Рішення № 54020714, 03.12.2015, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/10884/15- ц

провадження 2/201/2743/2015

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» і ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди та витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02 липня 2015 року звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 «Страхова компанія «Україна» і ОСОБА_2 про стягнення матеріальної і моральної шкоди та витрат, позовні вимоги не змінювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що 17 січня 2015 року близько 09.20 годин відповідач ОСОБА_2 керував автомобілем «ВАЗ 2114» і порушив правила дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку під час керуванням автомобіля і здійснив ДТП, в результаті якого позивач постраждав, йому завдана матеріальна шкода, пошкоджені автомобілі, за що стосовно цього відповідача (ОСОБА_2Г.) складено адміністративний протокол і він був визнаний винним в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності постановою суду. Вказаними діями, повязаними з порушеннями правил дорожнього руху, позивачу завдано значну матеріальну і моральну шкоду, він поніс витрати та інш.. Страхова компанія не відшкодувала всю шкоду взагалі, хоча своєчасне звернення до неї позивача було і позивач вважає це не законним, матеріальна шкода повинна відшкодовуватися повністю в межах фактичних витрат на ремонтно-відновлювальні роботи з урахуванням зносу автомобіля. Вважає, що вказану шкоди повинні відшкодовувати відповідачі в межах своєї відповідальності і просив стягнути з страхової організації не сплачену матеріальну шкоду в межах ліміту відповідальності по полісу, пеню та понесені ним витрати по експертизі, судовому збору і правовій допомозі, а з ОСОБА_2 не відшкодовувань страховою компанією шкоду, франщизу, моральну шкоду та решту зазначених витрат, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 «СК «Україна» в судове засідання не зявився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Позовні вимоги фактично не визнав, вважаючи їх неправомірними, шкода ними не виплачена позивачу правильно. По закону все зроблене відповідачем правильно, надані документи позивачем протирічливі і не підтверджують заявлену суму матеріальної шкоди. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брав і не бере, будь-якої іншої шкоди (в тому числі і моральної) позивачу не завдавав. Вважають позовні вимоги до них не доведеними, безпідставними. На думку суду, вищезазначеним цей відповідач не заперечував проти розгляду справи за його відсутності Суд вважає можливим розгляд заяви за відсутності представника вказаного відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, пояснивши, що ДТП дійсно була і цього відповідача винним в цій пригоді, шкода позивачу завдана, але відшкодовувати її повинен на в повному обсязі страхова компанія, оскільки ліміт відповідальності становить 50000 грн., а завдана позивачу шкода значно менша, згоден виплачувати лише франшизу і судовий збір. По закону все зроблене цим відповідачем правильно, надані документи позивачем не підтверджують заявлену суму матеріальної шкоди саме до нього. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брав і не бере, будь-якої іншої шкоди (в тому числі і моральної) позивачу не завдавав. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просив в задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення представника позивача і представника відповідача, зясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що 17 січня 2015 року близько 09.20 години водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ 2114», державний номер автомобіля НОМЕР_1, рухався по вул. Космічній м. Дніпропетровська і в районі електроопори № 80 перед здійсненням маневру зміні напрямку руху або зменшення швидкості руху автомобіля, не пересвідчився, що це буде безпечно, проявивши крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діяв таким чином, щоб не завдавати загрози життю та здоровю громадян, грубо порушуючи вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, не впорався з керуванням автомобіля, не вжив заходи для зменшення швидкості свого автомобіля, в наслідок чого допустив зіткнення з рухавшимся в тому ж місці в попутному напрямку по тій же вулиці і зупинившомуся автомобілем «ОСОБА_4 Крузер», державний номер 070 51 АІ, під керуванням водія ОСОБА_5 (автомобіль належить позивачу ОСОБА_1М.), скоївши ДТП.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивача отримав значні ушкодження. При цьому порушення цим відповідачем, зазначених Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому звязку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень позивача та пошкодження названого автомобіля.

Стосовного винного у вказаній ДТП працівниками ДАІ складено протокол і направлено його до суду. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2015 року винним у вказаній ДТП визнано було ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАПП його було притягнуто до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу в дохід держави в сумі 340 грн., постанова не оскаржена і набрала законної сили, штраф сплачено, постанову виконано.

За результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної справи та адміністративного матеріалу, на думку суду, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є відповідач ОСОБА_2. При цьому порушення цим водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому звязку із наслідками у вигляді пошкодження автомобілів сторін, завданню шкоди.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2015 року встановлено факт вчинення відповідачем на своєму автомобілі адміністративного правопорушення відносно позивача, факт завдання діями вказаної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого звязку між винними діями ОСОБА_2 та зазначеними наслідками у вигляді шкоди позивачу і відповідно винність цього відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.

Постанова Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2015 року відносно ОСОБА_2 набрала законної сили, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії цього відповідача на своєму автомобілі, а саме дії, що містять в собі склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУПАПП, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинно-слідчого звязку між винними діями, повязаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, цим відповідачем і завданням шкоди позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано матеріальної шкоди.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні встановлено, що винними діями ОСОБА_2 на вказаному автомобілі позивачу було завдано матеріальної шкоди. Матеріальна шкода полягає в значних витратах на ремонтно-відновлювальні роботи свого пошкодженого винними діями вказаного відповідача.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, ..., що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.... Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя фізичній особі, зобовязана відшкодувати потерпілому ... додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Згідно ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобовязана відшкодувати витрати закладові охорони здоровя на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином неправомірними діями саме цієї особи (ОСОБА_2Г.), повязаними з використанням джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу) позивачу було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями цього відповіідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок також і винної особи.

На час вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 мав страховий поліс ОСОБА_3 «СК «Україна» № АІ/4130507 про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоровю, майну третії осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, вказаний поліс був оформлений в Дніпропетровській філії цієї страхової компанії.

Суду було надано позивачем висновок № 12/15 експертного дослідження від 25 січня 2015 року, згідно якого вартість матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням його автомобіля «ОСОБА_4 Крузер», складає 24840 грн. 18 коп. (вартість повного відновлювального ремонту цього автомобіля згідно кошторису цього ж висновку), з них 12102 грн. 39 коп. це вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу запчастин автомобіля, які підлягають заміні. Вказані кошти і є фактичними витратами позивача на ремонт його пошкодженого автомобіля, про що суду надано письмові докази.

Позивач відразу звернувся до страхової компанії, відповідача з питанням виплати йому вказаних коштів, в січні 2015 року вказана письмова заява позивача була отримана відповідачем (повторне звернення позивача до цього відповідача було в лютому 2015 році), але до моменту подачі позову до суду ця страхова компанія не виплатила позивачу страхове відшкодування і навіть не надала письмової відповіді на його неодноразове письмове звернення. Фактично цим відповідач відмовився виплачувати страхове відшкодування.

Згідно статті 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, враховуючи вищезазначений експертний акт, якщо вважати, що завдана позивачу шкода становить 11102 грн. 39 коп.. (за мінусом 12102 грн. 39 коп. це вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу запчастин автомобіля, які підлягають заміні та 1000 грн. франшиза), то ОСОБА_3 «СК «Україна», з урахуванням лімітів відповідальності, повинно було сплати позивачу саме вказану суму за мінусом франшизи.

Згідно статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим та власник транспортного засобу згоден з визнанням його фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. При цьому якщо власник транспортного засобу не згоден з визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати по евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно пункту 9 постанови № 6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Отже відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу реальні збитки, тобто збитки, які позивач мусить зробити для відновлення свого права, а саме для відновлення пошкодженого автомобіля.

Але не зважаючи на вказане, на вимогу позивача відповідач страхова компанія не виплатила позивачу в якості страхового відшкодування будь-якої належної суми, шкода залишилася не виплаченою і виплачувати її відповідач відмовляється.

Враховуючи наведене суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування - матеріальну шкоду повністю: не виплачена сума страхового відшкодування 11102 грн. 39 коп., витрати на проведення експертного дослідження в сумі 600 грн. і пеню - відповідно до ст. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування повинно було відбутися не пізніше 22 квітня 2015 року, але цього зроблено відповідачем не було, тому відповідно до ст. 36.5 цього Закону можливе стягнення пеню за період з 23 квітня 2015 року по 15 червня 2015 року (підготовка і подача позову) - за просрочення виплати страхового відшкодування в сумі 1038 грн. 78 коп., а всього 12741 грн. 17 коп.. З відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути франшизу за полісом в сумі 1000 грн., різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням в сумі 12737 грн. 79 коп. і моральну шкоду в сумі 1000 грн., а всього 14737 грн. 79 коп.

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.

Згідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки зобов'язання цього відповідача у разі настання страхового випадку полягає у здійсненні страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим. В разі прострочення його виконання настає відповідальність, що передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема - сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, на думку позивача, так само як і інфляційні витрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання, і на відміну від пені не є грошовою санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляції і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що підлягають сплаті кредитору. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Стаття 992 ЦК України передбачає майнову відповідальність страховика за несплату або прострочку виплати (в тому числі й при відсутності відмови в страховій виплаті) у вигляді сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або ЦК.

Відповідно до п. З. постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з пошкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших, негативних наслідків.

Відповідно до ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 22.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, яка діяла станом на 20 грудня 2012 року) потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо - транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за можливе часткове задоволення вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 1000 грн., оскільки на час вищезазначених спірних відносин з цим відповідачем і порушення останнім закону тривалий час (про невиплату шкоди) позивач вимушений був відмовитись від звичного способу життя, він не мав можливості нормально спілкуватись зі своєю родиною. Усвідомлення того факту, що через нього (позивача) його близькі та рідні вимушені змінити уклад свого життя, вживати додаткових зусиль і позбавити себе нормального відпочинку постійно пригнічувало і продовжує пригнічувати позивача; сам факт грубого порушення закону відповідачем викликало не лише фізичну, але й душевну біль і завдало душевної травми; особиста вимушена бездіяльність та безпомічність також спричиняли моральні страждання позивачу, оскільки за складом характеру і стилем життя позивач активна людина, а в результаті неправомірних дій відповідача вимушений був на деякий час припинити своє спілкування із знайомими та друзями, колегами по роботі; відношення відповідача до скоєного ним, який не тільки не робить ні чого для відшкодування завданої шкоди, але й не визнає в повному обсязі своєї вини у скоєному і на протязі вже тривалого часу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та матеріально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені у справі судові витрати ( ст. 88 ЦПК). До судових витрат належать і витрати на правову допомогу ( ст.79 ЦПК).

Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у звязку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі.

Поняття правової допомоги, адвоката та фахівця у галузі права надано у ст. ст. 12, 56 ЦПК України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 2 ст. 56 ЦПК України, особа, яка надає правову допомогу, допускається ухвалою суду за заявою особи, що приймає участь у справі і має такі права: знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім в судовому засіданні.

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу. В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги і її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат, якщо адвокат в судових засіданнях участі не брав.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідачі ОСОБА_3 «СК «Україна» та ОСОБА_2 повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв цими відповідачами до суду не надано.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково (повністю, крім частини моральної шкоди).

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобовязання стосовно вказаних вiдповiдачів відносно завданої шкоди, предмета спору, а вiдповiдачі не довели незаконність дій позивача. Твердження вiдповiдачів про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову в повному обсязі, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується, питання ПДВ вирішується в передбаченому законом порядку і вказана сума не повинна відмінусовуватися від суми матеріальної шкоди, яку зобовязання виплатити страхова компанія в якості страхового відшкодування .

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_3 «Страхова компанія «Україна» на користь ОСОБА_1М матеріальну шкоду в сумі 11102 грн. 39 коп., витрати на проведення експертного дослідження в сумі 600 грн. і пеню за просрочення виплати страхового відшкодування в сумі 1038 грн. 78 коп., а всього 12741 грн. 17 коп., стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 франшизу за полісом в сумі 1000 грн., різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням в сумі 12737 грн. 79 коп. і моральну шкоду в сумі 1000 грн., а всього 14737 грн. 79 коп., а також стягнути з ОСОБА_3 «Страхова компанія «Україна» і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на судовий збір з кожного по 251 грн. 88 коп. та витрати на правову допомогу з кожного по 750 грн., а всього з кожного з цих відповідачів стягнути на користь позивача по 1001 грн. 88 коп. окремо, в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 «Страхова компанія «Україна» і ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування завданих збитків, матеріальної і моральної шкоди та витрат знайшли своє обєктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 526, 614, 623, 979, 988, 1166, 1167, 1168, 1187, 1195, 1206 ЦК України; ст. ст. 6, 9, 22, 28-30, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 81, 209, 212-216, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 11102 грн. 39 коп., витрати на проведення експертного дослідження в сумі 600 грн. і пеню за просрочення виплати страхового відшкодування в сумі 1038 грн. 78 коп., а всього 12741 грн. 17 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 франшизу за полісом в сумі 1000 грн., різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням в сумі 12737 грн. 79 коп. і моральну шкоду в сумі 1000 грн., а всього 14737 грн. 79 коп..

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на судовий збір з кожного по 251 грн. 88 коп. та витрати на правову допомогу з кожного по 750 грн., а всього з кожного з цих відповідачів стягнути на користь позивача по 1001 грн. 88 коп. окремо.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» і ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -