Рішення № 54251962, 03.12.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/14374/2015 Головуючий в 1-й інстанції - Калініченко Л.С.

Доповідач - Чобіток А.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого -Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В.,Ящук Т.І.

при секретарі - Сірій О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року в справі за позовом Заступника прокурора м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та відновлення становища, яке існувало до порушення,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року заступник прокурора м. Києва пред»явив до відповідачів вказаний позов та зазначав, що прийняте рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом»янському та Голосіївському районах міста Києва», зокрема п.887 Додатку №1 до цього рішення ,не відповідає вимогам чинного законодавства, в зв»язку з чим акт про право на земельну ділянку серії ЯЖ №905410, зареєстрований 22.12.2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради(КМДА) за № 07-7-05111 на ім»я ОСОБА_3 є недійсним, а також є недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 11.12.2010 року та державний акт про право на земельну ділянку серії ЯЖ №905410, зареєстрований 22.12.2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради(КМДА) за №07-7-05111 на ім»я ОСОБА_2.

Крім того позивач просив відновити становище, яке існувало до порушення шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради спірної земельної ділянки.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що судом не правильно було застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами ст.ст.215,216 ЦК України і повинні б були застосовані норми матеріального права, які визначають способи захисту права власності на майно, а не норми ст.ст.203,215 та 216 ЦК України, які застосовуються у випадку спору між сторонами зобов»язання. Безпідставно було відмовлено представнику відповідача про застосування позовної давності до вимог про визнання незаконним та скасування пункту 887 Додатку №1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року № 922/922 щодо передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки по пров. Московському 2-б та про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га за вказаною адресою у Голосіївському районі м. Києва, який виданий Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради(КМДА) за № 07-7-05111 від 22.12.2009 року на ім»я ОСОБА_3 у зв»язку з пропуском строків позовної давності. При цьому вказує, що діяльність органів прокуратури у сфері нагляду за додержанням і застосуванням законів Кабінетом міністрів України, Міністерствами та відомствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування здійснюється постійно та систематично, незалежно від наявності доручень чи завдань органів прокуратури вищого рівня.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з"явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги , обставини справи , колегія суддів приходить до наступного.

Встановлено, що рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 року за № 922/922 «Про передачу громадянам України земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом»янському та Голосіївському районах м. Києва» відведено 975 громадянам земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд, а також 315 громадянам земельні ділянки для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом»янському та Голосіївському районах м. Києва .

Вказаним рішенням було затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів окремого об'єкта містобудування - будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва; внесено зміни до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучено із зони зелених насаджень загального користування та переведено за функціональним призначенням до території садибної житлової забудови; затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському та Голосіївському районах м. Києва.

Пунктом 887 зазначеного рішення ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га у АДРЕСА_1 ( м/р Жуляни), кадастровий номер НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також на виконання даного рішення ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку Серія НОМЕР_2, який 22.12.2009 року зареєстрований Головним управлінням виконавчого органу КМР (КМДА) за № 07-7-05111.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.12.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га упровул. Московському, 2-6 у м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 р., зміненою в частині постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року, яка набрала законної сили, за позовом Заступника прокурора м. Києва скасовано рішення Київради від 18.12.2008 року № 922/922 в частині передачі земельної ділянки декільком громадянам зокрема і ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю проекту землеустрою щодо відведення останній земельної ділянки.

Пред»явивши даний позов 03.01.2013 року, Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави , уточнивши позовні вимоги в ході розгляду справи, просив суд відновити строк позовної давності, оскільки про порушення інтересів держави, а отже про необхідність їх захисту, прокуратура м. Києва дізналась у березні 2010 року під час проведення перевірки законності рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року №922/922 і раніше не знала і не могла знати про порушення рішенням міської ради інтересів держави, оскільки перевірка його законності не проводилась , в зв»язку з чим , на думку, позивача строк позовної давності пропущено з поважних причин; визнати незаконним та скасувати пункт 889 Додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року за № 922/922; визнати недійсним Державний акт Серія НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га у АДРЕСА_1 ( м/р Жуляни), кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 217 000 грн., виданий ОСОБА_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 11.12.2010 року; визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ № 05410 на право власності на земельну ділянку у АДРЕСА_1( м/р Жуляни), кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 217 000 грн., виданий ОСОБА_2; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки у АДРЕСА_1 ( м/р «Жуляни»), кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 217 000 грн. на підставі п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Під час розгляду даної справи 23.09.2013 року суд першої інстанції задовольнив клопотання представника позивача щодо відмови від частини позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування пункту 889 Додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року № 922/922, в зв»язку з тим, що зазначене рішення скасовано постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року та в цій частині закрив провадження ( а.с. 98-99) .

14.08.2014 року суд першої інстанції закінчив розгляд справи та ухвалив рішення, яким позов заступника прокурора м. Києва задоволено. Визнано незаконним та скасовано п. 889 Додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року за №922/922. Визнано недійсними Державні акти серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку у АДРЕСА_1( м/р Жуляни), кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 217 000 грн., видані ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1 га у АДРЕСА_1 (м/р Жуляни), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,1 га у АДРЕСА_1 (м/р Жуляни) вартістю 217 000 грн.. Стягнуто солідарно з відповідачів судовий збір на користь держави у сумі 243 грн. 60 коп..

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши відповідність вказаного рішення суду вимогам зазначеної норми закону, колегія суддів вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права , які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами , внаслідок чого рішення суду неможна визнати законним та обґрунтованим з наступних підстав.

Як вже зазначалось вище , ухвалою від 23.09.2013 року в зв»язку з відмовою позивача від вимоги щодо визнання та скасування п. 889 Додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 18.12.2008 року № 922/922, суд першої інстанції в цій частині закрив провадження .

Проте, не звернувши увагу на даний факт, суд першої інстанції розглянув вказану вимогу та ухвалив за нею рішення, що є порушенням норм процесуального права, яке тягне за собою безумовне скасування рішення суду першої інстанції в даній частині , оскільки в даному випадку суд вийшов за межі позовних вимог .

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, то на момент придбання земельної ділянки ОСОБА_2, як покупець, не знала та не могла знати про те, що існують будь-які перешкоди щодо придбання нею за відплатним договором земельної ділянки, оскільки рішення Київради від 18.12.2008 року № 922/922 було скасовано постановою суду майже через три роки після надання земельної ділянки ОСОБА_3 і майже через два роки після укладення договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а даний позов заявлено майже через п»ять років після надання земельної ділянки ОСОБА_3 та через три роки після укладення договору.

Отже, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Пред»явивши вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , позивач посилався на те, що продаж спірної земельної ділянки здійснено особою, яка не мала на те права, не була наділена повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження землею, в зв»язку з чим для захисту порушеного права необхідно відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельної ділянки в розпорядження Київської міської ради на підставі п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК .

Особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною, про витребування майна з чужого незаконного володіння або про витребування майна від добросовісного набувача.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину.

Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на правочин, укладений із порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Пункт З ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із чужого незаконного володіння (віндикація).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.І ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215,216 ЦК України (двостороння реституція). Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача (якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом).

З урахуванням наведеного, обраний прокурором спосіб захисту не відповідає вимогам закону, що не враховано судом першої інстанції при вирішенні даних вимог заступника прокурора м. Києва.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що п.4 ч. 2 ст. 16 ЦК України на підставі якого позивач просив задовольнити позов шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, є загальним способом захисту цивільних прав і інтересів, передбаченого даною нормою закону, а різновидом відновлення стану, який існував до порушення права, є повернення сторін до попереднього майнового становища у випадках визнання правочинів недійсними, передбачене ст. 216 ЦК України.

Статтею 214 ЦПК України визначено перелік питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення, зокрема і - чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (п.2 ч. 1).

З матеріалів справи вбачається, що при пред»явленні даного позову заступником прокурора м. Києва ставилось питання про поновлення строку позовної давності , а представником ОСОБА_5 08.07.2013 року подавалась заява про застосування позовної давності ( а.с.73-75).

Проте, будь-яких мотивів , з яких суд вважав встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися дана вимога чи заперечення на неї , оскаржуване рішення суду не містить, хоча їх з»ясування має значення для правильного вирішення даної справи.

Так, стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25 березня 2015 року та 23 грудня 2014 року.

У даній справі встановлено, що передача земельної ділянки площею 0,1 га у АДРЕСА_1 (м/р Жуляни) у власність ОСОБА_3 відбулась на підставі рішення Київської міської ради № 922/922 від 18.12.2008 року, про що 22.12.2009 року остання отримала Державний акт Серія НОМЕР_2.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 р., зміненою в частині постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2012 року, яка набрала законної сили, за позовом Заступника прокурора м. Києва скасовано рішення Київради від 18.12.2008 року № 922/922 в частині передачі земельної ділянки декільком громадянам зокрема і ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю проекту землеустрою щодо відведення останній земельної ділянки.

Таким чином зазначеним судовим рішенням встановлено, що надання ОСОБА_3 у власність зазначеної земельної ділянки є незаконним, внаслідок чого незаконно володіє даною земельною ділянкою і ОСОБА_2.

Разом з цим колегія суддів вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду з вимогою до ОСОБА_3 виниклоз часу державної реєстрації ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку 22 грудня 2009 року та закінчилось відповідно 22 грудня 2012 року, проте позов пред»явлено лише 03.01.2013 року.

При цьому, колегія суддів вважає, що клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на пред»явлення позову задоволенню не підлягає, оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову Заступника прокурора м. Києва щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Керуючись ст.ст. 304,307,309,313,314,316,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.

В задоволенні позову Заступника прокурора м. Києва до Київської міської Ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання недійсним Державного акту Серія НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 217 000 грн. у АДРЕСА_1 ( м/р Жуляни), виданий ОСОБА_3 зареєстрований 22.12.2009 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7-05111; визнання недійсним договору купівлі-продажу площею 0,1 га кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 217 000 грн. у АДРЕСА_1 ( м/р Жуляни), укладений 11.12.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_4; визнання недійсним Державного акту серії ЯЖ №905410 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 217 000 грн., у АДРЕСА_1( м/р Жуляни виданий ОСОБА_2 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); відновлення становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки у АДРЕСА_1 ( м/р «Жуляни»), кадастровий номер НОМЕР_1 вартістю 217 000 грн. - відмовити .

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - Судді -