Ухвала суду № 543302, 27.02.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01010 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27.02.2007№К-7158/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого), 

БрайкаА.І.  ГолубєвоїГ.К., РибченкаА.О., ФедороваМ.О.

при секретарі: МіненкоО.М.

за участі представників:

позивача: КучкудиП.В, ПроціваО.Р., МикитинськогоМ.М.

відповідача: БандуракаІ.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТисменицької міжрайонної державної податкової інспекції на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від02.10.2003 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від06.04.2005 посправі№А-6/105

за позовом   Відкритого акціонерного товариства «Агропромтехніка»

до                               Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про                 визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від02.10.2003 позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення: від18.11.2002 №0000442600/0233-26-2/00904309/5341 про застосування фінансових санкцій по ПДВ; від18.11.2002 №0000452600/0233-26-2/00904309/5341 про визначення суми податкового зобов’язання за земельним податком; від18.11.2002 №0000492600/0233-26-2/009044309/5341 про визначення суми податкового зобов’язання по єдиному податку на підприємницьку діяльність з юридичних осіб.

В решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від06.04.2005 посправі№А-6/105 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від02.10.2003 скасовано частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення:

від18.11.2002 №0000442600/0233-26-2/00904309/5341 в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі4094грн. (в т.ч.основний платіж – 2420грн., штрафна (фінансова) санкція в сумі1674грн.); від18.11.2002 №0000452600/0233-26-2/00904309/5341 про визначення суми податкового зобов’язання за земельним податком; від27.02.2003 №0000352600/0.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Відповідач (далі-ДПІ) подав касаційну скаргу яка обґрунтована тим, що суди невірно застосували норми матеріального права, зокрема що при їх прийнятті порушені норми матеріального права, а саме: ст.15 Закону України від21.12.2000 №2181 «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і на цій підставі ДПІ просить судові рішення скасувати, в позові відмовити.

Скаржник вважає, що посилання суду щодо неперевіреного факту користування чи володіння земельною ділянкою Позивача на території Братковецької сільської ради безпідставне, так як підтверджується Актом на право постійного користування землею ВАТ (довідками). А тому Скаржник вважає невірним посилання суду на ст.18 Закону України «Про плату за землю» щодо сплати або перегляду неправильно нарахованого податку, яке допускається не більше як за два попередні роки.

Скаржник також зазначив, що Позивачем порушено вимоги пп.7.3.1 п.7.3 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому на підставі Акту перевірки до Позивача правомірно було прийнято рішення про донарахування суми ПДВ і штрафної санкції з посиланням на пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Позивач (далі-ВАТ) надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначає про без підставність та надуманість звинувачень Скаржника, оскільки ДПІ обґрунтовує фактичні обставини справи та дає оцінку доказам із перевагою над іншими доказами. Суд же касаційної інстанції повноваженнями щодо встановлення фактичних обставин справи не наділений. Тому враховуючи викладене, Позивач просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від06.04.2005 посправі№А-6/105 залишити без змін, скаргу без задоволення.

Крім того, під час слухання касаційної скарги, судом встановлено, що відбулась реорганізація Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції на Державну податкову інспекцію у Тисменицькому районі Івано-Франківської області згідно наказу ДПА в Івано-Франківській області від26.12.2005 №302.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами - ДПІ провела перевірку з питань обчислення сум ПДВ ТОВ за період із 01.01.2000 по 31.09.2002 та склала Акт перевірки від18.11.2002, і на підставі якого 18.11.2003 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000462600/0233-26-2/00904309/5341, яким визначено податкове зобов'язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин в сумі 22341грн., в т.ч. основний платіж 17407грн., штрафна (фінансова) санкція - 5434грн.;

№0000452600/0233-26-2/00904309/5341, яким визначено податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в сумі 27271грн., в т.ч. основний платіж 20989грн., штрафна (фінансова) санкція – 6282грн.;

№0000442600/0233-26-2/00904309/5341, яким визначено податкове зобов'язання по ПДВ з вироблених в Україні товарів в сумі4878грн., в т.ч. основний платіж - 2420грн., штрафна (фінансова) санкція - 2458грн.;

№0000492600/0233-26-2/009044309/5341, яким визначено податкове зобов'язання по єдиному податку на підприємницьку діяльність з юридичних осіб в сумі 253грн. - штрафна (фінансова) санкція.

За результатами апеляційного оскарження податкових повідомлень-рішень, ДПА в Івано-Франківській області податкові повідомлення-рішення від 18.11.2002 №0000462600/0/0233-26-2/00904309/5341, №0000452600/0233-26-2/00904309/5341 в частині застосованих відповідно пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» фінансових санкцій по податку з власників транспортних засобів за 2000рік в сумі 4351,78грн. та земельного податку за І-ІІІ квартали2000року та Іквартал 2001року в сумі 5247,29грн. відмінено. І прийнято податкові повідомлення-рішення від27.02.2003 №0000352600/0, яким визначено податкове зобов’язання по земельному податку в сумі 31483,57грн., в т.ч. основний платіж -20989грн. та штрафна санкція – 10494,57грн. та №0000342600/0., яким визначено податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів в сумі 26110,55грн., в т.ч. основний платіж – 17407грн., штрафна санкція – 8703,55грн. Наказом в.о. начальника ДПІ у Тимсеницькому районі №51 від28.08.2003 податкові повідомлення-рішення від27.02.2003 №0000352600/0 та №0000342600/0 в частині помилково вказаного основного платежу відповідно в розмірі 20989грн. та 17407грн. скасовано.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наступним:

ДПІ при визначенні ВАТ податкового зобов’язання по ПДВ не взято до уваги подані податкові накладні на суму 329,66грн., а також не враховано виправлення (сторно) сплаченої суми ПДВ в розмірі 1160грн.;

не враховано ст.18 Закону України«Про плату за землю»;

в акті перевірки не зазначено жодного порушення щодо сплати єдиного податку на підприємницьку діяльність;

позивачем не доведено неправомірності визначення податкового зобов'язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

рішення, прийняті за результатами розгляду апеляційних скарг, є дублюючими рішеннями в процедурі апеляційного узгодження і підстав для визнання їх недійсними немає.

Суд апеляційної інстанції не погодився із рішенням суду першої інстанції щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від18.11.2002 №0000442600/0233-26-2/00904309/5341 в частині нарахування штрафних санкцій, враховуючи встановлення правомірності визначення податкового зобов’язання по ПДВ у IVкварталі 2000року на суму 1167грн. та у березні2001року на суму 767грн. І дослідивши належним чином оформлені податкові накладні, що підтвердили таку правомірність віднесення ВАТ до податкового кредиту сум ПДВ - визнав відсутніми порушення вимог пп.7.3.1 п.7.3 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», так як угодою від03.11.2000 розірвано договір оренди автобуса від08.09.2000, в зв’язку з чим у ВАТ відсутній обов’язок щодо сплати податку. А тому правомірно визнав вказане податкове повідомлення-рішення повністю.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від18.11.2002 №0000442600/0233-26-2/00904309/5341 по нарахуванню штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції і визначився, що до ВАТ застосовано фінансові санкції на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в сумі 1673,50грн. та 784,84грн. (у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф). Суд касаційної інстанції із зазначеним обґрунтуванням погоджується і залишення без змін зазначеного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 784,84грн. штрафу визнає правомірним, так як Позивачем належними та допустимими доказами не доведено безпідставність застосування даного штрафу.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від18.11.2002 №0000452600/0233-26-2/00904309/5341, яким нараховано податкове зобов'язання по земельному податку та штрафних санкцій - суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтуваннями суду апеляційної інстанції нормами ст.ст.5, 15, 17 Закону України «Про плату за землю», так як протягом 2000року ВАТ відчужено ряд будівель і споруд, які були розташовані на земельній ділянці, яка перебувала в його постійному користуванні. А відповідно до ст.30 Земельного Кодексу України (1990року), який був чинний на момент здійснення відчуження, при переході права власності на будівлі і споруди разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених ст.67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Тобто, як досліджено судом, довідками Тисменицького районного відділу земельних ресурсів підтверджується, що після відчуження земельних ділянок іншим суб’єктам підприємницької діяльності в зв’язку з відчуженням майна, в користуванні ВАТ залишилась земельна ділянка площею 4,1488га. І тому визначення Відповідачем податкового зобов'язання по земельному податку в сумі 20989грн. судом обґрунтовано визнано неправомірним.

Також оскільки безпідставним є визначення основної суми платежу, судом правомірно визнано недійсним і податкове повідомлення-рішення від27.02.2003 №0000352600/0, яким застосовано штрафні санкції в сумі 10494,57грн. по земельному податку.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від18.11.2002 №0000462600/0233-26-2/00904309/5341 про нарахування податкового зобов'язання з власників транспортних засобів в сумі 17407,12грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8703,55грн. судами у відповідності до норм Закону України «Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» (із змінами і доповненнями) встановлено, що за ВАТ зареєстровані транспортні засоби, які є об’єктом оподаткування.

І оскільки встановлено, що ВАТ не подано доказів, які свідчили про сплату даного податку до бюджету, тому податкові повідомлення-рішення від18.11.2002 №0000462600/0233-26-2/00904309/5341 та від27.02.2003 №0000342600 судами правомірно залишено без змін.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від18.11.2002 №0000492600/0233-2 2/009044309/5341 про застосування штрафних санкцій в сумі 253грн. за порушення термінів сплати узгоджених сум податкового зобов’язання по єдиному податку - суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суд першої інстанції щодо відсутності порушень при сплаті єдиного податку, обґрунтувавши свою позицію ст.3 Указу Президента України від03.07.1998 №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів мало підприємництва» де визначено, що суб’єкти підприємницької діяльності юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20числа наступного місяця на окремий рахунок відділень державного казначейства України. Відповідно до ст.5 даного Указу суб’єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України. А оскільки Позивачем не подано доказі які б свідчили про своєчасність сплати узгодженої суми податкове зобов’язання по єдиному податку, тому відповідно до пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державна цільовими фондами» (у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначеного цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф) зазначене податкове повідомлення-рішення обґрунтовано визнано правомірним.

І на противагу заперечень Скаржника щодо відсутності зауважень до Акту перевірки судами правомірно до уваги не прийнято, виходячи з оскарження Позивачем в апеляційному порядку визначених за результатами перевірки сум податкових зобов'язань.

Відповідно аналізуючи наведені норми Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про плату за землю», Закону України «Про податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів мало підприємництва», які спростовують доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами норм матеріального права, встановлено, що суд апеляційної інстанції правильно дослідив обставини справи та виніс постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яка не підлягає скасуванню.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (Державної податкової інспекції у Тисменицькому районі Івано-Франківської області) залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від06.04.2005 посправі№А-6/105 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                           О.В.Карась

Судді                                                                        А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров