Рішення № 53996545, 25.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Cправа № 643/8573/15ц

Провадження №22ц/790/6345/15

Головуючий1 інстанції: ОСОБА_1

Категорія: договірні Доповідач: Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Гуцал Л.В.,

суддів Пилипчук Н.П., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Московського районного суду м.Харкова від 14 липня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2 Умрузак Хожакуловича, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановила:

25 травня 2015 року Публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) «ПроКредит Банк» звернулось до суду з зазначеним позовом.

Позивач просив:

-стягнути на його користь з ОСОБА_3 заборгованість в солідарному порядку за Договором про надання траншу №2.22154/3607 від 27 червня 2007 року в сумі 1074 980,23 гривні;

-стягнути на його користь з ОСОБА_2 заборгованість в солідарному порядку за Договором про надання траншу №2.22154/3607 від 27 червня 2007 року в сумі 1074 980,23 гривні.

Свої вимоги мотивував тим, що 22 березня 2004 року між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 було укладено Рамкову угоду № Х-3607/03.04, викладену в новій редакції Договором № 4 про внесення змін від 27 березня 2009 року, відповідно до умов якої позивач здійснив кредитування ОСОБА_3 на підставі наступних кредитних договорів (п. 2.1.):

27 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено Договір про надання траншу №2.22154/3607, викладеного в новій редакції Договором про внесення змін № 1 від 27 березня 2009 року, відповідно до якого ОСОБА_3 було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 50000 доларів США, процентна ставка 16 % річних на строк 81 місяців.

Відповідно до умов Кредитних договорів (п.2.1.та п.9.2.2.) ОСОБА_3 зобовязався здійснювати своєчасне погашення кредиту та сплачувати усі інші, передбачені платежі у порядку, визначеному Кредитними договорами.

У забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 27 червня 2007 року було укладено Договір поруки, відповідно до умов якого (п.2.1.) ОСОБА_2 поручилась перед Кредитором за виконання усіх зобов'язань Позичальника у повному обсязі як солідарний із Позичальником боржник.

ОСОБА_3 порушив умови кредитних договорів та вимоги законодавства, не забезпечив своєчасне погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого у нього утворилась кредитна заборгованість, яка складається з капіталу - 376583,68 гривень, процентів за неправомірне користування кредитом73304,07 гривень, пені 625092,48 гривень, а всього 1 0749 80,23 гривень.

Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 14 липня 2015 року позов задоволено частково суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за договором про надання траншу №2.22154/3607 від 27 червня 2007 року, а саме: капітал у розмірі 376583,68 гривень, проценти за неправомірне користування кредитом 73304,07 гривень, пеню у розмірі 449887,75 гривень, а всього 899775,50 гривень; вирішив питання про судові витрати; в іншій частині позовних вимогвідмовив.

Відповідачі рішення суду не оскаржили.

В апеляційній скарзі ПАТ «ПроКредит Банк», посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості скасувати, та ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно на користь позивача з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 кредитну заборгованість в загальному розмірі 899 775,50 гривень.

Отже суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволення позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

У суді апеляційної інстанції представник позивача апеляційну скаргу підтримав, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проти задоволення скарги заперечували.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 22 березня 2004 року було укладено Рамкову угоду №Х-3607/03.04, змінену та доповнену додатковими угодами № 1,2,3 та викладену в новій редакції Договором № 4 про внесення змін від 27 березня 2009 року, відповідно до умов якої позивач здійснив кредитування ОСОБА_3 на підставі наступних кредитних договорів (а.с. 12-18).

27 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання траншу №2.22154/360, викладеного в новій редакції Договором про внесення змін № 1 від 27 березня 2009 року, з наступним укладенням договорів про винесення змін до Договору траншу № 2 від 25 червня 2010 року, № 3 від 27 червня 2012 року, № 4 від 27 червня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_3 було надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 50000 доларів США, процентна ставка 16 % річних на строк 81 місяців (а.с. 21-32).

Відповідно до умов кредитних договорів (п.2.1.та п.9.2.2.), ОСОБА_3, як Позичальник зобовязався здійснювати своєчасне погашення кредиту та сплачувати усі інші, передбачені цим договором платежі у порядку, визначеному Кредитними договорами.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за вказаними кредитними договорами, між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 27 червня 2007 року було укладено Договір поруки, відповідно до умов якого (п.2.1.), Поручитель поручилась перед Кредитором за виконання усіх зобов'язань Позичальника у їх повному обсязі як солідарний із Позичальником боржник (а.с.71).

Внаслідок неналежного виконання договірних зобовязань Позичальником, утворилась заборгованість, яка складається з капіталу - 376583,68 гривень, процентів за неправомірне користування кредитом73304,07 гривень, пені 625092,48 гривень, а всього 1074 980,23 гривень.

01 квітня 2014 року Кредитор, у відповідності до умов п.8.2.1 кредитних договорів, пред'явив до Позичальника письмову Вимогу про повне погашення кредиту. ОСОБА_4 вимагав протягом тридцяти банківських днів з моменту відправлення цієї вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, інших платежів, передбачених договором та можливих штрафних санкцій (а.с.33).

Того ж дня письмова Вимога про дострокове повне погашення кредиту була направлена на адресу Поручителя ОСОБА_2, якій пропонувалось повністю погасити борг Позичальника протягом пяти банківських днів (а.с.34).

Оскільки зазначені Вимоги виконані не були, АТ «ПроКредит Банк» звернулось до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення заборгованості з Позичальника та Поручителя, виходив із того позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження укладання договору поруки, оскільки копії такого договору матеріали справи не містять.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна.

Так, матеріали справи свідчать, що в додатках до позовної заяви значиться копія Договору поруки ОСОБА_2. Разом з тим, матеріали справи містять акт від 25 травня 2015 року про те, що при розкритті конверту працівниками суду встановлено, що Договір поруки відповідача 2 відсутній.

За приписами ч.4 ст.10 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному зясуванню обставин справи, розяснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджувати про наслідки вчинення чи невчинення процесуальних дій.

Натомість суд першої інстанції, у порушення зазначених вимог процесуального закону, для зясування наявності чи відсутності договору поруки ОСОБА_2 не скористався ні правом на залишення позову без руху, ні в інший спосіб не запропонував позивачу надати такий доказ.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не можна визнати законним та обгрунтованим, таке підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові з інших підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Убачається, що згідно Договору №4 про внесення змін до Договору траншу від 27 червня 2013 року сторони змінили строк користування кредитом, визначивши його як 81 місяць від дати видачі кредиту включно та виклали графік повернення кредиту і сплати процентів, що є Додатком №1 до Договору траншу в редакції, вказаній у Додатку №1 до цього Договору (а.с.30-32).

Разом з тим, пунктом 8.2.1 Договору №4 про внесення змін до Рамкової угоди від 27 березня 2009 року передбачено, що Кредитор має право вимагати від Позичальника дострокового погашення кредиту, якщо останній прострочив погашення грошових зобовязань тривалістю більш ніж три банківських дні.

Пунктом 4 Договору поруки передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та припиняє свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобовязання. При цьому сторони констатували, що строк закінчення цього Договору не вказується ними конкретно, так як він визначається моментом повного погашення заборгованості Позичальника по кредитному договору.

У п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення /вручення/ йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Тобто у Договорі поруки з ОСОБА_2 не встановлено строки поручительства, після якого порука припиняється, а умова Договору про дію поруки до повного виконання зобов'язання за кредитним договором не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України.

За таких обставин у ПАТ «ПроКредит Банк» виникло право пред'явити вимогу до поручителя ОСОБА_2 про виконання порушеного зобов'язання боржника ОСОБА_3 щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, починаючи з нової дати встановленої у вимозі.

Як убачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем ОСОБА_4 направив на адресу Позичальника та Поручителя письмові Вимоги про дострокове повне погашення кредиту 01 квітня 2014 року (а.с.33,34), а звернувся до суду з позовними вимогами до поручителя 22 травня 2015 року, тобто після спливу шестимісячного строку від дня настання нового строку виконання основного зобов'язання, а відтак, підстави для солідарного стягнення заборгованості з Поручителя відсутні.

Даних про те, що Кредитор відкликав таку вимогу (п.8.5 Договору №4 від 27 березня 2009 року) матеріали справи не містять. Не надано таких доказів представником позивача і суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 303, п. п.1,3, 4 ч.1 ст.309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м.Харкова від 14 липня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_2 відмовити з інших підстав.

В іншій частині рішення не оскаржувалось та судом апеляційної інстанції не переглядалось.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді