Рішення № 54036611, 19.11.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/10042/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І. Провадження № 22-ц/789/1388/15 Доповідач - Фащевська Н.Є.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Фащевської Н.Є.

суддів - Ходоровський М. В., Щавурська Н. Б.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

Сторін: представників ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника ПАТ Альфа-Банку ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 вересня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Альфа -Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ Альфа-Банк 09.06.2015 року звернулось з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 20.03.2008 року за № 1901/0308/71-029 в сумі 353 337,61 грн.

Представник ПАТ Альфа-Банк вказав, що згідно Договору про відступлення права вимоги від 15 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ Дельта Банк набув право вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує належним чином умови кредитного Договору, позивач просив стягнути з неї 340075,18 грн. тіла кредиту, 12 702,59 грн. відсотків, 559,84 грн. пені.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 23 вересня 2015 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ Альфа Банк заборгованість по кредитному договору від 20.03.2008 р. №1901/0308/71-029 в сумі 353 337, 61 грн. та 3533,38 грн. в повернення сплаченого судового збору.

ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою на вищезазначене рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним дослідженням всіх обставин справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Посилаючись на наведене апелянт просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у звязку з їх безпідставністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила умови виконання кредитного договору в частині своєчасної сплати кредитних платежів та відсотків, а тому банк набув право на дострокове стягнення кредиту в повному обсязі, відповідних відсотків за користування кредитом та пені, а всього станом на 24 березня 2015 року на загальну суму 353 337,61 грн.

Колегія суддів вважає, що висновок суду щодо підставності позовних вимог про дострокове стягнення сум за кредитним договором не відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до вимог ст.309 ЦПК України.

Так, судом встановлено, 20 березня 2008 року між кредитором ОСОБА_5 акціонерним товариством «Сведбанк» та позичальником ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1901/0308/71-0259, за умовами якого Банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляду кредиту в розмірі 33 000 доларів США на строк до 20.03.2032р. на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Згідно п. 1.3 Кредитного договору позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 11,9% річних за весь строк фактичного користування кредитом.

В пункті 1.4 Договору передбачено, що кредитні кошти призначені для здійснення ОСОБА_1 розрахунків по договору купівлі-продажу між ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з метою придбання однокімнатної квартири.

Кредит надавався Банком у готівковій формі через касу Банку або у безготівковій формі на підставі заяви позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України та внесення коштів в національній валюті України на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в оплату за договором купівлі-продажу.

Відповідно до Розділу №3 Кредитного договору від 20.03.2008р. позичальник зобов'язувався здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором шляхом внесення коштів на позичковий рахунок №22334068374101 щомісяця через касу Банку згідно Додатку №1. Проценти за користування кредитом підлягали сплаті Позичальником через касу Банку на рахунок нарахованих відсотків щомісяця в період з «01» по «10» число.

Кредитний договір від 20.03.2008р. №1901/0308/71-029 та Додаток №1 - графік погашення заборгованості підписаний позичальником ОСОБА_1В без заперечень. Розрахунком заборгованості, квитанціями про сплату кредитних коштів та поясненнями представника відповідача підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти по кредитному договору від 20.03.2008р. та виконувала його умови в частині оплати платежів.

25 травня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (продавець) та покупцем Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, а саме права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) кредитора до позичальників за кредитними договорами, відкритими у ПАТ «Сведбанк», а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення. Продавець ПАТ «Сведбанк» погоджується продати (відступити) права вимоги та передати покупцю ПАТ «Дельта Банк», а ПАТ «Дельта Банк» погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

15 червня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги.

За умовами вказаного Договору, ПАТ «Дельта Банк» продає придбані згідно з договором від 25.05.2012р. у ПАТ «Сведбанк» права вимоги, а покупець ПАТ Альфа-Банк» купує та приймає права вимоги і погоджується сплатити загальну купівельну ціну.

Актом приймання-передачі прав вимоги до Договору купівлі-продажу Прав вимоги від 15 червня 2012 року, підписаним уповноваженими представниками продавця ПАТ «Дельта Банк» та покупця ПАТ «Альфа-Банк» засвідчено факт приймання-передачі права вимоги.

Даними з виписки реєстру позичальників, витягу Додатку №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012 р. підтверджується перехід до ПАТ Альфа Банк права вимоги до позичальника ОСОБА_1 згідно кредитного договору від 20.03.2008 р.

18 червня 2012 року за №40882-23-б/б на адресу позичальника ОСОБА_1 згідно вимог пункту 10 Договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012р. було направлено повідомлення про відступлення прав вимоги за кредитним договором, набуття статусу нового кредитора по кредитному договору від 20.03.2008р. №1901/0308/71-029 та право вимоги за невиконання кредитних зобов'язань до позичальника ОСОБА_1 Також, до повідомлення доданий додаток із реквізитами кредитного договору, по якому набуто право вимоги у нового кредитора і вказаний рахунок у ПАТ «Альфа-Банк» для сплати кредитних платежів.

ОСОБА_1, отримавши повідомлення від ПАТ «Альфа-Банк» про відступлення права вимоги на рахунок нового кредитора ПАТ «Альфа-Банк» почала сплачувати за період з липня 2012 року по грудень 2014 рік кредитні платежі на погашення кредитної заборгованості згідно умов кредитного договору від 20.03.2008 р.

Із січня 2015 року ОСОБА_1 припинила сплачувати кредитні платежі на користь ПАТ «Альфа-Банк» та звернулася до суду із позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про зобов'язання ПАТ «Альфа-Банк» надати належним чином засвідчені копії: правочину про відступлення прав за кредитним договором від 20.03.2008р. №1901/0308/71-029, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк»; правочину про відступлення прав за іпотечним договором від 20.03.2008р., укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк»; виписки з акту приймання-передачі документів від первісного кредитора до нового кредитора, що стосується кредитного договору №1901/0308/71-029 від 20.03.2008р., укладеного між банком та ОСОБА_1; платіжного документа, виданого ВАТ «Сведбанк», який би підтверджував суму отриманого нею кредиту відповідно до умов кредитного договору від 20.03.2008р; договору на відкриття та обслуговування поточного рахунку №2620.0.0683741.01 від 20.03.2008р., укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк»; розрахунок суми заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору від 20.03.2008р. на дату укладення правочину між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» про відступлення права вимоги за даним кредитним договором; розрахунок суми заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору від 20.03.2008р. на дату укладення правочину між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» про відступлення права вимоги за даним кредитним договором; ліцензії, яка посвідчує право ПАТ «Альфа-Банк» на здійснення операцій з іноземною валютою.

На адресу ОСОБА_1 22.01.2015р. за №5552-23.1-б/б був направлений від ПАТ «Альфа-Банк» лист з повідомленням, що ПАТ «Альфа-Банк» не може направити ОСОБА_1 витребувану нею інформацію щодо відступлення права вимоги, і вказано, що ОСОБА_1 направлялося відповідне повідомлення. Крім цього, ПАТ «Альфа-Банк» згідно вказаного листа направило ОСОБА_1 на підтвердження відступлення прав вимоги за кредитним договором від ВАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» копію нотаріального посвідченої виписки з договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012р. і повідомлено про наявність у позичальника права в установі Банку отримати будь-яку інформацію про рух коштів по кредитному договорі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15.04.2015р., яке залишено в без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 08.09.2015р. позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про зобов'язання ПАТ «Альфа-Банк» надати інформацію з приводу кредитних відносин були задоволенні.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій будь-яких правових посилань чи висновків з приводу неправомірності переходу прав вимоги до нового кредитора ПАТ «Альфа-Банк» по кредитному договору від 20.03.2008р. №1901/0308/71-029 з моменту укладення із ПАТ «Дельта Банк» Договору купівлі-продажу прав вимоги від 15.06.2012р. чи по Договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012р., укладеного із ПАТ «Сведбанк», і наявність у позичальника ОСОБА_1 правового обов'язку не сплачувати на користь ПАТ «Альфа-Банк» визначених умовами кредитного договору від 20.03.2008р. кредитних платежів не відзначено. Саме по собі зобов'язання надати позивачу певні документи з приводу наявних кредитних правовідносин не свідчить про їх відсутність.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в строк зазначений в договорі, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за договором кредиту банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

Нормами ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 2 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо за договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому.

Нормами статті 627 ЦК встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК-"Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. "

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов'язки, що складають зміст договірного зобов'язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до вимог п.3.1 Договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця через касу Банку згідно із Додатком, що є невід'ємною частиною Договору, якщо інше не передбачно цим Договором.

Згідно із п.3.8 Договору від 20.03.2008 р сторони домовились встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною зобов'язань Позичальника щодо строку виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим договором та відповідних прав Банку вимагати від Позичальника виконання зобов'язань за цим договором при настанні наступних обставин: в тому числі якщо Позичальник порушує строки платежів, встановлені п.3.3 ( п.3.3 сплата процентів за користування кредитом) та/або у випадках незгоди Позичальника укласти додаткову угоду до цього договору при настанні обставин, передбачених п.9.2 цього Договору.

При настанні зазначених вище обставин, які за згодою Сторін визнаються такими, що свідчать про суттєве порушення Позичальником умов цього Договору, Банк має право надіслати Позичасльнику повідомлення про зміну умов Договору у будь-який час з моменту настання вказаних обставин.

Згідно пункту 3.9 Кредитного договору при порушенні позичальником умов щодо строків платежів, встановлених п. 3.1 цього договору, Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання.

На позичальника пунктом 5 Договору було покладено обов'язок забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, сплату комісій, у порядку та строки, встановлені цим договором, а також сплату неустойок та відшкодування Банку збитків у випадках неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених цим договором.

Пунктом 6.1.4 Договору передбачено, що при настанні подій, зазначених у п.п.3.8, 3.9, 6.1.2 кредитор вправі вимагати погашення заборгованості у повному обсязі (суми кредиту, нарахованих процентів, комісії штрафні санкції).

Сторони умовами кредитного договору, а саме розділом №8 передбачили, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості.

Таким чином, сторони в договорі обумовили підставу дострокового повернення кредиту, а також передбачили порядок, умови відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Хоча вимога про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором є одним із способів цивільно-правової відповідальності боржника, однак у випадку проблем зі споживчими кредитними договорами, держава захищає права споживачів, що відображено в ч.4 ст.42 Конституції України та дано офіційні тлумачення рішеннями Конституційного Суду України України від 10.11.2011 р № 15-рп/2011 в справі №1-26/2011 та від11.07.2013р №7-рп/2013 р. в справі 1-12/2013.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є споживачем фінансових послуг Банку і є стороною споживчого кредитного договору.

Відповідно відповідачка є суб'єктом Закону " Про захист прав споживачів" і згідно рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 є слабкою стороною у договорі, яка підлягає державному захисту, що відображено в статтях 11, 18 Закону " Про захист прав споживачів" та ст.6 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Згідно ч.3 ст.6 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"- "Фінансовим установам забороняється вимагати достроково погашення несплаченої частини боргу за кредитом та розривати в односторонньому порядку укладені кредитні договори у разі незгоди позичальника із пропозицією фінансової установи збільшити проценту ставку або інший платіж, передбачений кредитним договором або графіком погашення боргу."

Вищезазначені диспозиції статей чітко прописують випадки правомірних вимог дострокового повернення споживчого кредиту, тобто порушення умов повинно бути істотним, а умова повинна бути чіткою і зрозумілою.

Крім того, порядок реалізації прав і свобод не повинен бути надмірно жорстоким та об'єктивно необґрунтованим, слід дотримуватись принципу пропорційності співмірності у вузькому розумінні, що передбачає зважування важливості мети і шкоди основоположному праву, яка може бути заподіяна через втручання. Важливо, щоб засоби правового регулювання не були надмірні та завжди були залишені хоча б мінімальні гарантії як для публічного так і приватного інтересу. Інакше кажучи, йдеться про компроміс між публічними та приватними інтересами.

Судом встановлено, що відповідачка до січня 2015 року сплачувала тіло кредиту щомісячно у більшому розмірі, ніж встановлено умовами кредитного договору, а тому станом на січень 2015 року переплатила тіла кредиту на 9420 доларів США.

Отже, на час звернення позивача до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення суми кредиту з нарахованими процентами та пенею у відповідачки відсутня заборгованість по тілу кредиту.

Встановлено, що позивачка за весь період користування кредитнимни коштами сплатила кредит на загальну суму 18 645 долари США, залишилось 14 603 долари США.

Дані обставини стверджуються наданими позивачем розрахунком заборгованості, визнається самим позивачем.

Суд апеляційної інстанції вважає що обгрунтованим є доводи відповідачки про те, що в зв'язку з повторною переуступкою права вимоги до третього кредитора та переплатою сум кредиту, в неї виникли сумніви щодо суми заборгованості по кредиту, в зв'язку з чим вона намагалась отримати від позивача офіційні документи щодо розрахунку заборгованості, в тому числі і за рішенням суду від 15.04.2015 р.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що надані відповідачкою до матеріалів справи в суді першої інстанції письмові докази її переписки з Банком, наявність рішення суду від 15.04.2015 р., яке набрало законної сили, про задоволення її вимог про зобов'язання позивача надати документи з приводу погашення кредиту та можливої заборгованості, свідчать про порушення Банком рівності сторін договору в перемовинах з приводу заборгованості, яке передбачено Законом №1023.

Таким чином, в силу вказаних обставин, відповідачка ОСОБА_1 як споживач є слабкою стороною у вказаному споживчому договору та підлягає державному захисту.

Крім того, звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у звязку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобовязань. Це спосіб цивільно-правової відповідальності боржника. У подальшому при невиконанні рішення суду у кредитора виникає право стягувати суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки зобовязальні правовідносини не припинилися. У ст. 599 ЦК зазначено, що зобовязання припиняються його виконанням, проведеним належним чином (а не в силу ухвалення рішення суду).

Таким чином, апеляційний суд з врахуванням вищевикладених обставин та вимог закону, не може погодитись з тим, що вказане порушення є істотним.

Виходячи з системного та логічного аналізу норм матеріального права, які наведені вище, та встановлених обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що відсутні підстави для дострокового стягнення платежів з ОСОБА_1 за споживчим кредитним договором №1901/0308/71-029 від 20.03.2008 року, а тому у задоволенні позовних вимог про дострокове стягнення кредиту слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 вересня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Альфа -Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 березня 2008 року за № 1901/0308/71-029 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Н.Є. Фащевська

Судді: М.В. Ходоровський

ОСОБА_8