Ухвала суду № 53931227, 26.11.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5624/13-ц

Провадження № 22-ц/779/2544/2015

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В.В.

Суддя-доповідач Ясеновенко Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Ясеновенко Л.В.

суддів: Беркій О.Ю., Соколовського В.М.,

секретаря Турів О.М.

з участю ОСОБА_2 та представника Джурівської сільської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Джурівської сільської ради про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 07 жовтня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4, виконавчого комітету Джурівської сільської ради про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними.

Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_5, яка згідно заповіту від 11 травня 2001 року заповіла все своє майно їй (ОСОБА_3).

Однак після смерті матері їй стало відомо, що 22 січня 2002 року секретарем Джурівської сільської ради Снятинського району посвідчено заповіт, за яким ОСОБА_5 заповіла все своє майно внучці ОСОБА_4

Посилаючись на те, що її мати станом на час складання заповіту на ім'я ОСОБА_4 перебувала в такому стані, коли не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, а заповіт було складено з рядом порушень вимог чинного законодавства, ОСОБА_3 просила задовольнити її позов про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07 жовтня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано заповіт від 22.01.2002 року, згідно якого ОСОБА_6 все своє майно заповіла ОСОБА_4.

Визнано недійсними та скасовано свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 серпня 2002 року, видані на ім'я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6.

Стягнуто в солідарному порядку з виконавчого комітету Джурівської сільської ради Снятинського району та ОСОБА_4 на користь держави 487 грн. 20 коп. судового збору.

На дане рішення представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на необґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Апелянт зазначила, що суд, визнаючи недійсним заповіт та відповідно і свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виходив із того, що при посвідченні заповіту було порушено Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України від 25.08.1994 року, а саме у заповіті відсутня відмітка про те, що посадова особа виконавчого комітету прочитала заповідачці текст документу, та що ОСОБА_5 не давала доручення ОСОБА_8 підписувати заповіт, особу ОСОБА_8 не встановлено та не зазначено місце його проживання.

Однак такий висновок суду, на думку апелянта, є невірним.

В матеріалах справи наявний лист (датований березнем 2001 року) померлої ОСОБА_5 її сину ОСОБА_9, в якому вона просить приїхати його з дитиною ОСОБА_4 з її паспортом бо має намір переписати на неї будинок, що свідчить про те, що покійна мала намір посвідчити заповіт в користь онуки, що й зробила в 2002 році.

Суд першої інстанції зазначеному письмовому доказу не дав належної оцінки та не взяв його до уваги.

Про те, що заповіт складено за волевиявленням спадкодавця ствердили в судовому засіданні - сільський голова ОСОБА_10, ОСОБА_8, секретар сільської ради ОСОБА_11, сусід померлої - ОСОБА_12 та соціальний працівник - ОСОБА_13

Необґрунтованим є висновок суду про те, що покійна ОСОБА_5 не знала ОСОБА_8, оскільки останній був однокласником її сина ОСОБА_9 та неодноразово приходив у будинок ОСОБА_5

Суд не навів доказів того, що волевиявлення заповідачки не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, натомість вказав на формальні порушення при посвідченні заповіту, які, на думку апелянта, не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Посилаючись на зазначені обставини, апелянт просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити.

Представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній.

Представник Джурівської сільської ради просила задовольнити апеляційну скаргу.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про місце і час розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Судом встановлено, що 22.01.2002 року секретарем виконкому Джурівської сільської ради було посвідчено заповіт, згідно якого ОСОБА_5 все своє майно заповіла ОСОБА_4. Даний заповіт було складено на дому у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 була особою похилого віку. А оскільки ОСОБА_5 була неписьменною заповіт підписано замість неї громадянином ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про нотаріат», статей 38, 42, 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні та п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України від 25 серпня 1994 року, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, нотаріальні дії вчиняють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, на яких такий обов'язок покладено рішенням виконавчого комітету відповідної Ради.

Згідно ст. 543 ЦК УРСР в редакції 1963 року, чинної на момент посвідчення заповіту, якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених, заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Згідно з п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України від 25 серпня 1994 року, якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням це може зробити інший громадянин.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, посадова особа виконавчого комітету, крім того, зобов'язана прочитати йому текст документа і зробити про це на документі відмітку.

Судом встановлено, що вищевказаним вимогам закону щодо форми та порядку посвідчення заповіт від 22.01.2002 року не відповідає. (том 1 а.с.30)

Зокрема, у заповіті відсутня відмітка про те, що посадова особа виконавчого комітету прочитала заповідачці ОСОБА_5 текст документу.

ОСОБА_8, який підписав заповіт замість ОСОБА_5, не мав доручення на підписання заповіту, чого він і сам не заперечив у судовому засіданні, будучи допитаним як свідок, та що підтвердила секретар сільської ради, яка посвідчувала заповіт.

Крім того, в порушення вимог п. 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України особу ОСОБА_8 не встановлено та не зазначено місце його проживання.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Задовольняючи позов з підстав ст. 48 ЦК (1963 року) і визнаючи заповіт недійсним, суд виходив із того, що при його посвідченні були порушені вимоги закону - п.п. 10, 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно не взято до уваги посилання позивачки, як на підставу позову, на те, що на момент складення заповіту її мати перебувала в такому стані, коли не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи, проведеної у цивільній справі № 2-10/2011 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та виконавчого комітету Джурівської сільської ради про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, немає підстав вважати, що ОСОБА_5 при складанні заповіту внаслідок психічної хвороби не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними (том. 1 справи № 2-10/2011 а.с.120-121).

Оскільки на підставі оспорюваного заповіту від 22.01.2002 року, державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори 07 серпня 2002 року було видано три свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_4, згідно яких остання успадкувала житловий будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,4677 га та земельну ділянку площею 0,54 га (том 2 справи № 2-10/2011 а.с. 44, 46,48), то зазначені свідоцтва судом першої інстанції також правильно визнані недійсними.

Посилання представника ОСОБА_4 у апеляційній скарзі на те, що посвідчення такого заповіту було волевиявленням спадкодавця, а формальні порушення при посвідченні заповіту не можуть бути підставою для визнання його недійсним, не заслуговують на увагу, оскільки встановлені порушення щодо форми та посвідчення заповіту були суттєвими.

Враховуючи вищенаведене, підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 07 жовтня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: О.Ю. Беркій

В.М. Соколовський