Ухвала суду № 54374454, 17.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/10392/15 Справа № 175/5551/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С. А. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Кочкової Н.О., Григорченка Е.І.

за участю секретаря - Назаренко А.С,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислова компанія «ОліЕкс» про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю торгово-промислова компанія «ОліЕкс» про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання кредитної лінії недійсним,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року у задоволені позовних вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ ТПК «ОліЕкс» про стягнення заборгованості - відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ПАТ «Банк Кредит Дніпро», треті особи, що не заявляють самостійні вимоги ОСОБА_6, ТОВ ТПК «ОліЕкс» про захист прав споживача шляхом визнання договору про надання кредитної лінії недійсним - задоволені у повному обсязі.

Захищено право ОСОБА_5 як споживача шляхом визнання недійсним договору про надання кредитної лінії №050407 від 05 квітня 2007 року.

Стягнуто з ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким задовольнити їхні позовні вимоги у повному обсязі, у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу, відхилити виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 квітня 2007 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_5 було укладено договір про надання кредитної лінії № 050407, відповідно до якого банк надав ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 4000000,00 грн., а ОСОБА_5 зобов'язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом згідно з п.1.5 кредитного договору та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором ( п. 1.1. кредитного договору).

Відповідно до п. 1.3.,1.4. кредитного договору, кредит надається на споживчі цілі у вигляді поновлюваної кредитної лінії траншами: перший транш у розмірі не більш 3000000,00 грн. після настання умов, передбачених п.2.1. даного договору; другий та наступний транші у розмірі, що визначається, як різниця між розміром фактично виданих кредитних коштів та розміром кредиту після настання/дотримання умов, передбачених п.4.4. даного договору.

Відповідно до п.1.5. кредитного договору плата за користування одержаним кредитом встановлюється у розмірі 22,0 % річних, а у разі прострочення повернення кредиту плата за користування одержаним кредитом або часткою кредиту в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту і до дня фактичного повернення кредиту позичальником, встановлюється в розмірі 44,0% річних.

Згідно з п.9.1. кредитного договору, даний договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 04 квітня 2012 року.

У подальшому, між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_5 було укладено ряд договорів про зміну кредитного договору, а саме: додаткова угода №1 від 26 грудня 2007 року до кредитного договору, додаткова угода № 1 від 14 лютого 2008 року до кредитного договору, додатковий договір № 2 від 31 жовтня 2008 року до кредитного договору, договір №3 від 17 травня 2011 року про зміну кредитного договору, договір №4 від 03 квітня 2012 року про зміну кредитного договору, яким було викладено кредитний договір в новій редакції.

Останні зміни до кредитного договору було внесено договором №4 від 03 квітня 2012 року про зміну кредитного договору.

Згідно з п. 9.1 договору № 4 про зміну договору про надання кредитної лінії №050407 від 05 квітня 2007 року даний договір та всі договори про зміну до нього набирають чинності з дати його підписання та діє до 30 листопада 2013 року.

Згідно п.1.1. договору № 4 від 03 квітня 2012 року про зміну кредитного договору, банк надав позичальнику відкличну не поновлювану кредитну лінію в сумі 4000000,00 грн. на споживчі цілі.

Плата за користування одержаним кредитом встановлюється у розмірі 24% річних. У разі порушення пункту 4.3. кредитного договору, плата за користування одержаним кредитом в період, який починається на наступний день за днем погашення кредиту і до дня фактичного повернення кредиту позичальником, встановлюється в розмірі 48% річних (п.п.1.3.,1.4. кредитного договору). Відповідно до п.п. 4.3.,9.1 кредитного договору, він набирає чинності з дати його підписання та діє до 30 листопада 2013 р.

З урахуванням договору № 4 від 03 квітня 2012 року про зміну договору про надання кредитної лінії №050407 від 05 квітня 2007 року, який діє до 30 листопада 2013 р., та яким договір викладено у новій редакції, позовна заява про визнання договору про надання кредитної лінії недійсним подана в межах позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно до вимог ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.1 Закону України«Про захист прав споживачів»: споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містить в собі перелік кредитних умов, які обов'язково повинно містити в собі письмове повідомлення споживача кредитодавцем перед укладанням договору про надання споживчого кредиту і не надає право останньому самостійно вибирати, про які кредитні умови попереджати споживача, а про які ні.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Пункт 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлює, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві, при чому обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Відповідно до абз. 6, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими, зокрема, є умови договору про становлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним, а якщо зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Умови цього договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.

Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою практикою вважається підприємницька практика, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно з ч. 6 п. 5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції посилався на те, що спірний кредитний договір укладений з порушенням встановленого порядку та не містить обов'язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168.

Так, суд першої інстанції зазначив, що надання коштів за вказаним договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукції передбаченим Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки правовідносини, породження яких є метою договору, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. (надалі - Правила), встановлені вимоги щодо переддоговірної роботи з позичальником.

Як зазначено у п. 3.3 вищевказаних Правил, банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:

а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту.

б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Але, оскаржений кредитний договір від №050407 від 05 квітня 2007 року не містить в собі детальний розпис загальної вартості кредиту, як і не містять умови цього договору щодо його строковості, платності, зворотності тощо, врахування того, яку саме суму кредиту дійсно отримала ОСОБА_5 і яку вона повинна повернути банку.

До того ж зазначив, що зміст спірного договору суперечить ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ні перед укладенням договору, ні протягом його дії, позивач не повідомив відповідача у письмовій формі про умови надання кредиту та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування як того вимагає Закон.

Крім того, ПАТ «Банк Кредит Дніпро» не надано жодного доказу щодо наявності будь-якого письмового повідомлення банком ОСОБА_5 про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту згідно до вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до укладення кредитної угоди.

Доводи апеляційної скарги зводяться до тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд апелянта та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, які полягають в тому, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним та співпадають з висновками Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в рішенні від 22.10.2014 р. (справа № 6-2651).

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК та підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: