Ухвала суду № 543064, 22.03.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-9816/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                         22 березня 2007 року                                                            м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова М.О.,

при секретарі Павлушко Р.С.,

за участю:

представника відповідача – Драного О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Астор»

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року

у справі№ 6/236

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астор»

до Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2007 року ТОВ «Астор» звернулось до суду з позовом до Світловодської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0000142600/0 від 26 березня 2004 року.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 01 лютого 2005 року позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення – рішення Світловодської ОДПІ № 0000142600/0 від 26 березня 2004 року, яким ТОВ «Астор» визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 2611350, 00 грн. Стягнуто з Світловодської ОДПІ на користь ТОВ «Астор» витрати по сплаті державного мита в сумі 85, 00 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 118, 00 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 лютого 2005 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Астор» на користь Державного бюджету України 42, 50 грн. державного мита за апеляційною скаргою.

В касаційній скарзі ТОВ «Астор» просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року і залишити в силі рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 лютого 2005 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами було встановлено, що Світловодська ОДПІ винесла податкове повідомлення – рішення № 0000142600/0 від 26 березня 2004 року, яким ТОВ «Астор» визначена сума податкового зобов’язання в розмірі 2611350,00 грн., у тому числі 1740900, 00 грн. основного платежу та 870450, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою прийняття вказаного повідомлення – рішення є акт № 35-30-10/20642210/12 від 23 березня 2004 року про результати позапланової документальної перевірки обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість ТОВ «Астор» за період з 01 січня 2002 року по 01 жовтня 2003 року. В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виявилось у безпідставному віднесенні у 2002 році (12 місяців) та 2003 році (січень – вересень) до податкового кредиту суми 1740 900, 00 грн., а саме: за 2002 рік (12 місяців) – 1 018155, 00 грн.; за 2003 рік (січень – вересень) – 722745, 00 грн., в результаті чого було занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на 1740900, 00 грн. а саме: за 2002 рік (12 місяців) – 1 018155, 00 грн.; за 2003 рік (січень – вересень) – 722745, 00 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що листом без номера і дати, отриманим Світловодською ОДПІ 12 вересня 2003 року, ТОВ «Астор» повідомило про затоплення орендованого ним приміщення по вул. Суворова, 16, у зв’язку з чим, прийшли в негідність деякі бухгалтерські документи. На момент перевірки документи не поновлені. До перевірки жодного бухгалтерського документа щодо фінансово – господарської діяльності ТОВ «Астор» не надано.

В акті перевірки також було зазначено, що листом Світловодської ОДПІ від 23 жовтня 2003 року № 7929/1500 відповідно до підпункту 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР із змінами та доповненнями було визначено термін для поновлення документів до 31 березня 2004 року, але стосовно документів, які підтверджують податковий кредит, зазначено, що Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР із змінами та доповненнями не передбачено період на відновлення документів, а відповідно до підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь – яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у відповідача були підстави для проведення позапланової документальної перевірки згідно з підпунктом «в» ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року, оскільки в рапорті від 03 березня 2004 року заступника начальника відділу БВД УПМ ДПА у Кіровоградській області старшого лейтенанта міліції Новицького К.А. на ім’я начальника УПМ ДПА у Кіровоградській області генерал – майору податкової міліції Озерному В.І. було зазначено, що ТОВ «Астор» відносило до податкового кредиту суми, що не підтверджені податковими накладними, в особливо великих розмірах. Однак, при цьому, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність факту проведення документальної перевірки, посилаючись на те, що постановами Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області було встановлено, що позапланова документальна перевірка ТОВ «Астор» за період з 01 січня 2002 року по 01 жовтня 2003 року не проводилась, а тому ця обставина згідно з положеннями ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування. Таким чином, суд дійшов висновку, що Світловодською ОДПІ без проведення документальної перевірки було складено акт, який, у зв’язку з цим, не може мати належну доказову силу та бути підставою прийняття податкового повідомлення – рішення. Крім того, в своєму рішенні суд першої інстанції на підтвердження факту відсутності документальної перевірки посилається також на те, що факт відмови від проведення позапланової документальної перевірки засвідчується листом ТОВ «Астор» на ім’я начальника Світловодської ОДПІ, який був отриманий ним 04 березня 2004 року, а також на те, що в порушення п. 1.3 розділу 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 вересня 2002 року № 429, акт перевірки підписаний 23 березня 2004 року, а не 06 березня 2004 року (останній день проведення перевірки). Крім того, в акті перевірки не відображено факту відмови посадових осіб ТОВ «Астор» надати посадовим особам податкової служби письмові пояснення щодо причини ненадання витребуваних документів, в порушення вимог підпункту 2 ч. 2 п. 2 вищезазначеного Порядку в акті перевірки не зазначено документ, що підтверджує факт витребування цих документів від ТОВ «Астор», а також до акту перевірки не додано пояснень представників позивача щодо встановлених порушень. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, врахувавши фактичну наявність копій податкових накладних, які підтверджують право на податковий кредит з 01 січня 2002 року по 01 жовтня 2003 року, дійшов висновку про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення № 0000142600/0 від 26 березня 2004 року.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, відповідно до положень підпункту 7.4.1 та підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ненадання позивачем на момент проведення перевірки податкових накладних, які підтверджують суми податкового кредиту в розмірах, визначених в податкових деклараціях за січень – грудень 2002 року, січень – вересень 2003 року, свідчить про правомірність нарахування йому відповідних сум податку та застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій. Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, постанови судового засідання Світловодського міськрайонного суду від 04 листопада 2004 року не мають преюдиціального значення для даної справи в частині встановлення факту не проведення податковою інспекцією перевірки за період з 01 січня 2002 року по 01 жовтня 2003 року, оскільки не відповідають вимогам ст. 209 Цивільного процесуального кодексу України та п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 року (з наступними змінами).

Суд апеляційної інстанції також в своєму рішенні посилається на те, що запис зроблений перевіряючими в журналі реєстрації перевірок ТОВ «Астор» свідчить про те, що вони були допущені до перевірки, що також підтверджується тим, що акт відмови від допуску до перевірки відповідно до підпункту 1.11 п. 1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 вересня 2002 року № 429, посадовими особами Світловодської ОДПІ не складався.

Відносно листа ТОВ «Астор» на ім’я начальника Світловодської ОДПІ суд апеляційної інстанції зазначив, що цей лист не містить конкретних посилань на відмову допуску до перевірки та отримано його було відповідачем вже після початку проведення перевірки, що чинним законодавством не передбачено. Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, факт пошкодження податкових накладних та перебування їх на відновленні є недоведеним, оскільки в заяві від 10 вересня 2003 року ТОВ «Астор» повідомляє податкову інспекцію про затоплення приміщення та про те, що прийшли у «негідність» деякі бухгалтерські документи, однак в заяві та доданому до неї акті обстеження нежитлового приміщення від 07 вересня 2003 року про факти знищення та необхідність відновлення податкових накладних не повідомляється.

Доводи позивача про порушення строків складання акту перевірки та інші недоліки його складання судом апеляційної інстанції не взяті до уваги, враховуючи те, що такі порушення і недоліки не призвели до неправомірності висновків по суті і не можуть розглядатись як достатні підстави для визнання недійсним рішення податкової інспекції.

Колегія суддів погоджується з висновками суддів попередніх інстанції про те, що у податкового органу були підстави для проведення перевірки згідно з п. «в» ч. 1 ст. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року № 817/98. Колегія суддів також підтримує позицію суду апеляційної інстанції про фактичне проведення позапланової документальної перевірки ТОВ «Астор» враховуючи те, що суд в своєму рішенні правильно виходив з того, що запис в журналі перевірок позивача підтверджує фактичне допущення перевіряючих до перевірки. Крім того, суд апеляційної інстанції на підтвердження вищевикладеного також правомірно посилався на те, що лист ТОВ «Астор» не може бути підтвердженням відмови від проведення перевірки, а акт відмови від допуску до перевірки посадовими особами податкового органу не складався.

Правильним є також висновок суду апеляційної інстанції про те, що порушення строків складання акту № 35-30-10/20642210/12 від 23 березня 2004 року про результати позапланової документальної перевірки обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та інші його невідповідності формальним вимогам не призвели до неправильних висновків акту на момент його складання.

Однак з висновком суду апеляційної інстанції про скасування рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 лютого 2005 рокута про відмову в задоволенні позовних вимог колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (абзац перший підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону).

Згідно з положеннями підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, фактичне надання позивачем податкових накладних на підтвердження віднесення сум податку до податкового кредиту в 2002 році (12 місяців) та 2003 році (січень – вересень) під час розгляду справи свідчить про правомірність віднесення цих сум до податкового кредиту, а не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, на момент перевірки тягне за собою для позивача відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

Відповідно до ст. 226Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ТОВ «Астор» підлягає задоволенню, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 лютого 2005 року залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Астор» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 травня 2005 року скасувати, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 лютого 2005 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                         Суддя - доповідач:      (підпис)       Л.І. Бившева

                         Судді:                            (підпис)       М.І. Костенко

                                                                 (підпис)       Н.Є. Маринчак

                                                                 (підпис)       А.О. Рибченко

                                                                 (підпис)       М.О. Федоров

                 З оригіналом згідно

                          Суддя                                                                 Л.І. Бившева