Постанова № 54225647, 05.11.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2015 рокусправа № 804/9512/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Кругового О.О.

суддів: Нагорної Л.М. Юхименка О.В.

за участю секретаря судового засідання:Лащенка Р.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі №804/9512/14 за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Дніпропетровської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень рішень , -

в с т а н о в и в :

08 липня 2014 року фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просив:

- №0002451703 від 07.05.2014 року на загальну суму 19'133грн.51коп., з яких 12'755грн. 67коп. - основний платіж та 6'377грн.84коп. - штрафні (фінансові) санкцій по податку на доходи фізичних осіб;

- №0002411703 від 07.05.2014 року на загальну суму70'687грн. 50коп., з яких 47'125грн. 67коп. - основний платіж та 23'562грн.50коп. - штрафні (фінансові) санкції по податку на додану вартість.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення рішення прийняті відповідачем без достатнього дослідження дійсних обставин справи на підставі лише матеріалів перевірки контрагентів позивача, в свою чергу, під час перевірки податковим органом проігноровано первинні документи, надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами у перевіряємий період, що призвело, на думку позивача, до прийняття неправомірного та необґрунтованого рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову суду касувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову.

Сторони, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення розгляду справи, в судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового процесу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 11.03.2014 року по 31.03.2014 року посадовими особами Днпропетровської ДПІ було проведено документальну планову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за наслідками якої складено акт від 07.04.2014 року №208/17-03/268990025.

Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1:

пп.44.1 п. 44.6 ст. 44, пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16, з урахуванням п. 85.4 ст. 85 Податкового кодексу України, в частині ненадання до перевірки документів, що підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, копій документів, що свідчать про заниження обєкту оподаткування;

п.44.1 п.44.6 ст. 44 пп. «б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, вимог пп.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 47125.0 грн., в т.ч. по періодам:

у січні 2012 року у сумі 758.0 грн.;

у жовтні 2012 року в сумі 495.0 грн.;

у листопаді 2012 року у сумі 1643.0 грн.;

у грудні 2012 року в сумі 196.0 грн.;

у жовтні 2013 року у сумі 6451 грн.;

у листопаді 2013 року у сумі 20690.0 грн.;

у грудні 2013 року у сумі 16892.0 грн..

п. 177.2, п. 177.4 с. 177, пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 12755.67 грн., у тому числі по періодам:

за 2012 рік на 2411.69 грн.;

за 2013 рік на 10343.98 грн..

п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-УІ п. 3.2 Порядку Міністерства доходів і зборів, від 09.09.2013 року, №454 «Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2013 року за №1628/24160в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в розмірі 63088.56 грн., у тому числі по періодам:

за 2012 рік на суму 5579.05 грн.,

за 2013 рік на суму 57509.50 грн.

п. 177.10, ст. 177, п. 178.6 ст. 178 розділу ІУ Податкового кодексу України, п. 1 п. 2 Порядку ведення Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичних осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 24.12.2010 року №1025 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010 року за №1425/18720, в частині не ведення у 2012 році Книги обліку доходів і витрат, які ведуть фізичні особи підприємці, крім осіб, що обради спрощену систему оподаткування і фізичних осіб, які проводять незалежну професійну діяльність.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення рішення:

- №0002451703 від 07.05.2014 року на загальну суму 19'133грн.51коп., з яких 12' 755грн. 67коп. - основний платіж та 6'377грн.84коп. - штрафні (фінансові) санкцій по податку на доходи фізичних осіб у розмірі;

- №0002411703 від 07.05.2014 року на загальну суму70'687грн. 50коп., з яких 47'125грн. 67коп. - основний платіж та 23'562грн.50коп. - штрафні (фінансові) санкції по податку на додану вартість.

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень рішень №0002451703 та №0002411703 від 07.05.2014 року є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що за наслідками перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині оподаткування податку на прибуток фізичних осіб та податку на додану вартість за наслідками своєї господарської діяльності в 2012 та 2013 роках.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст. 137 Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно із п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

У відповідності до п. 177.2.ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

В свою чергу, згідно приписів п. 177. 4 ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у звязку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту платника. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у звязку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат, має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично відповідачем визначено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог податкового законодавства та заниження податку на прибуток та податку на додану вартість за наслідками автоматичного співставлення показників податкової звітності позивача в розрізі його контрагентів а також на підставі матеріалів перевірки його контрагентів.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується із зазначеними висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Український Рітейл», ТОВ «Хомер ОСОБА_2», ТОВ «Маїсадур семас Україна», ТОВ «Ашан України Гіпермаркет», ТОВ «Фоззі Фуд», на підставі договорів поставки кондитерських виробів, а також придбання інгредієнтів з метою їх використання для вироблення кондитерських тортів, що реалізуються позивачем.

Позивачем до матеріалів справи, на підтвердження правомірності оподаткування зазначених господарських операцій до суду подано первинні документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності: договори поставки, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, виписки по рахунку платника у банку. (т.4а.с.30-84)

Також. позивачем до суду надано уточнюючі податкові декларації з податку на додану вартість в якій відображено повернення поставленого товару та відповідно зменшення сум ПДВ, задекларованих за перевіряємий звітний податковий період, квитанція №2, свідчить про прийняття податковим органом зазначеної декларації. (т. 4 а.с.149-160).

Зазначені документи первинного бухгалтерського обліку були досліджені судом під час розгляду справи, за наслідками чого встановлено, що вказані документи відповідають вимогам чинного законодавства, та визнаються судом апеляційної інстанції як первинні з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, первинні документи відображають зміст та обсяг укладених договорів, містять всі необхідні реквізити, та обовязкові посвідчення, що вказує на безпідставність висновків податкового органу про неправомірне відображення позивачем сум податку на додану вартість та податку на прибуток у податковій звітності за вказаними господарськими операціями.

Позивач наголошує, що відповідачем не було враховано вказані документи під час проведення перевірки, хоча ним було подано до податкового органу документи первинної звітності, про що свідчить опис документів, що подавався до Дніпропетровської ОДПІ, із проставленими штемпелями податкового органу про їх отримання 12.03.2014 року та 26.03.2014 року. (т. 4 а.с.28-29).

В свою чергу, як вбачається з акту перевірки ФОП ОСОБА_1, його описова та мотивувальна частини не містять опису та дослідження поданих позивачем первинних документів під час проведення перевірки. Акт перевірки ґрунтується виключно на висновках матеріалів перевірки контрагентів позивача за відповідні періоди, а також на інформації, отриманої внаслідок автоматичного співставлення задекларованих позивачем податкових зобовязань в розмірі контрагентів на рівні ДПА.

Отже, податковим органом фактично не було враховано під час проведення перевірки позивача поданих документів первинної звітності, а виявлені правопорушення ґрунтуються виключно на внутрішній інформації податкового органу складеної за наслідками перевірки контрагентів позивача та поданої ними податкової звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або припустився інших порушень при здійсненні господарської діяльності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відтак, безпідставними є висновки податкового органу про порушення позивачем приписів податкового законодавства з огляду лише на факти, виявлені за наслідками перевірки його контрагентів, а також результати автоматичного співставлення показників податкової звітності в розмірі контрагентів на рівні ДПА.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що податковим органом за наслідками перевірки зроблено висновок про порушення вимог податкового законодавства щодо формування валових витрат за рахунок придбаних паливно-мастильних матеріалів, у звязку з тим, що суми понесених витрат неможливо повязати саме з отриманим доходом від здійснення господарської діяльності, також податковий орган вважає, що безпідставним є включення до валових витрат відсотків за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для формування валових витрат за рахунок сплачених документально підтверджених витрат повязаних з господарською діяльністю є сам факт понесення витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника податку.

Податковий орган під час проведення перевірки правомірності визначення платником валових витрат за звітний податковий період зобовязаний встановити наявність або відсутність фактів, що зумовлюють виникнення у платника права на формування валових витрат за рахунок документально підтверджених витрат.

Так, сторінка 22 акту перевірки ФОП ОСОБА_1 містить зазначення податкового органу про те, що на адресу позивача було направлено запит від 27.03.2014 року про надання розяснень з приводу формування валових витрат, та надання документів на їх підтвердження, однак ФОП ОСОБА_1 відповіді та документального підтвердження на запит податкового органу надано не було.

Отже, фактично податковий орган виходив з того, що позивачем документально не наведено повязаність грошових витрат віднесених до валових із господарською діяльністю позивача шляхом відмови в наданні витребовуваних під час перевірки документів.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п. 44.6 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПК України, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Ненадання може виявлятися як у формі прямої відмови надати документи чи їх копії, так у формі невиконання вимоги контролюючих органів надати оригінали документів чи їх копій у передбачений законодавством строк. Після завершення вказаного строку можливе притягнення до відповідальності за це правопорушення, незалежно від того, що платник податків (його посадові особи) прямо не відмовляється від надання документів чи їх копій.

Отже, підставою для застосування санкцій за ненадання до перевірки первинних документів на підставі яких здійснюється платником податків облік доходів та видатків від господарської діяльності має бути факт порушення платком вимог закону, який визначається як активна дія у вигляді відмови від надання документів, або пасивна бездіяльність у вигляді невиконання вимоги контролюючого органу про надання копій документів. Вказане також слугує підставою для невизнання податковим органом сформованих без належного документального підтвердження податкових зобовязань платника, оскільки не надані на вимогу податкового органу документи первинного бухгалтерського обліку вважаються такими що не існують.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень на користь того, що контролюючим органом було витребувано у позивача зазначені в акті перевірки документи первинного бухгалтерського обліку, до матеріалів справ не долучено вимоги податкового органу із зазначенням про її отримання платником податку про надання пояснень з приводу господарської діяльності та їх документального підтвердження, також в матеріалах справи відсутні будь-які докази (акт відмови, будь-яка інша документальна фіксація) того, що позивач прямо відмовився від надання документів відповідачу до перевірки.

В свою чергу, позивачем до суду надано документальні підтвердження з приводу сплати кредитних відсотків за кредитним договором, випискою по рахунку платника податку у банку, надано документи на придбання ТМЦ, пояснено, що кредитні кошти були використані в господарській діяльності, а паливно мастильні матеріали придбані позивачем, що підтверджується копіями фіскальний чеків, були використані для власного автомобільного транспорту Фіат Скудо Фургон -С № Шасі ZPA22000012287953 , який використовувався в господарській діяльності позивача.

Вказане, в своїй сукупності свідчить про відсутність у податкового органу достатніх підстав для формування висновків акту перевірки щодо завищення позивачем валових витрат ФОП ОСОБА_1 за рахунок віднесення до них витрат зі сплати кредитних відсотків та придбання паливно мастильних матеріалів.

Отже, відповідач, на якого ст.. 71 КАС України покладено обовязок доведення правомірності свого рішення, не довів суду, що позивачем було сформовано податок на прибуток та податок на додану вартість із порушенням вимог чинного податкового законодавства.

В звязку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, а оскаржувана постанова є прийнятою на підставі неповно та невсебічно досліджених обставин справи, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, у звязку з чим, оскаржувану постанову суду слід скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову .

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні адміністративного позову був сплачений судовий збір у розмірі 344.10 грн. (а.с.3 т. 1), при зверненні до суду з апеляційною скаргою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2436 грн. (913.50+1 522.50) (а.с.23, 179 т.4).

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне присудити на користь ФОП ОСОБА_1 з Державного бюджету суму судового збору у розмірі 2780.10 грн. (344.10+2436).

Керуючись ст.195, ст.196, ст.198, ст.202, ст.205, ст.207 КАС України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі №804/9512/14 скасувати та прийняти нову.

Позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення №0002451703 від 07.05.2014 року та податкове повідомлення рішення №0002411703 від 07.05.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 2780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) гривень 10 коп.

Поставнова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:О.О. Круговий

Суддя:Л.М. Нагорна

Суддя:О.В. Юхименко