Рішення № 54037312, 23.11.2015, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.11.2015 Справа №607/9700/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючого - судді Стельмащука П.Я.,

- при секретарі Матвійчук В.П.,

- за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в подальшому уточненим, до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 05.11.2012р. в сумі 120100,00 грн., проценти 99082,00 грн., штрафні санкції 192160,00 грн., інфляційні 85511,00 грн., а всього 496853,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 05.11.2012р. відповідач ОСОБА_2 отримав (позичив) у позивача грошові кошти в сумі 120100,00 грн. під 30% річних терміном до 01.08.2013р. На підтвердження факту отримання відповідачем вищевказаної суми свідчить договір позики та розписка. Позика не повернута ні до 01.08.2013р., ні станом на день звернення із позовом до суду. А тому просить стягнути із відповідача суму боргу із урахуванням інфляції і передбачені умовами договору позики проценти та штрафні санкції.

В судове засідання 23.11.2015р. позивач та його представник не зявились. Однак, позивач подав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує та просить його задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання 23.11.2015р. не зявились. Представник відповідача ОСОБА_3 подала суду клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку із її відрядженням у м. Київ з 20.11.2015р. до 25.11.2015р. Також представником відповідача надано суду письмове заперечення на позов, згідно якого відповідач із позовом частково не погоджується. А саме, розрахунок позивачем пені в розмірі 192160,00 грн. є помилковим, суперечить правовим позиціям Верховного Суду України. З урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені, з відповідача підлягає стягненню сума пені в розмірі 144120,00 грн. Окрім того, відповідач просить суд на підставі ч. 3 статті 551 ЦК України зменшити розмір неустойки (пені) враховуючи майновий стан та стан здоровя відповідача, утримання відповідачем непрацездатної матері, та відсутність негативних наслідків для позивача внаслідок зменшення розміру пені.

З огляду на необхідність розгляду справи протягом розумного строку, клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи не може бути задоволено, так як нею не додано до клопотання доказів відрядження до м. Києва. У звязку із цим суд визнає причини неявки сторони відповідача не поважними та вважає за можливе розглянути справу без сторони відповідача.

Дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступне.

05 листопада 2012 року між сторонами укладено договір позики, згідно п. 1 якого позикодавець ОСОБА_1 передав, а позичальник ОСОБА_2 прийняв у власність 120100,00 грн. Також договором встановлено, що факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передання йому суми позики.

Згідно п. 2 договору позики, позичальник зобовязується повернути позикодавцеві суму позики до 01.08.2013р., а п. 14 передбачено сплату позичальником позикодавцеві 30% річних за користування коштами.

У разі несвоєчасного повернення позичальником суми позики, він зобовязаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 120% річних від простроченої суми (п. 7 договору позики).

Також 05.11.2012р. відповідачем написано розписку, положення якої в цілому (сторони, предмет, проценти, неустойка, строк виконання зобовязання) відповідають договору позики.

Станом на день розгляду справи відповідач суми боргу позивачу не повернув. Дана обставина відповідачем не заперечується.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання про обґрунтованість позовних вимог, підтвердження їх матеріалами справи, а відтак необхідність задоволення позову. При цьому, суд виходив із наступних мотивів.

Згідно із статтею 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Згідно статті 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статей 1046, 1048 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статей 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлені обставини справи, а саме наявність непогашеної відповідачем заборгованості перед позивачем за договором позики від 05.11.2012р., суд вважає позовні вимоги про стягнення із відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 30% за користування коштами та 120% річних від простроченої суми обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

А саме, на підставі статей 526, 530, 1046, 1049 ЦК України із відповідача на користь позивача слід стягнути суму позики 120100,00 грн.; на підставі статей 526, 530, 1048 ЦК України проценти в розмірі 99082,00 грн. (120100 Х 33 місяці Х 2,5%), де 33 місяці період користування відповідачем позиченими коштами і за який позивач просить стягнути проценти; 2,5% - місячна процентна ставка (30% : 12 місяців).

Інфляція за період з листопада 2012 року по жовтень 2015 року включно склала 175,46% (1,002 Х 1,005 Х 1,249 Х 1,395) Х 100%, де 1,002 індекс інфляції за грудень 2012р., 1,005 - індекс інфляції за 2013р., 1,249 - індекс інфляції за 2014р., 1,395 - індекс інфляції за січень жовтень 2015р. включно. А відтак, позичені кошти знецінились на (120100 Х 1,7546) 120100 = 90627,46 грн. Позивач просить стягнути із відповідача 85511,00 грн. інфляційних.

А тому, на підставі статей 1050, 625 ЦК України, з урахуванням обмеження суду розміром позовної вимоги, із відповідача на користь позивача слід стягнути як компенсацію інфляційного знецінення позичених коштів, суму в розмірі 85511,00 грн.

А також слід стягнути передбачені договором позики 120% річних від простроченої суми, в якості відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Відповідач прострочив виконання зобовязання на понад 2 роки, однак позивач просить обмежитись сумою розрахованою за 16 прострочених місяців.

Отже, на підставі ч. 2 статті 625 ЦК України, з урахуванням обмеження суду розміром позовної вимоги, із відповідача на користь позивача слід стягнути, як проценти за прострочення грошового зобовязання, суму в розмірі 192160,00 грн. = (120100 Х 120% : 12 місяців Х 16 місяців).

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача щодо застосування до цього стягнення річної позовної давності, як до пені, та зменшення суми стягнення на підставі ч. 3 статті 551 ЦК України, так як відповідальність, передбачена ч. 2 статті 625 ЦК України, за порушення грошового зобовязання не є неустойкою (пенею). Дане стягнення є наслідком встановленого у договорі позики іншого розміру процентів (120%), який підлягає стягненню від простроченої суми.

Відповідно до вимог статті 88 ЦПК України, так як позовні вимоги задоволені, з відповідача на користь позивача слід стягнути (3654 + 121,80) = 3775,80 грн. судового збору.

Керуючись статтями 3, 10, 57-64, 88, 208-209, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 525, 526, 530, 625, 1046-1050 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

ПозовОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики 120100,00 грн., проценти за користування коштами 99082,00 грн., інфляційні 85511,00 грн., проценти за порушення грошового зобовязання 192160,00 грн., а всього 496853,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3775,80 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий П.Я.Стельмащук