Ухвала суду № 53994321, 01.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9803/15 Справа № 172/803/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Красвітної Т.П.

за участю секретаря Видюкової Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року

по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулось до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, сплативши судовий збір, згідно чинного законодавства.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року позову заяву задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором від 04.08.2014 року № 500954589, яка утворилась станом на 17.06.2015 року у сумі - 42 731,26 грн., яка складається з заборгованості:за кредитом у розмірі - 36 710,46 грн.; по відсотках - 2 640,66 грн.; по комісії -2 367,80 грн. та штрафу - 1 012,34 грн.

Також, стягнуто з ОСОБА_2на користь Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" витрати по сплаті судового збору у сумі - 427,31 грн.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Судом першої інстанції було встановлено, що 04.08.2014 року Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк" та фізична особа - громадянинка України - ОСОБА_2, уклали кредитний договір №500954589 , відповідно до умов якого, п.2.1. Розділу1 Договору, сума кредиту складає - 36 710,4грн.Відповідно до умов Договору, Відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах, що передбаченіДоговором та Додатком № 1 до нього - Графіком погашення кредиту. Саме п.2.4. Договору встановлений порядок надання кредиту та умови його використання, а саме: кредит надано позичальнику шляхом безготівкового перерахування для погашення заборгованості за кредитним Договором № 500423642 від 22.10.2013 року, на рахунок № 29092500423642, що відкритий Позичальнику у ПАТ «Альфа-Банк», МФО 300346, суми грошових коштів у розмірі 36710,46 грн.

Факт укладання кредитного договору та одержання відповідачем кредиту у визначеному Договором розмірі та для визначених у Договорі потреб сторонами не заперечувався, що також підтверджено заявою відповідача від 04.08.2014 року про рефінансування заборгованості за кредитним Договором № 500423642 від 22.10.2013 року строком на 60 місяців.

Відповідно до нової редакції статуту Публічне акціонерне товариство "АЛЬФА-БАНК" є правонаступником всіх прав та зобовязань Закритого акціонерного товариства Альфа-Банк (а.с.16-17).

Позивач свої зобов"язання згідно Договору виконав.

Крім того, 15.08.2014 року сторонами було укладено договір про внесення змін і доповнень №1 до кредитного Договору №500954589 від 04.08.2014 року (а.с.49), згідно до умов якого, сторони дійшли згоди щодо змін п.2.6. Договору, у новій редакції було визначено, що повернення кредиту позичальником мало здійснюватись з 05.03.2015 року щомісячно в сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим Договором та відповідно до Графіку платежів, який є Додатком №1 до Договору та є його невід»ємною частиною; сплата процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за цим Договором мали здійснюватись щомісячно в сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим Договором та відповідно до Графіку платежів, який є Додатком №1 до Договору та є його невід»ємною частиною. Також сторони домовились, викласти Графіку платежів, який є Додатком №1 до Договору та є його невід»ємною частиною у новій редакції.

Разом з тим, у порушення умов Договору, ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконувала, допустивши прострочення повернення кредиту. Відповідачем було вчинено дії щодо погашення заборгованості: 05.09.2014 року, 15.10.2014 року, 10.12.2014 року та 21.02.2015 року (а.с.51), інших доказів щодо сплати боргу суду не надано. Відповідач у порушення умов Договору про внесення змін і доповнень №1 до основного кредитного Договору від 15.08.2014 року, яким зобов»язалась здійснювати платежі з 05.03.2015 року щомісячно в сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим Договором та відповідно до Графіку платежів, який є Додатком №1 до Договору та є його невід»ємною частиною, жодних платежів не здійснювала, внаслідок чого, станом на 17.06.2015 року утворилась заборгованість перед позивачем на загальну суму 42 731,26грн, яка складається з: заборгованості за кредитом 36 710,46 грн., заборгованості за відсотками 2 640,66 грн., комісії 2 367,80 грн., неустойки (штраф) 1 012,34 грн.

Згідно статті 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, колегія суддів, аналізуючи у сукупності наявні у справі докази вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути суму заборгованості, яка утворилась станом на 17.06.2015 року у розмірі 42 731,26грн. і яка складається: з заборгованості за кредитом 36 710,46грн., заборгованості за відсотками 2 640,66грн., комісії 2 367,80грн., неустойки (штраф) 1 012,34грн.

Доводи апеляційної скарги щодо укладання договору під впливом омани, колегія суддів не може взяти до уваги та відхиляє їх як необгрунтовані.

Згідно до п.п.є п.14 Розділу №2 Загальні умови кредитування(рефінансування) фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк» позичальник гарантує, що на момент укладання Договору він усвідомлює свої дії, якими може свідомо керувати та не перебуває пд. Впливом помилки, обману, погрози, насилля, тяжкої обставини.

Вимогами ч.3 ст.203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Визнання правочинів недійсними з огляду на їх вчинення всупереч вільному волевиявленню особи передбачено, зокрема положеннями ст.ст.229-233 ЦК України.

У відповідності із вимогами ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

При цьому, відповідно до роз'яснень наданих у Постанові Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», абз.1, 2, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої особи в оману, щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї із сторін правочину.

Наявність умислу у діях позивача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

З матеріалів справи вбачається, що належні умови було дотримано кредитором, тобто банком, при укладанні кредитного договору з позичальником.

Належних та допустимих доказів щодо обставин, на які посилається відповідач у обґрунтування своїх вимог, зокрема про те, що її при укладанні договору саме позивачем, як кредитодавцем, було введено в оману, суду не надано.

Згідно до умов Договору, а саме п.2.3. Розділу №1 визначено, що дата остаточного повернення Кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та комісії є 05.08.2019 року. Однак, за умовами п.15 Розділу №2 Договору - Загальні умови кредитування (рефінансування) фізичних осіб у ПАТ «Альфа-Банк», банк має право у будь-якому разі вимагати, у тому числі у судовому порядку, дострокового виконання всіх зобов»язань Позичальника за Договором у випадку прострочення більш ніж на один місяць терміну сплати обов»язкового платежу за Кредитом, а також у випадках вчинення Позичальником інших істотних порушень умов цього Договору, які визначені сторонами.

Оскільки, останній платіж було здійснено відповідачем 21.01.2015 року у розмірі 1200 грн. і даний факт не заперечувався апелянтом в ході розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що позивач, в межах своїх прав звернувся до суду за захистом порушеного права у червні 2015 року з вимогою про дострокове виконання зобов»язань за кредитним Договором, визначивши заборгованість станом на 17.06.2015 року з січня 2015 року.

Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Так, ч. 3 статті 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Апеляційний суд у відповідності до вимог ст..303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскількист. 60 ЦПКзакріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно вимог із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідачем у справі, у обґрунтування як своїх заперечень проти позовних вимог позивача так і у підтвердження доводів апеляційної скарги належних доказів не було надано, а ні суду першої, а ні апеляційної інстанцій.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі зясовані права та обовязки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції, у оскаржуваній частині, залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді В.Ю.Міхеєва

ОСОБА_3