Ухвала суду № 543223, 01.02.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-7773/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01лютого 2007 року                                                                                                    м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні Павлушку Р.С.

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постановуКиївського апеляційного господарського судувід 18.05.2005 р.

у справі№ 32/51 господарського суду м. Києва

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»

до 1. Державної податкової адміністрації України

2.Державної податкової адміністрації у Запорізькій області

3.Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

провизнання недійсними актів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2005 р. позов з урахуванням уточнених позовних вимог від 11.02.2005р. задоволено частково: визнано недійсними податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі від 05.01.2005 р. № 0001070201/3 в частині визначення ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток в сумі 521327,99 грн., в тому числі 274383,15 грн. – основний платіж та 246944,84 грн. – штрафні санкції, накладені на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»; рішення ДПА України про результати розгляду скарги від 28.12.2004р. № 11790/6/25-1115 в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення від 05.07.2004р. № 0001070201/0; рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі про результати розгляду скарги від 06.08.2004р. № 10523/10/10 та рішення ДПА у Запорізькій області про результати розгляду скарги від 15.10.2004р. № 4166/10/25-020 щодо донарахування позивачу 274383,15 грн. податку на прибуток та застосування штрафних санкцій у розмірі 246944,84 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення першої інстанції по епізоду, пов‘язаному зі встановленням в ході перевірки позивача /акт від 01.07.2004р. № 60/32-02/00222226/ заниження суми валового доходу за ІVквартал 2003 року на вартість виявлених інвентаризацією станом на 01.10.2003р. надлишків сировини на загальну суму 494025,18 грн., вмотивоване посиланням на підпункти «б» - «г» пункту 11.12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994р № 69, пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. № 87 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999р. за № 397/3690, статтю 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакціях, що діяли на момент виникнення спірного правовідношення.

На підставі наведених правових норм та наявних в матеріалах справи документів на підтвердження обставин проведення інвентаризації / протоколу засідання центральної інвентаризаційної комісії ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» від 18.11.2003р./ суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виявлені інвентаризацією надлишки сировини (боксити, глина) є активами комбінату, оскільки використання таких ресурсів комбінатом може призвести до отримання економічних вигод у майбутньому, а відтак позивач повинен був вартість цінностей, що виявились у надлишку, віднести на збільшення даних бухгалтерського та податкового обліку відповідних матеріальних цінностей і результатів фінансово-господарської діяльності.

По епізоду, пов‘язаному з реалізацією ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» /продавець/ ДП «Укрметімпекс» /покупець/ продукції /тканини, бокситів та нафтококсу/ загальною вартістю 4349197,15 грн., в тому числі ПДВ 724866,19 грн., згідно контракту від 03.10.2000р. № 53/10, акту прийому-передачі від 20.12.2001р., податкової накладної від 20.12.2001р. № 1045 за ціною, яка на 2982575,10 грн. нижче ціни придбання цієї продукції у постачальників, перелік яких наведений на стор. 21 акту перевірки від 01.07.2004р. № 60/32-02\00222226, рішення суду обґрунтоване недоведеністю позивачем об‘єктивних причин економічного характеру, які змусили позивача здійснити реалізацію продукції за ціною, порівняно нижчою з ціною її придбання, внаслідок чого отримати від операції збитки. Крім того, як зазначає суд, позивачем не доведена і економічна доцільність зворотнього придбання цієї продукції за ціною реалізації.

Висновок суду про відмову в позові за епізодом визначення позивачу податкового зобов‘язання з податку на прибуток у сумі 4035,04 грн., в т.ч. 2017,52 грн. - основний платіж, 2017,52 грн. - штрафні санкції, внаслідок виключення зі складу валових витрат позивача за ІІІ, IVквартали 2001 року витрат на оплату комісійної винагороди, сплаченої АБ «Діамант» за проведення конвертаційної операції ЄВРО у дол. США для сплати позикових коштів згідно договорів поруки від 21.08.2001р. № 117/П, від 15.11.2001р. № 99/П-3, укладених з підприємством зі 100 % іноземним капіталом «Дарілл Лімітед», вмотивований наявними у справі письмовими доказами, а саме: платіжними дорученнями № 3997 від 21.08.2001р. на суму 10724,95 грн. та № 5574 від 15.11.2001р. на суму 17696,60 грн., в графі «призначення платежу» яких зазначено, що платіж у зазначених сумах здійснюється як комісійні за виконання конвертаційної операції згідно заяв позивача від 15.11.2001р. та від 21.08.2001р. З огляду на це та мету проведення конвертаційної операції, спрямовану на повернення позикових коштів згідно договорів поруки, господарський суд міста Києва дійшов висновку, що характер понесених ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» витрат не відповідає вимогам підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Задовольняючи позов в частині визначення ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток у сумі 521327,99 грн., в тому числі 274383,15 грн. – основний платіж та 246944,84 грн. – штрафні санкції, суд першої інстанції виходив з відповідності дій позивача щодо збільшення валових витрат у ІІІ кв. 2003р. на повну вартість страхової послуги у розмірі 950738,56 грн., отриманої за договором страхування майна № 221\09 від 29.09.2003р. на підставі акта приймання виконаних робіт від 30.09.2003р., положенням підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статтям 16, 18 Закону України «Про страхування».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2005р. визнано недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі від 05.01.2005 р. № 0001070201/3, рішення ДПА України про результати розгляду скарги від 28.12.2004р. № 11790/6/25-1115 в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі від 05.07.2004р. № 0001070201/0 з урахуванням рішення ДПА у Запорізькій області про результати розгляду скарги від 15.10.2004р. № 4166/10/25-020 щодо визначення позивачу суми податкового зобов‘язання з податку на прибуток у сумі 1317363,23 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 1347431,88 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Зазначеною постановою рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2005р. по епізодам, пов‘язаним із оподаткуванням страхової послуги та комісійної винагороди за проведення конвертаційної операції, залишено без змін з тих же підстав, якими керувався при вирішенні спору господарський суд першої інстанції, за виключенням застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 1008,76 грн., накладених на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за порушення позивачем правил оподаткування витрат по сплаті комісійної винагороди.

Перевіряючи висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 01.07.2004р. № 60\32-02/00222226, суд апеляційної інстанції погодився з доводами позивача щодо безпідставності донарахування останньому суми податкового зобов‘язання з податку на прибуток у загальній сумі 296415,10 грн., вважаючи, що висновок центральної інвентаризаційної комісії від 19.11.2003р. про визнання недійсними результатів інвентаризації станом на 01.10.2003р., викладених в акті інвентаризації від 18.11.2003р., та доцільності проведення повторної інвентаризації станом на 01.01.2004р. відповідає нормативно-правовим актам, які регламентують порядок проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів тощо, та фактичним обставинам справи, які засвідчують, що в силу зберігання сировини відкритим способом кожний її обмір під час інвентаризації може змінюватися /уточнюватися/ в ході кожної наступної інвентаризації, виходячи з неминучості впливу таких показників як щільність та вологість на стан сировини.

При задоволенні позову про визнання недійсними спірних актів в частині визначення /залишення без змін/ податкового зобов‘язання з податку на прибуток у сумі 1789545,00 грн., в тому числі 894772,53 грн. - основний платіж, 894772,53 грн. – штрафні санкції /, суд апеляційної інстанції виходив із встановленого діючим на час реалізації товару Законом України «Про підприємства в Україні» та Законом України «Про ціни і ціноутворення» права позивача реалізовувати будь-яку продукцію, крім тієї, по якій здійснюється державне регулювання цін і тарифів, за вільними (договірними) цінами, в тому числі за ціною нижчою ціни придбання.

В касаційній скарзі СДПІ просить скасувати рішення апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення Київським апеляційним господарським судом норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить відмовити в задоволенні скарги, як необґрунтованої.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов‘язані проводити інвентаризацію активів і зобов‘язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об‘єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов‘язковим згідно з законодавством.

Згідно пункту 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994р № 69, проведення інвентаризації є обов‘язковим один раз на рік.

З огляду на це, відображенню в бухгалтерському обліку підприємства підлягають затверджені результати обов‘язкової інвентаризації.

Відповідно до стандарту ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» від 21.03.2001р., затвердженого головою правління товариства, на комбінаті вирішено проводити інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей щоквартально з метою правильного та точного визначення ваги сировини під час проведення обов‘язкової інвентаризації.

З врахуванням того, що встановлення результатів інвентаризації є компетенцією відповідної комісії /пункти 11.1 -11.6 зазначеної вище Інструкції /, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для збільшення позивачу в бухгалтерському та податковому обліках за ІVквартал 2003 року товарно-матеріальних цінностей на суму 494025,18 грн., як надлишків сировини (бокситів, глини), виявлених станом на 01.10.2003р. актом інвентаризації від 18.11.2003р., оскільки протоколом засідання центральної інвентаризаційної комісії ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» від 19.11.2003р. дані цієї інвентаризації були визнані такими, що не підлягають відтворенню в обліку, як неправильні, та прийнято рішення про проведення повторної інвентаризації.

Такий висновок підтверджується наявними в матеріалах справи наказом ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» від 24.12.2003р. № 583, протоколами засідання центральної інвентаризаційної комісії від 19.11.2003р., якою не виявлено надлишків сировини, та 11.02.2004р., інвентаризаційним описом, актом інвентаризації про проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2004р.

Обґрунтованість рішення центральної інвентаризаційної комісії від 19.11.2003р. підтверджується також наявними в матеріалах справи письмовими поясненнями головного бухгалтера, геодезиста, комірника щодо причин, які обумовили результати інвентаризації від 18.11.2003р. у вигляді надлишків сировини, а саме: роботу бульдозерів під час проведення інвентаризації, що вплинуло на правильність вимірів параметрів насипів бокситів та глини; прийняття за похибку 5% замість можливих 12% без врахування показників вологості та щільності насипів. Крім того, станом на 01.04.2003р. надлишків сировини інвентаризацією виявлено не було, а вага бокситів, імпортованих комбінатом з 01.04.2003р. по 01.10.2003р. з Греції, перевірялась при митному оформленні та при завантаженні і розвантаженні у вагони при перевезенні з порту прибуття на комбінат.

Судом також встановлено, що позивач згідно з контрактом від 03.10.2000р. № 53/10, актом прийому-передачі від 20.12.2001р., податковою накладною від 20.12.2001р. № 1045 здійснив реалізацію продукції (технічної тканини, бокситів, нафтококсу) ДП «Укрметімпекс» загальною вартістю 4349197,15 грн., при цьому ціна, по якій позивач продав продукцію, на 2982575,10 грн. нижче ціни її придбання.

Наявними у справі доказами підтверджується, що зазначені товарно-матеріальні цінності були придбані позивачем в серпні 1999 року, червні, вересні 2000 року, травні 2001 року та обліковувались як сировина.

Обґрунтовуючи необхідність їх продажу за цінами, що нижче ціни придбання, позивач посилається на, зокрема, низьку якість бокситів, отриманих , в тому числі із запасів мобілізаційного резерву, витрати на збагачення яких виробничим способом призвели б до збільшення собівартості продукції комбінату (електрокорунду) та складали б 65,86% такої вартості, не забезпечивши при цьому підвищення якості продукції.

Ці доводи позивача підтверджуються залученими до справи письмовими доказами /актами експертизи, проведеною Запорізькою торгово-промисловою палатою, картками складського обліку матеріалів/.

З врахуванням об‘єктивно обумовлених причин продажу позивачем товарно-матеріальних цінностей за цінами, що нижчі цін придбання, та відсутності законодавчо встановленої заборони щодо самостійного визначення суб‘єктом підприємницької діяльності цін на відповідні товарно-матеріальні цінності, що випливає із положень ст.. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», частини 2 ст. 1, частини 2 ст. 23 Закону України «Про підприємства в Україні», висновок суду апеляційної інстанції про безпідставне донарахування позивачу податку на прибуток у сумі 894772,53 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 894772,53 грн. є таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено віднесення позивачем до складу валових витрат за ІІІ кв. 2003р. витрат на придбання страхової послуги у повній її вартості, яка дорівнює 950738,56 грн. і отримана на підставі договору страхування № 221/09 від 29.09.2003р., укладеному між позивачем та ЗАТ «Страхова компанія Мега-Поліс», здійснивши при цьому у зазначеному податковому періоді лише перший страховий платіж у сумі 36128,06 грн.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Відповідно до умов договору страхування № 221/09 від 29.09.2003р. сума страхового платежу у розмірі 950738,56 грн. підлягає сплаті частинами у порядку, визначеному пунктом 3.2 договору.

Договір страхування набирає сили з моменту зарахування першої частини страхового платежу і діє до 30.09.2004р.

На підставі положень зазначеної статті та сплаченої платіжним дорученням від 29.09.2003р. № 447 першої частини страхового платежу у сумі 36128,06 грн. позивачем та страховиком 30.09.2003р. укладений акт прийому виконаних робіт на повну вартість страхової послуги у розмірі 950738,56 грн.

Відповідно до підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування майна платника податку.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 цього ж Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Визнаючи, що з набранням чинності договором страхування від 29.09.2003р. позивач отримує страхову послугу, а саме: гарантію відшкодування можливих втрат у разі настання страхового випадку, у повному обсязі незалежно від внесення наступних частин страхового платежу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для віднесення ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» до складу валових витрат за ІІІ кв. 2003р. 950738,56 грн. за фактом отримання у цьому звітному податковому періоді послуги зі страхування.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем включена до складу валових витрат за ІІІ та ІVквартали 2001 року вартість комісійної винагороди, сплаченої АБ «Діамант» за проведення конвертаційної операції ЄВРО у дол. США для сплати позикових коштів за договорами поруки від 21.08.2001р. № 117/П, від 15.11.2001р. № 99/П-3, відповідно до яких позивач виступив як поручитель позичальника – підприємства «Дарілл Лімітед» щодо виконання останнім своїх зобов‘язань перед кредитором – АБ «Діамант».

Комісійна винагорода сплачена позивачем платіжними дорученнями від 21.08.2001р. № 3997, від 15.11.2001р. № 5574 на загальну суму 28421,55 грн.

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Встановивши характер понесених позивачем витрат як такий, що не пов‘язаний з господарською діяльністю позивача, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність донарахування позивачу суми податкового зобов‘язання у розмірі 2017,52 грн. – основний платіж, 1008,76 грн. – штрафні санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції дійшов законного висновку щодо безпідставного застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 30068,64 грн., в тому числі 1008,76 грн. за порушення правил оподаткування комісійної винагороди, на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Стаття 212 Кримінального кодексу України встановлює, що під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно пункту 22.5 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень пункту 22.4 цієї статті).

Розмір податкової соціальної пільги установлений пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» і у 2004 році складав 30 процентів суми податкової соціальної пільги, визначеної у підпункті 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону.

Згідно підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 зазначеного Закону розмір податкової соціальної пільги, встановленої цим підпунктом, дорівнює одній мінімальній заробітній платі (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

При цьому стаття 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» встановлює, що з 1 січня 2004 року розмір мінімальної заробітної плати - 205 гривень на місяць.

Враховуючи викладене, для цілей визначення великого розміру коштів згідно статті 212 КК України розмір податкової соціальної пільги обчислюється наступним чином: 205,00 грн. х 30% = 61,50грн.

Таким чином, під великим розміром коштів слід розуміти 184500,00 грн. /61,50 х 3000/.

Порівнявши обчислений великий розмір з сумою заниженого позивачем податкового зобов‘язання, виходячи з донарахованої суми податку, з якою позивач погодився /52 998,75 грн./, та суми податкового зобов‘язання, на яку в задоволенні позову відмовлено /2017,52 грн./, суд касаційної інстанції приходить до висновку про відповідність рішення суду апеляційної інстанції правильному застосуванню підпункту 17.1.6 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Встановивши повно і правильно обставини справи, суд апеляційної інстанції дав вірну юридичну оцінку цим обставинам, у зв‘язку з чим ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжізалишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2005р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                               Усенко Є.А.

Судді                                                                                                            Голубєва Г.К.

                                                                                                                      Костенко М.І.

                                                                                                                      Рибченко А.О.

                                                                                                                      Федоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя                                                            Усенко Є.А.