Ухвала суду № 54360237, 23.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2015 року м. Київ К/9991/55791/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012

у справі №2а/1270/2644/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Аеромех»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби

про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012, позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000502310 від 26.03.2012, яким визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток в сумі 306676,00 грн. та №0000492310від 26.03.2012, яким визначено грошове зобов?язання з податку на додану вартість в сумі 306757,00 грн., у т.ч. основний платіж 266675,00 грн. та 40082,00 грн. штрафних санкцій.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно запиту відповідача про надання пояснень та їх документального підтвердження від 16.01.2012 № 647/23-221 у зв'язку з проведенням перевірки ТОВ «Автоклапан-МТС» з метою документального підтвердження господарських відносин ТОВ «НВФ «Аеромех» з ТОВ «Автоклапан-МТС», а також підтвердження відносин, виду та обсягу операцій і розрахунків, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку у травні - липні 2011 року, відповідач просив надати у термін згідно діючого законодавства пояснення та їх документальне підтвердження з вказаним у запиті переліком документів. Запит був отриманий позивачем 18.01.2012, документи були надані 16.02.2012.

Згідно наказу від 06.03.2012 № 485 за підписом начальника ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська, призначено проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Автоклапан - МТС» за період з 01.05.2011 по 31.07.2011.

Актом перевірки від 12.03.2012 № 782/23/31594496 встановлено порушення позивачем п.198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 266674 грн., в тому числі за травень 2011 року на суму 78782 грн., за червень 2011 року на суму 107731 грн., за липень 2011 року на суму 80162 грн.; а також порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за 2-3 квартали 2011 року на суму 306676 грн.

Підставою для таких висновків зазначено те, що господарські операції між ТОВ «Автоклапан - МТС» та ТОВ «НВФ «Аеромех» не підтверджуються стосовно врахування реального здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, з огляду на висновки акту Алчевської ОДПІ № 1806/236-37288409 від 11.11.2011, складеного за наслідками перевірки ТОВ «Діамант ЛТД», яке є контрагентом ТОВ «Автоклапан - МТС».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0000492310 від 26.03.2012 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість всього на загальну суму 306757,00 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0000502310 від 26.03.2012 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 306676,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст.198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати та податковий кредит за наслідками реальних господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконання укладеного між позивачем та ТОВ «Автоклапан - МТС» договору № 14 від 01.05.2011 підтверджується відповідними первинними документами, а саме, рахунками-фактур, видатковими накладними, податковими накладними від 04.05.2011, 01.06.2011, від 01.07.2011, в тому числі були надані документи, які підтверджують наявність у позивача автотранспорту, необхідних працівників, складських приміщень, наявність відповідного обладнання для ведення економічної діяльності щодо придбання та реалізації продукції за період, який перевірявся.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих з якими у нього відсутні господарські взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

У даному випадку спірні господарські операції були належним чином відображені позивачем у податковому обліку, жодних свідчень того, що їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вищеназваним контрагентом, перед укладенням договорів з метою запобігання укладенню правочинів з недобросовісними суб'єктами господарювання. На час укладення та виконання договорів контрагент позивача був зареєстрованим в ЄДРПОУ, тобто був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, був платником податку на додану вартість.

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача про нікчемність правочину, оскільки наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваних угод відповідачем не надано.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, повно та правильно встановивши обставини справи, дали їм належну оцінку з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун