадастровий план земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2, яка належить ОСОБА_2, на якому нанесено ЛЕП 0,4 кВ та встановлено охоронну зону, а також позначено об'єкт незавершеного будівництва (а.с.8). При цьому зазначено, що кадастровий план підлягає погодженню із Богородчанським РЕМ при умовах забезпечення безперешкодного доступу персоналу РЕМ для обслуговування ЛЕП в будь-який час доби та використання земельної ділянки в межах охоронної зони ЛЕП з дотриманням правил охорони електромереж.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 зазначав про порушення його права власності на земельну ділянку внаслідок розміщення на ній відповідачем лінії електропередач, згоду на встановлення якої він не давав.

Із матеріалів справи видно, що на замовлення Богородчанської селищної ради з метою електрифікації житлового масиву в районі сільгоспхімії Богородчанським РЕМ розроблено технічні умови №44/94 на електропостачання цього масиву та направлено їх 30 листопада 1994 року селищній раді. При цьому в п.4 технічних умов зазначено можливість здійснення електропостачання після вибору проекту плану проходження траси лінії 0,4 кВ і погодження її з Богородчанським РЕМ та іншими зацікавленими організаціями (а.с.15).

Судом встановлено, що план проходження траси лінії електропередачі 0,4 кВ погоджено у 1995 році. Цього ж року відбулося її спорудження.

За таких обставин на час видачі (31 січня 1996 року) позивачу Державного акту на право приватної власності на землю лінія електропередачі 0,4 кВ була споруджена.

Відповідно до положень ст. 69 Земельного кодексу України (в редакції 1991 року, що діяла на час видачі державного акту) вздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі, телефонно-телеграфних ліній, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінюючих споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюється охоронна зона. Землі в межах цих зон у власників землі та землекористувачів не вилучаються, а використовуються з обмеженнями, що передбачаються правилами, затверджуваними у встановленому порядку.

Аналогічно встановлення охоронної зони вздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередач передбачено і ст. 76 Земельного кодексу України в редакції 2001 року.

Також ст.112 Земельного кодексу України визначено, що охоронні зони створюються: уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Відповідно до положень ст.18 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики, в тому числі, охоронні зони об'єктів енергетики. Земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням). Спеціальні зони об'єктів енергетики встановлюються на землях всіх категорій.

Крім того, як виявлено в ході проведення спільного виїзду працівників Богородчанського РЕМ та представника Богородчанської селищної ради від 03 листопада 2015 року будь-які межові знаки на земельній ділянці, належній ОСОБА_2, відсутні. Опора №4010 Л-1 КТП-59, спір з приводу якої, в тому числі, заявлено до суду, знаходиться на межі земельної ділянки позивача.

Також комісією констатовано, що у випадку перенесення зазначеної опори, власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_3 буде позбавлений можливості заїзду до свого господарства. Наведені обставини підтверджуються відповідним актом (а.с.75).

За змістом ч. 3 ст.10, ч. 2 ст.59, ст. 60 ЦПК України ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З врахуванням наведених обставин місцевий суд прийшов до правильного висновку, що на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 не представив доказів порушення його права власності на земельну ділянку та необхідності захисту такого його права в спосіб та засобами, що встановлені чинним земельним законодавством та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Фактично всі доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Богородчанського районного суду від 05 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

В.М. Соколовський